Постанова

від 20.05.2024 по справі 916/3368/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

(додаткова)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3368/23

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання І.С. Мисько,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» (вх.№1409/24 від 17.04.2024) про ухвалення додаткового рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту)

на рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2023 (суддя Т.Г. Д`яченко, м.Одеса, повний текст складено 15.11.2023)

у справі №916/3368/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія»

до відповідача: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту)

про визнання відсутнім права та стягнення 1926000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту), в якій просило:

-визнати відсутнім право вимоги у Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» і кореспондуючого обов`язку Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія», що діє як морський агент, щодо оплати послуг з використання понтонів для стоянки суден земкаравану у складі: «PILGRIM» (ІМО 7397593), «IRS» (ІМО 8832045), «LIBERTY» (ІМО 8728842), «ALFATTAN» (ІМО 8724547), «OASIS» за договором №367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018 про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України, укладеним шляхом заповнення та подання декларації про приєднання №336 від 20.08.2020;

-стягнути безпідставно одержані грошові кошти в сумі 1926000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.11.2023 позовну заяву задоволено у повному обсязі. Визнано відсутнім право вимоги у Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) і кореспондуючого обов`язку Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія», що діє як морський агент, щодо оплати послуг з використання понтонів для стоянки суден земкаравану у складі: «PILGRIM» (ІМО 7397593), «IRS» (ІМО 8832045), «LIBERTY» (ІМО 8728842), «ALFATTAN» (ІМО 8724547), «OASIS» за договором №367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018 про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України, укладеним шляхом заповнення та подання декларації про приєднання №336 від 20.08.2020 року. Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» безпідставно одержані кошти у розмірі 1926000,00 та витрати по сплаті судового збору у розмірі 31574,00 грн.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2023 у даній справі скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2023 у справі №916/3368/23 залишено без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладено на скаржника.

17.04.2024 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» надійшла заява (вх.№1409/24 від 17.04.2024) про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 216000,00 грн.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.04.2024 для розгляду заяви сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду заяви, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вирішено розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» (вх.№1409/24 від 17.04.2024) про ухвалення додаткового рішення за наслідками апеляційного перегляду справи №916/3368/23 поза межами строку, передбаченого у частині третій статті 244 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» (вх.№1409/24 від 17.04.2024) про ухвалення додаткового рішення за наслідками апеляційного перегляду справи №916/3368/23 призначено на 20.05.2024 о 10:30 год. Запропоновано Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) ради в строк до 10.05.2024 надати свої міркування або заперечення щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» (вх.№1409/24 від 17.04.2024) про ухвалення додаткового рішення за наслідками апеляційного перегляду справи №916/3368/23.

10.05.204 Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) подано заперечення на заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, відповідно до якої відповідач просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з державного підприємства, до 10000,00 грн, з посиланням на те, що:

-позивачем не надано саме детальний опис робіт з посиланням на вартість кожної наданої клієнту (позивачу) послуги, витрати часу на надання такої послуги, що, в свою чергу, позбавляє відповідача можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу

-заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є завищеними, оскільки виокремлення адвокатом таких дій, як «аналіз та вивчення апеляційної скарги», «аналіз рішення суду першої інстанції», як самостійного виду адвокатської послуги, є необґрунтованим та охоплюється діями адвоката з «підготовки відзиву на апеляційну скаргу», а відсутність встановлення вартості кожної послуги окремо позбавляє відповідача можливості оскаржити їх співрозмірність витраченому на надання послуги часу.

-під час розгляду справи правова позиція сторін у справі в судах першої та апеляційної інстанції не змінювалась, виходячи з цього адвокату не було потрібно вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір по даній справі, була відсутні потреба готувати додаткові документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги.

Представники сторін про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, проте не скористались своїм правом участі у судовому засіданні апеляційної інстанції.

Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути заяву за відсутності сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» (вх.№1409/24 від 17.04.2024) про ухвалення додаткового рішення у справі №916/3368/23, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У частині третій цієї ж статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1)попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3)розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити у першій заяві по суті спору попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19);

У відзиві на апеляційну скаргу (вх.№4056/23/Д1 від 09.01.2024) Товариство з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» просило вирішити питання про розподіл судових витрат, зазначивши, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 216000,00 грн. Також позивач зазначив, що докази понесення таких витрат будуть надані додатково.

При цьому заява про стягнення з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) витрат на правову (правничу) допомогу, з доказами понесення таких витрат, подана заявником 17.04.2024, тобто протягом п`яти днів після прийняття Південно-західним апеляційним господарським судом постанови (16.04.2024).

Отже, позивач дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів на виконання частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

Щодо обставин надання послуг з професійної правничої допомоги

Із наданих заявником документів вбачається, що 17.07.2023 між Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» (надалі адвокатське об`єднання) та клієнтом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» (надалі замовник) укладено договір про надання правової допомоги (надалі договір), відповідно до пункту 1.1. якого замовник доручає та оплачує, а адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати замовнику правову допомогу, пов`язану із захистом прав та представництва інтересів останнього при розгляді правових питань відповідно до умов зазначеного договору.

Відповідно до пункту 4.1. договору за правову допомогу, передбачену зазначеним договором, замовник сплачує адвокатському об`єднанню винагороду (гонорар), розмір якої врегульований у додаткових угодах до цього договору.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє один рік з дня підписання (пункт 2.1. договору).

17.07.2023 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги від 17.07.2023, відповідно до пункту 1 якої адвокатське об`єднання бере на себе обов`язки надати замовнику правову допомогу з представництва інтересів замовника в рамках спору з Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» щодо відсутності права на стягнення оплати послуг з використання понтонів для стоянки земкаравану у складі суден PILGRIM», «IRS», «LIBERTY», «ALFATTAN» і «OASIS».

У підпункті 2.4. пункту 2 додаткової угоди №1 сторони узгодили, що зміст правової допомоги включає в себе, зокрема, супровід справи в суді апеляційної інстанції (підготовка та подача апеляційної скарги/відзиву на апеляційну скаргу, заперечень, клопотань та інших процесуальних документів (за необхідності), участь у судових засіданнях.

Відповідно до пункту 6 додаткової угоди №1 за надання послуг, визначених у підпункті 2.4. пункту 2 цієї додаткової угоди, замовник зобов`язується сплатити адвокатському об`єднанню плату в еквіваленті 5000 (п`ять тисяч) EUR у гривнях за курсом продажу євро, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку адвокатського об`єднання.

16.04.2024 між сторонами складено та підписано акт надання послуг №АО-03/04, відповідно до якого Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» були виконані наступні роботи (надані послуги): представництво інтересів клієнта в рамках спору з Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» щодо відсутності права на стягнення оплати послуг з використання понтонів для стоянки земкаравану у складі суден PILGRIM», «IRS», «LIBERTY», «ALFATTAN» і «OASIS» (справа №916/3368/23); супровід справи в суді апеляційної інстанції (підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу, заперечень, клопотань та інших процесуальних документів (за необхідності), участь у судових засіданнях 05.03.2024, 01.04.2024, 16.04.2024.

Як вбачається із детального опису виконаних робіт (наданих послуг) від 17.04.2024, розмір гонорару згідно пункту 6 додаткової угоди №1 від 17.07.2023 до договору від 17.07.2023 у даній справі становить 216000,00 грн і включає в себе наступні роботи: аналіз та вивчення апеляційної скарги на рішення суду від 08.11.2023; аналіз рішення суду першої інстанції; підготовка відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду від 08.11.2023; дослідження судової практики в подібних правовідносинах; представництво інтересів в судових засіданнях; канцелярські витрати; абонентські витрати на телекомунікаційні засоби; оплата послуг помічника адвоката.

Вартість виконаних робіт (наданих послуг) визначена в еквіваленті 5000,00 EUR у гривнях за курсом продажу євро, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку (рахунок №1 від 08.01.2024), курс продажу EUR 1 євро = 43,20 грн.

Згідно наявного в матеріалах справи інформаційного повідомлення про зарахування коштів №595 від 09.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» на підставі рахунку №1 від 08.01.2024 сплатило на користь Адвокатського об`єднання «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» 216000,00 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» у межах справи №916/3368/23 в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Жук Юрій Валерійович, на підтвердження повноважень якого надано копію ордеру серії ВТ №1043701, виданого 08.01.2024, який посвідчує повноваження адвоката Жука Юрія Валерійовича на надання правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 17.07.2023 у Південно-західному апеляційному господарському суді.

Щодо розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, та щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом

Як уже зазначалося, розмір понесених стороною судових витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо вартості наданих послуг (виконаних робіт).

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

За змістом частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19.

Як зазначалося, у пункті 6 додаткової угоди №1 від 17.07.2023 до договору про надання правничої допомоги від 17.07.2023 сторони погодили фіксовану вартість послуг за надання такої допомоги в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000 (п`ять тисяч) EUR у гривнях за курсом продажу євро, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку адвокатського об`єднання.

Таким чином, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Посилання відповідача на те, що позивачем не надано детальний опис робіт з посиланням на вартість кожної наданої клієнту (позивачу) послуги, витрати часу на надання такої послуги, колегією суддів відхиляються, виходячи з наступного.

Так, частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 виснувала, що саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 також зауважує, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

З огляду на викладене Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає про те, що у контексті цієї справи, що переглядається, фіксований розмір гонорару, погоджений між позивачем та адвокатом у додатковій угоді №1 від 17.07.2023 до договору №б/н про надання правової допомоги від 17.07.2023, що означає те, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання умов договору та призвели до настання цих умов не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у цих конкретних правовідносинах, що склалися між позивачем і його адвокатом у цій справі, як і не має значення витрачений адвокатом позивача час на надання послуг правничої допомоги та зазначеного кількості витрат такого часу в детальному описі робіт адвоката.

З урахуванням викладеного, вартість послуг з надання правничої допомоги була погоджена між позивачем та адвокатським об`єднанням у фіксованому розмірі, який не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу, а отже, є чітко визначеним у розмірі 5000 (п`ять тисяч) EUR у гривнях за курсом продажу євро, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку адвокатського об`єднання, що згідно укладеного між сторонами 17.04.2023 детального опису виконаних робіт (наданих послуг) становить 216000,00 грн.

Щодо критеріїв оцінки розміру витрат на надання адвокатом послуг правничої допомоги в суді апеляційної інстанції та розподіл таких витрат

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України , також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України ).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України , може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Південно-західний апеляційний господарський суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.

Як вбачається із рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції і матеріалів справи, правова позиція позивача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору двома судовими інстанціями, а адвокат Жук Ю.В. надавав правову допомогу позивачу у цих інстанціях, тому, відповідно, був обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають.

Зміст відзиву на апеляційну скаргу фактично зводиться до підтримки висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні останнього, які переглядались в апеляційному порядку, натомість доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» не зумовили збільшення джерел правого регулювання спірних правовідносин, при цьому враховуючи, що правова позиція позивача залишилась незмінною, та з огляду на наявність вже готових напрацювань, була відсутня потреба у докладанні значних зусиль з витратою великих обсягів часу на повторне відображення вказаної інформації у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, за встановлених обставин та норм права, з огляду на обсяг виконаних робіт, враховуючи, що результат вирішення спору відбувся на користь позивача, керуючись розумною необхідністю судових витрат для розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а також з урахуванням наданих заявником доказів в обґрунтування судових витрат на правничу допомогу та за наявності клопотання відповідача про зменшення таких витрат, судова колегія вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00грн є обґрунтованими, відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, є співрозмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), у зв`язку з чим підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача у наведеній сумі.

При цьому Південно-західний апеляційний господарський суд також керувався тим, що стягнення витрат на правову допомогу у заявленому позивачем розмірі 216000,00 грн не відповідає критеріям розумності, співмірності, справедливості. В той же час, зменшення витрат до запропонованих відповідачем 10000,00 грн порушуватиме баланс інтересів сторін, а також не ґрунтується ані на фактичних обставинах, встановлених судом, ані на нормах процесуального закону, а також порушує право позивача на правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин заяву позивача слід задовольнити частково, стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн, у задоволенні решти заяви відмовити.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 244, 281 - 284

Господарського процесуального кодексу України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» (вх.№1409/24 від 17.04.2024) про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу за наслідками апеляційного перегляду справи №916/3368/23 задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» 20000 /двадцять тисяч/ грн 00 коп судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи №916/3368/23 в суді апеляційної інстанції.

3.У задоволені решти заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» (вх.№1409/24 від 17.04.2024) про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу за наслідками апеляційного перегляду справи №916/3368/23 відмовити.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 22.05.2024.

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

СуддяК.В. Богатир

СуддяС.В. Таран