Постанова

від 29.04.2024 по справі 910/14895/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2024 р. Справа№ 910/14895/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Жуков Д.О.

від відповідача: Герасименко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро полімер компаунд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024, повний текст якого складено та підписано 23.01.2024

у справі № 910/14895/23 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро полімер компаунд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера"

про стягнення 1 639 245,62 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

20.09.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро полімер компаунд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера" про стягнення 1 639 245,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про постачання електричної енергії споживачу № 4000341 від 26.08.2021 в частині повернення сплачених авансованих платежів за електроенергію в названій сумі.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що згідно наданих оператором комерційного обліку по Луганські області та оператора систем розподілу ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання» відомостей позивачем у березні 2022 року спожито 326 714 кВт/год, що становить 1 249 915,50 грн. Оскільки станом на 01.03.2022 за позивачем рахується передплата в сумі 1 639 245,62 грн відповідачем здійснено зарахування вартості спожитої електроенергії споживачем у березні 2022 за рахунок зазначених коштів.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/14895/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро полімер компаунд" 389 330,12 грн основного боргу, 5 839,95 грн витрат зі сплати судового збору та 22 871,80 грн витрат на правничу допомогу. В іншій частині позову - відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що оскільки зібраними у справі доказами підтверджено обставини споживання позивачем електроенергії у березні 2022 та визнання відповідачем факту наявності у нього заборгованості з повернення сплачених споживачем коштів, то наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог у цій справі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

А саме апелянт посилається на те, що:

- суд у своєму рішення не зазначив жодної норми матеріального права, які застосував;

- порушив вимоги процесуального права, а саме ст. 79 ГПК України, неправильно застосував стандарт доказування «вірогідності доказів», не врахував більш вірогідні докази, подані позивачем, що підтверджують зупинення власної виробничої діяльності товариства та припинення споживання електроенергії з березня 2022;

- внаслідок помилкового застосування місцевим господарським судом стандарту доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується у кримінальному, а не господарському процеси, було прийнято необґрунтоване рішення;

- суд не надав правову оцінку та не врахував подані позивачем документи: статистичну та податкову звітність, дані бухгалтерського обліку, кадрові накази, заяви свідків, що у своїй сукупності є послідовними і доводять факт зупинки діяльності та виробництва позивача у березні-квітні 2022 року;

- жоден із електронних доказів не поданий відповідачем ані в оригіналі, ані в електронній копії, засвідченій електронним підписом, чим порушені вимоги ст. 96 ГПК України.

Доводи та заперечення відповідача

У своєму відзиві на апеляційну скаргу відповідач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що:

- у даній справі господарський суд надав учасникам спору вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах;

- у відповідності до судової практики Верховного Суду суд може розглянути електронне листування між особами у месенджері як доказ у випадку наявності можливості встановлення авторів такого листування і його зміст;

- на підтвердження свої заперечень відповідачем також були надані і інші докази, зокрема, копія електронного листа споживача із заявкою на березень 2022 року, копія листа ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання» № 01-24/2/1/728 від 18.04.2022 з додатком - «Фактичні (звітні) обсяги корисного відпуску електроенергії по постачальнику ТОВ «Енера» за березень 2022»; копії податкових накладних; акт про надання послуг з розподілу електроенергії; скріншот з платформи ММS з обсягами ТОВ «Енера» по ОСР ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання», який підтверджує обсяги постачання електроенергії по всьому ТОВ «Енера», в т.ч. і позивачу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14895/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.

26.02.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро полімер компаунд" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/14895/23. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 03.04.2024. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 27.03.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 27.04.2024. Явка учасників справи не визнана обов`язковою.

03.04.2024 в судовому засіданні оголошено перерву до 29.04.2024.

Явка представників учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні 29.04.2024 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову скасувати та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 29.04.2024 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

26.08.2021 між сторонами укладено договір про постачання електричної енергії №4000341 (далі - Договір), за умовами якого Постачальник (відповідач) продає електричну енергію Споживачу (позивачу) для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 2.1. Договору).

Згідно п. 1.1. Договору Цей Договір про постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електроенергії та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України шляхом приєднання Споживача до цього Договору.

Умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів (п. 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 2.2 Договору обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу/передачі електричної енергії.

Згідно п. 5.1 Договору споживач розраховується з Постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електроенергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

За змістом п. п. 5.5, 5.6 Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць. Розрахунки Споживача за цим Договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника (далі - спецрахунок).

При цьому, Споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за цим Договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу Постачальника, та в інший не заборонений чинним законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за цим Договором здійснюється Споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок Постачальника. Спецрахунок Постачальника зазначається у платіжних документах Постачальника, у тому числі у разі його зміни.

Відповідно до пункту 5.7 Договору оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений в рахунку, який не може бути меншим 5 робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем.

Додатком №2 до Договору сторони визначили спосіб оплати: оплата електричної енергії здійснюється споживачем плановими платежами за наступним графіком: до 24 числа місяця, що передує розрахунковому - 25% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ; до 01 числа розрахункового місяця - 25% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ; до 05 числа розрахункового місяця - 25% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ; до 10 числа розрахункового місяця - 25% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ.

Сторонами в їх заявах по суті спору, що подавались до суду першої інстанції, не заперечуються обставини передплати споживачем вартості електроенергії в сумі 1 639 245,62 грн (станом на 01.03.2022).

За твердженням позивача з початком повномасштабної військової агресії з 24.02.2022 ним було припинено виробничу діяльність у місті Сєвєродонецьк. В період часу з 24.02.2022 до 24.05.2022 ним не здійснювалась виробнича діяльність та не споживалась електрична енергія. Виробничі потужності частково було знищено у результаті обстрілів та пожежі. Однак, у червні 2022 на адресу позивача надійшов лист відповідача, в якому містились розрахунки за спожиту електроенергію у березні 2022 в сумі 1 249 915,50 грн.

В досудовому порядку між сторонами велась переписка щодо способів отримання відповідачем інформації про споживання позивачем у березні 2022 року 326 714 кВт/год в сумі 1 249 915,50 грн та їх обсягів. Сторонами надсилались один одному акти звірки розрахунків кожний в своїй редакції, які двосторонніми підписами цих юридичних осіб так і не були скріплені.

13.09.2023 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про повернення передплати на рахунок сторони, яка ТОВ «Енера» не була виконана.

Наведене стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Відповідно до приписів частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків, є договори.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 статті 509 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Закон України "Про ринок електричної енергії" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Частиною 1 статті 4 вказаного Закону визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (стаття 714 ЦК України).

Відповідно до частин 2, 4, 9 статті 72 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачу здійснюється електропостачальником за відповідним договором постачання електричної енергії споживачу, укладеним відповідно до правил роздрібного ринку. Оператор системи передачі та оператори систем розподілу забезпечують приєднання електроустановок споживачів до електричних мереж у порядку, встановленому статтею 21 цього Закону. Відносини між учасниками роздрібного ринку регулюються правилами роздрібного ринку та договорами між його учасниками. Правила роздрібного ринку оприлюднюються на офіційних веб-сайтах Регулятора та електропостачальників. Споживач сплачує за поставлену йому електричну енергію та надані послуги згідно з умовами договорів, укладених відповідно до правил роздрібного ринку.

Згідно з частиною 2 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, регулюються Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ).

Учасниками роздрібного ринку є: електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, у тому числі оператори малих систем розподілу, споживачі, основні споживачі, субспоживачі, виробники електричної енергії, які підпадають під визначення розподіленої генерації, та інші учасники ринку, які надають послуги, пов`язані з постачанням електричної енергії споживачу з метою використання ним електричної енергії на власні потреби.

Ці Правила є обов`язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку.

За умовами пункту 3.1.8 ПРРЕЕ договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об`єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.

Відповідно до пункту 3.2.6 ПРРЕЕ укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання.

Форма та порядок оплати, терміни (строки) здійснення попередньої оплати, планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі між електропостачальником та споживачем про постачання електричної енергії споживачу (комерційній пропозиції до договору (пункт 4.8 ПРРЕЕ)).

Пунктом 4.12 ПРРЕЕ визначено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Пунктом 4.3 ПРРЕЕ визначено, що дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.

За змістом пунктів 2.1.1, 2.3.1 Кодексу комерційного обліку електричної енергії комерційний облік електричної енергії на ринку електричної енергії організовується адміністратором комерційного обліку (далі - АКО) та здійснюється постачальником послуг комерційного обліку (далі - ППКО) відповідно до вимог Закону, цього Кодексу, Правил роздрібного ринку та Правил ринку. ППКО зобов`язані формувати та передавати АКО, а також іншим учасникам ринку та ППКО електронні документи з даними комерційного обліку згідно з цим Кодексом, Правилами ринку та Правилами роздрібного ринку; після запровадження Датахабу формувати та передавати АКО та іншим ППКО електронні документи з даними щодо переліку та параметрів ТКО, для яких вони надають послуги комерційного обліку. До дати запровадження Датахабу відповідні дані передаються оператору системи та за запитом АКО.

Відповідно до пункту 8.6.1 Кодексу зчитування показів з лічильників, встановлених у споживачів, може здійснюватися споживачем, а також оператором системи або ППКО (у ролі ОЗД) відповідно до цього Кодексу та умов договору.

Пунктами 8.6.7, 8.6.8 Кодексу визначено, що зчитування показів (збір даних) з лічильників у непобутових та колективних побутових споживачів у разі відсутності можливості їх автоматизованого дистанційного зчитування провадиться споживачем щомісяця на перше число місяця, наступного за розрахунковим. При обладнанні вузлів обліку засобами дистанційної передачі даних інформація про покази лічильників за розрахунковий місяць формується відповідним ППКО через канали дистанційного зв`язку. Непобутові та колективні побутові споживачі зобов`язані протягом трьох календарних днів після закінчення розрахункового місяця надати оператору системи звіт про покази лічильників за розрахунковий місяць. Наведені у звіті останні фактичні покази лічильників вважаються показами на початок першої доби календарного місяця.

Відповідно до пункту 10 Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 до запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, у тому числі адміністрування процедури зміни постачальника електричної енергії у межах території ліцензованої діяльності, виконує відповідний Оператор систем розподілу (ОСР).

Згідно пункту 2.5.1 Кодексу Оператор мережі зобов`язаний забезпечити безвідмовне надання послуг комерційного обліку (у ролі ОЗКО, ОЗД та ОДКО) на території своєї ліцензованої діяльності за відповідним зверненням замовника в рамках відповідних договорів та згідно з цим Кодексом.

Оператори системи за місцем провадження ними господарської діяльності з розподілу/передачі електричної енергії за власний рахунок забезпечують: 2) гарантоване щодобове автоматизоване дистанційне зчитування даних з вузлів обліку з можливістю погодинного обліку та дистанційного зчитування результатів вимірювання в ТКО, де оператор системи є ВТКО; 3) гарантоване щодобове та щомісячне приймання/передачу та, за необхідності, обробку даних комерційного обліку від ППКО, суміжних операторів системи, інших учасників ринку та споживачів (п. 2.5.4. Кодексу).

Матеріалами справи підтверджується, що операторам систем розподілу - ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання» листом від 18.04.2022 № 01-24/2/1/728 надано відповідачу для звірки інформацію про обсяги корисного відпуску електроенергії споживачам ТОВ «Енера» у березні 2022 року. Додатком до вказаного листа долучено Фактичні (звітні) обсяги корисного відпуску електроенергії по постачальнику ТОВ «Енера» за березень 2022, у формі файлу Excel. У відповідності до зазначених відомостей ОСР відповідачем виставлено рахунки на оплату електроенергії за березень 2022 в загальній сумі 1 249 915,50 грн.

Отже, відповідачем в порядку, унормованому вищенаведеними положеннями законодавства, було визначено обсяги споживання позивачем електроенергії у цей період. При цьому, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом цілком обґрунтовано не було враховано ствердження позивача про недостовірність таких відомостей через наявність пов`язаної бенефіціарної власності у відповідача та ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання», оскільки наявність такої обставини не доводи факту фальсифікації або підробки зазначених обсягів споживання.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що визначення обсягів споживання електроенергії позивачем в період дії договірних правовідносин визначались також на підставі відомостей ОСР, які ТОВ "Євро полімер компаунд" під сумнів не ставив. Доказів звернення до відповідача з відповідними заявами у справі відсутні.

Відносно тверджень скаржника про те, що відповідачем не було завірено належним чином подані до суду електронні докази, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Колегія зазначає, що згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Частинами 5 та 6 статті 42 ГПК України встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно положень статті 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.

Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до господарського суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в день надходження документів.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки та особи, які провадять клірингову діяльність у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.

Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Особливості використання електронного підпису в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина 8 статті 6 Кодексу в редакції станом на час подання стороною відзиву).

Відповідно до пунктів 24 - 27 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 № 1845/0/15-21 (далі - Положення) підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.

Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов`язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд», якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи цим Положенням.

Електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС.

До створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Згідно частин 3, 4 статті 18 названого Закону кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Згідно матеріалів справи, до відзиву на позовну заяву від 13.10.2023, який подано через систему «Електронний суд», відповідачем додано копії документів, а саме:

- витяг з офіційного веб-сайту регулятора постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №839 від 14.08.2018;

- сктріншот з сайт ТОВ "Енера" «Компонент часових рядів»;

- копія довіреності на адвоката №5 від 02.01.2023;

- скріншот з електронної пошти «Заявка на март» передачі погодження обсягів;

- копія договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії;

- копія таблиці прогнозованого погодинного графіку споживання електричної енергії у березні 2022 року;

- копію реєстру електропостачальників, які отримали доступ до електричних мереж;

- копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Енера";

- копію листа ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання» №_01-24/2/728_ від 18.04.2022;

- скріншот з електронної пошти «Енера Киев март 2022»;

- копія результатів розрахунку ВЦ ТОВ "Енера";

- копії (чотири) Акта №8-3 про надання послуг з розподілу електричної енергії за березень 2022 року від 31.03.2022;

- копія статуту ТОВ "Енера";

- копія платіжної інструкції №1013 від 17.02.2022;

- копія податкової накладної №30042022;

- копія платіжної інструкції №1179 від 28.04.2022;

- копія податкової накладної №28022022. (а.с. 102-149, т. 1).

Зазначені докази подані через систему «Електронний суд» з накладеним електронним цифровим підписом, що є обов`язковим для відправлення документів через систему «Електронний суд».

За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги про те, що жоден із електронних доказів не був поданий відповідачем ані в оригіналі, ані в електронній копії, засвідченій електронним підписом, не підтвердилися, а тому посилання сторони про ухвалення судом рішення на підставі доказів, що були прийняті з порушенням вимог статті 96 ГПК України, визнаються колегією неприйнятними.

Також, заперечуючи проти допустимості електронного доказу (додатку до відзиву на позовну заяву у формі Exele, з фактичними обсягами купівлі електроенергії, сумарно по всім споживачам за березень 2022 року, надіслану на електронну адресу заступника директора відповідача), апелянт стверджує про недостовірність відповідних відомостей, бо зазначений документ не містить електронного підпису відправника, якого не можливо ідентифікувати.

У цьому зв`язку, колегія суддів зазначає, що в розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.

Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22).

Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (такий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК України (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №914/1003/21).

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. При цьому використання кваліфікованого електронного підпису дозволяє провести електронну ідентифікацію особи - процедуру використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.

Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами. У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.

У постанові від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21 Верховний Суд також виснував, що поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку.

Відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених Господарським процесуальним кодексом України, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого статтею 79 зазначеного Кодексу.

Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.07.2022 у справі №914/1003/21, від 21.12.2023 у справі № 910/1121022.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у відповідності до укладеного між ним та ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання» договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії (п. 3.6 договору) від оператора систем розподілу отримано на електронну пошту лист з інформацію про обсяги корисного відпуску електроенергії споживачам ТОВ «Енера» у березні 2022 року. До цього листа доданий файл у формі Excel, про що зазначено в змісті листа від 18.04.2022 № 01-24/2/1/728.

За встановленого, колегія суддів приходить до висновку, що зміст даного електронного листування між особами засобами електронного зв`язку надає можливість ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника, так і отримувача такого листа, якими є сторони ринку розподілу електроенергії, а його зміст стосується спірних правовідносин. Отримання цих доказів внаслідок порушення закону судом не встановлено.

В свою чергу, Суд звертає увагу на те, що за змістом пункту 8.6.1 Кодексу комерційного обліку електричної енергії комерційний облік електричної енергії, про що вже зазначалось вище у цій постанові, функції зчитування показів з лічильників, встановлених у споживачів, покладено в т.ч. і на ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання». Тобто назване товариство є розпорядником відповідної інформації.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2.3.5 ПРРЕЕ у разі виникнення у споживача сумніву у правильності показів розрахункових засобів вимірювальної техніки або визначення суми у пред`явленому до оплати документі щодо оплати за постачання або розподіл (передачу) електричної енергії споживач подає про це заяву учаснику роздрібного ринку, який надав розрахунковий документ.

Згідно пункту 8.6.8. Кодексу непобутові та колективні побутові споживачі зобов`язані протягом трьох календарних днів після закінчення розрахункового місяця надати оператору системи звіт про покази лічильників за розрахунковий місяць. Наведені у звіті останні фактичні покази лічильників вважаються показами на початок першої доби календарного місяця.

Позивач, заперечуючи проти визначених відповідачем на підставі відомостей оператора систем обсягів спожитих обсягів електроенергії, не надає суду жодних належних і допустимих доказів в розумінні статей 76, 77 ГПК України зчитування результатів вимірювання лічильника (первинних даних комерційного обліку), що були здійснені ним шляхом візуального зчитування показів через показувальний пристрій (табло, інтерфейс користувача) лічильника. Натомість посилається лише на складену його працівниками фінансово-господарську звітність про зупинення виробництва, що на переконання колегії, не може спростовувати зафіксовану оператором систем інформацію про відповідні об`єми споживання електроенергії у спірний період.

У цьому зв`язку, Суд вважає за необхідне також зазначити про закріплений в статтях 2, 13 ГПК України принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 25.02.2021 у справі №913/38/20, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 26.02.2021 у справі №908/2847/19, від 15.11.2019 у справі №909/887/18).

Отже посилання апелянта на недопустимість доказу (листа з інформацію про обсяги корисного відпуску електроенергії споживачам ТОВ «Енера» у березні 2022 року у формі Excel) через невикористання електронного підпису особою, яка створили електронний лист, з урахуванням наведених вище правових позицій та встановленого за результатами дослідження цього доказу, не можуть бути покладені в основу висновку про обґрунтованість таких доводів сторони позивача. Тому підлягають відхиленню.

Щодо посилань апелянта на нездійснення ним виробничої діяльності та, як наслідок, не споживання електроенергії починаючи з 24.02.2022, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

З матеріалів справи слідує, що на обґрунтування зазначених доводів позивачем надано копії письмових заяв своїх дев`яти працівників (додаток №7 до позовної заяви), копії наказів про оголошення простою та про призупинення трудових договорів (додатки №5 та №6 до позовної заяви), документи бухгалтерської звітності позивача та відеоматеріалами знищення майна (додатки №16 - №20 до позовної заяви).

Надаючи оцінку вищенаведеним документам, суд першої інстанції констатував неможливість визнання наданих позивачем заяв працівників та наказів керівника належними доказами у справі, оскільки ці документи не мають об`єктивного характеру та створені виключно особами, що перебувають з позивачем у трудових відносинах.

Колегія суддів погоджується з таким виснуванням та додатково зазначає, що зупинення виробничої діяльності не доводить існування обставин повного припинення господарської діяльності з використанням електроенергії, зокрема, для забезпечення охорони майна, використання оргтехніки, тощо.

При досліджені у судовому засіданні наданих позивачем відеоматеріалів судом першої інстанції встановлено, що дату вчинення відео фіксації, особу, що її здійснювала та використане обладнання встановити неможливо, оскільки відсутні тегові частини відповідних файлів. При перегляді цих відеоматеріалів судом встановлено факт наявності достатньо розвиненої листової частини крон дерев, що ставить під розумний сумнів твердження позивача про здійснення відео фіксації у березні 2022 року.

Часткове пошкодження майна з урахуванням не доведення настання цієї події саме в березні 2022 року, на думку колегії, не доводить повного знеструмлення об`єкта виробничої потужності позивача та, як наслідок, неможливості принаймні незначного використання об`єктом електроенергії.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази пошкодження/руйнування електроустановки споживача до непридатного для споживання стану, повідомлення постачальника як сторони договору про виникнення аварійних ситуацій, знеструмлення або припинення електропостачання, так і на підтвердження відсутності електропостачання об`єктів споживача в спірний період.

Суд першої інстанції погодився з доводами відповідача про відсутність у матеріалах справи жодного доказу направлення відповідачу повідомлення про припинення діяльності відповідно до вимог пункту 12.4 укладеного сторонами у справі договору.

При цьому Суд враховує, що загально відомою обставиною є те, що м. Сєверодонецьк був захоплений військами російської федерації 25 червня 2022 року. Водночас позивач не надав належних та допустимих доказів стосовно того, що він, у передбачений договором спосіб, з 24 лютого 2022 року повідомив відповідача про припинення своєї виробничої діяльності, а також не вчинив належних у цьому випадку дій щодо припинення енергопостачання на його об`єкт. В таких обставинах відповідач не мав підстав припиняти енергопостачання, та продовжував належним чином виконувати свої договірні зобов`язання, його поведінка є правомірною. Колегія суддів констатує, що у цьому випадку саме позивач несе ризик настання наслідків, пов`язаних з не вчиненням ним дій, щодо належного та вчасного повідомлення відповідача про настання форс мажорних обставин та припинення енергопостачання. Наразі позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість повідомлення відповідача про припинення енергопостачання. Зазначені обставини свідчать про те, що позивач не діяв добросовісно, не врахував інтереси та права відповідача, однак в судовому порядку вимагає повернення передоплати, що одночасно свідчить про його суперечливу поведінку.

В сенсі наведеного необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

За змістом частини 2 статті 13 ЦК України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин (висновок, сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (пункт 6 частини 1 статті 3, частини 2 та 3статті 13 ЦК України).

Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 зауважив, що словосполучення «а також зловживання правом в інших формах», передбачене у частині 3 статті 13 ЦК України, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з приписами цього кодексу, насамперед із тими, які є у його статтях 3, 12 і 13. Тому, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії надалі можна буде кваліфікувати як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій (абзац другий пункту 3.6 мотивувальної частини рішення). Приписи частини 3 статті 13 і частини 3 статті 16 ЦК України встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити у захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин 2 - 5 статті 13 ЦК України. Тобто у цих приписах є вказівка на юридичні наслідки дій особи, які не можна кваліфікувати як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності (абзац перший пункту 8.2 мотивувальної частини рішення).

Одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримує протилежної позиції.

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18).

Європейським судом з прав людини у своїй практиці також було неодноразово застосовано принцип "естопель", тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі ("Хохліч проти України", заява № 41707/98).

Є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом.

Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки.

Оцінюючи дії учасника на предмет добросовісності, колегія суддів вважає, що дії (бездіяльність) позивача з неповідомлення постачальника в порядку, визначеному умовами договору, про припинення використання електроенергії та не вчинення жодних дій із фіксації повного знеструмлення об`єкту, показників засобів обліку станом на відповідну дату, та згодом звернення до суду про стягнення вартості сплаченої електроенергії свідчить про непослідовну суперечливу поведінку.

Наведене виключає можливість врахування аргументів позивача про припинення використання електроенергії саме з 24.02.2022, що були зазначені лише під час розгляду справи в суді, позаяк особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Також не підлягають врахуванню і посилання апелянта на статистичну та податкову звітність, дані бухгалтерського обліку, позаяк вони сформовані працівниками позивача, які пов`язані трудовими відносинами з позивачем.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

В контексті вищенаведеного, колегія суддів, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів як в цілому, так і кожного окремо, з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», приходить до висновку, що надані відповідачем докази на підтвердження обсягів споживання товариством електричної енергії у березні 2022 видаються більш вірогідним, ніж протилежні ствердження позивача про повне припинення використання електроенергії з 24.02.2022 з посиланням лише на документи, складені його працівниками.

Отже, колегія визнає вірним висновок суду про відсутність підстав для визнання неправомірним врахування відповідачем вартості спожитої у березні 2022 року електричної енергії.

Що стосується доводів скаржника про порушення місцевим господарським судом норм процесуального в частині застосування стандартів доказування, Суд вважає вказані аргументи позивача частково прийнятними, оскільки з мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається виснування «не доведено позивачем поза розумним сумнівом належними доказами, що у березні 2022 року ним не здійснювалась виробнича діяльність та не споживалась електрична енергія». Утім, з огляду на те, що апеляційною інстанцією за результатами перевірки матеріалів справи встановлено наявність належних та допустимих доказів в підтвердження факту споживання електроенергії у визначених відповідачем розмірах у відповідному періоді та неспростування їх апелянтом більш вірогідними доказами, Суд вважає що зазначене процесуальне порушення, хоча і мало місце, проте не вплинуло на правильність прийнятого по суті судового рішення першої інстанції щодо часткової відмови у задоволенні позову.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення та погоджується з висновком суду попередньої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 389 330,12 грн (1 639 245,62 грн (передплата) - 1 249 915,50 грн (вартість спожитого об`єму електроенергії в березні 2022 року).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/14895/23 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 21.05.2024.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова