Постанова

від 14.05.2024 по справі 927/1358/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2024 р. Справа№ 927/1358/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 14.05.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія Фудз"

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 29.11.2023 (повний текст складено та підписано 08.12.2023)

на додаткове рішення від 05.12.2023 (повний текст складено та підписано 20.12.2023)

у справі №927/1358/23 (суддя Шморгун В. В)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО Ч

до Товариства з обмеженою відповідальністю Добродія Фудз

про стягнення 1 977 590,58 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АГРО Ч звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Добродія Фудз, про стягнення 1 977 590,58 грн, з яких 1 324 182,65 грн основного боргу, 46 680,16 грн пені, 82 408,71 грн 3% річних та 524 319,06 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2023 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Добродія Фудз на користь Товариство з обмеженою відповідальністю АГРО Ч 1 230 246,65 грн основного боргу, 39 439,91 грн пені, 73 978,31 грн 3 % річних, 460 560,11 грн інфляційних втрат та 27 063,38 грн витрати зі сплати судового збору.

У решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.12.2023 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Добродія Фудз на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО Ч 45 616,75 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Добродія Фудз" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2023 у справі №927/1358/23 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене місцевим судом з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому, в апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, які за своїм змістом тотожні змісту відзиву на позов. Зокрема, скаржник зазначив, що застосування штрафних санкцій (пені), 3% річних та інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату отриманого товару покладає на нього додатковий надмірний тягар; враховуючи сплив строку позовної давності, нарахування штрафних санкцій за договором з боку позивача є безпідставним. Також апелянт зазначив, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на територіях ведення господарської діяльності підприємства відповідача, багато об`єктів було заміновано, що виключало можливість їх використання за призначенням, а деякі з них досі не використовуються.

Стосовно додаткового рішення апелянт указує на те, що останнє підлягає скасуванню, зокрема, з огляду на те, що дана справа є справою незначної складності та не вимагає формування окремої правової позиції та значного обсягу правової допомоги; кількість годин часу, витрачені адвокатом, та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, які зазначені у рахунку на оплату, є неспівмірним зі складністю справи, є занадто завищеним.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2023 апеляційну скаргу у справі №927/1358/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.01.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

22.02.2024 матеріали справи №927/1358/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №927/1358/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2024, справу №927/1358/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія Фудз" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2023 на додаткове рішення від 05.12.2023 у справі №927/1358/23 та призначено судове засідання на 07.05.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 виправлено описку, допущену в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 03.01.2024 у справі №927/1358/23.

Розгляд справи призначений на 07.05.2024 відкладено колегією суддів, у зв`язку з неявкою представників сторін, на 14.05.2024.

У судове засідання 14.05.2024 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені шляхом доставки процесуальних документів до Електронного кабінету, що підтверджується довідками від 13.05.2024.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та відповідача.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що 19.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Ч" (далі Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Добродія Фудз" (далі Покупець) укладено договір поставки №190418/зак-ов/2 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах цього Договору.

Найменування товару, асортимент зазначаються сторонами у Специфікаціях до цього Договору, які є невід`ємними частинами Договору (п. 1.2 Договору).

Згідно п. 1.3 Договору документи на товар, які постачальник повинен передати покупцю: податкова накладна, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна (при необхідності), рахунок-фактура, перелік документів, перелічених у п. 9.12 цього Договору.

Загальна кількість товару складається з всього поставленого на умовах цього Договору товару за всіма Специфікаціями (п. 2.2 Договору).

За умовами п. 3.2 Договору ціна за одну тону товару з урахуванням ПДВ (в заліковій вазі) зазначається у Специфікаціях до цього Договору.

Відповідно до п. 4.1 Договору поставка товару за цим Договором здійснюється партіями (а під партією для цілей цього Договору сторони розуміють кількість товару, зазначену у одному рахунку на оплату, виписаному на підставі замовлення покупця, та наданому постачальником покупцю, одній товарно-транспортній накладній, одній видатковій накладній).

Датою поставки товару постачальником вважається дата завантаження товару, зазначена у товарно-транспортній накладній (п. 4.3 Договору).

Пунктом 5.1 Договору визначено порядок оплати: за поставлену покупцю партію товару, оплата здійснюється протягом 2 банківських днів з моменту фактичного отримання товару, підписання покупцем видаткової накладної на отриману партію товару та надання постачальником документів, зазначених у п. 6.1.5, 6.1.6, 9.12 цього Договору.

У разі невиконання та/або неналежного виконання постачальником умов Договору, в тому числі, але не обмежуючись, ненадання зазначених у п. 6.1.4 та 9.12 цього Договору, покупець має право затримати оплату товару, якщо інші умови оплати не будуть зазначені у Специфікації.

За п. 5.3 Договору датою оплати вважається дата списання грошових коштів з банківського рахунка покупця.

Відповідно до п. 6.1.5 Договору не пізніше наступного дня від дати передачі товару постачальник зобов`язаний надати покупцеві наступні документи: видаткову накладну, виписану в день поставки товару; електронну податкову накладну та/або електронний розрахунок коригування кількісних та вартісних показників до електронної податкової накладної, оформлені та зареєстровані в ЄРПН у відповідності до вимог податкового законодавства.

Згідно п. 6.1.6 Договору постачальник зобов`язується надати покупцеві податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному чинним законодавством, електронного підпису уповноваженої особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 6.1.7 Договору сторони визначили, що незважаючи на положення п. 5.1 Договору, остаточний розрахунок за поставлену партію товару у визначеному пунктом 5.1 цього Договору розмірі, покупцем здійснюється не раніше завершення (проведення) реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, належним чином виписаної податкової (их) накладної (их) продавця на товар виключно в електронній формі у порядку, визначеному законодавством, з накладенням електронного підпису уповноваженої особи постачальника.

У разі відсутності реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової (их) накладної(их) та/або розрахунку(ів) коригування кількісних та вартісних показників до податкової та/або оформлення їх з порушенням чинного законодавства, покупець має право затримати оплату товару до дати такої реєстрації та/або виправлення помилок.

За умовами п. 6.3 Договору постачальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов`язання з поставки всього товару, який визначений у окремій Специфікації (при укладенні) або видатковій накладній або у цьому Договорі строки, кількості, асортименті та якості, за ціною зазначеною у Специфікаціях (при їх укладенні) або цьому Договорі та зі своєчасним наданням всієї супровідної документації на товар (видаткові накладні, коригування до видаткових накладних, податкові накладні, зареєстровані у порядку та строки передбачені чинним Податковим кодексом України, документи на підтвердження якісних показників товару).

Пунктом 7.11 Договору сторони визначили, що у випадку затримки оплати товару від строків, зазначених у Договорі, покупець зобов`язаний оплатити постачальнику пеню в розмірі 0,01 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 8.1 Договору сторони домовились, що не несуть відповідальність за порушення своїх зобов`язань за цим договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання.

Згідно п. 8.2 Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання умов цього Договору, якщо воно є наслідком дії непереборної сили (форс-мажору), як-от обставини, що виникли внаслідок, зокрема військових дій, загрози війни.

Пунктом 8.3 Договору визначено, що сторона для якої виникла неможливість виконання зобов`язань по цьому договору, повинна в найкоротший термін поставити до відома іншу сторону про виникнення обставин, які перешкоджають договору. Дійсним доказом наявності вищевказаних обставин і їх тривалості будуть служити сертифікат, що видається Торгово-Промисловою палатою або її регіональним відділенням.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019, але в кожному разі до повного розрахунку між сторонами. Цей договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо сторони не менше як за місяць не заявлять бажання про бажання його розірвання.

22.12.2020 між сторонами підписано Додаткову угоду до Договору, згідно якої сторони дійшли згоди внести зміни до п. 9.1 Договору та викласти його у наступній редакції: " 9.1. Даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022, але в кожному разі до повного розрахунку між сторонами. Моментом укладення цього Договору, Додаткових угод, Додатків до нього є дата зазначена у преамбулі цього Договору, відповідних додатках, Додаткових угодах".

Дана угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє протягом всього строку дії Договору.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000539 від 21.09.2021 на суму 165 300,00 грн.

Відповідачем здійснено оплату в сумі 136 800,00 грн з призначенням платежу "передоплата 80 % за овес 30 т згідно рах. № СФ-539 від 21.09.2021", що підтверджується випискою банку від 22.09.2021.

Позивач надав товарно-транспортну накладну № 134 від 23.09.2021 на суму вантажу 165 300 грн, в якій зазначено про супровідний документ на вантаж видаткова накладна №РН-0000551 від 23.09.2021.

Однак вказаної видаткової накладної, як і податкової накладної, зареєстрованої в установленому порядку в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі ЄРПН), на цей товар позивачем не надано.

23.09.2021 позивач виставив рахунок-фактуру № СФ-0000546 від 23.09.2021 на суму 339 036,00 грн.

Відповідачем здійснено оплату в сумі 273 600,00 грн з призначенням платежу "передоплата 80 % за овес 60 т згідно рах. № СФ-546 від 23.09.2021", що підтверджується випискою банку від 28.09.2021.

Позивачем надано товарно-транспортну накладну № 156 від 27.09.2021 на суму вантажу 170 772 грн, в якій зазначено про супровідний документ на вантаж видаткова накладна № РН-0000564 від 27.09.2021 та товарно-транспортну накладну № 138 від 28.09.2021 на суму вантажу 168 264,00 грн, в якій зазначено про супровідний документ на вантаж видаткова накладна № РН-0000568 від 28.09.2021.

Однак вказаних видаткових накладних, як і податкових накладних, зареєстрованих в установленому порядку в ЄРПН, на цей товар позивачем не надано.

Між сторонами 23.09.2021 укладено Специфікацію № 23 (яка є додатком № 23) до Договору, в якій сторони визначили товар, що поставляється на суму 5 057 496,60 грн.

Згідно п. 4 Специфікації № 23 поставка товару здійснюється в строк до 05.11.2021 (включно).

Пунктом 5.1 цієї Специфікації визначено умови оплати: 5.1 передоплата у розмірі 80% від замовленої вартості партії товару; 5.2 остаточний розрахунок за поставлену партію товару у розмірі 20 % від поставленої партії товару протягом 2 банківських днів з дати завершення постачальником реєстрації податкової накладної.

Позивачем виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000563 від 27.09.2021 на суму 5 057 496,60 грн.

Відповідачем здійснено передоплату за товар по рахунку-фактурі СФ-0000563 від 27.09.2021, що підтверджується платіжним дорученням № 5555186275_9Т01М/778 від 29.09.2021 на суму 952 000,00 грн з призначенням платежу "передоплата за овес 200 т згідно рах. № СФ-563 від 27.09.2021".

Позивачем здійснено поставку товару відповідачу на суму 217 531,85 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну № РН-0000571 від 28.09.2021, товарно-транспортну накладну № 162 від 28.09.2021, податкову накладну № 86 від 28.09.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 09.10.2021.

По видатковій накладній № РН-0000572 від 29.09.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 540 021,64 грн та надав товарно-транспортні накладні № 163 від 29.09.2021, № 167 від 29.09.2021, № 168 від 29.09.2021, податкову накладну № 87 від 29.09.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 12.10.2021.

Позивачем поставлено відповідачу товар на суму 591 786,60 грн по видатковій накладній № РН-0000576 від 30.09.2021 та надано товарно транспортні накладні № 166 від 30.09.2021, № 169 від 30.09.2021, № 173 від 30.09.2021, податкову накладну № 91 від 30.09.2021, дата реєстрації якої в ЄРПН 12.10.2021.

Позивачем здійснено поставку товару відповідачу на суму 149 106,90 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну № РН-0000599 від 06.10.2021, товарно-транспортну накладну № 33 від 06.10.2021, податкову накладну № 21 від 06.10.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 23.10.2022.

По видатковій накладній № РН-0000602 від 07.10.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 150 296,90 грн та надав товарно-транспортну накладну № 38 від 07.10.2021, податкову накладну № 24 від 07.10.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 23.10.2021.

Позивачем поставлено відповідачу товар на суму 150 534,90 грн по видатковій накладній № РН-0000609 від 08.10.2021 та надано товарно транспортну накладну № 41 від 08.10.2021, податкову накладну № 31 від 08.10.2021, дата реєстрації якої в ЄРПН 23.10.2021.

09.10.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 151 129,90 грн, на підтвердження чого надав видаткову накладну № РН-0000612 від 09.10.2021, товарно транспортну накладну № 50 від 09.10.2021, податкову накладну № 34 від 09.10.2021, дата реєстрації якої в ЄРПН 23.10.2021.

Позивачем здійснено поставку товару відповідачу на суму 304 877,80 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну № РН-0000620 від 11.10.2021, товарно-транспортні накладні № 58 від 11.10.2021, № 59 від 11.10.2021, податкову накладну № 42 від 11.10.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 23.10.2021.

По видатковій накладній № РН-0000622 від 12.10.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 441 251,70 грн та надав товарно-транспортні накладні № 60 від 12.10.2021, № 72 від 12.10.2021, № 73 від 12.10.2021, податкову накладну № 44 від 12.10.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 23.10.2021.

Позивачем поставлено відповідачу товар на суму 414 952,72 грн по видатковій накладній № РН-0000646 від 20.10.2021 та надано товарно транспортні накладні № 121 від 20.10.2021, № 122 від 20.10.2021, № 123 від 20.10.2021, податкову накладну № 68 від 20.10.2021, дата реєстрації якої в ЄРПН 01.11.2021.

21.10.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 415 904,72 грн, на підтвердження чого надав видаткову накладну № РН-0000650 від 21.10.2021, товарно транспортні накладні № 132 від 21.10.2021, № 133 від 21.10.2021, № 134 від 21.10.2021, податкову накладну № 72 від 21.10.2021, дата реєстрації якої в ЄРПН 01.11.2021.

Позивачем здійснено поставку товару відповідачу на суму 123 759,91 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну № РН-0000672 від 27.10.2021, товарно-транспортну накладну № 165 від 27.10.2021, податкову накладну № 95 від 27.10.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 04.11.2021.

По видатковій накладній № РН-0000684 від 29.10.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 143 632,91 грн та надав товарно-транспортну накладну № 171 від 29.10.2021, податкову накладну № 107 від 29.10.2021, яка зареєстрована в ЄРПН 04.11.2021.

Позивачем поставлено відповідачу товар на суму 721 734,52 грн по видатковій накладній № РН-0000702 від 03.11.2021 та надано товарно транспортні накладні № 14 від 03.11.2021, № 15 від 03.11.2021, № 16 від 03.11.2021, № 17 від 03.11.2021, № 18 від 03.11.2021, податкову накладну № 11 від 03.11.2021, дата реєстрації якої в ЄРПН 22.11.2021.

04.11.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 583 813,61 грн, на підтвердження чого надав видаткову накладну № РН-0000703 від 04.11.2021, товарно транспортні накладні № 19 від 04.11.2021, № 23 від 04.11.2021, № 24 від 04.11.2021, № 25 від 04.11.2021, податкову накладну № 12 від 04.11.2021, дата реєстрації якої в ЄРПН 22.11.2021.

Відповідачем проведено частково оплати за товар по рахунку-фактурі СФ-0000563 від 27.09.2021, що підтверджується платіжним дорученням № 402206818 від 26.11.2021 на суму 500 000,00 грн, платіжним дорученням № 5555186925 від 30.11.2021 на суму 1 000 000,00 грн, випискою банку від 30.12.2021 на суму 600 000,00 грн, платіжним дорученням № 2022020302 від 04.02.2022 на суму 300 000,00 грн, платіжним дорученням № 2022020385 від 11.02.2022 на суму 250 000,00 грн, платіжним дорученням № 8531685365 від 16.08.2022 на суму 100 000,00 грн.

25.04.2022 між сторонами підписано Специфікацію № 24, яка є додатком № 24 до Договору, згідно якої постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар на суму 335 999,95 грн.

Поставка товару за цією Специфікацією здійснюється в строк до 29.04.2022 (включно) (п. 4 Специфікації № 24).

Пунктом 5 даної Специфікації визначено умови оплати передоплата у розмірі 100 % від замовленої вартості партії товару.

Позивачем виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000129 від 26.04.2022 на суму 335 999,95 грн.

Платіжними дорученнями з призначенням платежу "передоплата за ячмінь згідно рах. № 129 від 26.04.2022" № 8531684215 від 26.04.2022 на суму 210 000,00 грн та № 8531684228 від 27.04.2022 на суму 125 999,95 грн відповідач здійснив попередню оплату.

Позивачем поставлено товар відповідачу на суму 298 871,95 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну № РН-0000156 від 29.04.2022, товарно-транспортну накладну № 106 від 29.04.2022, податкову накладну № 49 від 29.04.2022, яка зареєстрована в ЄРПН 27.06.2022.

Отже, по Специфікації № 24 та рахунку-фактурі № СФ-0000129 відповідачем здійснено оплату на 37 128,00 грн більше, ніж поставлено товару.

Сторонами 28.04.2022 підписано Специфікацію № 25, яка є додатком № 5 до Договору, якою постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар на суму 437 999,76 грн.

Поставка товару за цією Специфікацією в строк до 06.05.2022 (включно (п. 4 Специфікації № 25).

Пунктом 5 Специфікації № 25 визначено умови оплати передоплата у розмірі 100% від замовленої вартості партії товару.

Позивачем виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000134 від 28.04.2022 на суму 547 499,70 грн.

Відповідачем здійснено оплату в сумі 547 499,70 грн з призначенням платежу "передоплата 80% за овес згідно рах. № СФ-134 від 28.04.2022", що підтверджується платіжним дорученням № 8531684267 від 29.04.2022.

Позивачем здійснено поставку товару відповідачу на суму 216 955,88 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну № РН-0000178 від 05.05.2022, товарно-транспортну накладну № 30 від 05.05.20221, податкову накладну № 102 від 05.05.2022, яка зареєстрована в ЄРПН 14.06.2022.

Також позивач поставив відповідачу товар на суму 199 581,89 грн, на підтвердження чого надано видаткову накладну № РН-0000186 від 06.05.2022, товарно-транспортну накладну № 61 від 06.05.2022, податкову накладну № 103 від 06.05.2022, яка зареєстрована в ЄРПН 14.06.2022.

Отже, по Специфікації № 25 та рахунку-фактурі № СФ-0000134 відповідачем оплачено товар на 130 961,93 грн більше, ніж поставлено товару.

Відповідач в обумовлений строк не розрахувався за поставлений по Договору товар в повному обсязі.

Звертаючись до суду, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати товару по Договору № 190418/зак-ов/2 в сумі 1 324 182,65 грн, а тому позивачем нараховано та заявлено до стягнення 46 680,16 грн пені, 82 408,71 грн 3% річних та 524 319,06 грн інфляційних втрат.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.

Згідно пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено колегією суддів, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 6 320 082,30 грн згідно видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, які містяться у матеріалах справи, у період з 23.09.2021 по 06.05.2022.

Пунктом 5.1 Договору визначено порядок оплати: за поставлену покупцю партію товару, оплата здійснюється протягом 2 банківських днів з моменту фактичного отримання товару, підписання покупцем видаткової накладної на отриману партію товару та надання постачальником документів, зазначених у п. 6.1.5, 6.1.6, 9.12 цього Договору.

Однак, у п. 6.1.7 Договору сторони визначили, що незважаючи на положення п. 5.1 Договору, остаточний розрахунок за поставлену партію товару у визначеному пунктом 5.1 цього Договору розмірі, покупцем здійснюється не раніше завершення (проведення) реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, належним чином виписаної податкової (их) накладної (их) продавця на товар виключно в електронній формі у порядку, визначеному законодавством, з накладенням електронного підпису уповноваженої особи постачальника.

Системний аналіз наданих позивачем умов Договору та умов Специфікацій до Договору № 23-25 свідчить про застосування різного порядку розрахунків за товар, а відтак і про систематичний характер їх зміни, з чого слід дійти висновку, що порядок розрахунків за кожну партію товару визначається окремою специфікацією незалежно від умов п. 5.1 Договору.

Крім того, умовами спірних Специфікацій та Договору не обумовлено строк попередньої оплати товару, як і не обумовлено строку поставки товару за попередньою оплатою.

Отже, передоплата повинна бути здійснена не пізніше моменту отримання товару (інакше вона втратить статус і природу передплати), що є тотожним дню отримання та оформлення видаткових накладних та товарно-транспортних накладних на товар.

На підставі виставленого позивачем рахунку-фактури № СФ-0000539 від 21.09.2021 на суму 165 300,00 грн, відповідач здійснив попередню оплату в сумі 136 800,00 грн 22.09.2022. Позивач поставив товар згідно товарно-транспортної накладної № 134 від 23.09.2021 на суму 165 300 грн, залишок неоплаченого товару складає 28 500,00 грн.

Згідно виставленого позивачем рахунку-фактури № СФ-0000546 від 23.09.2021 на суму 339 036,00 грн, відповідач здійснив 28.09.2021 оплату в сумі 273 600,00 грн, а позивач по товарно-транспортним накладним №№ 156 від 27.09.2021 та 138 від 28.09.2021 поставив товар на суму 339 036,00 грн, залишок неоплаченого товару складає 65 436,00 грн.

Позивачем не надано укладеної сторонами Специфікації до Договору на поставку товару згідно виставлених позивачем рахунків-фактур №№ СФ-0000539 від 21.09.2021 та № СФ-0000546 від 23.09.2021, в якій мали б бути визначені умови оплати товару.

Доказів реєстрації податкових накладних в установленому порядку в ЄРПН позивач також не надав.

Таким чином позивачем не доведено належними доказами ані обумовлення сторонами строку оплати цього товару, ані його настання у розумінні п. 6.1.7 Договору.

Відповідно до ч 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Враховуючи, що позивачем не доведено порушення його прав в частині оплати товару за поставлений товар по товарно-транспортним накладним №№ 134 від 23.09.2021, 156 від 27.09.2021 та 138 від 28.09.2021, місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для його звернення до суду в цій частині, такий позов є передчасним і не підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача 28 500,00 грн та 65 436,00 грн.

Враховуючи п. 6.1.7 Договору відповідач повинен здійснити остаточний розрахунок за товар після завершення (проведення) реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних належним чином виписаної податкової накладної.

Умовами п. 5.2 Специфікації № 23 визначено, що остаточний розрахунок за поставлену партію товару у розмірі 20 % від поставленої вартості партії товару протягом 2 банківських днів з дати завершення постачальником реєстрації податкової накладної.

Отже, відповідач повинен був оплатити товар, поставлений відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000563 від 27.09.2021 з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України у такі строки: по видатковій накладній № РН-0000571 від 28.09.2021 до 12.10.2021, по видатковій накладній № РН-0000572 від 29.09.2021 до 15.10.2021 (оскільки 14.10.2021 вихідний, святковий день); по видатковій накладній № РН-0000576 від 30.09.2021 до 15.10.2021 (оскільки 14.10.2021 вихідний день); по видатковій накладній № РН-0000599 від 06.10.2021 до 26.10.2021; по видатковій накладній № РН-0000602 від 07.10.2021 до 26.10.2021; по видатковій накладній № РН-0000609 від 08.10.2021 до 26.10.2021; по видатковій накладній № РН-0000612 від 09.10.2021 до 26.10.2021; по видатковій накладній № РН-0000620 від 11.10.2021 до 26.10.2021; по видатковій накладній № РН-0000622 від 12.10.2021 до 26.10.2022; по видатковій накладній № РН-0000646 від 20.10.2021 до 03.11.2021; по видатковій накладній № РН-0000650 від 21.10.2021 до 03.11.2021, по видатковій накладній № РН-0000672 від 27.10.2021 до 08.11.2021, по видатковій накладній № РН-0000684 від 29.10.2021 до 08.11.2021, по видатковій накладній № РН-0000702 від 03.11.2021 до 24.11.2021, по видатковій накладній № РН-0000703 від 04.11.2021 до 24.11.2021.

Відтак, прострочення виконання зобов`язань по цим поставкам починається з 13.10.2021, 16.10.2021, 27.10.2021, 27.10.2021, 27.10.2021, 27.10.2021, 27.10.2021, 27.10.2021, 04.11.2021, 04.11.2021, 09.11.2021, 09.11.2021, 25.11.2021, 25.11.2021, відповідно.

Всього було сплачено з призначенням платежу згідно рахунку-фактури № СФ-0000563 від 27.09.2021 суму 3 702 000,00 грн. При цьому за поставками партій товару згідно Специфікації № 24 (рахунок-фактура № СФ-0000129 від 26.04.2022 на суму 335 999,95 грн) та Специфікації № 25 (рахунок-фактура № 0000134 від 28.04.2022 на суму 547 499,70 грн) існує переплата у розмірі 37 128 грн та 130 961,93 грн, відповідно.

Стаття 534 ЦК України визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому разі вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В цьому випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);

- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка в разі їх нарахування на підставі договору або закону;

- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу.

Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.

Можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Отже, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) - черговість, установлена статтею 534 Кодексу, застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж отримано без реквізиту "призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Відповідний порядок наведено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.

Аналогічний порядок встановлено й у наразі чинній Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163 (пункти 8, 9, 10, 12, 41).

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 916/2357/22.

У постановах від 07.09.2023 у справі №905/1965/19, від 06.10.2021 у справі №911/2731/20, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що в разі, коли у графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Погашення вимог кредитора здійснюється у встановленій статтею 534 ЦК України послідовності, що, однак, не застосовується у разі чіткого та неоднозначного визначення боржником призначення платежу.

Таким чином переплата, що виникла за поставку товару згідно рахунків-фактур № СФ-0000129 від 26.04.2022 та СФ-0000134 від 28.04.2022 в загальній сумі 168 089,93 грн, має бути спрямована на погашення заборгованості за поставлений товар згідно Специфікації № 23 (№ СФ-0000563 від 27.09.2021) по видатковим накладним №№ № РН-0000672 від 27.10.2021, № РН-0000684 від 29.10.2021.

У зв`язку з чим, з урахуванням висновків суду, викладених вище, та проведених відповідачем оплат, місцевий суд дійшов обгрунтованого та вірного висновку, що сума заборгованості за поставлений товар складає 1 230 246,65 грн по видатковій накладній № РН-0000702 від 03.11.2021 (646 433,04 грн) та видатковій накладній № РН-0000703 від 04.11.2021 (583 813,61 грн).

Відповідач доказів оплати заборгованості за поставлений товар суду не надав.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару в обумовлені договором строки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем було порушено умови договору, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню в сумі 1 230 246,65 грн.

Зворотнього відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 46 680,16 грн, інфляційні втрати в розмірі 524 319,06 грн та 3% річних у розмірі 82 408,71 грн.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.11 договору сторони визначили, що у випадку затримки оплати товару від строків, зазначених у Договорі, покупець зобов`язаний оплатити постачальнику пеню в розмірі 0,01 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про неправомірне її нарахування.

Таким чином, за розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сума пені у розмірі 39 439,91 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних, що за перерахунком суду становить 73 978,31 грн та інфляційних втрат, що за перерахунком суду становить 460 560,11 грн.

Відносно доводів скаржника викладених в апеляційній скарзі про наявність підстав для зменшення заявленої позивачем до стягнення суми штрафних санкцій, апеляційним судом встановлено наступне.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При укладенні договору умови останнього були визначені та погоджені за згодою сторін, у тому числі і умови щодо відповідальності за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Водночас, частина третя статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту вищезазначених приписів чинного законодавства вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, необхідно об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони тощо.

При цьому, зменшення розміру зазначених вище сум є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В обгрунування необхідності зменшення розміру пені відповідач посилається на те, що застосування штрафних санкцій за несвоєчасну оплату отриманого товару покладає на нього додатковий надмірний тягар.

При цьому, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, відповідачем не наведено виняткових обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які можуть слугувати для зменшення пені.

Щодо посилань скаржника на настання форс-мажорних обставин, спричинених введенням воєнного стану на території України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Станом на теперішній час продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 14.02.2024.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також, згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Іншими словами, невиконання зобов`язання має знаходитись у прямому причинно-наслідковому зв`язку з дією обставин непоборної дії.

Натомість відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором від 19.04.2018. До того ж колегією суддів враховано, що прострочення виконання зобов`язання виникло задовго до початку воєнних дій.

Крім того, у відповідності до пункту 8.3 договору №190418/зак-ов/2 від 19.04.2018 сторона, для якої виникла неможливість виконання зобов`язань по цьому договору, повинна в найкоротший термін поставити до відома іншу сторону про виникнення обставин, які перешкоджають договору. Дійсним доказом наявності вищевказаних обставин і їх тривалості буде служити сертифікат, що видається Торго-Промисловою палатою або її регіональним відділенням. Проте, матеріали справи не містять, а апелянтом не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження повідомлення позивача про настання обставин непереборної сили в найкоротший термін з моменту їх настання.

Усі інші доводи, на які посилався відповідач під час розгляду даної справи, не приймаються до уваги, як безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія Фудз".

Щодо додаткового рішення суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Правовий аналіз вищезазначених норм процесуального законодавства свідчить, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами та у випадку, зокрема, задоволення позову, покладаються на відповідача.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та для визначення їх розміру позивачем подано до суду: копію договору про надання правової допомоги № 05/06/2023-1 від 05.06.2023, укладеного з адвокатським об`єднанням "Північна Фортеця" (далі Договір від 05.06.2023), ордер на надання правничої допомоги від 25.09.2023 серія СВ № 1065393 виданого адвокатським об`єднанням "Північна Фортеця" (адвокат, який надає правничу допомогу Карета О.О.) на вчинення дій у Господарському суді Чернігівської області в інтересах позивача; копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю серія ЧН № 000348 від 24.05.2018, виданого Кареті О.О.; копію платіжної інструкції №2476 від 06.11.2023 про сплату коштів у розмірі 50 000,00 грн.

Таким чином, матеріали справи містять документи, які свідчать про реальність надання правової допомоги.

Відповідно до п. 1 Договору від 05.06.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Ч" (далі - Замовник) та Адвокатським об`єднанням "Північна Фортеця" (далі Адвокатське об`єднання, Виконавець), виконавець надає замовнику юридичну (правову) допомогу (послуги), пов`язану з питаннями представництва та захисту інтересів замовника у Господарському суді Чернігівської області у взаємовідносинах з ТОВ "Добродія Фудз".

Вартість юридичних послуг за цим Договором складає 50 000,00 грн (п. 5 Договору від 05.06.2023).

Отже, ціну (вартість) правничої допомоги у Договорі від 05.06.2023 визначено у фіксованому розмірі (незалежно від кількості часу (годин), який адвокат витратить на надання правничої допомоги, та від кількості наданих послуг).

За приписами частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

Крім того у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки позов було задоволено частково, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню відповідачем, становить 45 616,75 грн.

Твердження відповідача викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю наданих послуг, є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів, оскільки позивачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, а доводи апеляційної скарги у першу чергу зводяться лише до незгоди відповідача із розміром понесених позивачем витрат на правничу допомогу, які за рішенням місцевого суду було зменшено до 45 616,75 грн.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених вище.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване додаткове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних у даній справі рішення від 29.11.2023 та додаткового рішення від 05.12.2023 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія Фудз" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2023 та додаткове рішення від 05.12.2023 у справі №927/1358/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Добродія Фудз".

Матеріали справи №927/1358/23 повернути Господарському суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 21.05.2024

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

К.В. Тарасенко