Постанова
від 16.05.2024 по справі 917/1405/23
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 року м. Харків Справа № 917/1405/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А. , суддя Тарасова І.В.

за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Оріон Груп" (вх. № 494 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.01.2024 у справі №917/1405/23 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Сірош Д.М., повний текст рішення складено 06.02.2024)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Маяк", с. Боромля, Охтирський район, Сумська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Оріон Груп", м. Полтава,

про стягнення суми основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2023 року Товариство з додатковою відповідальністю "Маяк" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Оріон Груп" 7 131 318,70 грн заборгованості за договором купівлі - продажу № 15 паливно - мастильних матеріалів та договору купівлі - продажу № 4/1 паливно - мастильних матеріалів, з якої: 5 293 328,09 грн основний борг, 264 013,00 грн - 3 % річних та 1 573 977,61 грн інфляційні втрати.

07.11.2023 позивачем подано до суду клопотання (вх. № 14265) про збільшення позовних вимог у справі №917/1405/23, в якому останній просив суд стягнути з відповідача 8 921 980,70 грн заборгованості, з якої: 7 083 990,09 грн основний борг, 264 013,00 грн - 3 % річних та 1 573 977,61 грн інфляційних втрат (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.01.2024 у справі №917/1405/23 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ПК Оріон Груп на користь Товариства з додатковою відповідальністю Маяк 7 131 318,70 грн заборгованості за договором купівлі - продажу № 15 паливно - мастильних матеріалів та договору купівлі - продажу № 4/1 паливно - мастильних матеріалів, з яких: 7 083 990,09 грн основного боргу, 264 013,00 грн - 3 % річних та 1 573 977,61 грн інфляційних втрат та 133 830,00 грн судового збору.

Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідачем не виконано умови договорів, а вимога від 06.04.2021 про повернення коштів (авансу) була задоволена лише частково, в зв`язку з чим з відповідача підлягає стягненню сума отриманої ним попередньої оплати у розмірі 7 083 990,09 грн. Щодо стягнення з відповідача 264 013,00 3 % річних та 1 573 977,61 грн інфляційних за період з 30.11.2021 по 17.07.2023, суд дійшов висновку, що розрахунок є правильним та задовольнив позов в цій частині.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПК Оріон Груп" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 30.01.2024 у справі № 917/1405/23, у задоволенні позовних вимог про стягнення суми основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат відмовити.

Скарга обґрунтована тим, що у процесі розгляду справи, на вимогу суду, позивачем не надано оригіналів документів, витребуваних судом, однак, надано скан-копії договору купівлі - продажу № 15 паливно - мастильних матеріалів від 05.01.2017 та договору купівлі - продажу № 4/1 паливно - мастильних матеріалів від 10.01.2020, на яких на останніх сторінках договорів зі сторони продавця та покупця існують тільки відскановані печатки та підписи посадових осіб. Також в підтвердження укладення договору купівлі - продажу № 15 паливно - мастильних матеріалів від 05.01.2017 та договору купівлі - продажу № 4/1 паливно - мастильних матеріалів від 10.01.2020, позивачем надано суду роздруківки електронних листів від 22.01.2019 та від 15.01.2021 на адресу «zat_mayk@ukr.net», які містяться у матеріалах справи. На думку позивача обмін сторонами листами свідчить про укладення договору купівлі - продажу № 15 паливно - мастильних матеріалів від 05.01.2017 та договору купівлі - продажу № 4/1 паливно - мастильних матеріалів від 10.01.2020 у спрощений спосіб.

Зазначає, що на підтвердження підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.09.2020 по 01.04.2021 позивачем надано суду роздруківки електронного листа від 06.04.2021 з електронної адреси «zat_mayk@ukr.net», які містяться у матеріалах справи. При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які письмові угоди із зразками аналогів власноручних підписів між сторонами щодо використання ними факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, а також відсутні належні та допустимі докази підписання такого договору сторонами за допомогою електронного підпису.

Посилається на те, що доводи позивача щодо наявності на скан-копії договорів печаток сторін та підписів представників не заслуговують на увагу, оскільки, відскановані механічним або електронним способом печатка та підпис не можуть свідчити про достовірність таких обов`язкових реквізитів документа, отже не підтверджують реальне волевиявлення особи на укладення такого договору та прийняття на себе відповідних зобов`язань. Роздруківка електронного листування, на яку посилається позивач, не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) у розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Надані позивачем скріншоти не є належним доказом обміну листами відповідно до умов договорів, оскільки останніми не визначено можливість використання електронного листування нарівні з паперовими носіями, а в реквізитах сторін договору не вказані електронні адреси, які для цього використовуються, а також в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження належності відправника та отримувача, вказаних у скріншоті, до повноважних представників сторін.

Таким чином, на думку скаржника, позивачем не доведено відповідність доказів, в розумінні ч. 1 ст. 73 ГК України, - наявних в матеріалах справи копій договору купівлі - продажу № 15 паливно - мастильних матеріалів від 05.01.2017 та договору купівлі - продажу № 4/1 паливно - мастильних матеріалів від 10.01.2020, акту звірки взаєморозрахунків оригіналам.

Як зазначає відповідач, судом першої інстанції взагалі не зроблено висновків щодо відповідності наданих позивачем вищезазначених копій документів їх оригіналам та прийнято такі копії як належні та допустимі докази. За вказаних обставин, господарський суд, не маючи змоги дослідити відповідність наданих заявником копій договору купівлі - продажу № 15 паливно - мастильних матеріалів від 05.01.2017 та договору купівлі - продажу № 4/1 паливно - мастильних матеріалів від 10.01.2020 їх оригіналам, встановив факт оплати товару саме за цими договорами.

Вказує, що позивач посилається на сплату ним коштів саме за договором купівлі - продажу № 15 паливно - мастильних матеріалів від 05.01.2017 та договором купівлі - продажу № 4/1 паливно - мастильних матеріалів від 10.01.2020, на підставі яких і просить їх повернути. На підтвердження так званого виконання своїх зобов`язань за договором купівлі - продажу № 15 паливно - мастильних матеріалів від 05.01.2017 та договором купівлі - продажу № 4/1 паливно - мастильних матеріалів від 10.01.2020 в частині внесення попередньої оплати позивачем надано копії платіжних доручень та копію банківської виписки. Згідно наданих позивачем платіжних доручень в рядку призначення платежу зазначено: «ЗА АГК ДИЗПАЛИВА ЗГІДНО РАХУНКУ….». Враховуючи вимоги Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, (затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року № 22), саме на позивача покладається обов`язок визначення повної та достовірної інформації щодо сплачених ним коштів та підставу їх перерахування за платіжними дорученнями. Платіжного доручення чи будь-якого іншого фінансового документу на підтвердження перерахування відповідної суми в рахунок попередньої оплати саме за договором купівлі - продажу № 15 паливно - мастильних матеріалів від 05.01.2017 та договором купівлі - продажу № 4/1 паливно - мастильних матеріалів від 10.01.2020 позивачем суду не надано. Також, не містять матеріали справи і копій рахунків-фактур, на підставі яких здійснена оплата та додаткових угод до договорів щодо точної адреси поставки товару.

Зазначає, що в основу оскаржуваного рішення покладено те, що представник відповідача визнав заборгованості перед ТДВ «Маяк» за 2020 - 2021 роки у розмірі 1 687 798,09 грн. Проте, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем у відповідній частині, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто, повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні.

16.04.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5304), в якому останній проти апеляційної скарги заперечує, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що ТДВ «Маяк» надало достатньо доказів на підтвердження своїх обставин: наявності договірних відносин між ТДВ «Маяк» та відповідачем відповідно до договорів купівлі-продажу № 15 від 05.01.2017 та № 4/1 від 10.01.2020; здійснення на користь відповідача попередньої оплати вартості товару та відсутності зі сторона відповідача його поставки і, як наслідок, наявність правових підстав для повернення відповідачем сум попередньої оплати, відтак наявності фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог ТДВ «Маяк» до відповідача щодо стягнення попередньої оплати, інфляційних втрат та 3 % річних.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилається на те, що 05.01.2017 між ТДВ Маяк (покупець) та ТОВ ПК Оріон Груп (продавець) було укладено договір купівлі-продажу №15, згідно з яким продавець зобов`язався передати у власність покупця паливно-мастильні матеріали, надалі товар, а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Відповідно до п.2.1 договору передача товару проводиться протягом 3-х днів з дня замовлення товару, а у випадках здійснення покупцем попередньої оплати товару - протягом трьох календарних днів від дати здійснення попередньої оплати. Поставка товару здійснюється на умовах СРТ. Точна адреса поставки товару погоджується сторонами у кожному окремому випадку додатково шляхом підписання додаткових угод до цього договору або шляхом здійснення сторонами конклюдентних дій, які свідчать про узгодження сторонами базису поставки товару.

Згідно з п.2.2 договору замовлений товар підлягає обов`язковому прийманню покупцем. Замовлення товару повинно бути здійснено у письмовому вигляді та підписане уповноваженою особою покупця.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна кожної конкретної партії товару погоджується сторонами додатково та зазначається у рахунку-фактурі, наданому продавцем. Ціна товару вважається узгодженою сторонами з моменту здійснення покупцем оплати товару за отриманим від продавця рахунком-фактурою.

За змістом п.3.2 договору покупець, у разі узгодження ціни товару, перераховує повну (100 %) оплату узгодженої сторонами партії товару на п/р продавця у розмірі, визначеному у рахунку-фактурі.

Відповідно до п.3.3 договору орієнтовна вартість товару за даним договором складає 500 000 грн.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2017 року, але в кожному випадку до виконання сторонами усіх зобов`язань, передбачених цим договором. У випадку якщо жодна із сторін не складає письмового документу на розірвання договору, договір вважається пролонгованим ще на 1 рік (п.7.1 договору).

Пунктом 7.3 договору передбачено, що всі доповнення, специфікації, протоколи, акти, зміни, доповнення до даного договору оформлюються в письмовій формі, підписуються обома сторонами і з моменту підписання керівниками або уповноваженими представниками сторін, стають невід`ємною частиною договору.

Згідно з п.7.4.3 договору з моменту підписання цього договору всі переговори та листування по ньому втрачають юридичну силу.

У відповідності до п.7.6 договору факсимільні копії документів мають юридичну силу до моменту обміну сторонами оригіналами таких документів.

Також, як зазначає позивач, 10.01.2020 між ТДВ Маяк (покупець) та ТОВ ПК Оріон Груп (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 4/1, згідно з яким продавець зобов`язався передати у власність покупця паливно-мастильні матеріали, надалі товар, а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Відповідно до п.2.1 договору передача товару проводиться протягом 3-х днів з дня замовлення товару, а у випадках здійснення покупцем попередньої оплати товару - протягом трьох календарних днів від дати здійснення попередньої оплати. Поставка товару здійснюється на умовах СРТ. Точна адреса поставки товару погоджується сторонами у кожному окремому випадку додатково шляхом підписання додаткових угод до цього договору або шляхом здійснення сторонами конклюдентних дій, які свідчать про узгодження сторонами базису поставки товару.

Згідно з п.2.2 договору замовлений товар підлягає обов`язковому прийманню покупцем. Замовлення товару повинно бути здійснено у письмовому вигляді та підписане уповноваженою особою покупця.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна кожної конкретної партії товару погоджується сторонами додатково та зазначається у рахунку-фактурі, наданому продавцем. Ціна товару вважається узгодженою сторонами з моменту здійснення покупцем оплати товару за отриманим від продавця рахунком-фактурою.

За змістом п.3.2 договору покупець, у разі узгодження ціни товару, перераховує повну (100 %) оплату узгодженої сторонами партії товару на п/р продавця у розмірі, визначеному у рахунку-фактурі.

Відповідно до п.3.3 договору орієнтовна вартість товару за даним договором складає 50 000 000 грн.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2020 року, але в кожному випадку до виконання сторонами усіх зобов`язань, передбачених цим договором. У випадку якщо жодна із сторін не складає письмового документу на розірвання договору, договір вважається пролонгованим ще на 1 рік (п.7.1 договору).

Пунктом 7.3 договору передбачено, що всі доповнення, специфікації, протоколи, акти, зміни, доповнення до даного договору оформлюються в письмовій формі, підписуються обома сторонами і з моменту підписання керівниками або уповноваженими представниками сторін, стають невід`ємною частиною договору.

Згідно з п.7.4.3 договору з моменту підписання цього договору всі переговори та листування по ньому втрачають юридичну силу.

У відповідності до п.7.6 договору факсимільні копії документів мають юридичну силу до моменту обміну сторонами оригіналами таких документів.

Позивач у позовній заяві зазначає, що на виконання умов договорів у період з 27.12.2017 по 05.04.2021 ним здійснено попередню оплату товару (ПММ) на загальну суму 48 304 049,34 грн. Натомість відповідачем у вказаний період було поставлено на користь позивача товару та повернуто грошима авансу на загальну суму 37 422 919,55 грн, що складається із 36 040 297,55 грн (поставки товару) + 1 382 622,00 грн (повернуто грошима за платіжним дорученням №642 від 20.07.2018 згідно листа№122 від 20.07.2018). Отже, станом на 05.04.2021 розмір заборгованості відповідача перед позивачем складав 10 881 129,79 грн, на підтвердження чого надано платіжні доручення на перерахування коштів на користь відповідача.

06.04.2021 позивачем було направлено на адресу відповідача лист №81, відповідно до якого ТДВ Маяк просив відповідача повернути кошти у розмірі 10 881 129,79 грн у зв`язку з відсутністю потреби у товарі.

26.04.2022 позивачем було направлено на адресу відповідача лист №37, відповідно до якого ТДВ Маяк просив відповідача повернути кошти у розмірі 5 711 028,09 грн у зв`язку з відсутністю потреби у товарі.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

В листопаді 2023 позивачем подано до суду клопотання (вх. № 14265) про збільшення позовних вимог у справі №917/1405/23, в якому останній просив суд стягнути з відповідача 8 921 980,70 грн заборгованості, посилаючись на те, що у 2018 році відповідачем поставлено на користь ТДВ Маяк пального на загальну суму 13 962 026,00 грн. ТДВ Маяк оплатив товар в період з 31.12.2017 по 31.12.2018 на загальну суму 15 750 296,00 грн. Станом на 31.12.2018 заборгованість відповідача перед позивачем за 2018 рік за неповернутим авансом склала 1 788 270,00 грн. У 2019 році відповідачем поставлено на користь ТДВ Маяк пального на загальну суму 9 925 147,00 грн, на підтвердження чого надано копії видаткових накладних та товарно-транспортних накладних за 2019 рік. Натомість ТДВ Маяк оплатив товар у 2019 році на загальну суму 13 533 069,00 грн.

Отже, як зазначає позивач, станом на 31.12.2019 заборгованість відповідача перед позивачем за 2019 рік за неповернутим авансом склала 3 607 922,00 грн. За 2018 - 2019 роки, тобто станом на 01.01.2020 заборгованість відповідача перед позивачем становить 5 396 192,00 грн. З урахуванням визнаної відповідачем заборгованості перед ТДВ Маяк за 2020 - 2021 роки у розмірі 1 687 798,09 грн, загальний розмір заборгованості відповідача перед ТДВ Маяк становить 7 083 990,09 грн.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.526 ЦК України, яка кореспондується з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що на вимогу суду, позивачем не надано оригіналів документів, витребуваних судом, однак, надано скан-копії договору купівлі - продажу №15 від 05.01.2017 та договору купівлі - продажу №4/1 від 10.01.2020, на яких на останніх сторінках договорів зі сторони продавця та покупця існують тільки відскановані печатки та підписи посадових осіб. Також позивачем надано суду роздруківки електронних листів від 22.01.2019 та від 15.01.2021 на адресу «zat_mayk@ukr.net», які на думку позивача свідчать про укладення зазначених договорів у спрощений спосіб. Проте, як зазначає відповідач, надані позивачем скріншоти не є належним доказом обміну листами відповідно до умов договорів.

Позивачем на підтвердження укладення між ним та відповідачем договору купівлі-продажу №15 від 05.01.2017 до матеріалів справи надано скрін-шот сторінки з електронної пошти позивача (адреса: zat mayk@ukr.net), з якого вбачається, що 22.01.2019 від директора ТОВ ПК Оріон Груп Головань А.В. (електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на адресу позивача було направлено лист із вкладенням: Договір Маяк.

На підтвердження укладення між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу № 4/1 від 10.01.2020 надано суду скрін-шот сторінки з електронної пошти позивача (адреса: zat mayk@ukr.net), з якого вбачається, що 15.01.2021 від директора ТОВ ПК Оріон Груп Головань А.В. (електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на адресу позивача було направлено лист із вкладенням: Договір Маяк 2020 2.

На підтвердження підписання між позивачем та відповідачем акту звірки взаєморозрахунків за період 01.09.2020 по 01.04.2021 надано суду скрін-шот сторінки з електронної пошти позивача (адреса: zat mavk@ukr.net), з якого вбачається, що 06.04.2021 від директора ТОВ ПК Оріон Груп Головань А.В. (електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) направлено лист із вкладенням: Акт Боромля.

За змістом частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, що виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 зазначеного Кодексу).

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 цього Кодексу).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2023 року у справі № 920/659/22.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Захищене статтею 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції сторони (позивач та відповідач) діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.

Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.

Позивач наполягає про укладення вище зазначених договорів у спрощений спосіб.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України (далі -ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Статтями 202, 203, 205 ЦК України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом частин 1, 3 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частини 1, 2 ст.207 ЦК України).

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Статтею 642 ЦК України регламентовано, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальний порядок укладення договорів врегульований положеннями, зокрема, статей 205, 207, 638-642 ЦК України.

З аналізу зазначених норм вбачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до ч.2 ст.642 ЦК України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій (постанова Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №912/1883/17).

Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами (постанови Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 923/459/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Так, акцепт оферти у формі єдиного документа робиться шляхом підписання договору та проставлення печатки на обох екземплярах договору, один з яких повертається контрагенту. Оферта, зроблена у спрощений спосіб, акцептується у той самий спосіб, в якому була зроблена пропозиція про вступ у договірні відносини: листом, факсограмою тощо.

У разі недотримання сторонами письмової форми правочину, для з`ясування факту його вчинення та змісту слід виходити з приписів частини другої ст. 205 ЦК України, яка регламентує, що поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитися письмовими доказами та поясненнями сторін.

Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Суд апеляційної інстанції вважає недоведеними матеріалами справи укладення договору купівлі - продажу №15 від 05.01.2017 та договору купівлі - продажу №4/1 від 10.01.2020 в електронному вигляді, з огляду на те, що з наданих позивачем скрін-шотів неможливо встановити, що саме надійшло на електронну пошту позивача (адреса: zat mayk@ukr.net) від директора ТОВ ПК Оріон Груп Головань А.В. (електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 ), тобто який зміст мали листи із вкладенням: Договір Маяк, Договір Маяк 2020 2, Акт Боромля, враховуючи те, що відповідач підписання вказаних договорів та акту звіряння заперечує.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що лист із вкладенням: Договір Маяк було направлено відповідачу в електронному вигляді 22.01.2019, тоді як договір купівлі - продажу №15 датований 05.01.2017. Лист із вкладенням Договір Маяк 2020 2 направлено в електронному вигляді відповідачу 15.01.2021, тоді як договір купівлі - продажу №4/1 містить дату 10.01.2020.

Тобто, направлення позивачем відповідачу в електронному вигляді договорів із значним затриманням (через 2 роки та через рік (відповідно)), також ставить під сумнів вірогідність їх укладення.

Крім того, відповідно до п.2.2 договору купівлі - продажу №15 від 05.01.2017 та договору купівлі - продажу №4/1 від 10.01.2020 замовлений товар підлягає обов`язковому прийманню покупцем. Замовлення товару повинно бути здійснено у письмовому вигляді та підписане уповноваженою особою покупця.

Пунктом 3.1 наведених договорів передбачено, що ціна кожної конкретної партії товару погоджується сторонами додатково та зазначається у рахунку-фактурі, наданому продавцем. Ціна товару вважається узгодженою сторонами з моменту здійснення покупцем оплати товару за отриманим від продавця рахунком-фактурою.

Проте в матеріалах справи відсутні письмові заявки позивача щодо купівлі паливно мастильних матеріалів, як і відсутні рахунки-фактури, виставлені відповідачем, з зазначенням за яким саме договором вони виставлені.

Надані до матеріалів справи видаткові накладні містять посилання на інший договір, а саме №21 від 16.05.2015, який не є предметом розгляду даної справи.

Не є доказами укладення договорів і надані до матеріалів справи платіжні доручення, з огляду на те, що в них відсутнє будь-яке посилання на договір, що давав би суду підстави вважати, що сторонами були здійснені конклюдентні дії саме на виконання договорів купівлі - продажу №15 від 05.01.2017 та №4/1 від 10.01.2020.

В призначенні платежу, наданих до матеріалів справи платіжних доручень, зазначається, що позивачем грошові кошти було перераховано відповідачу згідно рахунків. Однак, зважаючи, як вже зазначалось, на відсутність рахунків в матеріалах справи, дані документи не можуть бути доказом перерахування коштів за купівлю паливно-мастильних матеріалів саме за договором купівлі - продажу №15 від 05.01.2017 та договором купівлі - продажу №4/1 від 10.01.2020.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що платник сам відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу», і саме на позивача покладається обов`язок визначення повної та достовірної інформації щодо сплачених ним коштів та підставу їх перерахування за платіжними дорученнями.

Платіжного доручення чи будь-якого іншого фінансового документу на підтвердження перерахування відповідної суми в рахунок попередньої оплати саме за договором купівлі - продажу № 15 від 05.01.2017 та договором купівлі - продажу № 4/1 від 10.01.2020 позивачем суду не надано.

Надані позивачем до матеріалів справи листи №81 від 06.04.2021 та №37 від 26.04.2022, в яких позивач просив відповідача повернути кошти у зв`язку з відсутністю потреби у товарі, також не містять посилань на договори.

В платіжних дорученнях, якими відповідач повертав кошти позивачу в період з 06.04.2021 по 17.07.2023 на загальну суму 3 048 886,62 грн, в призначенні платежу зазначено: Повернення коштів згідно листа №81 від 06.04.2021 та Повернення коштів згідно листа №37 від 26.04.2022.

В платіжному дорученні №642 від 20.07.2018, відповідно до якого відповідач повернув позивачу суму у розмірі 1 382 622,00 грн, в призначенні платежу зазначено Повернення помилково перерахованих коштів за АГК дизпаливо згідно листа №122 від 20.07.2018, тобто відсутнє посилання на договір, за яким було помилково перераховано кошти.

Також відсутні посилання на договір і в актах звірки взаєморозрахунків, наданих позивачем до матеріалів справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факту укладення договорів купівлі - продажу № 15 від 05.01.2017 та № 4/1 від 10.01.2020, неналежне виконання яких визначено позивачем в якості підстав позову.

При цьому, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги визнання відповідачем позову в частині стягнення 1 687 798,19 грн, з огляду на те, що з наданих відповідачем до відзиву на позовну заяву видаткових накладних також неможливо встановити за яким саме договором відповідачем було виписано позивачу видаткові накладні, оскільки у накладних зазначено, що товар виданий на підставі основного договору.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що надані відповідачем розрахунки заборгованості (залишок боргу- 1 707 798,19 грн, інфляційні втрати у розмірі 571 687,05 грн, 3% річних у розмірі 93 842,08 грн, всього 2 373 327,32) не співпадають з визнаною сумою позову.

Відповідно до ч.4 ст.191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд апеляційної інстанції вважає визнання відповідачем позову в заявленій частині у даній справі таким, що суперечить закону, оскільки не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано до матеріалів справи детального розрахунку по кожному договору та кожній накладній окремо для того, щоб суд мав можливість перевірити правильність здійснених позивачем нарахувань.

Також колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта щодо невмотивованості судового рішення та ненадання судом оцінки аргументам, наведених відповідачем.

Відповідно до п.3-5 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Проте, суд першої інстанції, в порушення п.3-5 ч.4 ст.238 ГПК України, не дав вмотивованої оцінки наявним в матеріалах справи доказам на предмет їх належності, допустимості та вірогідності відносно предмета доказування та аргументам відповідача про відсутність в матеріалах справи жодних документів на підтвердження укладення договорів купівлі - продажу № 15 від 05.01.2017 та № 4/1 від 10.01.2020, чи їх виконання.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що вимога позивача про повернення попередньої оплати за неотриманий товар за договорами купівлі - продажу № 15 від 05.01.2017 та № 4/1 від 10.01.2020 у розмірі 7 083 990,09 грн, є обґрунтованою, з огляду на те, що вимоги позивача є недоведеними матеріалами справи, в зв`язку з чим у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 264 013,00 грн 3% річних та 1 573 977,61 грн інфляційних втрат за період з 30.11.2021 по 17.07.2023, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи відмову у задоволенні позову в частині стягнення основного боргу, вимога позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних задоволенню не підлягає, як похідна, в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, в зв`язку з чим рішення Господарського суду Полтавської області від 30.01.2024 у справі №917/1405/23 підлягає скасуванню, як таке, що прийнято при недоведеності обставин що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та з порушенням норм процесуального права, з прийняттям нового рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підпунктами б), в) п.4 ч.1 ст.282 ГПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; в) розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи

Відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2, 4 статті 275, п.2 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Оріон Груп" задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 30.01.2024 у справі №917/1405/23 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Маяк (вул. імені Швецова М.Я., буд.33, с. Боромля, Охтирський р-н, Сумська обл., 42621, код ЄДРПОУ 03779142) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПК Оріон Груп (вул. Бірюзова Маршала, буд.27, кабінет 47, м. Полтава, 360007, код ЄДРПОУ 39499065) 200 744,56 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 22.05.2024

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль

Суддя І.В. Тарасова

СудСхідний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення16.05.2024
Оприлюднено24.05.2024
Номер документу119210411
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу

Судовий реєстр по справі —917/1405/23

Ухвала від 11.07.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Бакуліна С. В.

Ухвала від 24.06.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Бакуліна С. В.

Ухвала від 24.06.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Бакуліна С. В.

Постанова від 16.05.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Постанова від 16.05.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Ухвала від 01.04.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Ухвала від 18.03.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Ухвала від 18.03.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Ухвала від 08.03.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Ухвала від 26.02.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні