Рішення

від 20.05.2024 по справі 916/1025/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1025/24

Господарський суд Одеської області у складі суддя Волков Р.В.,

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЯТРАНЬ» (65091, Одеська обл., м. Одеса, вул. М`ясоїдівська, буд. 14; код ЄДРПОУ 31225584)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОРТ ІНВЕСТ ЛТД 2018» (01024, м. Київ, вул. Басейна, буд. 5 Б; код ЄДРПОУ 41900181)

про стягнення 60 817,70 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЯТРАНЬ», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОРТ ІНВЕСТ ЛТД 2018» про стягнення 60817,70 грн, з яких: 40819,76 грн основного боргу, 7694,25 грн неустойки, 9875,26 грн інфляційних втрат, 2428,43 грн 3% річних.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором оренди індивідуально визначеного майна для розміщення торгового об`єкту № М-82 від 19.10.2021 в частині повного та своєчасного відшкодування вартості спожитих комунальних послуг, надання відповідачеві відповідних рахунків на оплату, надсилання претензії, нарахування пені відповідно до п.5.3 договору, нарахування 3% річних та інфляційних з посиланням на ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України.

Ухвалою від 18.03.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі документами. Цією ж ухвалою запропоновано сторонам подати до суду заяви по суті справи, встановлено відповідні строки для їх подачі до суду та роз`яснено про можливість подання відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвали про відкриття провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Поштове повідомлення повернуто до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Пунктом 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Водночас направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у конкретному випадку - суду (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 та Верховного Суду, викладений у постановах від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20).

За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ч.1 ст.202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Між сторонами по справі 19.10.2021 був підписаний договір оренди № М-82 індивідуально визначеного майна для розміщення торгового об`єкту, відповідно до п.1.1 якого позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування (оренду) окреме індівідуально-визначене майно - тверде асфальтне покриття загальною площею 1300 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

В цьому ж пункті договору сторони зазначили, що така передача не є передачею відповідачу у тимчасове платне користування (суборенду) земельної ділянки.

Місце розташування об`єкта наведено у відповідному плані - Додатку № 1 до договору (п.1.2 договору).

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Згідно з п.7.3 договору, закінчення строку оренди є однією з підстав для припинення його дії.

Строк дії договору визначений сторонами до 31.03.2022 (п.7.1 договору).

Положеннями статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Схоже визначення договору оренди наведено у ч. 1 та 2 ст. 283 Господарського кодексу України, відповідно до якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Позивач свої зобов`язання щодо передачі відповідачу об`єкту оренди виконав належним чином, про що свідчить підписаний сторонами Акт від 01.11.2021 (Додаток № 2 до договору).

Відповідно до п.3.5 договору, відповідач зобов`язаний не пізніше 15го числа кожного місяця наступного за звітним, сплачувати (відшкодовувати) позивачу поверх орендної плати витрати на оплату комунальних послуг, спожитих відповідачем при використанні об`єкту оренди. Також вказаний пункт договору передбачає обов`язок відповідача до 15го числа місяця наступного за звітним отримати у позивача рахунки, первинні бухгалтерські та інші документи з наведених питань. При цьому пункт містить чітку домовленість сторін стосовно того, що не отримання відповідних рахунків не є підставою строків сплати витрат за спожиті комунальні послуги.

Ст.204 Цивільного Кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання вказаного договору недійсним в судовому порядку до матеріалів справи не надано.

За змістом ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 525 Цивільного Кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного Кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 509 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст.193 ГК України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В порушення наведених норм закону та п.3.5 договору, відповідач свої зобов`язання щодо відшкодування понесених позивачем витрат на комунальні послуги належним чином не виконав, в зв`язку з чим за лютий 2022 року склалась заборгованість у розмірі 40819,76 грн. внаслідок несплати рахунку № 55 від 28.02.2022.

У ст. 15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного Кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивачем з посиланням на ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України заявлено до стягнення 9875,26 грн інфляційних втрат та 2428,43 грн 3% річних за прострочку виконання грошового зобов`язання за період з 16.03.2022 по 08.03.2024, з урахуванням основного простроченого боргу в сумі 40819,76грн.

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суд вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону та договору, а тому вимоги позивача в цій частині суд вважає такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення 7694,25 грн пені за період з 16.03.2022 по 16.09.2022.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Ч.1 ст. 547 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 5.3 договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної сплати орендної плати та інших платежів, передбачених даним Договором або їх сплати не в повному обсязі, Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Розрахунок пені здійснений позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору, а тому вимоги позивача про стягнення 7694,25 грн пені за період з 16.03.2022 по 16.09.2022 суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

У відповідності зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028,00 грн покладаються на відповідача.

Позивачем також заявлено про стягнення з відповідача 15000грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

П. 12 ч.3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України вказує, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Також ч.1ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлює, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата.

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 916/893/21.

Таким чином, фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

До матеріалів справи надано договір № 130/08-02-2024 про надання правничої (правової) допомоги від 08.02.2024, пунктом 3.1 якого передбачено сплату фіксованої винагороди за правову допомогу. Також до справи надано платіжну інструкцію № 450, яка підтверджує повне перерахування вказаних 15000грн 13.02.2024 в якості оплати за надану правову допомогу.

За таких обставин, витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15000грн. мають бути відшкодовані позивачеві за рахунок відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЯТРАНЬ» (65091, Одеська обл., м. Одеса, вул. М`ясоїдівська, буд. 14; код ЄДРПОУ 31225584) до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОРТ ІНВЕСТ ЛТД 2018» (01024, м. Київ, вул. Басейна, буд. 5 Б; код ЄДРПОУ 41900181) про стягнення 60 817,70 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОРТ ІНВЕСТ ЛТД 2018» (01024, м. Київ, вул. Басейна, буд. 5 Б; код ЄДРПОУ 41900181) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЯТРАНЬ» (65091, Одеська обл., м. Одеса, вул. М`ясоїдівська, буд. 14; код ЄДРПОУ 31225584) 40 819,76 грн основного боргу, 7 694,25 грн пені, 9 875,26 грн інфляційних втрат, 2 428,43 грн 3% річних, 3 028,00 грн витрат зі сплати судового збору, 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 20 травня 2024 р.

Суддя Р.В. Волков