Рішення
від 21.05.2024 по справі 916/290/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/290/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/290/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЛ-ГРУПП» (вул. Наукова, буд. 1, с-ще Дослідне, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 52071, код ЄДРПОУ 37865529)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ванвейл» (вул. Люстдорфська дорога, буд. 140/1, кв. 200, м. Одеса, 65114, код ЄДРПОУ 43556511)

про стягнення 67467,67 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТЛ-ГРУПП» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ванвейл» 67467,67 грн. заборгованості, з яких 40328,77 грн пені, 7101,01 грн 3% річних та 20037,89 грн інфляційних збитків у зв`язку із неналежним виконанням умов договору на транспортно-експедиторські послуги у внутрішньому та міжнародному сполученні від 28.03.2022 № Х43/280322-1 в частині своєчасної та остаточної оплати вартості наданих транспортно-експедиторських послуг.

В обґрунтування позову посилається на те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 25.09.2023 у справі № 916/2696/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2023, стягнуто з ТОВ «Ванвейл» на користь ТОВ «ІТЛ-ГРУПП» 160000,00 грн основного боргу, 65000,00 грн штрафу за понаднормовий простій, 32000,00 грн штрафу за порушення термінів оплати та 3855,00 грн судового збору.

Як зауважує позивач, 11.01.2024 приватним виконавцем Літвінішиною Інною Іванівною, розглянуто заяву про відкриття виконавчого провадження ТОВ «ІТЛ-ГРУПП» про примусове виконання наказу № 916/2696/23 виданого 29.12.2023 Господарським судом Одеської області і відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2.

В подальшому, наказ від 29.12.2023 у справі №916/2696/23, виданий на виконання рішення Господарського суду Одеської області виконаний у повному обсязі, заборгованість у розмірі 260855,00 грн. стягнуто та перераховано стягувачу, про що свідчить наявна у справі постанова приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Літвінішиної І.І. про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 11.01.2024.

При цьому, зважаючи на те, що кінцевою датою здійснення оплати позивачем за надані послуги мало бути 20.07.2022, але з відповідача фактично стягнуто суму боргу у примусовому порядку лише 11.01.2024, позивач вважає, що наразі у нього виникло право стягнення з відповідача пені у розмірі 40 328 грн. 77 коп. нарахованої за період з 20.07.2022 по 19.01.2023., три проценти річних в сумі 7 101 грн. 01 коп. та інфляційні втрати в розмірі 20 037 грн. 89 коп., нараховані за період з 20.07.2022 по 10.01.2024.

ТОВ «Ванвейл» у відзиві на позов вимоги позивача не визнало в повному обсязі та в обґрунтування своїх заперечень зазначило, що експедитор надає послуги із організації перевезення вантажу відповідно до завдання клієнта-замовника та за його рахунок. У зв`язку з цим замовник здійснює два види оплати експедитору: кошти для покриття витрат на послуги третіх осіб, кошти, що становлять винагороду експедитору за надані безпосередньо ним послуги.

За ствердженням відповідача, сторонами погоджено, що заявка містить інформацію про суму фрахту та строки оплати транспортно-експедиційних послуг, натомість вартість останніх встановлюється та узгоджується сторонами на підставі заявки, а не безпосередньо зазначена в ній.

Посилаючись на норми Податкового кодексу та узагальнюючу податкову консультацію відповідач зауважує, що у експедитора виникає податкове зобов`язання з ПДВ на суму перевезення за ставкою 0 відсотків та на суму наданих такому замовнику експедиторських послуг за ставкою 20 відсотків, а позивачем на виконання вимог ПК України 20.07.2022 було складено податкову накладну №871721 відповідно до розділу А якої усього обсяги постачання за основною ставкою (код ставки 20) - 1 458,33 грн, усього обсяги постачання на митній території України за ставкою 0% (код ставки 902) - 158 250,00 грн.

За висновком відповідача, у позивача виникло податкове зобов`язання з ПДВ на суму перевезення за ставкою 0 відсотків, та на суму наданих такому замовнику експедиторських послуг за ставкою 20 відсотків, відповідно позивачем задекларовано обсяг транспортно-експедиторських послуг на суму 1458,33 грн, що становить належну плату експедитору за надані ним послуги.

Крім того, відповідач додає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів надсилання відповідачу рахунку на оплату послуг, акту надання послуг за заявкою на перевезення №3-000000087172 від 09.06.2022 чи інших підтверджуючих документів, а також рахунку на оплату штрафних санкцій.

На думку відповідача, оскільки, компенсація витрат на організацію міжнародного перевезення Констанца/Румунія - м/п Ісакча/Орлівка та компенсація витрат на організацію міжнародного перевезення м/п Ісакча/Орлівка - Кременчук/Україна не є послугами експедитора, а фактично витратами експедитора на оплату послуг інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування понесених останнім, тому відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату вартості витрат на послуги третіх осіб не передбачена п. 7.18 договору.

Відтак, відповідач вважає, що базою для нарахування штрафних санкцій є вартість виконаних транспортно-експедиторських послуг, що відповідно акту надання послуг № 87172 вiд 20.07.2022 та податкової накладної №871721 від 20.07.2022 становить 1458,33 грн, а розрахунок та нарахування штрафних санкцій за порушення термінів оплати виконаних транспортно-експедиторських послуг здійснено позивачем всупереч домовленості сторін, у зв`язку з чим відповідачем надано власний розрахунок пені в сумі 367,58 грн, 3% річних в сумі 64,72 грн та інфляційних втрат в сумі 115,74 грн.

Заперечуючи проти доводів відповідача, позивач у відповіді на відзив наголосив, що ТОВ «Ванвейл» невірно тлумачить поняття транспортно-експедиторська послуга та плата експедитора, оскільки, як випливає з норм ЗУ «Про транспортно-експедиторську діяльність», експедитор здійснює комплекс транспортно-експедиційних послуг, за яку бере окрему експедиційну плату і яка безпосередньо входить у розмір вартості транспортно-експедиційних послуг. При цьому очевидно, що плата експедитору буде значно менша за вартість комплексу транспортно-експедиційних послуг, оскільки останній включає витрати на оплату послуг залучених осіб.

За ствердженням позивача, ТОВ «Ванвейл» грошовий обов`язок вчасно не виконало, фактично заборгованість у розмірі 260 855,00 грн. стягнуто та перераховано ТОВ «ІТЛ-ГРУПП» лише 11.01.2024, про що свідчить наявна у справі постанова приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Літвінішиної І.І. про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 11.01.2024, через що, у період з 20.07.2022 до 11.01.2024 відповідач користувався чужими грошовими коштами.

Щодо декларування позивачем обсягу транспортно-експедиторських послуг на суму 1458,33 грн, що становить належну плату експедитору за надані ним послуги, останній пояснив, що задекларував експедиційну винагороду на вказану суму, а не обсяг транспортно-експедиторських послуг, що є різними поняттями.

Щодо нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних позивач додає, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що за наслідками виконання договору на транспортно-експедиторські послуги у внутрішньому та міжнародному сполученні № Х43/280322-1 від 28.03.2022 відповідач мав прострочену грошову заборгованість в розмірі 160000,00 грн саме за надані транспортно-експедиторські послуги, та оскільки ця обставина є встановленою і не підлягає доказуванню по даній справі в силу частини 4 статті 75 ГПК України, на думку позивача, в даному випадку базою для розрахунку штрафних санкцій за несвоєчасну оплату наданих транспортно-експедиторських послуг є сума саме в розмірі 160000,00 грн.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач, окрім раніше зазначеного, вказав, що транспортно-експедиторські послуги за договором №Х43/280322-1 від 28.03.2022 є послугами з організації перевезень, які не є тотожними з послугами з безпосереднього перевезення як за умовами укладеного договору, так й виходячи з нормативного визначення цих видів договорів, у зв`язку з чим, на його думку, компенсація витрат на організацію міжнародного перевезення не може вважатись частиною транспортно - експедиційних послуг, не входить у розмір вартості таких послуг, та є транзитними коштами для здійснення розрахунків з транспортними організаціями (перевізниками) за перевезення вантажів клієнта.

Також, на переконання відповідача, вартість отриманих послуг є предметом доказування у даному спорі, адже на її основі розраховується розмір штрафних санкцій, а тому податкова накладна є достовірним та належним доказом для підтвердження відомостей про обсяг та зміст господарської операції, відповідно оцінка такого доказу як податкова накладна №871721 від

20.07.2022, в якій позивачем задекларовано обсяг транспортно-експедиторських послуг на суму 1458,33 грн, має здійснюватись судом з урахуванням положень Податкового кодексу України.

Підсумовуючи, відповідач наголошує, що сторони не передбачили умовами договору №Х43/280322-1 від 28.03.2022 можливість сплати пені за порушення строків оплати «компенсації витрат на організацію міжнародного перевезення» - витрат експедитора на оплату послуг інших осіб, та не визначали її розміру, а відтак немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

В свою чергу, відповідач був позбавлений права оплатити штрафні санкції протягом 3-х днів з моменту отримання рахунку та підтверджуючих документів, як це було погоджено сторонами, а також надати обґрунтовані заперечення щодо розміру таких штрафних санкцій на адресу позивача, оскільки останній здійснив розрахунок та нарахування штрафних санкцій всупереч домовленості сторін, чим порушив умови договору №Х43/280322-1 від 28.03.2022.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2024 позовна заява вх.№305/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

30.01.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 305/24 від 25.01.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/290/24, справу постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, порядку ст.ст.247-252 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 30.01.2024 була надіслана учасникам справи на їх електронні адреси та доставлена до їх відповідних електронних скриньок 31.01.2024, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

15.02.2024 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Одеської області від відповідача - ТОВ «Ванвейл» надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 6243/24), який судом прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.

19.02.2024 позивач через систему «Електронний суд» надав суду відповідь (вх. № 6720/24) на відзив, яка судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи із доданими до неї доказами.

01.03.2024 відповідачем подано до суду заперечення (вх. № 8613/24) на відповідь на відзив, які судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи із доданими до них доказами.

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Метою усіх судів є ефективний захист порушених прав (стаття 2 КАС України, стаття 2 ЦПК України, стаття 2 ГПК України). Суд, який не може здійснювати правосуддя, не є ефективним захисником, а отже не може реалізувати мети, заради якої він існує.

З огляду на це, тлумачення і застосування усіх процесуальних правових норм повинно відбуватися у спосіб, що забезпечує можливість досягнення мети судів. Нема користі від формального дотримання правових норм, якщо це перешкоджає меті правосуддя.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення учасників справи своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ними своїх прав.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як вказано у Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі «Красношапка проти України»).

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Разом з цим, на підставі Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №259/2022 від 14.03.2022, №133/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, 49/2024 від 05.02.2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

З огляду на наведене, рішення у справі прийнято судом з урахуванням об`єктивних обставин та в умовах неможливості розгляду відповідного спору у визначений ст.248 Господарського процесуального кодексу України строк.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що зібраних у справі документів та доказів достатньо для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами. Крім того, суд, призначаючи справу до розгляду, надавав можливість учасникам у справі реалізувати свої процесуальні права на подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

21.05.2024 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

28.03.2022 між Харківською філією ТОВ «ІТЛ-ГРУПП» (експедитор) та ТОВ «Ванвейл» (клієнт) укладений договір на транспортно-експедиторські послуги у внутрішньому та міжнародному сполученні № Х43/280322-1 (договір), відповідно до пункту 1.1. якого даний договір визначає порядок взаємовідносин, що виникають між сторонами при організації, здійснені та розрахунках за транспортно-експедиційні послуги (ТЕП), що надаються експедитором клієнту, пов`язані з перевезенням вантажів у міжнародному та внутрішньому автомобільному сполученні.

Клієнт доручає, а експедитор бере на себе обов`язки за плату і за рахунок коштів клієнта організувати перевезення вантажів клієнта та здійснювати розрахунки з транспортними організаціями (перевізниками) за перевезення вантажів клієнта (пункт 1.2 договору).

Правовідносини сторін за даним договором регулюються положеннями Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та іншими діючими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у договорі транспортного експедирування (комісії, послуг) (пункт 2.1 договору).

Пунктами 3.1. - 3.2. договору сторони погодили, що експедитор організовує перевезення вантажів на підставі заявки на транспортно-експедиторські послуги (далі - заявка), що подаються клієнтом не пізніше, ніж за 48 годин до початку завантаження. Заявка, є невід`ємною частиною договору та містить наступну інформацію: дату та точну адресу місця завантаження та розвантаження вантажу із зазначенням контактних телефонів; маршрут руху; рухомий склад; відомості про вантаж (вага, вартість і т. ін.); адреси проведення митного оформлення при завантаженні та розвантаженні вантажу; терміни доставки вантажу одержувачеві; сума фрахту, форма та терміни оплати ТЕП; митниці, перетин кордонів; властивості перевезення конкретного вантажу; інші додаткові інструкції.

Підпунктом 4.1.11. пункту 4.1. договору встановлений обов`язок клієнта своєчасно оплатити вартість послуг експедитора за цим договором.

Вартість за даним договором встановлюється та узгоджується сторонами на кожну транспортно-експедиторську послугу на підставі заявки, яка є невід`ємною частиною даного договору. Кінцева сума наданих послуг може змінюватися, виходячи зі складності виконання заявки, штрафних санкцій та інших підтверджених або узгоджених витрат і зазначається в акті наданих послуг та додаткових рахунках (пункт 5.1 договору).

Відповідно до п.п. 5.2. - 5.4. договору розрахунки за виконання ТЕП здійснюється шляхом банківського переказу клієнтом грошових коштів на рахунок експедитора, якщо інше не зазначено у заявці. Сторони погодили, що рахунки передані за допомогою факсимільного зв`язку підлягають оплаті та мають силу оригіналу до моменту отримання оригіналу. Вартість послуг включає винагороду експедитора за надані послуги, розмір якої визначається в акті наданих послуг. Оплата організації за перевезення та винагороди експедитора здійснюється термін 3 (трьох) днів з моменту доставки вантажу, якщо інше не зазначено у заявці.

Згідно п. 5.5. договору, оплата штрафних санкцій здійснюється клієнтом протягом 3-х днів з моменту отримання рахунку та підтверджуючих документів, якщо інше не зазначено в заяві.

В свою чергу, послуги за даним договором передаються експедитором і приймаються клієнтом за актом наданих послуг. Акт наданих послуг підписується сторонами та скріплюється печатками протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання акту клієнтом. У разі відмови клієнтом у підписанні акту, він надає мотивовану відмову у його підписанні. У разі відсутності мотивованої відмови від підписання акту протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту його отримання, послуги вважаються прийнятими клієнтом, а акт підписаний та підлягає оплаті в повному обсязі (пункти 6.1., 6.2. договору).

За умовами п.п. 6.3., 6.4. договору підписаний клієнтом акт наданих послуг без зауважень, підтверджує факт приймання належно наданих послуг за договором та отримання клієнтом належним чином оформлених первинних і інших документів (ТТН, CMR, рахунок та ін.), у відповідності до вимог договору та заявки. До моменту підписання акту наданих послуг, факт надання послуг підтверджується товаро-транспортними документами, підписаними вантажоодержувачем.

У випадку невиконання або неналежного виконання обов`язків та умов виконання заявки на ТЕП за даним договором, сторони несуть відповідальність згідно Конвенції КДГТГ, Конвенції МДП, чинного законодавства України і положень даного договору (пункт 7.1 договору).

Пунктом 7.18 договору сторони передбачили, що за порушення термінів оплати виконаних транспортно-експедиторських послуг, клієнт сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день не сплати платежу.

Строк позовної давності за будь-якими вимогами, що випливають з цього Договору, становить 3 (три) роки (пункт 8.4 договору).

Відповідно до п. 11.1. договору, він набуває чинності з моменту його підписання та діє до 28 березня 2023 р. При цьому закінчення терміну дії договору не звільняє сторін від виконання взятих на себе зобов`язань за даним договором, а також відповідальності за їх не виконання.

Як вбачається з п.п. 11.5., 11.6. договору, сторони домовились, що всі документи стосовно даного договору, так само як і сам договір, заявка і додатки до нього, які підписані сторонами і передані за допомогою факсимільної, електронної чи іншим зв`язком, мають юридичну силу до надання оригіналів, а у випадку виникнення спорів - як належний доказ. У цих цілях сторони домовились, що електронною поштою експедитора є пошта з адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, а клієнта - ІНФОРМАЦІЯ_2. Сторона, яка передає таким чином документ, повинна в подальшому, протягом 10 календарних днів, надати оригінал зазначеного документа.

09.06.2022 між ТОВ «ІТЛ-ГРУПП» (виконавець) та ТОВ «Ванвейл» (замовник) складено заявку на перевезення № 3-000000087172 до договору, за умовами якої визначено, що адреса завантаження - Румунія, Констанца (Sea Container Services Agigea); адреса розвантаження - Україна, Полтавська область, с. Піщане, вул. Київська, буд. 34; митниця відправлення - згідно ЦМР; митниця прибуття - м. Кременчук, вул. Ярмаркова, 7; найменування вантажу - автомобільні шини; маса - 20 т.; об`єм - 86 м.куб.; тип транспорту/умови перевезення - тент/номер контейнера MSKU9905356; дата прибуття на завантаження - 14.06.2022; дата прибуття на розвантаження - 20-22.06.2022; сума фрахту - 175000,00 грн; умови оплати - б/г з ПДВ до розвантаження; марка і державний номер автомобільного транспорту - DAF, НОМЕР_3/НОМЕР_4, Vin-код НОМЕР_1 ; перехідний пункт - Орловка.

Договір та заявка на перевезення підписана повноважними представниками сторін та скріплена печатками контрагентів.

У провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/2696/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЛ-ГРУПП» до Товариство з обмеженою відповідальністю «Ванвейл» про стягнення 257 000 грн заборгованості, з яких 160000,00 грн основного боргу, 65000,00 грн штрафу за понаднормовий простій та 32000,00 грн. за порушення термінів оплати виконаних транспортно-експедиторських послуг більш ніж 30 днів, у зв`язку із неналежним виконанням умов договору на транспортно-експедиторські послуги у внутрішньому та міжнародному сполученні від 28.03.2022 № Х43/280322-1 в частині своєчасної та остаточної оплати вартості наданих послуг.

Рішенням від 25.09.2023 у справі № 916/2696/23, залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 та відповідно набрало законної сили 18.12.2023, позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ванвейл» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЛ-ГРУПП» 160000,00 грн основного боргу, 65000,00 грн штрафу за понаднормовий простій, 32000,00 грн штрафу за порушення термінів оплати та 3855 грн судового збору.

В ході розгляду справи № 916/2696/23 господарський суд встановив, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за укладеним з відповідачем договором на транспортно-експедиторські послуги у внутрішньому та міжнародному сполученні за № Х43/280322-1 від « 28» березня 2022 року та заявки на перевезення № 3-000000087172 від 09.06.2022 до цього договору, що підтверджено актом надання послуг № 87172 від 20 липня 2022 року за договором № Х43/280322-1 від 28.03.2022 року на суму 175 000 гривень 00 копійок; рахунком на оплату за № 87172 від 23 червня 2022 року за договором № Х43/280322-1 від 28.03.2022 на суму 240 000 гривень; листом Харківської філії ТОВ «ІТЛ-ГРУПП» вих. № 13/07 від 13.07.2022 щодо заявки на перевезення № 87172 від 09.06.2022; листом-повідомленням Харківської філії ТОВ «ІТЛ-ГРУПП» вих. № 21/07-22 від 21.07.2022 щодо вилучення вантажу, які були направлені на поштову та електронні адреси відповідача, що зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань

При цьому, як у рішенні Господарського суду Одеської області, та і в постанові Південно-західного апеляційного господарського суду по справі № 916/2696/23 суди дійшли висновку про наявність у відповідача заборгованості за надані транспортно-експедиторські послуги у розмірі 160 000,00 грн, у зв`язку з чим позовна вимога ТОВ «ІТЛ-ГРУПП» в цій частині судом була задоволена.

29.12.2023 на примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 25 вересня 2023 року по справі № 916/2696/23, яке набрало законної сили 18.12.2023, судом виданий відповідний наказ.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою приватного виконавця Літвінішиної І.І. від 11.01.2024 закінчено виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу № 916/2696/23, виданого Господарським судом Одеської області 29.12.2023, у зв`язку з повним фактичним виконанням відповідачем рішення та стягненням відповідної заборгованості.

Обставини несвоєчасної сплати відповідачем вартості наданих позивачем послуг в розмірі 160000,00 грн стали підставою для нарахуванню позивачем 40328,77 грн пені за період з 20.07.2022 по 19.01.2023, 7101,01 грн 3% річних і 20037,89 грн інфляційних збитків за період з 20.07.2022 по 10.01.2024, та зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

4.Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною 1 ст. 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 ст. 217 названого Кодексу).

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України унормовано, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, згідно зі статтею 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка якості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експерту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За приписами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України установлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Приписами частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

За приписами ст.931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності регулюються також спеціальними нормами права, а саме положеннями Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» (№ 1995-ІV від 01.07.2004).

Відповідно до визначень, наданих у статті 1 Закону № 1995-ІV:

- транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

- транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

- експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

- клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

За змістом статті 8 Закону № 1995-ІV експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування; експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Статтею 9 Закону № 1995-ІV урегульовані вимоги до договору транспортного експедирування. Зокрема, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу: договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі; істотними умовами договору транспортного експедирування є, з-поміж інших, розмір плати експедитору та порядок розрахунків. У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Поряд з цим, відповідно до абзацу 2 статті 12 Закону № 1995-ІV клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Предметом позову у даній справі є застосування до ТОВ «Ванвейл» відповідальності, встановленої чинним законодавством, зокрема стягнення з відповідача 40328,77 грн пені, 7101,01 грн 3% річних та 20037,89 грн інфляційних збитків, нарахованих у зв`язку з порушенням зобов`язання з оплати наданих транспортно-експедиторських послуг.

Як встановлено судом, у рішенні Господарського суду Одеської області від 25.09.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2023, у справі № 916/2696/23 суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача про стягнення з відповідача вартості наданих позивачем транспортно-експедиторських послуг в розмірі 160000,00 грн.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що існують судові рішення, які мають преюдиційне значення для розгляду даної справи, а саме: у справі № 916/2696/23.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Суд зауважує, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії» №28342/95, п.61, ECHR 1999-VII).

Частиною 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість врахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Враховуючи тотожний склад сторін у даній справі та справі № 916/2696/23, обставини, встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 25.09.2023 та підтверджені постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2023, у справі № 916/2696/23, що набрали законної сили 18.12.2023, є преюдиційними для даної справи, встановленими та доказуванню не підлягають.

Відтак, заявлені вимоги є мотивованими з наступних підстав.

Так, укладений сторонами договір, з урахуванням узгоджених сторонами завок, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України.

В силу ст.ст. 11,12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку, а клієнт - сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Плата за договором транспортного експедирування, що установлено ч.2 ст.316 ГК України, здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.190 ГК України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни.

Оскільки ціни на надані послуги не є державними регульованими, ціна за надані послуги є вільною і встановлюється за згодою сторін.

Доводами позивача та матеріалами справи встановлено, що позивач, на виконання укладеного між сторонами договору, надав відповідачу послуги на загальну суму 160 000,00 грн (з урахуванням часткової оплати), які в силу положень договору вважаються такими, що прийняті відповідачем без зауважень та заперечень, однак відповідач свої зобов`язання з оплати таких послуг не виконав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як вбачається, у рішенні Господарського суду Одеської області від 25.09.2023 у справі № 916/2696/23, яке набрало законної сили, суд не встановлював дату, з якої настав строк оплати та з якої настало прострочення виконання зобов`язання. Водночас суд встановив, що ТОВ «Ванвейл» прострочив перед ТОВ «ІТЛ-ГРУПП» строк виконання зобов`язання за договором Х43/280322-1 від 28.03.2022 на загальну суму 160000,00 грн.

Отже, з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п.5.4. договору та умови оплати, визначені в заявці на перевезення № 3-000000087172 від 09.06.2022, строк виконання відповідачем обов`язку з оплати платежів за договором є таким, що настав 20.07.2022.

До таких висновків суд дійшов з огляду на встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 25.09.2023 у справі № 916/2696/23, яке набрало законної сили, обставини щодо належного виконання позивачем своїх зобов`язань за укладеним з відповідачем договором на транспортно-експедиторські послуги у внутрішньому та міжнародному сполученні за № Х43/280322-1 від 28.03.2022 та заявки на перевезення № 3-000000087172 від 09.06.2022 до цього договору, на підставі, серед іншого, акту надання послуг № 87172 від 20 липня 2022 року на суму 175 000 гривень та листом-повідомленням Харківської філії ТОВ «ІТЛ-ГРУПП» вих. № 21/07-22 від 21.07.2022 щодо вилучення вантажу.

Отже, суд погоджується з доводами позивача, що фактичне розвантаження вантажу відбулось 20.07.2022 на митному терміналі у м. Кременчук. Відповідачем тверджень позивача, викладених у позовній заяві, не спростовано.

Враховуючи, що відповідач порушив строк виконання зобов`язання з оплати, встановлений за згодою сторін у заявці, що встановлено також рішенням суду у справі №916/2696/23, він є таким, що допустив порушення зобов`язання, чим, в свою чергу, порушив права та охоронювані законодавством інтереси позивача..

Аналізуючи зміст умови договору та відповідної заявки на перевезення в контексті настання моменту початку відліку строку на оплату, враховуючи ст. ст. 252 та 253 ЦК України, - суд виснує наступне.

Згідно з ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. (ст. 253 ЦК України).

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Оскільки у заявці на перевезення сторони обумовили між собою строк, який визначається терміном до якого відповідач зобов`язаний оплатити позивачу кошти, - відповідно строк на оплату розпочався з наступного дня після розвантаження вантажу. Тобто, суд підкреслює, що строк на оплату розпочався із 21.07.2022, а не з 20.07.2022, як помилково вважає позивач.

На виконання рішення Господарського суду Одеької області від 25.09.2023 у справі № 916/2696/23 відповідач сплатив у повному обсязі визначену суму основного боргу 11.01.2024, що підтверджується постановою приватного виконавця Літвінішиної І.І. про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 11.01.2024. Таким чином, порушення прав позивача розпочалось 21.07.2022 (з наступного дня після розвантаження вантажу) та припинилось 11.01.2024.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму «інфляційних втрат» як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 по справі №910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови).

З огляду на викладене суд констатує, що зобов`язання з оплати 3% річних та інфляційних втрат у випадку прострочення боржником зобов`язання випливає в силу ч.2 ст. 625 ЦК України, а тому для виникнення у боржника даного зобов`язання позивачу немає необхідності спочатку звертатися до відповідача із вимогою про оплату вказаних сум, а вже у зв`язку із їх неоплатою - до суду за захистом своїх прав.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 Господарського кодексу України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи, що відповідач в порушення вимог ЦК України та ГК України взяті на себе зобов`язання не виконав в обумовлені строки, за надані послуги розрахувався із простроченням - відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає як 3 % річних так і інфляційні втрати в порядку ст. 625 ЦК України. Строк нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за договором на суму 160000,00 грн обраховується із 21.07.2022 до 10.01.2024.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

«З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).».

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Судом перевірено розрахунок 3% річних долучений позивачем до справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та встановлено, що останній не є арифметично вірним, адже позивачем здійснено розрахунок із 20.07.2022, тобто із дня коли у відповідача іще тривав строк на оплату.

За розрахунками суду обґрунтований розмір стягнення з відповідача 3% річних становить 7087,86 грн, у зв`язку з чим, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 3 % річних частково, в межах обґрунтованих сум.

В решті позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 13 грн 15 коп. суд відмовляє.

При цьому, суд установив, що розрахунок інфляційних втрат проведений позивачем з урахуванням рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ згідно з листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором, суд, керуючись наведеними нормами, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку про правомірність вимог в частині стягнення 20037,89 грн інфляційних втрат.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З урахуванням наведених норм, розмір неустойки (пені) за порушення грошових зобов`язань установлюється сторонами в договорі в відсотковому співвідношенні до суми невиконаного зобов`язання, однак не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, якщо інше не передбачене в спеціальному нормативно-правовому акті, що регулює спірні правовідносини сторін.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем була вірно визначена сума заборгованості, але період прострочення визначений позивачем невірно (як установлено судом пеня підлягає нарахуванню в період з 21.07.2022, а не з 20.07.2022, як визначив позивач).

Беручи до уваги те, що судом було встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання в частині не оплати у повному обсязі та у визначений договором термін наданих позивачем послуг, а стягнення штрафних санкцій (пені) передбачена умовами договору та нормами чинного законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені.

При цьому, враховуючи вказане вище, а також визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, господарський суд встановив, що за прострочення сплати 160000,00 грн пеня підлягає нарахуванню в період з 21.07.2022 по 19.01.2023 та в цей період складає 40109,59 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 40109,59 грн.

Суд вважає хибними твердження відповідача стосовно складу та обсягу транспотрно-експедиторських послуг, оскільки транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

В свою чергу, сторонами чітко визначено в договорі, що винагорода експедитора включена у вартість наданих послуг, отже є складовою загальної вартості наданих послуг, а відтак, суд погоджується із доводами позивача, що ТОВ «Ванвейл» невірно тлумачить поняття транспортно-експедиторська послуга та плата експедитора. Враховуючи наведене, суд не приймає до уваги помилковий контррозрахунок відповідача.

Щодо доводів відповідача стосовно не направлення йому рахунку на оплату послуг та акту надання послуг за заявкою на перевезення, суд наголошує, що вказані обставини були досліджені під час розгляду справи № 916/2696/23, встановлені у відповідних рішеннях, які набрали законної сили, та додатковому доказуванню не підлягають.

Що стосується відповідного рахунку на оплату штрафних санкцій, суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 від 07.02.2018 у справі №910/49/17, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19.

Відтак, суд зазначає, що не виставлення/не направлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги, надані позивачем або відповідні штрафні санкції. Ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. Тому наявність або відсутність рахунка не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором, у зв`язку з чим суд погоджується з позивачем, що останній мав право нараховувати відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні витрати за прострочення строку сплати заборгованості за транспортно-експедиторські послуги.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Доказів на підтвердження своєї правової позиції відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності та обґрунтованості боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, жодних доказів своєчасної оплати транспортно-експедиторських послуг за договором №Х43/280322-1 на транспортно-експедиторські послуги у внутрішньому та міжнародному сполученні від 28.03.2022 не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЛ-ГРУПП» щодо примусового стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ванвейл» пені в сумі 40109,59, 3% річних в сумі 7087,86 та інфляційних втрат в сумі 20037,89 за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають частковому задоволенню.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЛ-ГРУПП» обґрунтовані частково у зв`язку з помилковістю визначення дати початку періоду прострочення, проте в іншій частині вимог відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 3017,57 грн покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, в іншій частині залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 232, 233, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ванвейл» (вул. Люстдорфська дорога, буд. 140/1, кв. 200, м. Одеса, 65114, код ЄДРПОУ 43556511) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЛ-ГРУПП» (вул. Наукова, буд. 1, с-ще Дослідне, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 52071, код ЄДРПОУ 37865529) пеню в розмірі 40 109 (сорок тисяч сто дев`ять) грн 59 коп, 3% річних в розмірі 7 087 (сім тисяч вісімдесят сім) грн 86 коп, інфляційні втрати в розмірі 20 037 (двадцять тисяч тридцять сім) грн 89 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 017 (три тисячі сімнадцять) грн 57 коп.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 21 травня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський


Суд	Господарський суд Одеської області
Дата ухвалення рішення	21.05.2024
Оприлюднено	27.05.2024
Номер документу	119211518
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань перевезення, транспортного експедирування

Судовий реєстр по справі —916/290/24

Рішення від 21.05.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Ухвала від 30.01.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 21.05.2024 по справі 916/290/24ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —916/290/24

Рішення від 21.05.2024

Ухвала від 30.01.2024

Рішення
від 21.05.2024 по справі 916/290/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ