Рішення

від 10.05.2024 по справі 916/5655/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5655/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.

при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача: Благодійного фонду СЕКТОР 2014 (65089, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 74, корп. 1, кв. 64, код ЄДРПОУ 41083827)

про розірвання договору оренди, виселення та стягнення, -

за участю представників сторін: не з`явились

Суть спору: Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Благодійного фонду СЕКТОР 2014, в якому просить суд:

- стягнути з Благодійного фонду СЕКТОР 2014 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість з орендної плати у розмірі 124293,49 грн. та 6587,01 грн. пені;

- розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 22.06.2017 №38/7, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Благодійним фондом СЕКТОР 2014;

- виселити Благодійний фонд СЕКТОР 2014 з нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 50,5 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 53 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Позовні вимоги ДКВ ОМР обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення №38/7 від 22.06.2017.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/5655/23; визначено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 07.02.2024 о 14:15. Ухвалою суду від 07.02.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі №916/5655/23 на 30 днів; відкладено підготовче засідання на 29.02.2024 о 14:15. Ухвалою суду від 29.02.2024 відкладено підготовче засідання на 22.03.2024 о 16:40. Підготовче засідання 22.03.2024 о 16:40 не відбулось у зв`язку з аварійним відключенням енергопостачання в адміністративній будівлі суду. Ухвалою суду від 27.03.2024 підготовче засідання призначено на 18.04.2024 о 16:45. Ухвалою суду від 18.04.2024 закрито підготовче провадження у справі №916/5655/23; призначено справу до розгляду по суті в засіданні суду на 10.05.2024 о 15:00.

10.05.2024 за вх.№18992/24 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, яке судом у протокольній формі задоволено.

Позивач у підготовчі та судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, просив суд розгляд справи проводити без участі його представника.

Відповідач у підготовчі та судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений. Відповідач повідомлявся шляхом направлення ухвал суду на юридичну адресу, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Суд виходить з того, що учасники справи в господарському процесі мають вчиняти належні дії щодо ефективного використання належних їм процесуальних прав та виконання належних обов`язків, а господарський суд, повідомляючи відповідача шляхом надсилання поштових повідомлень за офіційними, відомими суду, адресами зі свого боку забезпечує йому належні процесуальні гарантії на участь у розгляді справи.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

Справа №916/5655/23 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надійшов, з огляду на що суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами в порядку ч.9 ст. 165 ГПК України.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 10.05.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

22.06.2017 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець, позивач) та Благодійним фондом СЕКТОР 2014 (орендар, відповідач) укладений договір оренди нежитлового приміщення №38/7, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 50,5 кв.м, що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 53 (далі - об`єкт оренди).

Згідно з п.1.3 договору термін дії договору оренди: з 22 червня 2017 року до 22 травня 2020 року.

За п.п. 2.2, 2.4, 2.5 договору за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 1496,25 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць; розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України; податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства; орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності; розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до п.4.1, п/п. а, е п.4.2 договору вказані у п.1.1 приміщення орендодавцем передаються орендарю виключно для розміщення благодійного фонду; на протязі дії цього договору, крім своєчасного внесення орендної плати, орендар зобов`язаний, зокрема, забезпечувати збереження об`єкта оренди, своєчасно проводити за власний рахунок капітальний, поточний ремонт приміщень, запобігати їх пошкодженню і псуванню; протягом місяця з дати укладення договору оренди застрахувати об`єкт оренди на термін 1 (один) рік з наступними щорічними продовженнями дії договору страхування протягом всього терміну дії договору оренди на користь орендодавця у страховій компанії у порядку, визначеному чинним законодавством, та таким чином, що весь час об`єкт оренди було застраховано на повну вартість об`єкта оренди, визначеної у п.1.1 цього договору, щороку надавати орендодавцю копії відповідних документів, що засвідчують належне виконання зазначеного зобов`язання.

За п.п. 5.1-5.3, 5.5 договору за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки відповідно до чинного законодавства; відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору; за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки; нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок повинен був бути виконаний; у разі невнесення орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, орендодавець має право відмовитись від договору і вимагати повернення об`єкта оренди; також орендодавець має право відмовитись від договору оренди у разі невикористання орендарем приміщення за його профільним призначенням, невиконання поточного та капітального ремонту, в порядку, передбаченому цим договором та законодавством України; у разі відмови орендодавця від договору оренди, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору; за невиконання або неналежне виконання орендарем обов`язків, передбачених п.4.1, п.4.2 абз. а, г, е, м, н, п.4.3, п.4.8, п.4.9, п.4.13 цього договору, орендодавець має право достроково вимагати розірвання договору оренди у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно з п.7.6 договору договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках передбачених чинним законодавством та зазначеним договором оренди.

Відповідно до п.7.8 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

В матеріалах справи наявний акт від 22.06.2017 прийому-передачі нежилого приміщення загальною площею 50,5 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 53.

Також в матеріалах справи наявний розрахунок орендної плати по договору оренди №38/7 від 22.06.2017, відповідно до якого місячна орендна плата складає 1795,50 грн.

Окрім того, в матеріалах справи наявний акт обстеження нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 53 від 20.10.2023. До вказаного акту додано фотоматеріали.

У наявній в матеріалах справи претензії від 31.05.2023 позивач пропонував відповідачу сплатити заборгованість з орендної плати у місячний строк у розмірі 104347,34 грн.

В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості за договором №38/7, відповідно до якого заборгованість з орендної плати з лютого 2020 року по листопад 2023 року складає 124293,49 грн. та пеня з 16.12.2022 по 30.11.2023 - 6587,01 грн.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення №38/7 від 22.06.2017 щодо сплати орендних платежів та порушення вимог п/п. а, е п.4.2 договору стали підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України Про судоустрій і статус суддів є принцип верховенства права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з п.п. 5,6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Реалізовуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно з ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

У відповідності до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання. Оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства. Законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, єдині майнові комплекси яких не можуть бути об`єктом оренди. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об`єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об`єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Станом на час укладення оспорюваного договору та терміну його дії організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належали Автономній Республіці Крим або перебували у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебувало в державній та комунальній власності, регулювалися Законом України від 10.04.1992 №2269-XII Про оренду державного та комунального майна.

Відповідно до ч.2 ст. 17 Закон України Про оренду державного та комунального майна (1992 року, закон втратив чинність на підставі закону №157-IX від 03.10.2019) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закон України Про оренду державного та комунального майна (№157-IX від 03.10.2019) визначає правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про оренду державного та комунального майна (№157-IX від 03.10.2019) договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану встановлено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Згідно з п.12 постанови №634 органи місцевого самоврядування можуть додатково приймати рішення з питань, визначених пунктом 1 цієї постанови, відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні.

Рішенням Одеської міської ради від 29.06.2022 №969-VIII Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану (https://omr.gov.ua/ua/acts/council/191972/) вирішено:

1.На період воєнного стану та до його припинення (скасування) за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24 лютого 2022 року, звільнити від орендної плати орендарів, які:

- за погодженням з орендодавцем використовують орендоване майно для розміщення гуманітарних штабів, складів, центрів волонтерської допомоги;

- є громадськими об`єднаннями та благодійними організаціями;

- орендують нерухоме комунальне майно закладів освіти комунальної власності територіальної громади м. Одеси, але не користуються ним у зв`язку із обмеженням доступу;

- є суб`єктами господарювання, що надають освітні послуги та не здійснюють діяльність у зв`язку з введенням воєнного стану;

- використовують нерухоме комунальне майно, що перебуває в управлінні Виконавчого комітету Одеської міської ради, та не здійснюють діяльність в орендованому об`єкті у зв`язку з введенням воєнного стану;

- орендують комунальне майно Комунального підприємства Міжнародний аеропорт Одеса, але не використовують його у зв`язку з введенням воєнного стану.

2.На період воєнного стану та протягом 30 календарних днів після припинення чи скасування його дії в установленому порядку за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24 лютого 2022 року, орендарям (за виключенням орендарів, вказаних у пункті 1 цього рішення, та орендарів єдиних майнових комплексів) орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договорами оренди (з урахуванням її індексації).

3.Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Одеської міської ради з питань комунальної власності, економічної, інвестиційної політики та підприємництва.

Рішенням Одеської міської ради від 28.09.2022 №987-VIІI Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 29 червня 2022 року №969-VIII Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану (https://omr.gov.ua/ua/acts/council/192646/) вирішено:

1.Внести наступні зміни до рішення Одеської міської ради від 29 червня 2022 року №969-VIII Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану (далі - рішення):

1.1. Доповнити Рішення пунктом 3 наступного змісту:

3.Орендодавцям комунального майна територіальної громади м. Одеси забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з цим рішенням, починаючи з 24 лютого 2022 року, за виключенням орендарів, зазначених в другому абзаці пункту 1 цього рішення, яким нарахування орендної плати відповідно до цього рішення забезпечити з дня погодження орендодавцем використання майна для розміщення гуманітарних штабів, складів, центрів волонтерської допомоги.

1.2.У зв`язку із змінами, передбаченими підпунктом 1.1 пункту 1 цього рішення, пункт 3 Рішення вважати пунктом 4.

2.Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Одеської міської ради з питань комунальної власності, економічної, інвестиційної політики та підприємництва.

Відповідно до п.129-1 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна від 03.06.2020 №483 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - лютий 2022 року) якщо у зв`язку із змінами у соціально-економічному становищі в країні або в окремих її регіонах внаслідок економічної кризи, стихійного лиха, запровадження карантинних обмежень або інших подій, які можуть негативно вплинути на здатність орендарів продовжувати сплачувати орендну плату за укладеними договорами оренди, Кабінет Міністрів України або представницький орган місцевого самоврядування ухвалили рішення про надання орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, визначеними у такому рішенні, то підставою для застосування таких звільнень або знижок є наказ орендодавця, прийнятий на підставі звернення орендаря, на якого вони поширюються. Орендні знижки або звільнення у таких випадках надаються з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування), або якщо у відповідному рішенні дата початку застосування знижки або звільнення не визначена, - то з дати, визначеної у наказі орендодавця. Припинення застосування знижки або звільнення відбувається з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування) або в наказі орендодавця. Зміни до договору оренди про початок або припинення застосування знижки або звільнення у такому випадку не вносяться.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2022 №1026 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 та від 27.05.2022 №634, зокрема у постанові Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 у Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженому зазначеною постановою, у першому реченні пункту 129-1 слова орендних знижок або звільнень замінено словами орендних знижок, звільнень, а після слів на якого вони поширюються доповнено словами крім випадків, коли у рішенні Кабінету Міністрів України або представницького органу місцевого самоврядування зазначається про те, що знижки або звільнення застосовуються без окремого рішення орендодавця.

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

За п.1 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 1 статті 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до ч.2 ст. 24 Закону України Про оренду державного та комунального майна договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Згідно з ч.1 ст. 25 Закону України Про оренду державного та комунального майна у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обгрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом, у договорі оренди нежитлового приміщення №38/7 від 22.06.2017 сторонами узгоджений термін його дії до 22.05.2020 (п.1.3 договору). Окрім того, сторонами узгоджено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором (п.7.8 договору).

При цьому, господарський суд зазначає, що термін спірного договору оренди спливав 22.05.2020. Водночас п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про оренду державного та комунального майна (№157-IX від 03.10.2019) передбачено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом. Оскільки термін дії спірного договору оренди сплинув до набрання чинності Закону України Про оренду державного та комунального майна (№157-IX від 03.10.2019) то з урахуванням вимог ч.2 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна (1992 року, закон втратив чинність на підставі закону №157-IX від 03.10.2019) та п.7.8 договору та приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи заяви однієї із сторін про припинення зміну умов договору оренди, господарський суд дійшов висновку, що договір оренди нежитлового приміщення №38/7 від 22.06.2017 був продовжений на той самий термін і на тих самих умовах (на 2 роки та 11 місяців), тобто до 22 квітня 2023 року. Окрім того, господарський суд враховує, що п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану передбачено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. Таким чином, враховуючи, що період воєнного стану наразі неодноразово продовжений, господарський суд дійшов висновку, що договір оренди нежитлового приміщення №38/7 від 22.06.2017 наразі є продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Господарський суд вказує, що позивачем в якості підстави позову визначено несплату відповідачем орендної плати за період з лютого 2020 року по листопад 2023 року, що на думку позивача свідчить про систематичне порушення умов договору.

Як було встановлено судом, спірна заборгованість (лютий 2020 року - листопад 2023 року) з орендної плати включає в себе, зокрема, орендну плату за використання відповідачем комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану в Україні. При цьому, орендарем за договором є Благодійний фонд СЕКТОР 2014, якому були передані приміщення виключно для розміщення благодійного фонду. Так, як було вище зазначено судом, рішенням Одеської міської ради від 29.06.2022 №969-VIII звільнено від орендної плати орендарів, які, зокрема, є громадськими об`єднаннями та благодійними організаціями. Окрім того, рішенням Одеської міської ради від 28.09.2022 №987-VIІI доповнено рішення пунктом 3 наступного змісту: орендодавцям комунального майна територіальної громади м. Одеси забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з цим рішенням, починаючи з 24 лютого 2022 року, за виключенням орендарів, зазначених в другому абзаці пункту 1 цього рішення, яким нарахування орендної плати відповідно до цього рішення забезпечити з дня погодження орендодавцем використання майна для розміщення гуманітарних штабів, складів, центрів волонтерської допомоги.

Отже, з огляду на зміст рішення органу місцевого самоврядування від 29.06.2022 №969-VIII за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24.02.2022, зокрема орендарі такого майна, які є громадськими об`єднаннями та благодійними організаціями, на період воєнного стану та до його припинення (скасування) звільняються від орендної плати. Разом з тим, господарський суд звертає увагу на положення пункту 129-1 Порядку №483, в якому вказано, що …підставою для застосування таких звільнень або знижок є наказ орендодавця, прийнятий на підставі звернення орендаря, на якого вони поширюються, крім випадків, коли у рішенні Кабінету Міністрів України або представницького органу місцевого самоврядування зазначається про те, що знижки або звільнення застосовуються без окремого рішення орендодавця. Орендні знижки або звільнення у таких випадках надаються з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування), або якщо у відповідному рішенні дата початку застосування знижки або звільнення не визначена, - то з дати, визначеної у наказі орендодавця. Припинення застосування знижки або звільнення відбувається з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування) або в наказі орендодавця. Зміни до договору оренди про початок або припинення застосування знижки або звільнення у такому випадку не вносяться.

Таким чином, підставою для застосування таких звільнень або знижок може бути саме наказ орендодавця, прийнятий на підставі звернення самого орендаря, на якого поширюється можливість такої знижки. Господарський суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які звернення орендаря - БФ СЕКТОР 2014 щодо надання звільнення від орендної плати за спірним договором, так само і відсутні будь-які накази орендодавця з цього приводу. Окрім того, господарський суд наголошує, що у рішенні Одеської міської ради від 29.06.2022 №969-VIII відсутні застереження про те, що знижки або звільнення застосовуються без окремого рішення орендодавця. Отже, враховуючи зазначені обставини, господарський суд дійшов висновку, що відповідач у даному випадку не звільнений від орендної плати з 24.02.2022 на підставі рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 №969-VIII, а тому нарахування позивачем орендної плати за спірним договором у період з 24.02.2022 по листопад 2023 року, з урахуванням відсутності заяви орендаря та наказу орендодавця, є правомірними.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи встановлені судом обставини, господарський суд дійшов висновку, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, систематично несвоєчасно та не у повному обсязі сплачує орендну плату, у зв`язку з чим на кінець кожного місяця спірного періоду за відповідачем рахується заборгованість, яка за період з лютого 2020 року по листопад 2023 року становить 124293,49 грн., вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не спростовані, докази сплати орендних платежів в матеріалах справи відсутні, з огляду на що господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення з відповідача 124293,49 грн. заборгованості з орендної плати є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо заявленої до стягнення пені, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

У ч.6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Сплата відповідачем пені передбачена п.5.2 укладеного між сторонами договору.

Враховуючи факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань у вигляді несплати за використання орендованого майна, позивачем правомірно застосовано до відповідача відповідальність у вигляді нарахування пені. Встановивши вірність розрахунків за визначений позивачем період та відповідність вимогам чинного законодавства та умовам договору, враховуючи встановлення судом факту неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, а також приймаючи до уваги не надання відповідачем контррозрахунків нарахованих сум, господарський суд дійшов висновку про правомірність, підставність та необхідність задоволення позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення з відповідача 6587,01 грн. пені.

Щодо позовних вимог про розірвання договору та виселення, слід зазначити наступне.

Як встановлено судом, на підтвердження обґрунтованості вимог про розірвання спірного договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, позивач у позовній заяві посилається на обставину порушення відповідачем істотної умови договору, а саме: систематичну несплату орендних платежів.

Так, розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до п.1 ч.1 ст. 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося. Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

При цьому істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/22259/17, від 14.08.2018 у справі №910/22454/17, від 28.08.2018 у справі №910/20932/17, від 02.10.2018 у справі №910/21033/17, від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 19.02.2019 у справі №910/4427/18, від 07.05.2020 у справі № 910/5027/19.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи встановлення судом порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення №38/7 від 22.06.2017 та оскільки допущене відповідачем порушення зобов`язання фактично позбавило орендодавця за спірним договором того, на що останній розраховував при його укладенні, таке порушення відповідача свідчить про наявність обставини істотного порушення відповідачем умов спірного договору та, як наслідок, завдання майнової шкоди територіальній громаді м. Одеси, а отже вимоги позивача про розірвання договору є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги факт наявності у відповідача заборгованості за договором оренди, враховуючи задоволення судом вимог позивача про розірвання укладеного між сторонами договору оренди, господарський суд із врахуванням аналізу вказаних обставин та положень законодавства, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про виселення відповідача з займаних приміщень шляхом повернення орендованого майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради в повному обсязі.

Іншого відповідачем не доведено.

Інші доводи позивача та наявні в матеріалах справи документи не спростовують вищенаведені висновки суду.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити повністю.

2.Стягнути з Благодійного фонду СЕКТОР 2014 (65089, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 74, корп. 1, кв. 64, код ЄДРПОУ 41083827) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) 124293 /сто двадцять чотири тисячі двісті дев`яносто три/ грн. 49 коп. заборгованості, 6587 /шість тисяч п`ятсот вісімдесят сім/ грн. 01 коп. пені та 8052 /вісім тисяч п`ятдесят дві/ грн. судового збору.

3.Розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 22.06.2017 №38/7, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) та Благодійним фондом СЕКТОР 2014 (65089, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 74, корп. 1, кв. 64, код ЄДРПОУ 41083827).

4.Виселити Благодійний фонд СЕКТОР 2014 (65089, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 74, корп. 1, кв. 64, код ЄДРПОУ 41083827) з нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 50,5 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 53, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595).

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 21 травня 2024 р.

Суддя Ю.С. Бездоля