Постанова

від 08.05.2024 по справі 914/2635/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/2635/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Волковицької Н. О., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 (колегія суддів: Плотніцький Б. Д., Матущак О. І., Скрипчук О. С.) та рішення Господарського суду Львівської області від 16.11.2023 (суддя Мороз Н. В.) у справі

за позовом керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до відповідача Національної академії наук України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Карпатське відділення Інституту геофізики ім. С. І. Субботіна Національної академії наук України про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Савицька О. В.,

відповідача - Подлящук О. П.,

третьої особи - Пастернак П. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Керівник Франківської окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (далі - Облдержадміністрація) звернувся до суду з позовом до Національної академії наук України (далі - Академія), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С. І. Субботіна Національної академії наук України (далі - Інститут), в якому просив скасувати державну реєстрацію права державної власності Академії на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136600:06:006:0010 площею 0,1449 га на вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові, яка проведена 27.08.2013 державним реєстратором Львівського міського управління юстиції Величком А. С.

2. На обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що на момент реєстрації права власності на вказану земельну ділянку за відповідачем саме Облдержадміністрація була органом, уповноваженим розпоряджатись нею та реалізовувати інші повноваження держави щодо неї, однак, внаслідок недотримання приписів статті 84 Земельного кодексу України, державним реєстратором за відсутності будь-яких на те законних підстав, незаконно здійснено державну реєстрацію права державної власності саме за Академією, в той час коли право державної власності на спірну земельну ділянку підлягало набуттю державою в особі місцевого органу виконавчої влади - Облдержадміністрацією.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 25.11.1999 Львівською міською радою видано Науково-дослідному центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова Національної академії наук України державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ЛВ № 000508 20001009 на земельну ділянку площею 0,3893 га на вул. Горбачевського, 19 у м. Львові для виробничих потреб і обслуговування будинку на вул. Горбачевського, 19 у м. Львові. Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 1-2 № 60.

4. Ухвалою Львівської міської ради від 07.12.2000 № 851 "Про користування земельною ділянкою Науково-дослідним центром аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова Національної академії наук України - Національного космічного агентства України на вул. Коцюбинського у м. Львові" залишено Науково-дослідному центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова Національної академії наук України - Національного космічного агентства України в постійному користуванні земельну ділянку площею 0,1449 га для обслуговування будівель на вул.Коцюбинського, 7 за рахунок земельної ділянки, яка є у фактичному користуванні, в тому числі в межах червоних ліній вул.Коцюбинського без права забудови.

5. 04.06.2002 Львівською міською радою видано Науково-дослідному центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова Національної академії наук України - Національному космічному агентству України державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ЛВ № 000509 10003017 на земельну ділянку площею 0,1449 га на вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові для обслуговування будівель. Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 1-1 № 139.

6. В подальшому, у зв`язку із припиненням діяльності Науково-дослідного центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при Інституті кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України та НКА України шляхом його реорганізації - приєднання до Державного малого підприємства "Геофізичне моделювання (ГЕОМОД)" на підставі постанови Бюро президії Національної академії наук України від 12.12.2008 № 313 та розпорядження Національної академії наук України від 02.02.2009 № 42 земельну ділянку площею 0,1449 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Коцюбинського, 7, передано Карпатському відділенню Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної академії наук України.

7. 06.08.2013 в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 4610136600:06:006:0010 площею 0,1449 га, яка знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Коцюбинського, 7. Форма власності - державна, цільове призначення земельної ділянки - 03.11, категорія земель - землі житлової і громадської забудови, вид використання - для обслуговування будівель.

8. 27.08.2013 на підставі державного акта на право постійного користування землею серія та номер ІІ-ЛВ000508, виданого 04.06.2002 Львівською міською радою народних депутатів, здійснено державну реєстрацію права державної власності на спірну земельну ділянку за Академією, а 13.09.2017 на підставі державного акта на право постійного користування землею серія та номер ІІ-ЛВ000509, виданого 04.06.2002 Департаментом землеустрою та планування забудови міста виконкому Львівської міської ради народних депутатів, акта приймання-передачі від 21.07.2009 № 451 та розпорядження Президії НАН України від 02.02.2009 № 42 - право постійного користування за Інститутом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

9. 16.11.2023 Господарський суд Львівської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.01.2024, про відмову у позові.

10. Господарські суди попередніх інстанцій з огляду на незмінність форми власності земельної ділянки - державної, а також з огляду на те, що позивач є державним органом, а відповідач - державною установою, дійшли висновку, що у даному випадку по суті має місце спір держави з державою щодо майна, яке перебуває у державній власності.

11. Суди також виходили з того, що обраний прокурором в інтересах держави в особі позивача спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації права державної власності не призведе до ефективного відновлення порушеного права держави в особі позивача, оскільки форма власності на земельну ділянку у будь-якому разі залишиться державною, а, із врахуванням недоведеності учасниками справи обставини існування попереднього запису про державну реєстрацію прав на неї, у тому числі за позивачем, позивач автоматично не набуде статусу органу, якому надано право розпорядження вказаною земельною ділянкою, а тому є неналежним способом захисту права.

Короткий зміст касаційної скарги та позицій інших учасників справи

12. Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

13. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наполягає на ухваленні оскаржуваних рішень без урахування правових позицій Верховного Суду, викладених ним у касаційній скарзі.

14. Крім того, обґрунтовуючи наявність підстав для подання касаційної скарги, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду в частині правильного застосування статей 15, 16, 387, 388 Цивільного кодексу України, статей 92, 122, 152 Земельного кодексу України, статей 24, 26, 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", сформованого за подібних фактичних обставин:

- щодо ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права держави в особі уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою державної власності державного органу шляхом скасування незаконної державної реєстрації права державної власності за неуповноваженою особою (державною науковою організацією) на підставі документів, які посвідчують право постійного користування;

- щодо ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права держави в особі уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою державної власності державного органу шляхом скасування незаконної державної реєстрації права державної власності за неуповноваженою особою (державною науковою організацією), за відсутності попереднього запису про державну реєстрацію прав на вказану земельну ділянку за таким органом, та наявності законодавчо визначених повноважень уповноваженого органу на здійснення від імені держави прав власника земельних ділянок державної власності;

- щодо віндикаційного позову, як ефективного способу захисту порушених прав держави в особі уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою державної власності державного органу, внаслідок незаконної державної реєстрації права державної власності на земельну ділянку за неуповноваженою особою (державною науковою організацією), за відсутності обставин вибуття земельної ділянки з державної власності.

15. За доводами скаржника, відповідний висновок має враховувати особливості даної справи, які пов`язані із наявністю спору держави в особі уповноваженого державного органу, який відповідно до закону наділений державно-владними повноваженнями та створений державою для здійснення завдань і функцій держави, із державної науковою організацією, яка не має державно-владних повноважень, не виступає від імені держави, а лише здійснює повноваження з управління об`єктами майнового комплексу, до яких не входять об`єкти права власності Українського народу, визначені статтею 13 Конституції України.

16. Академія та Інститут у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з підстав їх законності та обґрунтованості.

17. Облдержадміністрація у відзиві на касаційну скаргу просила задовольнити касаційну скаргу у повному обсязі, посилаючись на те, що внаслідок порушень норм чинного законодавства спірна земельна ділянка набута у власність неуповноваженою особою в той час коли позивач по суті позбавлений правомочностей власника щодо неї, а відтак, скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку в даному випадку буде підставним та законним, відповідатиме легітимній меті та переслідуватиме законний державний і суспільний інтерес, оскільки спрямовуватиметься на поновлення порушеного права держави.

Позиція Верховного Суду

18. Частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України визначено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

19. Відповідно до частин другої та третьої статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

20. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 05.102022 у справі № 922/1830/19).

21. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

22. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

23. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

24. У справі, яка переглядається, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що прокурор, діючи в інтересах держави в особі уповноваженого органу державної влади, просить скасувати державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, припинивши речове право, а саме право державної власності, спрямовуючи вимоги держави проти неї самої в особі іншого органу, який, хоч і зареєстрував речове право, однак в цьому випадку власних прав та обов`язків щодо спірної земельної ділянки не набув.

25. З врахуванням наведеного та беручи до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставин справи, у тому числі незмінність форми власності земельної ділянки - державної, а також те, що позивач є державним органом, а відповідач - державною установою, суди у цій справі дійшли обґрунтованих висновків про те, що у даному випадку по суті має місце спір держави з державою щодо майна, яке перебуває у державній власності.

26. Отже, у цій справі позов прокурора в інтересах держави звернутий до держави, що суперечить положенням статті 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

27. Подібні висновки щодо неможливості збігу в одній особі позивача і відповідача у спорах за участю органів державної влади наведено у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 16.09.2020 у справі № 922/708/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

28. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду в разі, якщо позивач вважає, що право власності на нерухомість має бути зареєстроване за ним, а фактично воно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту позивача відповідає позовна вимога про витребування від (стягнення з) відповідача нерухомого майна (див. наприклад постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (пункт 63)).

Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними; для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.27), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38) та інші). Визнання недійсним державного акта не е необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 94), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункт 76)). Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем також не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100)).

При цьому рішення суду про витребування нерухомого майна з володіння відповідача у володіння позивача є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі саме за відповідачем, а не за іншою особою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 97-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115-116, 143-144), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункти 10.29-10.30), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 64), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункти 118,122), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 85-86). від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункти 38, 50), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.38), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 57). від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 95-96), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункти 125- 126)).

29. Отже, належному способу захисту у справі, що переглядається, є вимога про витребування спірної земельної ділянки з володіння Академії. Задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, якщо право господарського відання зареєстроване в цьому реєстрі саме за відповідачем, а не за іншою особою.

30. За таких обставин, суди дійшли обґрунтовано висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

31. Як вже зазначалося, прокурор в поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3).

32. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то колегія суддів відхиляє доводи прокурора про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 909/83/19, від 07.06.2022 у справі № 909/835/18, від 16.08.2022 у справі № 927/717/20, від 13.12.2022 у справі № 927/682/20, від 30.05.2023 у справі № 922/2057/22, від 18.07.2023 у справі № 925/579/22 (НАН України не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, бездіяльність якого могла б бути підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді), з огляду на таке.

33. Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.04.2024 у справі № 520/8065/19, які колегія суддів враховує на підставі частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, оскільки НАН України наділений повноваженнями щодо управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління, тобто на основі законодавства здійснює управлінські функції, то прокурор має повноваження на представництво інтересів держави в особі НАН України, що відповідає приписам частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". При цьому Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі відступила від висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 909/835/18 та від 13.12.2022 у справі № 927/682/20, на які посилається скаржник.

34. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

35. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанови від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17).

37. Адже відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

38. У інших справах, на які посилається скаржник № 204/6292/18 та № 204/7119/18 спори (та відповідні висновки Верховного Суду) стосувались питання наявності/відсутності підстав відшкодування фізичним особам моральної шкоди, заподіяної внаслідок тримання в умовах державної установи виконання покарань, а отже правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

39. При цьому не спростовують висновків судів попередніх інстанцій також декларативні посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі № 587/430/16-ц, оскільки правовідносини у зазначеній справі стосувалися звернення прокурора до суду за відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

40. Крім того, судова колегія відхиляє посилання прокурора на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 та від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, оскільки у цих справах прокурор взагалі не брав участі, а основним питанням у яких було визначення юрисдикції спору.

41. Отже, посилаючись на постанови у справах Верховного Суду (та відповідні висновки з них), як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, прокурор не спростував висновків судів попередніх інстанцій, що позов фактично пред`явлений державою до неї самої щодо майна, яке перебуває у державній власності.

42. У зв`язку із наведеним, посилання скаржника на інші постанови суду касаційної інстанції в обґрунтування доводів про неврахування судами попередніх інстанцій обставин щодо набуття у власність неуповноваженою особою спірної земельної ділянки, а також щодо помилковості висновків судів в частині обрання прокурором неефективного способу захисту, визначального значення не мають.

43. Щодо тверджень скаржника на необхідність формування Верховним Судом в межах розгляду цієї справи висновку в контексті ефективного способу захисту прав позивача у спірних правовідносинах, то колегія суддів звертає увагу, що зазначаючи про таку необхідність, скаржник жодним чином (зокрема, з урахуванням вимог частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України) не спростував висновків судів попередніх інстанцій, що позов фактично пред`явлений державою до неї самої щодо майна, яке перебуває у державній власності, що визначено судами окремою підставою для відмови у позові.

44. Інші доводи касаційної скарги не мають вирішального значення для правильного вирішення цього спору та/або не підпадають під правове регулювання частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 цього Кодексу не надає їм оцінку.

45. Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження рішення місцевого суду і постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

46. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

47. За змістом частини першої статті 309 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати

48. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 16.11.2023 у справі № 914/2635/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Н. О. Волковицька

Суддя Л. І. Рогач