Постанова

від 14.05.2024 по справі 914/372/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/372/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

відповідача - Шмотолоха О. П.,

третьої особи - Чижович І. З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 (судді: Желік М. Б. - головуючий, Галушко Н. А., Орищин Г. В.) і рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2023 (суддя Козак І. Б.) та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра"

до Львівської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 17.02.2022 № 2022,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У січні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра" (далі - ТОВ "Кассандра") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 17.02.2022 № 2022 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 19.03.2015 № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунального власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу" (далі - ухвала Львівської міської ради від 17.02.2022, оскаржувана ухвала).

Позов обґрунтовано незаконністю оскарженої ухвали, якою були внесені зміни щодо назви об`єкта приватизації і площі, прийняття її з перевищенням повноважень органу місцевого самоврядування.

1.2. Львівська міська рада у відзиві на позову проти його задоволення заперечила, наголошуючи зокрема на тому, що оскаржувана ухвала права та інтереси позивача не порушує та не суперечить актам цивільного законодавства; внесення змін до площі об`єкта сталося у зв`язку з виявленням в процесі приватизації різниці в розмірах площі, а необхідність зміни типу об`єкта було зумовлено діями самого позивача, який у позові у справі № 914/1834/19 виразив свою волю на придбання нежитлових приміщень. Крім того, оскільки спосіб приватизації, а саме шляхом викупу, змінений не був, то заборони, вжиті згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.10.2018 у справі № 914/372/23 не мають жодного значення для вирішення цієї справи.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.06.2023 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівської міської ради від 17.02.2022. Здійснено розподіл судових витрат.

Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно, в порушення вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" змінив площу спірного приміщення та назву об`єкта приватизації, що впливає на цінову характеристику такого майна під час викупу. При цьому суд звернув увагу на те, що господарський суд у справі № 914/386/19, зобов`язуючи Львівську міську раду виконати ухвалу від 19.03.2015 № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації шляхом викупу" в частині пункту 3 додатку, не надавав права міській раді змінювати площу спірного приміщення та назву об`єкта приватизації.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2023 у цій справі скасовано в частині визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 17.02.2022 щодо викладення пункту 3 додатку ухвали від 19.03.2015 № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації шляхом викупу" у новій редакції щодо загальної площі 339,2 м2 та прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволені позовних вимог у вказаній частині. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зміна типу об`єкта нерухомості в оскарженій ухвалі Львівської міської ради порушує права позивача на викуп об`єкта приватизації з певним функціональним призначенням та за очікуваною вартістю, оскільки законом встановлено різні підходи щодо проведення приватизації нежитлового приміщення та цілісного майнового комплексу, що в кінцевому результаті впливає на ціну об`єкта приватизації; приймаючи оскаржену ухвалу в частині внесення змін щодо типу об`єкта відповідач діяв всупереч інтересам позивача, що, як зазначив суд апеляційної інстанції, правильно встановлено місцевим господарським судом, а отже, наявні підстави для визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 17.02.2022 в цій частині.

Водночас апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції про незаконність ухвали Львівської міської ради від 17.02.2022 в частині внесення змін щодо площі об`єкта, оскільки, за висновком суду апеляційної інстанції, такі зміни пов`язані з підготовкою об`єкта до приватизації, які включають в себе зокрема, проведення інвентаризації, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та виготовлення технічної документації, а отже, прав та інтересів позивача такими діями не порушено. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання незаконною та скасування оскарженої ухвали в частині зміни площі об`єкта.

3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на них

3.1. Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2023 у цій справі повністю, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 - в частині задоволення позовної вимоги щодо визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 17.02.2022 в частині зміни об`єкта приватизації із цілісного майнового комплексу на нежитлове приміщення (першого поверху та антресолі), та прийняти у відповідній частині нове рішення про відмову у задоволенні позову; в решті постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у цій справі залишити без змін.

Скаржник у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права; зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - (1) неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 5 Господарського процесуального кодексу України (способи судового захисту), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155) щодо способу захисту; (2) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми частини 2 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" при наявності рішення власника про відчуження цілісного майнового комплексу шляхом викупу.

Зокрема, скаржник вважає, що ухвала Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу" в частині включення до переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу цілісного майнового комплексу суперечить законодавству, зокрема положенням частини 2 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", а отже, не створює для позивача наслідків, на які була спрямована, та, відповідно, у позові мало би бути відмовлено у зв`язку із безпідставністю позовних вимог, адже позивач фактично звернувся до суду за захистом прав, яких не набув. Водночас, за доводами скаржника, у судових рішеннях у справі № 914/386/19 було зазначено про необхідність виконання ухвали Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4434 щодо приватизації способом викупу нежитлових приміщень; для цілей державної реєстрації було виготовлено новий технічний паспорт на нежитлові приміщення та право комунальної власності зареєстроване теж саме на нежитлові приміщення.

3.2. Львівська міська рада також звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2023 у цій справі, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми частини 2 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" при наявності рішення власника про відчуження цілісного майнового комплексу шляхом викупу.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що внесення змін до пункту 3 додатка до ухвали Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу" згідно з ухвалою Львівської міської ради від 17.02.2022 не суперечить актам цивільного законодавства та не може суперечити волі, порушувати права чи інтереси позивача, адже це було зумовлено його ж діями, та, як наслідок рішенням суду, яке є обов`язковим для виконання. Він посилається на те, що підготовка нежитлових приміщень до приватизації, яку Управління комунальної власності зобов`язане провести за рішенням суду у справі № 914/386/19, включає в себе зокрема проведення інвентаризації, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та виготовлення технічної документації; проведення оцінки майна в процесі приватизації у випадках, передбачених законом. Відтак для цілей державної реєстрації було виготовлено новий технічний паспорт станом на 02.10.2018, згідно з яким площа спірних приміщень становить 339,2 м2; згідно з довідкою ЛКП "Агенція ресурсів Львівської міської ради" від 02.10.2018 така площа встановлена за наслідками переобміру та уточнення. При співставленні двох технічних паспортів встановлено, що зміна площі відбулась внаслідок переобміру, перепланування приміщень, влаштування антресолі (зокрема приміщення 6-5') та інших приміщень, які не мають окремого входу, тобто виокремити з площі 339,2 м2 об`єкт площею 307,5 м2 (307 м2) технічно неможливо. Також скаржник зазначає про неможливість приватизації цілісного майнового комплексу шляхом викупу з посиланням на положення частини 2 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

3.3. Разом із тим, не погоджуючись із ухваленою у справі постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у цій справі, до Верховного Суду звернулося ТОВ "Кассандра", яке у поданій касаційній скарзі (з урахуванням її уточненої редакції) просить скасувати цю постанову, а рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2023 залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287, пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а саме (1) суд апеляційної інстанції застосував норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/736/21 щодо неможливості органу місцевого самоврядування скасовувати свої попередні рішення та вносити до них зміни; (2) суд не дослідив зібрані у справі докази.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що за оскаржуваною ухвалою було змінено як сам об`єкт, що підлягає приватизації способом викупу, так і його площу, що суперечить положенням Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", водночас такі зміни прямо впливають на цінову характеристику спірного приміщення під час його викупу. За доводами скаржника, зміна площі спірних нежитлових приміщень відбулася під час виготовлення нового технічного паспорта (станом на 02.10.2018) після передачі об`єкта приватизації відповідачеві, тобто така зміна площі відбулась внаслідок дій самого відповідача, окрім того, такі зміни, на думку позивача, спрямовані виключно на штучне збільшення площі нежитлового приміщення, що входить до складу об`єкта приватизації.

3.4. Від учасників справи відзивів на касаційні скарги не надійшло.

4. Розгляд касаційних скарг та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та це установив суд апеляційної інстанції, 26.06.2001 між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та ТОВ "Кассандра" укладено договір оренди цілісного майнового комплексу № 10, за умовами якого товариству передано об`єкт оренди в складі: приміщення кінотеатру ім. Лесі Українки залишковою вартістю 32379,75 грн, а також обладнання: кінопроектор 23 КПК залишковою вартістю 544,37 грн; розподілювач РУК 5/3 залишковою вартістю 75,80 грн; випрямлювач 50 ВЦК-120 залишковою вартістю 34,15 грн; підсилювач звуку П-2 залишковою вартістю 49,06 грн, а всього 33083,13 грн.

Вказані обставини, як зазначив суд апеляційної інстанції, встановлені у рішенні Господарського суду Львівської області у справі № 914/2583/15, залишеному без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 і постановою Вищого господарського суду України від 21.03.2016, за позовом Управління комунальної власності до ТОВ "Кассандра" про розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу від 26.06.2001 № 10 та зобов`язання повернути об`єкт оренди, що в порядку положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню.

Ухвалою Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунального власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу" затверджено перелік об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу. Зокрема, у пункті 3 додатка до цієї ухвали зазначено об`єкт, який підлягає приватизації шляхом викупу - адреса об`єкта приватизації: м. Львів, пл. А. Міцкевича 6/7, орендар - КВЦД ТОВ "Кассандра" (ЦМК, заг. площа 307,5 м2).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2015 у справі № 914/2583/15 розірвано договір оренди цілісного майнового комплексу від 26.06.2001 № 10 та зобов`язано ТОВ "Кассандра" повернути Управлінню комунальної власності цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства КВЦД "Кассандра", розташований за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, 6/7.

Водночас постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2017 залишено без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 і рішення Господарського суду Львівської області від 26.10.2016 у справі № 914/744/16, яким відмовлено у позові Управління комунальної власності до Львівської міської ради, третя особа - ТОВ "Кассандра", про визнання незаконним пункту 3 додатка до ухвали Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунального власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу" та скасування ухвали Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4434 в частині затвердження пункту 3 додатка до ухвали, а саме щодо включення до переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу заявником ТОВ "Кассандра" приміщення за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, 6/7

Відповідно до акта приватного виконавця від 23.08.2018 ТОВ "Кассандра" повернуло Управлінню комунальної власності приміщення за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, 6/7.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.10.2018 у справі № 914/1834/18 вжито заходи забезпечення позову, а саме встановлено Львівській міській раді та Управлінню комунальної власності заборони вчинення дій, спрямованих на зміну способу приватизації (шляхом викупу), встановленого ухвалою Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу", щодо приватизації шляхом викупу нежитлових приміщень, визначених пунктом 3 додатку до ухвали, а саме нежитлових приміщень загальною площею 307,5 м2, які входять у склад цілісного майнового комплексу та розташовані за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, 6/7, у тому числі дій, спрямованих на організацію та проведення продажу зазначених нежитлових приміщень на аукціоні.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.09.2020 у справі № 914/386/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 і постановою Верховного Суду від 13.05.2021, визнано незаконною бездіяльність Управління комунальної власності щодо невиконання ухвали Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу" в частині пункту 3 додатку, а саме щодо нежитлових приміщень ТОВ "Кассандра" за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, 6/7, шляхом непроведення підготовки до приватизації вказаних об`єктів. Зобов`язано Управління комунальної власності виконати ухвалу Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу" в частині пункту 3 додатку, а саме щодо нежитлових приміщень ТОВ "Кассандра" за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, 6/7, площею 307 м2 шляхом проведення підготовки до приватизації вказаних об`єктів, у тому числі проведення та затвердження висновку (висновків) незалежної оцінки майна, укладення договору (договорів) купівлі-продажу вказаних нежитлових приміщень та підписання актів приймання-передачі відповідних нежитлових приміщень.

Згідно з ухвалою Львівської міської ради від 17.02.2022 № 2022 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 19.03.2015 № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу" внесено зміни у додаток до ухвали Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу" шляхом викладення пункту 3 у новій редакції, відповідно до якого змінено тип об`єкта нерухомого майна, що у таблиці відображено як поверховість, а саме з цілісного майнового комплексу на нежитлове приміщення (першого поверху та антресолі), а також щодо загальної площі об`єкта, що у таблиці відображено як загальна площа (м2), а саме з 307,5 м2 на 339,2 м. В цій ухвалі зазначено, що вона винесена з метою виконання рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2023 у справі № 914/386/19 (залишеного без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.02.2022 у справі № 914/1834/21 скасовано заходи забезпечення позову, вжиті згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.10.2018 у справі № 914/1834/18.

Суд апеляційної інстанції також установив, що за результатами проведеної інвентаризації (інвентарна справа № 14) виготовлено технічний паспорт станом на 02.10.2018, відповідно до якого загальна площа об`єкта становить 339,2 м2, що також підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою ЛКП "Агенція ресурсів Львівської міської ради" від 02.10.2018. Право власності територіальної громади зареєстровано на нежитлове приміщення загальною площею 339,2 м2, розташоване за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, 6/7, що підтверджується інформаційною довідкою від 12.07.2023 № 338886688 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Водночас суд зазначив, що у матеріалах справи наявні технічний паспорт нежитлових приміщень на пл. А. Міцкевича, 6/7 у м. Львові станом на 19.07.2016 та технічний паспорт на нежитлові приміщення за цією ж адресою станом на 02.10.2018.

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги ТОВ "Кассандра" до Львівської міської ради про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 17.02.2022, якою були внесені зміни у пункт 3 додатку до ухвали від 19.03.2015 № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунального власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу" щодо типу об`єкта приватизації і площі нерухомого майна.

4.4. Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та їх задовольнив.

4.5. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про неправомірність зміни рішення органу місцевого самоврядування в частині об`єкта приватизації, а саме з цілісного майнового комплексу на нежитлове приміщення, та в цій частині залишив без змін рішення місцевого господарського суду. Водночас апеляційний господарський суд установив, що внесення змін в оскаржувану ухвалу в частині площі нежитлового приміщення було зумовлено вчиненням дій з підготовки спірного об`єкта до приватизації, внаслідок чого було виявлено розбіжності у площі нежитлового приміщення (з 307,5 м2 на 339,2 м2 за даними проведеної інвентаризації і виготовлення технічного паспорту), а отже, у наведеному випадку відповідач прав та інтересів позивача такими діями не порушив. За таких обставин, апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 17.02.2022 щодо викладення пункту 3 у новій редакції стосовно загальної площі об`єкта, відмовивши у позові у цій частині.

4.6. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд виходив із того, що відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, або кого вона представляє, а метою захисту є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права чи охоронюваного інтересу.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом пункту 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключною компетенцією відповідної ради є прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності.

Як було установлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, на виконання вказаних повноважень Львівська міська рада 19.03.2015 прийняла ухвалу № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу", якою затверджено перелік об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу, включивши до вказаного переліку об`єкт, розташований за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, 6/7; орендар ТОВ "Кассандра" (ЦМК, загальна площа 307,5 м2).

На час прийняття вказаної ухвали орган місцевого самоврядування керувався положеннями чинного на той час Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

У рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 зазначено, що викуп застосовується у випадках, передбачених статтею 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" та іншими законами, і є в такому разі обов`язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об`єктів малої приватизації.

07.03.2018 набрав чинності Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна".

Згідно з пунктом 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів, за якими: - дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом; - після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу; - на момент прийняття рішення про їх приватизацію належали до об`єктів групи Г згідно з класифікацією об`єктів приватизації, встановленою Законом України "Про приватизацію державного майна", та щодо яких є дійсною оцінка, або Кабінетом Міністрів України визначено радника для надання послуг з підготовки до приватизації та продажу об`єктів приватизації за результатами проведення конкурсу.

Апеляційний господарський суд зазначив, що у наведених положеннях вказаного Закону законодавцем закріплено можливість завершення вже розпочатих до набрання ним чинності процедур приватизації об`єктів, у тому числі комунального майна шляхом його викупу орендарем.

Суд апеляційної інстанції установив, що право на приватизацію спірного об`єкта (право викупу об`єкта оренди) набуто позивачем із дати прийняття Львівською міською радою ухвали від 19.03.2015 № 4434 у визначений нею спосіб відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", тобто таке право виникло у позивача до набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна". При цьому судом було враховано, що договір оренди цілісного майнового комплексу від 26.06.2001 № 10 діяв на час прийняття Львівською міською радою ухвали від 19.03.2015 № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу"; подальше розірвання такого договору за рішенням суду від 16.10.2015 у справі № 914/2583/15 (яке набрало законної сили 21.01.2016) не скасувало та не припинило право позивача на викуп орендованого майна. За висновками суду апеляційної інстанції положення Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" поширюються на правовідносини між сторонами стосовно порядку проведення процедури приватизації та не впливають на право позивача щодо приватизації спірного майна.

Апеляційний господарський суд акцентував, що Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна" не припиняє розпочату процедуру викупу спірного майна позивачем, а отже, позивач не позбавляється можливості подальшого здійснення та завершення процедури приватизації спірного майна шляхом його викупу, з урахуванням нового порядку (в тому числі з урахуванням оцінки об`єкта приватизації за новим порядком), на підставі рішень, прийнятих до набрання чинності вказаним Законом, що, у свою чергу, свідчить про продовження існування обов`язку відповідача завершити процедуру приватизації.

Як уже зазначалося, ухвалою Львівської міської ради від 17.02.2022 було внесено зміни у додаток до ухвали Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4434 шляхом зміни загальної площі нерухомого майна та типу об`єкта приватизації.

Суд апеляційної інстанції установив, що зміни стосовно загальної площі майна стали наслідком вчинення дій у процедурі приватизації, які включають в себе, зокрема, проведення інвентаризації, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та виготовлення технічної документації, що було обумовлено виконанням судового рішення у справі № 914/386/19, яким було, зокрема, зобов`язано Управління комунальної власності виконати ухвалу Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4434 в частині пункту 3 додатку, а саме щодо спірного об`єкта шляхом проведення підготовки до приватизації вказаних об`єктів, в тому числі проведення та затвердження висновку (висновків) незалежної оцінки майна, укладення договору (договорів) купівлі-продажу вказаних нежитлових приміщень та підписання актів приймання-передачі відповідних нежитлових приміщень. Суд також установив, що такими діями права та інтереси позивача не порушено, оскільки вони спрямовані на здійснення процедури приватизації позивачем спірного об`єкта, а отже, відсутні підстави для визнання незаконною та скасування оскарженої ухвали Львівської міської ради в частині зміни площі об`єкта. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду у відповідній частині, відмовивши у цій частині позову.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що об`єктом приватизації шляхом викупу в ухвалі Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4434 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу" визначено саме об`єкт - цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, 6/7, який позивач орендував за договором оренди цілісного майнового комплексу від 26.06.2001 № 10 та право викупу якого він набув як орендар, про що вже зазначалося. При цьому нежитлове приміщення площею 307,5 м2 (площа якого у подальшому була змінена) є складовою частиною об`єкта цілісного майнового комплексу. Апеляційний господарський суд наголосив, що, окрім приміщення кінотеатру ім. Лесі Українки залишковою вартістю 32379,75 грн, цілісний майновий комплекс переданий в оренду ТОВ "Кассандра" включав також обладнання, зокрема, кінопроектор 23 КПК залишковою вартістю 544,37 грн; розподілювач РУК 5/3 залишковою вартістю 75,80 грн; випрямлювач 50 ВЦК-120 залишковою вартістю 34,15 грн; підсилювач звуку П-2 залишковою вартістю 49,06 грн, а всього 33083,13 грн і відповідно до рішення господарського суду у справі № 914/386/19 Управління комунальної власності було зобов`язано виконати ухвалу Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4434 в частині пункту 3 додатку до ухвали.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що об`єкт цивільних відносин як цілісний майновий комплекс характеризується такою функціональною ознакою як завершений цикл виробництва товарів (робіт, послуг) та функціональним призначенням здійсненням певної господарської діяльності. При цьому, цілісний майновий комплекс характеризується певним функціональним призначенням в силу положень закону. Зміна типу об`єкта в оскарженій ухвалі Львівської міської ради порушує права позивача на викуп об`єкта приватизації, що наділений певним функціональним призначенням та за очікуваною вартістю, з огляду на те, що при її проведенні щодо нежитлового приміщення та цілісного майнового комплексу встановлено законом різні підходи, що в кінцевому результаті впливає на ціну об`єкта приватизації.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам скаржників (Управління комунальної власності та Львівської міської ради), які вони наводили на обґрунтування підстав для відмови у позові. Зокрема суд відхилив як необґрунтовані посилання скаржників на те, що позивач у позовній заяві у справі № 914/386/149 виразив свою волю на придбання саме нежитлових приміщень, а не цілісного майнового комплексу, оскільки вони, як зазначив суд, ґрунтуються на довільному тлумаченні скаржниками змісту судового рішення у вказаній справі.

Таким чином, як установив суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржену ухвалу в частині зміни типу об`єкта приватизації з цілісного майнового комплексу на нежитлове приміщення (першого поверху та антресолі) відповідач порушив права позивача на реалізацію права щодо викупу саме цілісного майнового комплексу, набуті ним на підставі ухвали Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4434. Отже, за висновками апеляційного господарського суду, у наведеному випадку суд першої інстанції правомірно визнав незаконною та скасував оскаржену ухвалу органу місцевого самоврядування в зазначеній частині.

4.7. Верховний Суд, переглянувши оскаржені у справі судові рішення у межах доводів і вимог касаційних скарг, виходить із такого.

4.8. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.9. Як уже зазначалося, Львівська міська рада та Управління комунальної власності у поданих касаційних скаргах як на підставу для касаційного оскарження посилалися на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми частини 2 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" при наявності рішення власника про відчуження цілісного майнового комплексу шляхом викупу.

Так, відповідно до положень пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Проте скаржники не обґрунтували необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування вказаної ними норми для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, не конкретизували (з посиланням на особливості фактичних обставин справи) змісту правовідносин, в яких висновок щодо застосування такої норми відсутній. Касаційна скарга за своїм змістом фактично ґрунтується на незгоді з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, доводи скаржників зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції, а отже, відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що положення статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначають умови за наявності яких здійснення приватизації об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, можливе шляхом викупу. Водночас, як уже зазначалося та установив суд апеляційної інстанції, право на приватизацію спірного об`єкта шляхом його викупу виникло у позивача за ухвалою від 19.03.2015 № 4434 відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", тобто до набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", що також підтверджено судовими рішеннями у справі № 914/386/19; цей Закон не припиняє розпочату процедуру приватизації спірного майна позивачем, а його положення не передбачають перевірку як об`єкта, так і суб`єкта приватизації щодо якого рішення ради про приватизацію комунального майна у визначений у ньому спосіб було прийнято до набрання чинності вказаним Законом України на відповідність умовам, встановленим статтею 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна". Крім того, правомірність прийняття Львівською міською радою ухвали від 19.03.2015 № 4434 була предметом судового розгляду у справі № 914/744/16, суди у якій відмовили у визнанні незаконним і скасуванні пункту 3 її додатку щодо спірного об`єкта.

Наведене свідчить про непідтвердження скаржниками підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та, як наслідок, виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.

4.10. Щодо інших доводів касаційної скарги Управління комунальної власності, колегія суддів зазначає таке.

Управління комунальної власності у касаційній скарзі посилалося на підставу касаційного оскарження, передбачену у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме неврахування висновків щодо застосування статті 5 Господарського процесуального кодексу України (способи судового захисту), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155) щодо способу захисту.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду щодо способу захисту порушеного права, викладених у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах, оскільки наведені висновки за своїм змістом є загальними вимогами процесуального та матеріального законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування. При цьому Верховний Суд зазначає, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаних постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

Посилання на інші постанови Верховного Суду не обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.11. Водночас колегія суддів відхиляє посилання ТОВ "Кассандра" на неврахування апеляційним господарським судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/736/21, оскільки вони є нерелевантними для цієї справи, що розглядається, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Суди у вказаній справі виходили зі змісту саме тих правовідносин, що виникли в ній, з конкретних обставин справи та наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності; висновки апеляційного господарського суду у справі, в якій подано касаційну скаргу, не суперечать висновкам Верховного Суду у вказаній постанові.

У справі № 914/736/21 правовідносини, що виникли, не стосувалися приватизації комунального майна, що має місце у справі, що розглядається. До того ж суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, установив обставини виконання ненормативного правового акта одноразового застосування у зв`язку з чим дійшов висновку про неможливість його подальшого скасування органом місцевого самоврядування.

Натомість у цій справі, що розглядається, в рішення органу місцевого самоврядування були внесені зміни, які стосувалися зокрема площі об`єкта приватизації у зв`язку зі здійсненням процесу приватизації комунального майна за наслідками проведеної інвентаризації, які не пов`язані з виникненням/припиненням відповідних прав позивача щодо приватизації спірного майна. При цьому обставин виконання рішення органу місцевого самоврядування, в яке було внесено зміни, суд апеляційної інстанції не встановив.

Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Наведене свідчить про непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.12. Водночас колегія суддів відхиляє посилання ТОВ "Кассандра" на недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів, оскільки відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи позивача у наведеній частині зводяться до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як уже зазначалося, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча би однієї із підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. До того ж він не конкретизував, які саме докази не були предметом дослідження та оцінки суду.

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Наведене свідчить про непідтвердження підстав касаційного оскарження.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Ураховуючи викладене та беручи до уваги наведені положення законодавства і те, що підстави касаційного оскарження, зазначені скаржниками у касаційних скаргах не отримали підтвердження, ухвалену у справі постанову слід залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

5.3. Водночас зважаючи на те, що наведена ТОВ "Кассандра" підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Кассандра" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у цій справі.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у справі та задоволення касаційних скарг немає, судовий збір за їх подання слід покласти на скаржників.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра", відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра" залишити без задоволення.

Касаційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у справі № 914/372/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак