Постанова

від 15.05.2024 по справі 733/787/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 травня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 733/787/23

Головуючий у першій інстанції Овчарик В.М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/124/24, № 22-ц/4823/123/24

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.

секретар: Мальцева І.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Комунальне некомерційне підприємство Ічнянська міська

лікарня Ічнянської міської ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області у складі судді Овчарика В.М. від 21 серпня 2023 року, місце ухвалення рішення м.Ічня, дата складання повного тексту рішення - 21 серпня 2023 року та на додаткове рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області у складі судді Овчарика В.М. від 05 вересня 2023 року, місце ухвалення додаткового рішення м.Ічня, дата складання повного тексту додаткового рішення - 05 вересня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що наказом №123/к-тр від 27.04.2023 року її було звільнено з посади лаборанта клініко-діагностичної лабораторії, згідно п.1 статті 40 КЗпП України, за скороченням штату працівників. Позивач зазначала, що наказ про її звільнення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки їй не було запропоновано жодної із посад, хоча на період її звільнення була вільна посада сестри медичної хірургічного відділення. Крім того, за доводами позивача, вона мала переважне право на залишенні на роботі, так як має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці стосовно інших працівників та безперервний стаж на даному підприємстві. За наведених обставин, ОСОБА_1 просила визнати протиправним та скасувати наказ про її звільнення з посади лаборанта клініко-діагностичної лабораторії від 27.04.2023 року № 123/к-тр, поновити її на посаді лаборанта клініко-діагностичної лабораторії КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради, та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення по день фактичного поновлення на роботі.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21.08.2023 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу.

Додатковим рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 05.09.2023 року було стягнуто з ОСОБА_1 на користь КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради 8 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21.08.2023 року та на додаткове рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 05.09.2023 року ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції від 21.08.2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заявленого ОСОБА_1 позову у повному обсязі, а також скасувати оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції від 05.09.2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника відповідача - адвоката Сакун І.А. про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги вказують, що рішення суду першої інстанції від 21.08.2023 року є таким, що ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 21.08.2023 року ОСОБА_1 зазначає, що станом на 20.04.2023 року у відповідача було дві вакантні посади, а саме, тимчасова посада сестри медичної поліклініки та 0,5 посади сестри медичної операційної хірургічного відділення. Відповідач запропонував позивачу лише одну тимчасову посаду сестри медичної поліклініки, від якої позивач відмовилась, оскільки вона була тимчасова. При цьому, 0,5 посади сестри медичної операційної хірургічного відділення позивачу не пропонувалася, і її кандидатура на зайняття вказаної посади не розглядалася. Позивач також вважає, що суд першої інстанції неправомірно відхилив її зауваження стосовно посади сестри медичної хірургічного відділення, оскільки дана вакансія з`явилась в день звільнення позивача, який був її останнім робочим днем, і відповідач мав змогу запропонувати їй переведення на дану посаду. Апелянт стверджує, що у відповідача за весь період, починаючи з дати попередження, і на день її звільнення, існувало щонайменше три вакантних посади, а саме: тимчасова посада сестри медичної поліклініки, 0,5 посади сестри медичної операційної, посада сестри медичної хірургічного відділення. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції свої висновки щодо 0,5 посади сестри медичної операційної, як вказує апелянт, не зазначив взагалі. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що має першочергове право на залишення на посаді при вивільненні перед іншими своїми колегами, адже має найбільший безперервний стаж роботи на даному підприємстві - 42 роки, має першу атестаційну категорію, до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, мала заохочення у вигляді преміювання та відзнаки грамотою, досконало володіє кваліфікаційними навичками проведення, як клінічних так і біохімічних досліджень. Оскільки питання першочергового права на залишення на посаді при вивільненні перед іншими працівниками в судовому засіданні не було предметом дослідження судом першої інстанції та не вирішувалось, апелянт просить приєднати до матеріалів справи ксерокопію сторінок трудової книжки із відомостями про заохочення позивача. Не погоджуючись із додатковим рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 05.09.2023 року, ОСОБА_1 вказує, що додаткове рішення суду першої інстанції від 05.09.2023 року є таким, що ухвалено із порушенням процесуальних норм, оскільки позивача не було завчасно повідомлено про розгляд заяви про стягнення на користь відповідача 8 000 грн. на правничу допомогу, ніяких письмових заяв, документів та судових викликів позивач не отримувала, що позбавило її права приймати участь у судовому засіданні, висловити свої доводи і заперечення, надати відзив на заявлені вимоги.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відповідач КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21.08.2023 року та на додаткове рішення від 05.09.2023 року, у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтовані рішення суду першої інстанції від 21.08.2023 року та додаткове рішення суду першої інстанції від 05.09.2023 року, а також відповідач просить стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000 грн. (а.с.123-131).

В судових засіданнях апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник відповідача КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради - адвокат Сакун І.А. просила залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21.08.2023 року та на додаткове рішення від 05.09.2023 року, у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтовані рішення суду першої інстанції від 21.08.2023 року та додаткове рішення суду першої інстанції від 05.09.2023 року, а також просила стягнути із позивача на користь відповідача понесені відповідачем судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000 грн.

В судові засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилась, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 із 01.04.1981 року перебувала на посаді лаборанта Ічнянської ЦРЛ, назва якої неодноразово змінювалася, а саме: 12.12.2007 року - на Комунальний лікувально-профілактичний заклад Ічнянська центральна районна лікарня, 28.12.2019 року - на Комунальне некомерційне підприємство Ічнянська центральна районна лікарня Ічнянської районної ради Чернігівської області, 24.11.2020 року - на Комунальне некомерційне підприємство Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.5).

22.02.2023 року КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради було попереджено ОСОБА_1 про внесення змін в організацію виробництва і праці та зміни істотних умов праці працівників КНП Ічнянська МЛ з 01.03.2023 року (а.с.11).

22.02.2023 року КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради було попереджено ОСОБА_1 про те, що з 28.04.2023 року буде скорочено та виведено зі штатного розпису лікарні 2,0 посади лаборанта клініко-діагностичної лабораторії, та відповідно до статті 49-2 КЗпП України, попереджено її про звільнення із посади лаборанта клініко-діагностичної лабораторії за п.1 статті 40 КЗпП України (а.с.12).

Наказом КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради № 123/к-тр від 27.04.2023 року було звільнено ОСОБА_1 з посади лаборанта клініко-діагностичної лабораторії, згідно п.1 статті 40 КЗпП України (а.с.14).

16.02.2023 року КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради було винесено наказ №64/к-тр про зміни в організації праці і виробництва та зміни істотних умов праці в КНП Ічнянська МЛ Ічнянської міської ради лікарям, середнього медичного персоналу та фахівцям з вищою немедичною освітою (а.с.26-28).

16.02.2023 року КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради було винесено наказ №65/к-тр про скорочення чисельності та штату працівників в клініко-діагностичної лабораторії КНП Ічнянська МЛ Ічнянської міської ради, відповідно до якого передбачено виведення з 28.04.2023 року зі штатного розпису КНП Ічнянська МЛ Ічнянської міської ради 2,0 посади лаборанта клініко-діагностичної лабораторії. У строк до 27.02.2023 року письмово під розпис повідомити всіх лаборантів клініко-діагностичної КНП Ічнянська МЛ Ічнянської міської ради про наступне можливе вивільнення, яке відбудеться 28.04.2023 року. Довести до відома працівників, що у разі появи вакансій або можливості переведення на інше підприємство їм буде надана відповідна пропозиція іншої роботи до надання планової дати розірвання трудового договору з урахуванням положень статей: 42, 184, 168-1 КЗпП України (а.с.30-31).

Із зазначеними вище наказами ОСОБА_1 була ознайомлена 22.02.2023 року (а.с.29, 31).

Як вбачається із довідки КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради №01-11/526 від 17.07.2023 року, на час проведення скорочення в структурному підрозділі Клініко-діагностична лабораторія, а саме, 2,0 посади лаборанта, вакантні посади по закладу з 22.02.2023 року по 27.04.2023 року, були відсутні. Станом на 22.02.2023 року, була тимчасово вільна посада сестри медичної поліклініки (а.с.33).

Згідно попередження від 21.04.2023 року, ОСОБА_1 була попереджена, що з 28.04.2023 року буде скорочено і виведено зі штатного розпису лікарні 2,0 посади лаборанта клініко-діагностичної лабораторії, та відповідно до статті 49-2 КЗпП України, попереджена про звільнення з посади лаборанта КДЛ за п.1 статті 40 КЗпП України, водночас, їй було запропоновано з 28.04.2023 року переведення на тимчасову посаду сестри медичної поліклініки, про що 24.04.2023 року ОСОБА_1 особисто розписалася та від запропонованої посади відмовилася (а.с.35).

З матеріалів справи також вбачається, що сестра медична хірургічного відділення, на посаду якої претендувала позивач, звільнилася з посади по наказу пізніше, ніж ОСОБА_1 (а.с.34).

Як вбачається із протоколу засідання комісії із визначення осіб, які мають переважне право залишитися на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення за скороченням від 20.04.2023 року №1 по КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради, комісія вирішила запропонувати роботодавцю кандидатуру ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вивільнення; одночасно із попередженням про звільнення запропонувати останнім, що у разі появи вакансій або можливості переведення на інше підприємство їм буде надана відповідна пропозиція іншої роботи до надання планової дати розірвання трудового договору з урахуванням положень статей: 42, 184, 186-1 КЗпП України (а.с.36-37). Крім того, на засіданні комісії членами комісії було вивчено питання про можливість переведення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на вакантні посади. Так, члени комісії зауважили, що у штатному розписі поліклініки є тимчасова посада сестри медичної поліклініки. Зважаючи на кваліфікацію акушерки, досвід спільної роботи з іншими працівниками лікарні, вирішили, що необхідно запропонувати ОСОБА_5 переведення на зазначену посаду. Також члени комісії зауважили, що у штатному розписі хірургічного відділення наявна 0,5 посади сестри медичної операційної. Зважаючи на кваліфікацію медичної сестри, досвід спільної роботи з іншими працівниками лікарні, необхідно запропонувати ОСОБА_6 переведення на зазначену посаду із подальшим проходженням курсів спеціалізації протягом року. Зазначене рішення було зведено у порівняльну таблицю з визначення осіб, які мають переважне право залишитися на роботі, або яких заборонено звільняти з ініціативи роботодавця (а.с.38).

Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 21.08.2023 року, відмовляючи у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що роботодавцем було дотримано процедуру попередження позивача про подальше звільнення та запропоновано наявність інших вакантних посад у комунальному закладі. При цьому, суд першої інстанції відхилив посилання позивача ОСОБА_1 відносно того, що їй не запропонували посаду сестри медичної хірургічного відділення, оскільки сестра медична хірургічного відділення звільнилася з посади по наказу пізніше, ніж позивач. З урахуванням приписів статті 42 КЗпП України, суд першої інстанції прийняв до уваги, що комісія із визначення осіб, які мають переважне право залишитися на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення за скороченням від 20.04.2023 року №1 по КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради вирішила запропонувати роботодавцю кандидатуру ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вивільнення, та одночасно із попередженням про звільнення запропонувала вказаним особам, що у разі появи вакансій або можливості переведення на інше підприємство, їм буде надана відповідна пропозиція іншої роботи до надання планової дати розірвання трудового договору з урахуванням положень статей: 42, 184, 186-1 КЗпП України. Враховуючи, що зазначене рішення було зведено у порівняльну таблицю із визначення осіб, які мають переважне право залишитися на роботі, або яких заборонено звільняти із ініціативи роботодавця, судом першої інстанції було відхилено посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що із порівняльним аналізом продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню, вона не була ознайомлена, тому слід вважати, що він не проводився. Суд першої інстанції прийняв до уваги, що ОСОБА_1 було запропоновано з 28.04.2023 року переведення на тимчасову посаду сестри медичної поліклініки, про що 24.04.2023 року вона особисто розписалася, та від запропонованої їй посади відмовилася. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції зазначив, що звільнення позивача відбулося без порушенням вимог законодавства про працю. За даних обставин, на підставі з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду справи, і оцінених судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 відносно того, що висновок рішення суду першої інстанції від 21.08.2023 року, щодо відсутності підстав для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову, не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 21.08.2023 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 21.08.2023 року ОСОБА_1 зазначає, що станом на 20.04.2023 року у відповідача було дві вакантні посади, а саме, тимчасова посада сестри медичної поліклініки та 0,5 посади сестри медичної операційної хірургічного відділення. Відповідач запропонував позивачу лише одну тимчасову посаду сестри медичної поліклініки, від якої позивач відмовилась, оскільки вона була тимчасова. При цьому, 0,5 посади сестри медичної операційної хірургічного відділення позивачу не пропонувалася, і її кандидатура на зайняття вказаної посади не розглядалася. Позивач також вважає, що суд першої інстанції неправомірно відхилив її зауваження стосовно посади сестри медичної хірургічного відділення, оскільки дана вакансія з`явилась в день звільнення позивача, який був її останнім робочим днем, і відповідач мав змогу запропонувати їй переведення на дану посаду. Апелянт стверджує, що у відповідача за весь період, починаючи з дати попередження, і на день її звільнення, існувало щонайменше три вакантних посади, а саме: тимчасова посада сестри медичної поліклініки, 0,5 посади сестри медичної операційної, посада сестри медичної хірургічного відділення. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції свої висновки щодо 0,5 посади сестри медичної операційної, як вказує апелянт, не зазначив взагалі. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що має першочергове право на залишення на посаді при вивільненні перед іншими своїми колегами, адже має найбільший безперервний стаж роботи на даному підприємстві - 42 роки, має першу атестаційну категорію, до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, мала заохочення у вигляді преміювання та відзнаки грамотою, досконало володіє кваліфікаційними навичками проведення, як клінічних так і біохімічних досліджень. Оскільки питання першочергового права на залишення на посаді при вивільненні перед іншими працівниками в судовому засіданні не було предметом дослідження судом першої інстанції та не вирішувалось, апелянт просить приєднати до матеріалів справи ксерокопію сторінок трудової книжки із відомостями про заохочення позивача.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів, судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто, вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до приписів ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України, яка регламентує оцінку доказів, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається із матеріалів справи, 16.02.2023 року відповідачем було винесено наказ №64/к-тр про зміни в організації праці і виробництва та зміни істотних умов праці в КНП Ічнянська МЛ Ічнянської міської ради лікарям, середнього медичного персоналу та фахівцям з вищою немедичною освітою, а також наказ №65/к-тр про скорочення чисельності та штату працівників в клініко-діагностичної лабораторії КНП Ічнянська МЛ Ічнянської міської ради, відповідно до якого передбачено виведення з 28.04.2023 року зі штатного розпису КНП Ічнянська МЛ Ічнянської міської ради 2,0 посади лаборанта клініко-діагностичної лабораторії. У строк до 27.02.2023 року письмово під розпис було визначено повідомити всіх лаборантів клініко-діагностичної КНП Ічнянська МЛ Ічнянської міської ради про наступне можливе вивільнення, яке відбудеться 28.04.2023 року. Також визначено - довести до відома працівників, що у разі появи вакансій або можливості переведення на інше підприємство, їм буде надана відповідна пропозиція іншої роботи до надання планової дати розірвання трудового договору, з урахуванням положень статей: 42, 184, 168-1 КЗпП України.

Із зазначеними вище наказами ОСОБА_1 була ознайомлена 22.02.2023 року (а.с.29, 31). Крім того, 22.02.2023 року відповідачем було попереджено ОСОБА_1 про внесення змін в організацію виробництва і праці та зміни істотних умов праці працівників КНП Ічнянська МЛ з 01.03.2023 року, та попереджено про те, що з 28.04.2023 року буде скорочено та виведено зі штатного розпису лікарні 2,0 посади лаборанта клініко-діагностичної лабораторії, та відповідно до статті 49-2 КЗпП України, було попереджено позивача про звільнення із посади лаборанта клініко-діагностичної лабораторії, за п.1 статті 40 КЗпП України.

На час проведення скорочення у структурному підрозділі Клініко-діагностична лабораторія, а саме 2,0 посади лаборанта, вакантні посади по закладу з 22.02.2023 по 27.04.2023 року, були відсутні. Станом на 22.02.2023 року була тимчасово вільна посада сестри медичної поліклініки.

Як вбачається із протоколу засідання комісії з визначення осіб, які мають переважне право залишитися на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення за скороченням від 20.04.2023 року №1 по КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради, комісія вирішила запропонувати роботодавцю кандидатуру ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вивільнення; одночасно із попередженням про звільнення запропонувати останнім, що у разі появи вакансій або можливості переведення на інше підприємство, їм буде надана відповідна пропозиція іншої роботи до надання планової дати розірвання трудового договору, із врахуванням положень статей: 42, 184, 186-1 КЗпП України. Крім того, на засіданні комісії членами комісії було вивчено питання про можливість переведення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на вакантні посади. Так, члени комісії зауважили, що у штатному розписі поліклініки є тимчасова посада сестри медичної поліклініки. Зважаючи на кваліфікацію акушерки, досвід спільної роботи з іншими працівниками лікарні, вирішили, що необхідно запропонувати ОСОБА_5 переведення на зазначену посаду. Також члени комісії зауважили, що у штатному розписі хірургічного відділення наявна 0,5 посади сестри медичної операційної. Зважаючи на кваліфікацію медичної сестри, досвід спільної роботи з іншими працівниками лікарні, необхідно запропонувати ОСОБА_6 переведення на зазначену посаду, із подальшим проходженням курсів спеціалізації протягом року. Зазначене рішення було зведено у порівняльну таблицю із визначення осіб, які мають переважне право залишитися на роботі, або яких заборонено звільняти з ініціативи роботодавця. З матеріалів справи також вбачається, що сестра медична хірургічного відділення, на посаду якої претендувала позивач, звільнилася з посади по наказу пізніше, ніж ОСОБА_1 .

21.04.2023 року ОСОБА_1 була попереджена, що з 28.04.2023 року буде скорочено і виведено зі штатного розпису лікарні 2,0 посади лаборанта клініко-діагностичної лабораторії, та відповідно до статті 49-2 КЗпП України, була попереджена про звільнення з посади лаборанта КДЛ за п.1 статті 40 КЗпП України, водночас їй було запропоновано з 28.04.2023 року переведення на вищевказану тимчасову посаду сестри медичної поліклініки, про що 24.04.2023 року ОСОБА_1 особисто розписалася, та від запропонованої посади відмовилася.

Наказом КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради № 123/к-тр від 27.04.2023 року, було звільнено ОСОБА_1 з посади лаборанта клініко-діагностичної лабораторії, згідно п.1 статті 40 КЗпП України.

В контексті приписів норм права, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних, документально підтверджених обставин справи, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 21.08.2023 року, про відсутність правових підстав для задоволення заявленого ОСОБА_1 до КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради позову про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу. Відмовляючи у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що роботодавцем було дотримано процедуру попередження позивача про подальше звільнення, та запропоновано наявність інших вакантних посад у комунальному закладі. При цьому, суд першої інстанції відхилив посилання ОСОБА_1 відносно того, що їй не запропонували посаду сестри медичної хірургічного відділення, оскільки сестра медична хірургічного відділення звільнилася з посади по наказу пізніше, ніж позивач. Із врахуванням приписів статті 42 КЗпП України, суд першої інстанції прийняв до уваги, що комісія із визначення осіб, які мають переважне право залишитися на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення за скороченням від 20.04.2023 року №1 по КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради вирішила запропонувати роботодавцю кандидатуру ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вивільнення, та одночасно із попередженням про звільнення запропонувала вказаним особам, що у разі появи вакансій або можливості переведення на інше підприємство їм буде надана відповідна пропозиція іншої роботи до надання планової дати розірвання трудового договору з урахуванням положень статей: 42, 184, 186-1 КЗпП України. Враховуючи, що зазначене рішення було зведено у порівняльну таблицю з визначення осіб, які мають переважне право залишитися на роботі, або яких заборонено звільняти з ініціативи роботодавця, судом першої інстанції було відхилено посилання позивача ОСОБА_1 на ту обставину, що із порівняльним аналізом продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню, вона не була ознайомлена, тому необхідно вважати, що він не проводився. Суд першої інстанції прийняв до уваги, що позивачу ОСОБА_1 було запропоновано з 28.04.2023 року переведення на тимчасову посаду сестри медичної поліклініки, про що 24.04.2023 року вона особисто розписалася, та від запропонованої посади відмовилася. Із врахуванням викладеного, суд першої інстанції зазначив, що звільнення позивача відбулося без порушенням вимог законодавства про працю, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують вищевказаних висновків суду першої інстанції, оскільки дані висновки суду першої інстанції узгоджуються із фактичними обставинами справи, які є документально підтвердженими, та нормами права, які регламентують спірні правовідносини.

Додатковим рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 05.09.2023 року, судом було стягнуто з ОСОБА_1 на користь КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради 8 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Як вбачається із додаткового рішення суду першої інстанції від 05.09.2023 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачу КНП Ічнянській міській лікарні Ічнянської міської ради підлягає повне відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн., з урахуванням принципів справедливості, обґрунтованості, співмірності, кількості проведених судових засідань, обсягом виконаних робіт, публічним інтересом справи та відсутності клопотання позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Не погоджуючись з додатковим рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 05.09.2023 року ОСОБА_1 вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції від 05.09.2023 року є таким, що ухвалено із порушенням процесуальних норм, оскільки позивача не було завчасно повідомлено про розгляд заяви про стягнення на користь відповідача 8 000 грн. на правничу допомогу, ніяких письмових заяв, документів та судових викликів позивач не отримувала, що позбавило її права приймати участь у судовому засіданні, висловити свої доводи і заперечення, надати відзив на заявлені вимоги.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно положень ч.1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України регламентовано, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.3 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч.5, ч.6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19, зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі наведеного, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1)їх дійсність; 2)необхідність; 3)розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей: 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі, і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін, без відповідних дій з боку такої сторони.

Вказаний висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі №750/2055/20, провадження №14-16723св20.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що при визначенні суми відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (п.268).

Як вбачається із матеріалів справи, 28.08.2023 року від представника відповідача - адвоката Сакун І.А. на адресу суду першої інстанції надійшла заява (а.с.71), в якій представник відповідача просила стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача 8 000 грн. судових витрат, згідно договору про надання правової допомоги від 17.07.2023 року.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанціх стороною відповідача було надано: копію договору про надання правової допомоги від 17.07.2023 року (а.с.72), копію додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 17.07.2023 року, в якій зазначено вартість послуг в суді першої інстанції у розмірі 8 000 грн. (а.с.73), акт здачі-приймання наданих послуг з надання правової допомоги від 21.08.2023 року, на загальну суму в розмірі 8 000 грн. (а.с.74), довідку, видану адвокатом Сакун І.А., від 26.08.2023 року про сплату КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради коштів у сумі 8 000 грн., згідно договору про надання правової допомоги від 17.07.2023 року (а.с.75), рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару (а.с.76), а також відповідні докази направлення копій даних документів ОСОБА_1 (а.с.77-79), що є належними доказами, у розумінні приписів статті 137 ЦПК України, понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. в суді першої інстанції у даній справі.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Європейський Суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06.12.2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський Суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьої статті 2 ЦПК України).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).

Європейський Суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський Суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на усне слухання. Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

У чинному ЦПК України законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 18.04.2022 року у справі № 522/18010/18, провадження № 61-13667сво21.

Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211, пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання, є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу; і невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У справі, яка переглядається, відсутні докази належного повідомлення позивача ОСОБА_1 про дату, час судового засідання поданої стороною відповідача заяви про ухвалення додаткового рішення у даній справі щодо стягнення судом із позивача на користь відповідача 8 000 грн. судових витрат за надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції. Апеляційний суд погоджується із доводами апеляційної скарги, що вказана обставина, згідно приписів п.3 ч.3 статті 376 ЦПК України, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування додаткового рішення суду першої інстанції від 05.09.2023 року, та ухвалення апеляційним судом нового судового рішення, по суті вимог поданої відповідачем заяви про стягнення із позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що наявна у матеріалах справи телефонограма про повідомлення судом першої інстанції позивача ОСОБА_1 про дату та час судового засідання 05.09.2023 року, не може вважатися належним повідомленням, у розумінні приписів статті 128 ЦПК України, що узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 року у справі № 902/824/20, в якій Верховний Суд зазначив, що: …повідомлення учасників справи телефонограмою не є належним повідомленням учасника справи.

Приймаючи до уваги вищенаведене, приписи ч.4, ч.5, ч.6 статті 137 ЦПК України, дослідивши надані стороною відповідача докази понесених КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, із врахуванням відсутності клопотання позивача ОСОБА_1 про зменшення суми витрат відповідача на професійну правничу допомогу, у зв`язку із їх неспівмірністю, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їх дійсності та необхідності, апеляційний суд дійшов висновку, що стягненню із позивача ОСОБА_1 на користь відповідача КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради підлягає 8 000 (вісім тисяч) грн., в рахунок відшкодування документально підтверджених понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Враховуючи зазначене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково. При цьому, рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21.08.2023 року, необхідно залишити без змін. Додаткове рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 05.09.2023 року - скасувати. За даних обставин, апеляційний суд вважає за необхідне заяву відповідача КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, задовольнити. При цьому, стягнути з ОСОБА_1 на користь КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради 8 000 (вісім тисяч) грн., в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відповідач КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21.08.2023 року та на додаткове рішення від 05.09.2023 року, у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтовані рішення суду першої інстанції від 21.08.2023 року та додаткове рішення суду першої інстанції від 05.09.2023 року, а також відповідач просить стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000 грн. (а.с.123-131). Стороною відповідача було надано наступні документи: ордер Серії СВ №1066368 на представлення інтересів відповідача в Чернігівському апеляційному суді адвокатом Сакун І.А. (а.с.126), додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 17.07.2023 року, укладену 30.10.2023 року між відповідачем та адвокатом Сакун І.А. на представлення інтересів у апеляційному суді, вартість послуг: 8 000 грн., з яких: 5 000 грн. - підготовка відзиву на апеляційну скаргу, 3 000 грн. - прийняття участі в якості представника в суді апеляційної інстанції. Також стороною відповідача надано акт здачі-приймання наданих послуг від 01.11.2023року (а.с.128), та докази направлення вказаних вище документів на адресу позивача ОСОБА_1 (а.с.129-131).

Вирішуючи питання щодо відшкодування понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, враховуючи приписи статей: 137,141 ЦПК України, із врахуванням відмови у задоволенні апеляційним судом вимог поданої апеляційної скарги в частині оскарження позивачем рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21.08.2023 року про відмову у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову, дослідивши надані стороною відповідача докази понесених КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, із врахуванням відсутності клопотання позивача ОСОБА_1 про зменшення вищевказаних витрат у зв`язку із їх неспівмірністю, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їх дійсності та необхідності, апеляційний суд дійшов висновку, що стягненню із позивача ОСОБА_1 на користь відповідача КНП Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради підлягає 8 000 (вісім тисяч) грн., в рахунок відшкодування документально підтверджених понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями: 137, 141, 367, 368, 374, 375; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2023 року, залишити без змін.

Додаткове рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 05 вересня 2023 року - скасувати.

Заяву відповідача Комунального некомерційного підприємства Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради 8 000 (вісім тисяч) грн., в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства Ічнянська міська лікарня Ічнянської міської ради 8 000 (вісім тисяч) грн., в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: