Ухвала

від 23.05.2024 по справі 320/25207/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 травня 2024 року

м. Київ

справа №320/25207/23

адміністративне провадження № К/990/18731/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів -Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі № 320/25207/23 за позовом Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №10» Одеської міської ради до Антимонопольного комітету України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Харчування Плюс», про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня №10» Одеської міської ради (далі - позивач, замовник) звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Комісії АМКУ з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель №9739-р/пк-пз від 3 липня 2023 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року, адміністративний позов задоволено.

14 травня 2024 року до Суду надійшла касаційна скарга Антимонопольного комітету України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі № 320/25207/23.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року N 1402-VIII.

Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

У цій справі суд першої інстанції, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що на обґрунтування необхідності відкриття касаційного провадження у справі розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження скаржник, зокрема, посилається на те, що суд першої інстанції відніс цю справу до категорії справ незначної складності помилково.

Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої-третьої статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

За визначенням, наведеним у пункті 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - це адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Пунктом 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є також справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком переліку справ, визначених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частинами другою-третьою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Отож, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що крім малозначних справ у порядку спрощеного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, за винятком справ, які обов`язково мають бути розглянуті в порядку загального позовного провадження.

Судом установлено, що цей спір до зазначеного у частині четвертій статті 257 КАС України переліку винятків не відноситься. Крім того, судом першої інстанції при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження було враховано в даній справі її значення для сторони, обраний та чітко сформульований спосіб захисту, незначну складність справи, незначний обсяг доказів, відсутність необхідності на цій стадії допиту свідків або призначення експертизи, незначну кількість сторін (один позивач та один відповідач), відсутність суспільного інтересу та відсутність заперечень позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З урахуванням викладеного аргументи касаційної скарги про обов`язковість розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження є необґрунтованими.

Необхідність відкриття касаційного провадження скаржник обґрунтовує також тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що полягає у застосуванні норм Закону України "Про публічні закупівлі" до правовідносин у сфері публічних закупівель, а саме: щодо обов`язковості дотримання учасниками і замовниками принципів здійснення публічних закупівель, передбачених статтею 5 цього Закону, щодо неможливості обмеження конкуренції у процедурах закупівель.

Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки касаційна скарга не містить обґрунтування в чому полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Крім того, Суд зауважує, що Верховним Судом вже сформовано сталу практику щодо спірного питання.

Суд зазначає, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

У касаційній скарзі скаржник посилається і на те, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи, оскільки предметом спору у цій справі є рішення центрального органу виконавчої влади, прийняте за результатом розгляду конкретної скарги.

Суд критично оцінює такі доводи заявника, оскільки, задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з інших мотивів та при цьому відповідачем не конкретизовано, яким чином можуть бути використані висновки, установлені судами у цій справі в інших справах. Суд зазначає, що лише загальні посилання на такі обставини, за відсутності вмотивованих аргументів, не дають підстав для висновку, що є підстави для відкриття касаційного провадження з посиланням на підпункт "б" частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суд зауважує, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Водночас касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не вказав випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

З урахуванням викладеного, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження Судом не вирішується.

Керуючись статтями 12, 13, 248, 257, 328, 333, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Антимонопольного комітету України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі № 320/25207/23 за позовом Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №10» Одеської міської ради до Антимонопольного комітету України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Харчування Плюс», про визнання протиправним та скасування рішення.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

……………………………

……………………………

……………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду