Рішення

від 26.04.2024 по справі 368/419/24

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/419/24

2-а/368/8/24

Рішення

Іменем України

"26" квітня 2024 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Іван юти Т.Є.

при секретарі Вареник О.Л.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Кагарлику справуза позовом ОСОБА_1 (КагарлицькаВК 115)до Державноїустанови «Київськийслідчий ізолятор»(м.Київ,вул.Дегтярівська,13),третя особа Державнаустанова «Кагарлицькавиправна колонія115(с.Зікрачі,вул.Незалежності,2)про визнанняпротиправною таскасування постановипро адміністративнеправопорушення провизнання рішеньпротиправними,-

встановив :

Позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що що вироком Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 р. у справі № 757/34641/21-к, ОСОБА_1 , було визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України і призначено йому покарання за цей злочин у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк десять років.

Строк покарання ОСОБА_1 обчислено з моменту фактичного затримання, а саме: 01.05.2021, зарахувавши до строку відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 липня 2023 року вирок Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року щодо ОСОБА_1 було змінено та призначене покарання було пом`якшено, шляхом визнання ОСОБА_1 засудженим за ч.3 ст.286-1 КК України на 5 (п`ять) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 8 (вісім) років.

Постановою Верховного суду від 04.03.2024 року, ухвалу Київського апеляційного суду від 26 липня 2023 року було залишено без змін.

Починаючи з 01.05.2021 року по 24.09.23р., ОСОБА_1 утримувався у Державній установі "Київський слідчий ізолятор".

За період перебування ОСОБА_1 у ДУ "Київський слідчий ізолятор" до нього було застосовано дисциплінарні стягнення, а саме 3 дисциплінарних стягнень у виді оголошення догани, а саме:

1. 20.08.2021 року "постановою № 1040 про накладення дисциплінарного стягнення", начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби ОСОБА_2 на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани.

2. 06.06.2022 року "постановою № 184 про накладення дисциплінарного стягнення", начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби ОСОБА_2 на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани.

3. 20.07.2022 року "постановою № 263 про накладення дисциплінарного стягнення", начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби ОСОБА_2 на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани.

В свою чергу, ОСОБА_1 вважає, що винесені відносно нього постанови про накладення дисциплінарного стягнень, є незаконними та підлягають скасуванню.

В судовому засіданні позивач позов підтримав і суду пояснив, що він не був ознайомлений з накладеними стягненнями та їх не вчиняв, підписи в особовій справі про ознайомлення з документами виконані не ним.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з`явився, про день і час слухання справи повідомлені належним чином.

Представник третьої особи з позовом згідний.

Заслухавши поясненнясторін, дослідивши матеріали справи, особову справу засудженого, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

В судовому засіданні встановлено, що вироком Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 р. у справі № 757/34641/21-к, ОСОБА_1 , було визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України і призначено йому покарання за цей злочин у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк десять років.

Строк покарання ОСОБА_1 обчислено з моменту фактичного затримання, а саме: 01.05.2021, зарахувавши до строку відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 липня 2023 року вирок Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року щодо ОСОБА_1 було змінено та призначене покарання було пом`якшено, шляхом визнання ОСОБА_1 засудженим за ч.3 ст.286-1 КК України на 5 (п`ять) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 8 (вісім) років.

Постановою Верховного суду від 04.03.2024 року, ухвалу Київського апеляційного суду від 26 липня 2023 року було залишено без змін.

Починаючи з 01.05.2021 року по 24.09.23р., ОСОБА_1 утримувався у Державній установі "Київський слідчий ізолятор".

За період перебування ОСОБА_1 у ДУ "Київський слідчий ізолятор" згідно особової справи до нього було застосовано дисциплінарні стягнення, а саме 3 дисциплінарних стягнень у виді оголошення догани, а саме:

1. 20.08.2021 року "постановою № 1040 про накладення дисциплінарного стягнення", начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби ОСОБА_2 на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани.

2. 06.06.2022 року "постановою № 184 про накладення дисциплінарного стягнення", начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби ОСОБА_2 на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани.

3. 20.07.2022 року "постановою № 263 про накладення дисциплінарного стягнення", начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби ОСОБА_2 на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани.

Однак вказані постанови про накладення дисциплінарного стягнення відносно ОСОБА_1 суд вважає незаконними та такими, що підлягають скасуванню з наступних підстав.

Так відповідно до ч.3 ст. 1 закону України "Про попереднє ув`язнення", тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув`язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних та моральних страждань або принижують людську гідність.

Згідно ч.1 ст. 6 Закону, особи, які перебувають в місцях попереднього ув`язнення, мають обов`язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону, режим у місцях попереднього ув`язнення, тобто порядок і умови тримання осіб, взятих під варту, та нагляду за ними з метою забезпечення попереднього ув`язнення, встановлюється цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.

Згідно ч.3ст.7Закону,особи,щодо якихяк запобіжнийзахід обранотримання підвартою абодо якихзастосовано тимчасовийабо екстрадиційний арешт,підлягають обшуку,медичному огляду,дактилоскопуванню іфотографуванню;їх ознайомлюютьз правами,обов`язкамита вимогамирежиму.Речі якіє приних,а такожпередачі іпосилки,що надходять на їх ім`я, підлягають огляду, а листування перегляду. їм забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, недозволені для зберігання в місцях попереднього ув`язнення. Вилучені у них при доставлені в місця попереднього ув`язнення гроші зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі і предмети здаються на зберігання; гроші та цінні речі, одержані шляхом обману під час перебування в місцях попереднього ув`язнення або джерело одержання яких не встановлено, передаються в дохід держави за мотивованою постановою начальника установи для попереднього ув`язнення, санкціонованою прокурором, копія якої приєднується до особової справи особи, яка тримається під вартою.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 9 Закону, особи, взяті під варту, мають право на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або взяття під варту, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів взяття під варту, оскаржувати їх в суді, отримувати в друкованому вигляді роз`яснення положень ст. ст. 28; 29; 55; 56; 59; 62 та 63 Конституції України, цієї статті та інших прав затриманих або взятих під варту, встановлених законом, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь - яких пояснень або свідчень до прибуття захисника.

Статтею ст. 15 Закону передбачено, до осіб, взятих під варту, які порушують вимоги режиму, адміністрація місця попереднього ув`язнення може застосувати такі засоби стягнення; попередження або догану; позачергове залучення до прибирання приміщення.

Відповідно до ч.2 ст. 15 Закону, особи, взяті під варту, які злісно порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця попереднього ув`язнення можуть бути поміщені до карцеру на строк до десяти діб, а неповнолітні на строк до п`яти діб. Поміщення до карцеру не повинно поєднуватися з погіршенням встановлених норм харчування.

Згідно ч.4 ст. 15 Закону, застосовані до взятих під варту заходи стягнення мають відповідати тяжкості і характеру провини. Не допускається застосування заходів, що навмисно завдають особам, яких тримають під вартою, фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Нормами розділу І ч.1п.2 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів (далі - ПВР СІЗО) передбачено, ці правила обов`язкові для всіх слідчих ізоляторів.

Розділ І ч.5 ПВР СІЗО передбачає, що тримання ув`язнених і засуджених відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, Конвенції про захист прав і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини, Європейських в`язничних правил, Мінімальних стандартних правил ООН щодо поводження з в`язнями, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув`язненими і не може поєднуватися з діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність. Усі ув`язнені ( засуджені) повинні бути захищені від таких дій та жодні обставини не можуть бути оправданням для їх застосування.

Нормами розділу III ч.1 ПВР СІЗО передбачено, що ув`язнені та засуджені, які тримаються в СІЗО користуються всіма правами людини і громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених законодавством України і встановлених вироком суду (для засуджених). Обмеження прав, які застосовуються до ув`язнених і засуджених, мають бути мінімально необхідними для досягнення обґрунтованих цілей. Такі обмеження не можуть застосовуватись, якщо для ефективного досягнення поставлених цілей існує менше альтернативне обмеження.

Розділом IV ч.5 ПВР СІЗО передбачено проведення обшуку та огляду речей ув`язнених і засуджених, персоналу СІЗО та громадян, які перебувають на території СІЗО.

Нормами розділу IV ч.1 ПВР СІЗО визначено поняття режиму та розпорядку дня.

Відповідно дорозділу VIIч.4п.4ПВР СІЗО,ув`язненийчи засуджениймає бутиписьмово повідомленийпро місцеі часдисциплінарної комісіїне пізнішеяк заодну добудо її проведення. За письмовою заявою ув`язненого ( засудженого) цей термін може бути продовжено, але не більше як на дві доби.

Згідно розділу VII ч.4 п.5 ПВР СІЗО, ув`язнений чи засуджений під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії має право користуватися послугами захисника, адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законодавством має право на надання правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, за власним вибором, який представлятиме його інтереси під час комісії.

Ув`язнений і засуджений та / або їх представники мають право:

не пізніше як за добу отримувати інформацію про притягнення до відповідальності,, у тому числі документи що стосуються справи;

бути присутнім на засіданні дисциплінарної комісії під час розгляду питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності;

знайомитися з матеріалами дисциплінарного провадження та особової справи,

робити виписки, знімати з них копії;

надавати пояснення, заперечення та заявляти клопотання в усному чи письмовому вигляді, надавати докази;

може оскаржувати накладене на нього стягнення до органу виконання покарань вищого рівня, прокурору чи суду;

Ув`язненому чи засудженому протягом З робочих днів видається копія рішення про застосування до нього стягнення із зазначенням можливості та порядку його оскарження.

Отже відповідно до змісту вище описаних норм Закону та ПВР СІЗО, дисциплінарним ПРОСТУПКОМ Є протиправне, винне діяння особи, яка тримається в установі попереднього ув`язнення, що посягає на встановлений порядок у сфері попереднього ув`язнення чи виконання покарань. При цьому довести факт вчинення дисциплінарного ПРОСТУПКУ конкретною особою та наявності в її діях всіх ознак дисциплінарного ПРОСТУПКУ зобов`язаний персонал СІЗО. Для цього адміністрації надано ряд повноважень та покладено певні обов`язки, зокрема, адміністрація повинна провести певну перевірку, отримати пояснення особи, яка, на думку адміністрації вчинила проступок, провести засідання дисциплінарної комісії щодо питання доцільності застосування стягнення, про яке повідомити таку особу, заслухати пояснення цієї особи на засіданні комісії, забезпечити таку особу можливістю скористатися послугами адвоката або Фахівця в галузі права як під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії, так і на самому засіданні, тощо.

Тобто, з врахуванням наведеного вище, рішення адміністрації про накладення на особу, яка тримається в СІЗО, буде законним лише у випадку, коли адміністрацією повністю дотримано процедури проведення перевірки певного факту, встановлено всі обставини та зібрано у встановленому законом порядку всі необхідні докази та забезпечено реалізацію зазначеною особою всіх наданих їй законом прав і гарантій.

Адміністрацією складено рапорти, проведено перевірку та здійснено засідання дисциплінарної комісії, проте не забезпечено в межах своїх повноважень право Позивача на правову допомогу, як під час перевірки за рапортами, так і під час проведення засідання дисциплінарної комісії.

Право на захист є ключовою гарантією дотримання прав особи. При цьому положеннями закону в імперативній формі встановлено обов`язок адміністрації СІЗО надати ув`язненому можливість звернутись за отриманням правової допомоги, до суб`єктів надання такої допомоги, а найперше ознайомити з правом на отримання такої допомоги. Особливо актуальною дана обставина є з врахуванням того, щодо осіб, які тримаються в СІЗО, застосовуються певні правові обмеження, що робить цю категорію осіб вразливою та менш захищеною.

Конституційний СудУкраїни вп.1результативної частиниРішення №23-рп/2009від 30.09.2009р.роз`яснив,що положенняч.1ст.59Конституції України"кожен маєправо направову допомогу"треба розумітияк гарантованудержавою можливістьбудь -якій особінезалежно відхарактеру їїправовідносин здержавними органами,органами місцевогосамоврядування,об`єднаннямгромадян,юридичними тафізичними особамивільно,без неправомірнихобмежень отримуватидопомогу зюридичних питаньобсязі іформах,як вона того потребує.

У п.п. 3,4 мотивувальної частини вище зазначеного Рішення Конституційного Суду України надані наступні роз`яснення і мотиви про важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі праву особи на правову допомогу закріплену у ст. 59 Конституції України. Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер. У контексті ч.І цієї статті "кожен має право на правову допомогу", поняття "кожен" охоплює всіх без винятку осіб - громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України.

Крім того, реалізація кожним прав на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права.

Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України і у Рішенні №13- рп/2000 від 16.11.2000р., у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема в абз.5 п.5 мотивувальної частини вище вказаного Рішення зазначено, що закріпивши право будь - якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис " кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ст. 59 ч.1) за своїм змістом є загальними і стосуються не лише підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого, а й інших фізичних осіб, яким гарантовано право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають у цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносинах.

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації захисту та охорони інших прав свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи не законних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складання позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2ст. З, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки, щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня.

Крім того, гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно - правовим обов`язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно - правових зобов`язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948р., Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950р., Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1956р., тощо.

За змістом ст. 64 Конституції України, конституційне право кожного на правову допомогу у жодному випадку не може бути обмежено.

Відповідно до Основного закону України положення "кожен має право на правову допомогу" ( ст. 59ч.1 ) є нормою прямої дії (ст. 8ч.З), і навіть за умови, якщо це право не передбачено відповідними законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена в його реалізації. Це стосується, зокрема, і права свідка на отримання правової допомоги під час допиту у кримінальному процесі та права особи у разі надання нею пояснень у державних органах.

Враховуючи наведеневище,зазначаємо,що Відповідачне лишене забезпечивгарантоване КонституцієюУкраїни іЗаконом правоПозивача наотримання правовоїдопомоги впроцесі вирішенняпитання пронакладення нанього спірних дисциплінарних стягнень, але й не вжив для цього жодних заходів в межах своїх повноважень.

Вище зазначене саме по собі є достатньою причиною та підставою для визнання протиправними оскаржуваних постанов Відповідача, без розгляду їх змісту та суті.

Крім того при винесенні оскаржуваних постанов також були допущено норми чинного законодавства, а саме:

Щодо неправомірності дисциплінарного стягнення від 20.08.2021 року, Постанова N° 1040.

20.08.2021 року "постановою № 1040 про накладення дисциплінарного стягнення", начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" підполковником внутрішньої служби ОСОБА_3 на Позивача було накладено дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани.

Як вбачається із матеріалів дисциплінарної справи, 18 серпня 2021 року прапорщик внутрішньої служби старший по корпусу відділу режиму і охорони ОСОБА_4 , рапортом N° 1134 доповів, що ув`язнений який тримається в камерному приміщені №152, ОСОБА_1 , 1995 року народження, під час слідування на щоденну прогулянку біля поста N° 7 намагався встановити між камерний зв`язок з камерним приміщенням №151. На зроблені зауваження персоналом установи не реагував, висловлювався нецензурною лексикою та жаргонним сленгом, перешкоджав персоналу здійснювати свої службові обов`язки.

Разом із цим, в матеріалах дисциплінарної справи взагалі не міститься, інформація:

про вказаний маршрут;

детального опису відхилення Позивачем від маршруту;

ознайомлення Позивача із цим маршрутом;

поясненні інших засуджених, з якими ОСОБА_1 нібито намагався встановити міжкамерний зв`язок.

Разом із цим, самі рапорти інспекторів не можуть слугувати достатнім доказом вчинення засудженим дисциплінарного проступку, оскільки Позивач заперечує проти його вчинення.

Крім того, в матеріалах дисциплінарної справи відсутня жодна норма законодавства, яка нібито була порушена ОСОБА_1 .

В той же час, саме рішення відповідача, викладене у ФОРМІ постанови про накладення дисциплінарного стягнення не відповідає вимогам ст.ст.134. 135 КВК України, оскільки не є належним чином та детально вмотивованим, в ньому не вказано конкретні обставини вчинення порушень. їх кількість, в чому вони полягали, яким чином відбулось порушення ОСОБА_1 елементів розпорядку установи, якими доказами такі обставини підтверджуються, не вказано про встановлені відповідачем причини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення ПРОСТУПКУ, КІЛЬКІСТЬ І характер раніше накладених стягнень на засудженого.

Крім того, матеріали дисциплінарної справи не місять рішення дисциплінарної комісії, на підставі чого було винесено оскаржувану постанову.

Щодо неправомірності дисциплінарного стягнення від 06.06.2022 року, Постанова № 184.

06.06.2022 року "постановою № 184 про накладення дисциплінарного стягнення", начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" підполковником внутрішньої служби ОСОБА_3 на Позивача було накладено дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани.

Як вбачаєтьсяіз матеріалівдисциплінарної справи,31.05.2022молодший сержантвнутрішньої служби ОСОБА_5 молодший інспекторвідділу режимуі охоронита старшийпрапорщик внутрішньоїслужби ОСОБА_4 старший покорпусу відділурежиму іохорони рапортом№ 232доповіли,що ув`язненийякий утримуєтьсяу камерномуприміщенні №161, ОСОБА_1 ,1995року народження,під часслідування на щоденну прогулянку на внутрішньому посту № 9 відхилився від заданого маршруту руху та намагався встановити міжкамерний зв`язок з ув`язненими, які утримуються в камерному приміщенні № 168. На зроблені зауваження не реагував, вживав нецензурні та жаргонні слова чим, негативно впливав на інших ув`язнених.

Разом із цим, в матеріалах дисциплінарної справи взагалі не міститься, інформація:

про вказаний маршрут;

детального опису відхилення ОСОБА_1 від маршруту;

ознайомлення ОСОБА_1 із цим маршрутом;

поясненні інших засуджених, з якими ОСОБА_1 нібито намагався встановити міжкамерний зв`язок.

Разом із цим, самі рапорти інспекторів не можуть слугувати достатнім доказом вчинення засудженим дисциплінарного проступку, оскільки ОСОБА_1 заперечує проти його вчинення.

Крім того, в матеріалах дисциплінарної справи відсутня жодна норма законодавства, яка нібито була порушена ОСОБА_1 .

В той же час, саме рішення Відповідача, викладене у ФОРМІ постанови про накладення дисциплінарного стягнення не відповідає вимогам ст.ст.134. 135 КВК України, оскільки не є належним чином та детально вмотивованим, в ньому не вказано конкретні обставини вчинення порушень. їх кількість, в чому вони полягали, яким чином відбулось порушення ОСОБА_1 елементів розпорядку установи, якими доказами такі обставини підтверджуються, не вкачано про встановлені відповідачем ПРИЧИНИ І МОТИВИ вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень на засудженого.

Крім того, матеріали дисциплінарної справи не місять рішення дисциплінарної комісії, на підставі чого було винесено оскаржувану постанову.

Щодо неправомірності дисциплінарного стягнення від 20.07.2022 року, Постанова № 263.

20.07.2022 року "постановою № 263 про накладення дисциплінарного стягнення", начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" підполковником внутрішньої служби ОСОБА_3 на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани.

Як вбачається із матеріалів дисциплінарної справи, 14.07.2022 сержант внутрішньої служби ОСОБА_6 молодший інспектор відділу режиму і охорони та старший прапорщик внутрішньої служби ОСОБА_7 старший по корпусу відділу режиму і охорони рапортом № 340 доповіли, що ув`язнений який тримається у камерному приміщенні № 161, ОСОБА_1 , 1985 року народження, під час повернення із щоденної прогулянки відхилився від заданого маршруту слідування та намагався встановити міжкамерний зв`язок з ув`язненими, які утримуються в інших камерних приміщеннях. На зроблені зауваження не реагував.

Разом із цим, в матеріалах дисциплінарної справи взагалі не міститься, інформація: про вказаний маршрут;

детального опису відхилення ОСОБА_1 від маршруту;

ознайомлення ОСОБА_1 із цим маршрутом;

поясненні інших засуджених, з якими ОСОБА_1 нібито намагався встановити міжкамерний зв`язок.

Разом ізцим,самі рапортиінспекторів неможуть слугуватидостатнім доказом вчинення засудженим дисциплінарного проступку, оскільки ОСОБА_1 заперечує проти його вчинення.

Крім того, в матеріалах дисциплінарної справи відсутня жодна норма законодавства, яка нібито була порушена ОСОБА_1 .

В той же час, саме рішення Відповідача, викладене у Формі постанови про накладення дисциплінарного стягнення не відповідає вимогам ст.ст.134. 135 КВК України, оскільки не є належним чином та детально вмотивованим, в ньому не вказано конкретні обставини вчинення порушень. їх кількість, в чому вони полягали, яким чином відбулось порушення Позивачем елементів РОЗПОРЯДКУ установи, якими доказами такі обставини підтверджуються, не вказано про встановлені відповідачем причини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень на засудженого.

Крім того, матеріали дисциплінарної справи не місять рішення дисциплінарної комісії, на підставі чого було винесено оскаржувану постанову.

Також слід зазначити певні обставини, що накладених вище дисциплінарних стягнень, а саме: усі три постанови містять різні підписи ОСОБА_1 , що очевидно відрізняються одна від одної що не потребує спеціальним знань.

Дані обставини свідчать проте, що винесені постанови не були доведені до ОСОБА_1 так само як і відносно підписів, в повідомлення про розгляд дисциплінарних проваджень.

З огляду на вищезазначене вважаю, що вказані вище постанови не правомірними, винесеними з істотним порушенням права ОСОБА_1 передбаченого ст. 59 Конституції України та такими що підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Згідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Питання сплати судового збору

Згідно з п.17 ч.1 ст.5 Закону "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та до покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, а також особи, взяті під варту, - у справах, пов`язаних із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до статті 537 Кримінального процесуального кодексу України, у разі відсутності на їхніх особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору.

Згідно довідки ДУ "Кагарлицька виправна колонія (115)", у ОСОБА_1 на його особовому рахунку відсутні кошти, достатні для сплати судового збору.

Виходячи із системного аналізу ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання щодо оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань ( п.13-1 ч.1 ст.537 КПК України).

У відповідностідо ч.2ст.539КПК України,клопотання (подання)про вирішенняпитання, пов`язаного із виконанням вироку, подається: 1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу; 2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу; 3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9, 13-3 частини першої статті 537 цього Кодексу; 4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв`язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 9 ст. 539 Кримінального процесуального кодексу України, розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.

При цьому слід зазначити, що норми, викладені у ст. ст. 537, 539 КПК України є спеціальними нормами, які врегульовують питання, пов`язані із виконанням вироку. Оскільки позивач відбуває кримінальне покарання, відповідно до спірних правовідносин слід застосовувати норми КПК України.

Виходячи з вищенаведеного, вбачається, що поданий позов стосується вирішення питання в межах виконання вироку по кримінальній справі, а тому всі спірні питання, що викладені в даному позові, вирішуються місцевим судом в порядку адміністративного судочинства.

Дане встановлено на підставі копії вироку Печерського районного суду м.Києва, ухвали Київського апеляційного суду, постанови Верховного суду, дисциплінарних справ № 1040, 184, 263

А тому, вимоги позивача суд вважає правомірними, а постанови про накладення дисциплінарних стягнень такими, що підлягають скасуванню.

Враховуючи виклакдене,керуючись ст. 243,244, 245, 246, 250 КАС України, суд,-

вирішив :

Позов задоволити.

Визнати протиправними та скасувати :

постанову начальника СІЗО начальника арештного дому ДУ «Київський слідчий ізолятор» підполковника внутрішньої служби ОСОБА_8 від 20.08.2021 року №1040 про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 у виді оголошення догани.

постанову начальника СІЗО начальника арештного дому ДУ «Київський слідчий ізолятор» підполковника внутрішньої служби ОСОБА_8 від 06.06.2022 року №184 про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 у виді оголошення догани.

постанову начальника СІЗО начальника арештного дому ДУ «Київський слідчий ізолятор» підполковника внутрішньої служби ОСОБА_8 від 20.07.2022 року №263 про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 у виді оголошення догани.

Рішення може бути оскаржена до Шостого Київського апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів.

Повний текст рішення виготовлено 30.04.2024 року.

Суддя: Т.Є. Іванюта.