Рішення

від 30.04.2024 по справі 678/1771/23

ЛЕТИЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

ЛЕТИЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

31500, Хмельницька область, Хмельницький район, селище Летичів, пров. Шкільний, 4а

тел. (03857) 2-01-00, 2-02-92, 2-04-90, 2-05-22, 9-11-01, 9-16-31, 9-17-33, факс 9-11-31

веб-сайт: https://lt.km.court.gov.ua, е-mail: inbox@lt.km.court.gov.ua

ВСТУПНА ЧАСТИНА

Єдиний унікальний номер судової справи №678/1771/23

Номер провадження №2-678-116/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року селище Летичів

Летичівський районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - судді Ходоровського І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Козка Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду селища Летичів справу за позовною заявою керівника Летичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки,

учасники справи:

прокурор Гриньова І.Д.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. 27 грудня 2023 року до суду надійшла позовна заява керівника Летичівської окружної прокуратури за змістом якої ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації, в порядку спадкування 25 жовтня 2018 року набув право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із кадастровим номером 6823087000:07:006:0106, площею 3,182 га, яка розташована на території Летичівської селищної територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області (колишньої Ялинівської сільської ради Летичівського району Хмельницької області).

Однак, в порушення вимог ч. 4 ст. 81 ЗК України ОСОБА_1 , будучи іноземним громадянином, упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (з 25 жовтня 2018 року по даний час) не виконав обов`язок по її відчуженню і на даний час без перешкод використовує її.

За цих обставин прокурор просить суд на підставі ч. 5 ст. 41 Конституції України, ч.ч. 2, 4 ст. 145 ЗК України, п. 10 ч. 1 ст. 346, ст. 356 ЦК України конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з метою подальшого розпорядження нею, вирішити питання про судові витрати.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

2. 27 грудня 2023 року надійшла позовна заява і заява про забезпечення позову.

3. 29 грудня 2023 року ухвалами суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, призначено розгляд у порядку загального позовного провадження, задоволено заяву про забезпечення позову.

4. Судові засідання призначались на: 29 січня 2024 року, 19 лютого 2024 року, 05 і 21 березня 2024 року, 30 квітня 2024 року.

5. 19 лютого 2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

6. 30 квітня 2024 року у судовому засіданні протокольною ухвалою суду постановлено проводити заочний розгляд справи.

ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. 30 квітня 2024 року у судовому засіданні прокурор Летичівської окружної прокуратури Гриньова І.Д. позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

8. 16 січня 2024 року представник Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області Плюх В.О. надала суду додаткові пояснення згідно яких просить розгляд справи проводити у їх відсутність, позовні вимоги Летичівської окружної прокуратури підтримує та просять їх задовольнити в повному обсязі.

9. Відповідач ОСОБА_1 до суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи неодноразово повідомлений належним чином згідно з вимогами ст.ст. 128, 130, 131 ЦПК України, причин неприбуття не повідомив, не заявив про розгляд справи у його відсутність, не подав ні відзив на позовну заяву, ні докази на підтвердження чи спростування позиції прокурора, яка викладена у позовній заяві.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

ІV. ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

10. У ч. 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» законодавець визначив, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

11. У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

12. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року, пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18, п. 12).

13. Як зазначено у ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1). Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ч. 2).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ч. 1). Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ч. 2). Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч. 4). Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану (ч. 5). Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ч. 6).

14. В ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

15. Згідно ч. 1 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про міжнародне приватне право» виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт.

16. Згідно ст. 1 ЗК України (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1). Право власності на землю гарантується (ч. 2). Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 3).

В силу ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (ч. 1). До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (ч. 2). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (п. «а» ч. 3). Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам (ч. 5).

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності.

Згідно ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності (ч. 2). Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини (ч. 3). Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню (ч. 4).

В силу ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У відповідності до ч. 1 ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: конфіскація за рішенням суду (п. «д»); невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом (п. «е»).

Як зазначено у ч. 1 ст. 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: конфіскації земельної ділянки (п. «в»); невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом (п. «д»).

Згідно ст. 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права (ч. 1). У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду (ч. 2).

Водночас, у ст. 145 ЗК України в редакції, чинній на час звернення до суду, вказано, що якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права (ч. 1). У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду (ч. 2). Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику (ч. 4).

В ч. 1 ст. 148 ЗК України визначено, що земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

17. Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі конфіскації.

Як зазначено у ч. 1 ст. 348 ЦК України якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Відповідно до ст. 354 ЦК України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом (ч. 1). Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом (ч. 2).

18. Норми ст.ст. 81, 84, 140, 145 ЗК України є імперативними, регламентують порядок і строк відчуження земельної ділянки іноземним громадянином, що відраховується з моменту переходу такого права.

Землі сільськогосподарського призначення на постійній основі можуть належати лише громадянам України.

Іноземці можуть набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення у випадку прийняття спадщини, однак норма ч. 4 ст. 81 ЗК України зобов`язує іноземця протягом року здійснити відчуження такої земельної ділянки, встановлений річний строк є преклюзивним строком і змінюватися не може.

У разі невиконання таких вимог закону для іноземця настають наслідки - земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

V. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

19. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №347644712 від 22 вересня 2023 року державним реєстратором - державним нотаріусом Босмановою С.Ц., Летичівська державна нотаріальна контора Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області, 25 жовтня 2018 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43688922, на підставі свідоцтва про право на спадщину серія та номер 1-687, виданого 25 жовтня 2018 року державним нотаріусом Босмановою С.Ц., об`єктом нерухомого майна є земельна ділянка із кадастровим номером 6823087000:07:006:0106, площа - 3,182 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса: Хмельницька область, Летичівський район, Ялинівська сільська рада, розмір частки 1/1, власником є ОСОБА_1 , громадянин російської федерації.

VІ. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД

20. 25 жовтня 2018 року державним нотаріусом Драчуку М.В., який є іноземним громадянином, видано свідоцтво про право на спадщину за законом і цього ж дня за ним зареєстровано право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6823087000:07:006:0106.

Відомостей про відчуження іноземним громадянином ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення вказана інформаційна довідка не містить.

21. Отже, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 81 ЗК України ОСОБА_1 , будучи іноземним громадянином, упродовж року після набуття в порядку спадкування права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, тобто у період з 25 жовтня 2018 року по 25 жовтня 2019 року, повинен був здійснити її відчуження.

Однак, ОСОБА_1 не виконав свій обов`язок по відчуженню земельної ділянки, тому порушив визначену ст.ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст.ст. 80, 81, 145 ЗК України процедуру використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

22. За цих обставин суд приходить до висновку, що наявні достатні підстави для конфіскації спірної земельної ділянки у власність держави.

VІІ. ЩОДО ПРЕДСТАВНИЦТВА ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ В СУДІ ПРОКУРОРОМ

23. У позовній заяві зазначено, що про виявлені порушення земельного законодавства і наявність підстав для конфіскації належної відповідачу земельної ділянки у власність держави Летичівською окружною прокуратурою було повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області листами із вимогою вжити заходи щодо їх усунення, в тому числі у судовому порядку.

Однак, Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області заходи щодо конфіскації земельної ділянки в дохід держави не вжито, листом повідомлено прокурора про відсутність коштів на сплату судового збору як причину невжиття заходів, тому прокурор звернувся з позовом до суду.

24. Надаючи оцінку таким доводам прокурора суд приходить до наступного.

25. Законодавець у п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України визначив, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

26. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1). У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 2).

Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

27. Як зазначено у абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

28. У п. 70 постанови від 25 квітня 2018 року по справі №806/1000/17 Верховний Суд зазначив, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У постанові від 26 травня 2020 року по справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (п. 76). Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п. 77). Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу (п. 78). Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 79). Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (п. 80). Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 81).

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

29. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

30. Ключовим для застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України є поняття «інтерес держави».

31. Інтерес держави у даній справі полягає у тому, що іноземний громадянин порушив визначену ст.ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст.ст. 80, 81, 145 ЗК України процедуру використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення і не відчужив її протягом року після набуття права власності, хоча дана процедура безумовно передбачена ч. 4 ст. 81 ЗК України, є імперативною і не передбачає винятків.

На зазначені порушення орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах - Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, не відреагував, з відповідним позовом до суду у розумний строк не звернувся, тому суд вважає, що наявна бездіяльність компетентного органу, що об`єктивно стало підставою для представництва в суді інтересів держави прокурором.

Крім того, у п. 26 рішення від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду України у справі №11/446 від 15 травня 2012 року визначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на черговий рік, не виправдовує бездіяльність установи, яка фінансується із бюджету.

Виходячи із зазначеного, вказана Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області обставина (відсутність коштів, виділених на сплату судового збору) не може слугувати перешкодою для подання позову до суду компетентним органом.

За таких обставин прокурор правомірно звернувся до суду з позовом з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

32. Наразі продовольча безпека України потребує величезної уваги, що тягне за собою невідкладне вжиття вичерпних заходів щодо повернення земельних ділянок у власність держави та їх подальше використання з метою забезпечення потреб у першу чергу громадян України.

Окрім того, воєнні дії, які ведуться на території України, вкрай негативно впливають на продовольчі процеси у державі, зокрема, багато земель сільськогосподарського призначення на територіях, де ведуться активні бойові дії, на даний час забруднені та не можуть використовуватись за призначенням, сотні гектарів залишаються окупованими. Це в сукупності призведе до зниження врожайності, тому у цих умовах важливим є те, щоб кожна земельна ділянка, яка використовується з порушенням вимог законодавства, була безумовно повернута у власність держави.

З огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці Європейського суду з прав людини.

Обраний спосіб захисту порушеного права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яку відповідач використовує, є ефективним та належним способом захисту порушених прав держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області як уповноваженого органу на здійснення функцій держави щодо конфіскації у власність держави земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які незаконно використовуються іноземними громадянами, оскільки зазначений спосіб захисту чітко визначений у ч. 4 ст. 81, ч. 1 і ч. 2 ст. 145 ЗК України.

Задоволення такого позову призведе до відновлення порушених прав та законних інтересів держави, виходячи з того, що стан збереження земель сільськогосподарського призначення має загальнонаціональне значення.

VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

33. У відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України прокурор належними і допустимими доказами довів правомірність заявлених вимог, водночас відповідач не надав доказів, які спростовують твердження прокурора, що є його процесуальним обов`язком, тому позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

ІХ. ЩОДО СУДОВИХ ВИТРАТ

34. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, сплачений прокурором судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Х. ЩОДО ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ

35. 29 грудня 2023 року ухвалою Летичівського районного суду Хмельницької області задоволено заяву керівника Летичівської окружної прокуратури про забезпечення позову і накладено арешт на земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із кадастровим номером 6823087000:07:006:0106, площею 3,182 га, що розташована території Летичівської селищної територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області (колишньої Ялинівської сільської ради Летичівського району Хмельницької області) і належить на праві власності громадянину російської федерації ОСОБА_1 .

Заборонено громадянину російської федерації ОСОБА_1 розпоряджатись, змінювати цільове призначення, здійснювати перетворення, поділ, об`єднання належної йому на праві власності земельної ділянки із кадастровим номером 6823087000:07:006:0106, площею 3,182 га, що розташована території Летичівської селищної територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області (колишньої Ялинівської сільської ради Летичівського району Хмельницької області), з іншими земельними ділянками.

36. Відповідно до ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи (ч. 7). Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення (ч. 8).

37. Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

38. На час ухвалення судом рішення у даній справі до суду не надходили вмотивовані клопотання учасників справи про скасування заходів забезпечення позову.

При цьому, судом не встановлено, що потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

39. Судом ухвалюється рішення про задоволення позову, однак рішення суду набирає законної сили у визначений процесуальним законом строк, тому вжиті судом заходи забезпечення позову продовжують діяти відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10-13, 42-43, 49, 76-83, 89, 128, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 280-284, 351-352, 354-355 ЦПК України,

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1 із кадастровим номером 6823087000:07:006:0106, площею 3,182 га, що розташована на території Летичівської селищної територіальної громади (колишньої Ялинівської сільської ради) Хмельницького (колишнього Летичівського) району Хмельницької області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури (Хмельницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02911102, Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, р/р НОМЕР_1 ) 2684,00 грн. судового збору, сплаченого за пред`явлення позову, та 1342,00 грн. за заяву про забезпечення позову.

Заочне рішення може бути переглянуте Летичівським районним судом Хмельницької області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення суду складено 09 травня 2024 року.

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

ПОЗИВАЧ: Керівник Летичівської окружної прокуратури, місцезнаходження: вул. Чорновола, 3 смт Летичів Хмельницького району Хмельницької області, поштовий індекс 31500, код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02911102, тел. (03857) 2-05-39, e-mail: let_oprok@khmel.gp.gov.ua, наявний зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС,

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, місцезнаходження: вул. Інститутська, 4/1 м. Хмельницький, поштовий індекс 29016, код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 39767479, тел. +38 (0382) 72-63-93, e-mail: khmelnytskyi@land.gov.ua, наявний зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_1 , громадянин російської федерації, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 російської федерації, засоби зв`язку невідомі, відомості про наявність або відсутність зареєстрованого Електронного кабінету у підсистемі Електронний суд ЄСІТС відсутні.

Суддя І.Б. Ходоровський