Ухвала

від 23.05.2024 по справі 128/4409/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/4409/23

Провадження №22-ц/801/1316/2024

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Карпінська Ю. Ф.

Доповідач :Ковальчук О. В.

УХВАЛА

23 травня 2024 рокуСправа № 128/4409/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідачаКовальчука О. В.,

суддів: Берегового О. Ю., Сала Т. Б.,

вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2023 року про повернення позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до Немирівського РУП ГУНП у Вінницькій області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

27 жовтня 2023 рокуна ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області позовну заяву ОСОБА_1 разом з доданими документами йому повернуто. Постановляючи таку ухвалу, суд керувався п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України.

08 травня 2024 року, не погодившись із постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

14 травня 2024 року ухвалою Вінницького апеляційного суду витребувано вказану справу із Вінницького районного суду Вінницької області.

17 травня 2024 року із Вінницького районного суду Вінницької області надійшла зазначена справа для вирішення питанняпро відкриття апеляційного провадження.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, з огляду на таке.

З матеріалів справи слідує, що 03 січня 2024 року ухвалою Вінницького апеляційного суду попередньо подану апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2023 року повернуто скаржнику. Роз`яснено йому при цьому, що з такою апеляційною скаргою йому необхідно звернутися до Сьомого апеляційного адміністративного суду (а. с. 39).

15 лютого 2024 року ухвалою Вінницького апеляційного суду попередньо подану апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2023 року йому ж повернуто. В цій ухвалі указано, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 на згадану ухвалу суду першої інстанції подано до неналежного суду та в інший спосіб, ніж до суду апеляційної інстанції в адміністративних справах, тому вона підлягає поверненню заявнику. ОСОБА_1 має право оскаржити ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду (21050, м. Вінниця, вул. Соборна/Оводова, 48/34) (а. с. 54).

З Єдиного державного реєстру судових рішень видно, що 08 квітня 2024 року Верховний Суд своєю ухвалою відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 03 січня 2024 року. У цій ухвалі Верховний Суд зазначив, що, встановивши, що ОСОБА_1 апеляційну скаргу подано на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2023 року, яка постановлена в порядку адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанціїдійшов обґрунтованоговисновку,що апеляційнаскарга підлягаєповерненню. При цьомусудом апеляційноїінстанції вірнороз`яснено заявникупро те,що ізданою апеляційноюскаргою йомунеобхідно звернутисядо Сьомогоапеляційного адміністративногосуду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118258771).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч. ч. 1-2, 4 ст. 44 ЦПК України).

Учасник судового процесу має користуватися процесуальними правами саме з метою виконання завдання цивільного судочинства, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Якщо ж такий учасник здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей (образити, принизити суд, його суддів, інших учасників процесу, виявити до них і до їхніх дій власні негативні емоції тощо), він виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами. Відповідні заходи передбачені у ч. ч. 3, 4 ст. 44, п. 1 абз. 2 ч. 4 ст. 135, ч. 9 ст. 141, ч. 1 ст. 143, п. 5 ч. 1 ст. 144, статті 148 ЦПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 9901/598/19).

Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу досудує невід`ємною складовою права насуд,гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, § 36).

Право насуд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ досудупотребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу досудудля визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», п. 1 ст. 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява № 28249/95, § 53).

Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу досудунастільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу досудуне є сумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства», заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства», заява № 17101/90, § 65).

Процесуальні права надано законом тим особам, які беруть участь у процесі, для сприяння суду під час розгляду справ, їх правильному вирішенню. І кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не із цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, затягування розгляду, створення перешкод опоненту, тощо), вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто використовує його всупереч основним засадам цивільного судочинства, а отже, зловживає ним.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (ч. 2 ст. 44 ЦПК України).

Наведений у ч. 2 ст. 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч. 3 ст. 44 ЦПК України).

З урахуванням того, що 08 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся знову з апеляційною скаргою на ухвалу, яка не може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду, адже постановлена в порядку адміністративного судочинства, тому може бути ним оскаржена у апеляційному порядку лише до Сьомого апеляційного адміністративного суду, про що судом апеляційної інстанції було наголошено у вказаних вище ухвалах, та того, що Верховний Суд в ухвалі від 08 квітня 2024 року висловив свою позицію про те, що такий висновок Вінницького апеляційного суду є вірним, колегія суддів вважає, його повторне звернення із апеляційною скаргу на ту ж саму ухвалу місцевого суду за наявності вказаних вище ухвал судів апеляційної та касаційної інстанції суперечить основним засадам (принципам) цивільного судочинства, превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, що свідчить про зловживання ОСОБА_1 його процесуальними правами та полягає у їх недобросовісному використанні.

Крім того, у тексті апеляційної скарги ОСОБА_1 , висловлюючись щодо суддів першої та апеляційної інстанції, а також щодо судових рішень суду касаційної інстанції, використовує лексику, яка не притаманна для написання ділових документів (зокрема апеляційних скарг), а саме вказує, що: «…працівник суду Карпінська зазначила про те, що позовна заява не підписана у тому місці де захотів працівник суду Карпінська», «…працівник суду Карпінська в своїй ухвалі свідомо ухилилась від судової практики…», «…працівник суду Карпінська зобов`язана звернути свою увагу…», «… в ухвалі про повернення позовної заяви є посилання на цілу низку непотрібних ухвал Верховного суду…» та називає суддів апеляційного суду не суддями, а «особами», що виходить за межі нормальної, коректної та легітимної критики, є виявом зневаги до суддів та судової системи загалом, а тому повинно кваліфікуватися як зловживання правом на подання апеляційної скарги.

Дії учасника справи чи його представника мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню цивільного судочинства. Зміст права на справедливий суд несумісний зі свідомим виявом такими особами неповаги до честі, гідності, репутації іншого учасника, суду, суддів тощо. У процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасник судового процесу має ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, суду та конкретних суддів. Суд не має толерувати використання у процесуальних заявах образливих характеристик (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19, від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/324/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 9901/23/21, від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20, ухвала від 27 жовтня 2021 року у справі № 9901/598/19).

На підставі викладеного вище апеляційний суд вважає, що використання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі образливих висловлювань щодо суддів судів першої та апеляційної інстанції, а також щодо судових рішень суду касаційної інстанції становить очевидну неповагу, не спрямоване на ефективний захист його прав, свобод та інтересів, а тому також суперечить завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 28 лютого 2024 року у справі № 128/4411/23, якою повернув касаційну скаргу, та зазначив, що подібні висловлювання скаржника є неприпустимими при оформленні процесуальних документів до суду, не спрямовані на виконання завдання цивільного судочинства, а є виявом зневаги до суду та судової системи в цілому.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявив також відвід суддям апеляційного суду ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у зв`язку із відсутністю у них повноважень та спеціалізації для розгляду такої категорії справ.

Вказана заява про відвід підлягає поверненню ОСОБА_1 , зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 ЦПК України, з підстав, вказаних у ст. ст. 36, 37 цього Кодексу, судді може бути заявлено відвід учасниками справи.

За ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених ст. 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Згідно ст. 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі. Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції. Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у цій справі.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що нормами ЦПК України передбачено можливість задоволення відводу у разі існування передбачених законом підстав, що є доведеними та обґрунтованими, натомість зі змісту заявленого

ОСОБА_1 відводу слідує, що його висловлювання ґрунтуються на припущеннях та нічим не доведені, тому не можуть бути підставою для відводу, відтак заявлення ним завідомо безпідставного відводу у силу п. 1 ч. 2 ст. 44 ЦПК України є дією, що суперечить завданню цивільного судочинства та визнається зловживанням процесуальними правами.

Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У постанові від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано.

Отже, у даній справі позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Частиною 1ст. 143 ЦПК Українипередбачено, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 148 ЦПК Українисуд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених ч. 9 ст. 203 цього Кодексу.

Враховуючи, що умисне, систематичне ігнорування ОСОБА_1 вимог норм чинного законодавства, які були вказані у перелічених ухвалах апеляційного суду та ухвалі касаційного суду, не спрямоване на досягнення майбутнього очікуваного ним результату скасування, на його думку, незаконної ухвали суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_1 продовжує далі звертатись зі скаргою до неналежного апеляційного суду, висловлювання ОСОБА_1 у скарзі щодо суддів та судової гілки влади у цілому свідчать про його зухвалість, а заявлений ним відвід є завідомо безпідставним, тому усі перелічені дії ОСОБА_1 є зловживанням процесуальними правам, відтак апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а також заяву про відвід, яку викладено у цій апеляційній скарзі, слід йому повернути на підставі ч. 3 ст. 44 ЦПК України.

Водночас, апеляційний суд вважає, що з метою запобігання зловживанню в подальшому ОСОБА_1 процесуальними правами необхідно застосувати до нього заходи процесуального примусу, зокрема стягнути з нього в дохід державного бюджету штраф в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 3 028 грн.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» передбачено, що з 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3 028 грн.

Керуючись ст. ст. 44, 143, 148, 259, 260, 381 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Визнати, що звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2023 року та заявлений ним відвід суддям Вінницького апеляційного суду є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.

Вказані апеляційну скаргу та заяву про відвід повернути скаржнику.

Застосувати до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 3 028 грн., та стягнути з нього вказану суму в дохід Державного бюджету України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання її повного тексту.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді О. Ю. Береговий

Т. Б. Сало