Постанова

від 23.05.2024 по справі 440/17953/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 р. Справа № 440/17953/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.01.2024, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, повний текст складено 31.01.24 по справі № 440/17953/23

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, в якому просить суд: визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, викладене у листі від 27.10.2023 року вих. №6/11/11-2461 та додатках до нього, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2009 року по 10.01.2011 року включно, із застосуванням базових місяців для нарахування індексації грошового забезпечення: січень 2010 року, червень 2010 року; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23.12.2009 року по 10.01.2011 року включно визначивши базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення січень 2008 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що посадові оклади військовослужбовців підвищилися у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", тому січень 2008 року є базовим місяцем для здійснення індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2009 по 10.01.2011.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2009 по 10.01.2011 включно, із застосуванням базових місяців для нарахування індексації грошового забезпечення: січень 2010 року, червень 2010 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23.12.2009 по 10.01.2011 включно визначивши базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення січень 2008 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 року та закрити провадження у справі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що із рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 у справі №440/10428/22 встановлено, що ОСОБА_1 відмовлено саме у задоволенні вимоги щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 23.12.2009 по 10.01.2011 включно, визначивши базовим місяцем січень 2008 року для нарахування індексації грошового забезпечення. Вказує, що позовна вимога щодо визначення при нарахуванні та виплаті індексації з врахуванням базового місяця січня 2008 року за ті самі періоди, за тими ж самими правовідносинами та між тими ж сторонами вже була предметом розгляду судом, яким відмовлено у задоволенні вказаної вимоги. Вважає, що наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.238 КАС України. Вказує на пропуск строку звернення до суду з адміністративним позовом.

ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 року без змін. Зазначає, що відмова у задоволенні вимоги про визначення базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення у справі №440/10428/22 обґрунтована передчасністю її заявлення, оскільки право позивача ще не було порушено. Вважає безпідставним посилання відповідача на п.4 ч.1 ст.238 КАС України, як на підставу для закриття провадження у справі. Наголошує, що звернувся до суду з відповідним позовом у місячний строк, а відтак не пропустив строк звернення з даним позовом до адміністративного суду.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2009 №284 майора ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення з 22.12.2009.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.01.2011 №5 підполковника ОСОБА_1 , переміщеного наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 29.12.2010 №141 о/с для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 , виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 10.01.2011.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 у справі №440/10428/22 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2009 по 10.01.2011. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23.12.2009 по 10.01.2011.

18.09.2023 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просив надати помісячний розрахунок нарахування належної йому індексації грошового забезпечення із зазначенням базового місяця, який використовувався згідно рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 року у справі №440/10428/22 для проведення нарахування за період з 23.12.2009 по 10.01.2011 включно. Окремо просив надати інформацію про склад та розмір грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за останні повні два місяці із обов`язковим зазначенням основних та додаткових видів грошового забезпечення у відсотковому та грошовому вираженні, а також інформацію про розмір середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення станом на дату виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Згідно розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 23.12.2009 по 10.01.2011, сума індексації до нарахування становить 83,17 грн, базовий місяць січень 2010 року та червень 2010 року.

15.11.2023 ОСОБА_1 на картковий рахунок перераховано 81,51 грн.

Позивач не погоджуючись із нарахуванням та виплатою індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2009 по 10.01.2011 включно, із застосуванням базових місяців для нарахування індексації грошового забезпечення: січень 2010 року, червень 2010 року, звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2009 по 10.01.2011 включно, із застосуванням базових місяців для нарахування індексації грошового забезпечення: січень 2010 року, червень 2010 року. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 23.12.2009 по 10.01.2011 включно, визначивши базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення січень 2008 року

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.

За приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч.ч. 1, 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Статтями 18 та 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановлено, що з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

В свою чергу, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі по тексту Закон №1282-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (абзац 4 частини 1 та частина 5 статті 2 Закону №1282-XII).

Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-ХІІ.

У первинній редакції частина 1 статті 4 цього Закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Надалі до цієї норми були внесені зміни Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав законну силу 01 січня 2016 року.

За цим, з 01 січня 2016 року за правилами частини 1 статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Інші положення статті 4 цього Закону з 2003 року й дотепер залишилися незмінними.

Зокрема, частина 2 цієї статті Закону №1282-ХІІ передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Частиною 3 цієї статті Закону №1282-ХІІ визначено, що для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Частиною 4 цієї статті Закону №1282-ХІІ встановлено, що підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 6 Закону №1282-XII).

17.07.2003 року Кабінет Міністрів України постановив постанову №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі по тексту Порядок № 1078).

Пункт 5 Порядку №1078 (у редакції постанови Уряду від 17.07.2003 року) визначав, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної допомоги сім`ям з дітьми, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться.

Отже, положеннями Порядку №1078 було запроваджено правило, у силу якого календарний місяць підвищення розміру мінімальної заробітної плати та календарний місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (що має місце у випадку підвищення винагороди за працю) є подією, яка припиняє раніше розпочату процедуру нарахування індексації наростаючим підсумком і ця процедура розпочинається знову лише у наступному календарному місяці.

У подальшому, пункт 5 Порядку №1078 (у редакції постанови Уряду від 12.03.2008 року №170) визначав, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації».

Відтак, з наведених положень Порядку №1078 слідує, що правило події збільшення розміру мінімальної заробітної плати чи події зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (що має місце у випадку підвищення винагороди за працю) залишалося одночасно правовою підставою для припинення раніше розпочатої процедури індексації наростаючим підсумком і правовою підставою для початку нової процедури індексації з наступного календарного місяця.

У подальшому постановою Уряду від 13.06.2012 року №526 (набрала чинності 21.06.2012 року) пункт 10-1 Порядку №1078 доповнено новим абзацом, згідно з яким обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.

Одночасно цією ж постановою Уряду відбулося доповнення Порядку №1078 новим пунктом 10-2, відповідно до якого для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Отже, з 21.06.2012 року було введено у дію нове спеціальне правило визначення базового календарного місяця для початку процедури індексації календарний місяць прийняття найманого працівника на роботу.

Це правило застосовувалося до 01.12.2015 року та було скасоване на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».

Зокрема, відповідно до абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції постанови Уряду №1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Абзац 2 пункту 5 Порядку №1078 передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Абзац 3 пункту 5 Порядку №1078 визначає, що сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 встановлює, що якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Абзац 5 пункту 5 Порядку №1078 передбачає, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 визначає, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Також у новій редакції на підставі постанови Уряду №1013 був викладений пункт 10-2 Порядку №1078, згідно з приписами якого для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Отже, Порядок №1078 у редакції, яка застосовувалася до 01.12.2015 року, містив поняття «базовий місяць». Базовим місяцем уважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.

Таким чином до 01.12.2015 року новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.

На вказані особливості попереднього правового регулювання Верховний Суд звернув увагу в постанові від 19.05.2022 року у справі №200/3859/21, а також в постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21.

Порівняльний аналіз законодавства про індексацію грошових доходів дає підстави стверджувати про те, що новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення: до 01.12.2015 був місяць прийняття працівника на роботу та/або місяць збільшення заробітної плати; після 01.12.2015 є місяць збільшення тарифної ставки (окладу).

Зі змісту наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2009 №284 встановлено, що майора ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення з 22.12.2009.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.01.2011 №5 підполковника ОСОБА_1 , переміщеного наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 29.12.2010 №141 о/с для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 , виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 10.01.2011.

Згідно розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 23.12.2009 по 10.01.2011, сума індексації до нарахування становить 83,17 грн, базовий місяць січень 2010 року та червень 2010 року.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просить суд зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити у повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 23.12.2009 року по 10.01.2011 року, з урахуванням базового місяця для нарахування індексації «січень 2008 року».

Проте, як зазначено вище, механізм обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення наростаючим підсумком з останнього підвищення посадового окладу позивача за посадою затверджено лише з грудня 2015 року.

Тобто, до грудня 2015 року законодавцем передбачався інший механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, що викладено вище, та який не передбачав визначення базового місяця для нарахування індексації місяцем останнього підвищення посадового окладу.

Так, до 01 грудня 2015 року базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації підлягало здійсненню індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що обґрунтування позивача його позовних вимог за період з 23.12.2009 по 10.01.2011, з якими погодився суд першої інстанції, базується на невірному тлумаченні та застосуванні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та були чинні на час виникнення правовідносин у цей період.

Таким чином, позовні вимоги щодо нарахування та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2009 по 10.01.2011 з урахуванням базового місяця січень 2008 року задоволенню не підлягають, оскільки позивач помилково просить застосувати приписи Порядку №1078, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013, до спірних правовідносин, які виникли до 01.12.2015.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.238 КАС України, з огляду на наступне.

Згідно з п.4 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників судового процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Отже, достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.238 КАС України є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.

Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.04.2018 року у справі №11-257заі18, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Верховний Суд, надаючи оцінку наявності підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, наслідком якого є закриття провадження у справі, неодноразово, зокрема у постановах від 31.03.2021 року у справі №240/6357/20, від 27.08.2021 року у справі №580/3966/20, від 15.12.2020 року у справі №804/5759/17, від 17.08.2022 року у справі №520/9008/2020, зазначав, що закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у вищевказаній постанові, яка застосовується судом при перегляді судових рішень, якими закрито провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Верховний Суд у постанові від 09.10.2018 року у справі №809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Відповідач в апеляційній скарзі вказує, що у спірному випадку наявні підстави для закриття провадження у справі, оскільки у цій справі має місце спір між тими самими сторонами, стосується одного й того самого предмету і позов, заявлений з тих самих підстав, що й у справі №440/10428/22, за наслідком розгляду якого прийнято рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 року, яке набрало законної сили.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просив: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 23.12.2009 по 10.01.2011 включно, визначивши базовим місяцем січень 2008 року для нарахування індексації грошового забезпечення; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 23.12.2009 по 10.01.2011 включно, визначивши базовим місяцем січень 2008 року для нарахування індексації грошового забезпечення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 року у справі №440/10428/22 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 23 грудня 2009 року по 10 січня 2011 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23 грудня 2009 року по 10 січня 2011 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції у справі №440/10428/22 виходив з того, що питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації, є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.

Тобто, питання застосування базового місяця для проведення індексації за період з 23.12.2009 року по 10.01.2011 не було предметом правової оцінки судом у справі №440/10428/22, оскільки суд дійшов до висновку про передчасність таких вимог за спірний період.

Водночас, згідно з п.13 Порядку №1078 спори з питань індексації грошових доходів підлягають розгляду в судовому порядку.

Відтак, питання обчислення суми індексації грошових доходів громадян може бути предметом судового контролю, а позовні вимоги щодо правильності їх обчислення можуть бути заявлені окремим позовом.

При цьому, моментом виникнення спірних правовідносин буде ймовірне порушення прав позивача після виплати позивачем індексації грошового забезпечення, з розміром якого останній не погоджується.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.09.2022 року у справі №420/18920/21.

За таких обставин, посилання апеляційної скарги відповідача на те, що вимоги заявлені позивачем у цій справі вже були предметом судового розгляду в адміністративній справі №440/10428/22 та їх фактично вже було вирішено по суті, є помилковими.

З огляду на зазначене, вказані обставини виключають наявність підстав для закриття провадження у справі, виходячи із вимог п.4 ч.1 ст.238 КАС України.

Стосовно доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі №460/17052/21, від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22, від 17.08.2023 року у справі 380/14039/22, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Спірні правовідносини у цій справі стосується питання нездійснення позивачу нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 23.12.2009 року по 10.01.2011, а саме із застосуванням базового місяця - січня 2008 року.

З адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 05.12.2023 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції Полтавського окружного адміністративного суду.

Суд зазначає, що заробітна плата є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату заробітної плати, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання виплати особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

Суд враховує, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Тобто, на момент нарахування позивачу грошового забезпечення за період з 23.12.2009 року по 10.01.2011 року, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Отже, у даному випадку, позовні вимоги, які стосуються нарахування і виплати позивачу індексації грошового забезпечення в належному розмірі, за період з 23.12.2009 року по 10.01.2011 не обмежені будь-яким строком звернення до суду, тому позивач, звертаючись до суду з позовом, не пропустив строк звернення.

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску позивачем строків звернення до суду.

Інші аргументи, зазначені сторонами по справі, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, проте, відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.238 КАС України, про що просить відповідач у апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 по справі № 440/17953/23 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк І.С. Чалий