Постанова

від 23.05.2024 по справі 520/22558/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 р. Справа № 520/22558/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2023, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/22558/23

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр Бріют"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр БРІЮТ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, якою проси суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр БРІЮТ» на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню за порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій у розмірі 72731,51гривень.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 у задоволені адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр БРІЮТ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовлено.

Позивач, не погодившись з вищевказаним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 по справі №520/22558/23 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що якщо створене робоче місце не введено в дію шляхом працевлаштування особи інвалідністю, то підприємство, установа чи організація не звільніться від обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі ст.20 Закону №875-XII. Позивач стверджує, що на роботодавців покладається обов`язок по створенню робочого місяця та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Посилається на правові позиції Верховного Суду у постановах від 14.02.2018 по справі №820/2124/16, від 28.02.2018 по справі №807/612/16, від 21.09.2018 по справі №817/650/17 та від 20.05.2019 по справі №820/1889/17.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення. В обґрунтування заперечень зазначає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми №3-ПН, копія якого надана відповідачем в якості доказу до суду першої інстанції, що в свою чергу, позивачем оспорено чи спростовано не було.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Медичний центр БРІЮТ», зареєстроване в якості юридичної особи та використовує найману працю.

10.04.2023 територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю у автоматизованому режимі, за допомогою програмного комплексу «Рєестр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Центрального банку даних з проблем інвалідності, сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідачу за формою затвердженою Порядком, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становить 49 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 0 осіб, норма робочих міст для працевлаштування з інвалідністю 2 осіб. Відповідно норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом звітного 2022 року відповідачем не виконано.

У зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів (вакантних 1 робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняті особами з інвалідністю), згідно розрахунку в розмірі середньорічної заробітної плати штатного працівника, відповідачу була нарахована адміністративно-господарська санкція в розмірі 72731,51грн

Оскільки сума адміністративно-господарських санкцій добровільно відповідачем сплачена не була, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що суб`єкт господарювання не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього.

Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (надалі Закон №875-ХІІ).

Частиною першою статті 19 Закону №875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною другою статті 19 Закону №875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону №875-ХІІ).

Згідно із частиною першою статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (частина друга статті 218 ГК України).

Зі змісту частини другої статті 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За приписами пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На реалізацію цієї норми наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (у редакції, на момент виникнення спірних правовідносин (втратив чинність 07.07.2022). З 07.07.2022 Порядок подання форми звітності затверджено відповідно наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 №827 22.

Відповідно до цих правових актів на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Водночас періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 11.09.2020 у справі №440/2010/19, від 03.08.2023 у справі №120/4975/22 та від 06.03.2024 у справі №120/7955/21-а.

Як було зазначено вище, згідно із статтею 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої - третьої, п`ятої статті 19 Закону №875-XII фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 КЗпП України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Системний зміст наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067-VI та Наказом №316;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Водночас, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Законом №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013.

Згідно із частиною третьою статті 18 Закону №875-ХІІ до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Отже, передбачена частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або (2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин, другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.

Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

Своєю чергою, до обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідачем було виділено та створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що підтверджується листом Харківського міського центру зайнятості Харківського обласного центру зайнятості від 15.05.2023 №17.03-3132, з якого вбачається, що протягом 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Медичний центр БРІЮТ» надавало Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН (з позначкою «особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»). За цей період до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр БРІЮТ» не було працевлаштовано жодної людини з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості. Таким чином, Харківський міський центр зайнятості був проінформований про наявність вакансій для інвалідів у відповідача та мав можливість у 2022 році направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування, чого не спростовано позивачем.

Доказів безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування матеріали справи не містять. Позивачем таких доказів надано не було.

При подачі звітів до центру зайнятості відповідач зазначив про наявні для інвалідів вакансії, а тому не може відповідати за ненаправлення уповноваженим органом необхідної кількості інвалідів. З огляду на це, у діях відповідача немає складу правопорушень, а отже й відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень.

Крім того, згідно матеріалів справи у структуру відповідача входять 4 філії відокремлені підрозділи, які не є самостійними суб`єктами господарювання, не мають статусу юридичної особи, та не ведуть окремий облік фінансової та господарської діяльності, що підтверджується п.п. 1.2, 1.6 Положення про філії ТОВ «Медичний центр БРІЮТ».

Середньооблікова кількість працівників товариства до 2022 рік становить 105 працівників, а тому з урахуванням положень ст. 19 Закону № 875 норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідність у 2022 році для товариства склав 5 осіб.

В свою чергу кількість працевлаштованих людей з інвалідністю на ТОВ «МЦ БРІЮТ» разом з відокремленими підрозділами на 2022 рік становив 5 працівників, що підтверджено наказами товариства, долученими до матеріалів справи.

Отже, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у ТОВ «МЦ БРІЮТ» був дотриманий.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону №875-ХІІ, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин згідно з частиною першою статті 218 ГК України є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

З урахуванням того, що відповідач виконав вимоги Закону №875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році.

Стосовно посилання відповідача на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 14.02.2018 по справі №820/2124/16, від 28.02.2018 по справі №807/612/16, від 21.09.2018 по справі №817/650/17 та від 20.05.2019 по справі №820/1889/17, то колегія суддів перевіривши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що рішення суду було прийнято з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у зазначених постановах.

Так, у зазначених справах, Верховний суд наголошував, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Натомість позивачем в апеляційній скарзі не обґрунтовано, в чому полягає суперечність висновкам Верховного Суду рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 по справі №520/22558/23, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи скаржника висновків колегії суддів не спростовують.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 по справі № 520/22558/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) С.П. Жигилій Л.В. Любчич