Постанова

від 23.05.2024 по справі 560/20003/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/20003/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д.

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

23 травня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року та додаткове рішення від 14 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

в листопаді 2023 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (відповідача), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 28 лютого 2023 року №0205664-2411-2215 Головного управління ДПС у Хмельницькій області.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 26.02.2024 позов задовольнив.

Додатковим рішенням від 14.03.2024 Хмельницький окружний адміністративний суд заяву ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6650 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.

Не погоджуючись з рішеннями суду, відповідач подав апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що оскільки, у період 2022 року, за який нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ОСОБА_1 не мав статусу фізичної особи підприємця, то і не може вважатись сільськогосподарським товаровиробником в розумінні вимог п.п.14.1.235 ст. 14 ПКУ, а об`єкти нерухомого майна, відмінне від земельної ділянки, що перебувають у його власності не можуть звільнятись від оподаткування на підставі пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Кодексу.

Вважає, що позивач не відповідає вимогам, які ставляться до суб`єкта-власника нежитлової нерухомості, для звільнення його від податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Вважає не співмірним розмір витрат на правову допомогу в сумі 6650 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає, що суд вірно надав оцінку тим обставинам, що нерухоме майно, на яке нараховано податок, розміщене на земельній ділянці сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6824287700:05:052:0001, загальною площею 15,66 га, яка належить на праві власності позивачу, якиий є єдиним засновником Фермерського господарства «КОБУДЬ» (код ЄДРПОУ 35569107), яке зареєстроване 27.12.2007. Основним видом господарської діяльності ФГ «КОБУДЬ» є вирощування розведення свиней (код КВЕД: 01:46). Іншими видами діяльності є також: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код КВЕД: 01.11), виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання (код КВЕД: 10.71), оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (код КВЕД: 46.21), оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами (код КВЕД: 46.32), роздрібна торгівля м`ясом і м`ясними продуктами в спеціалізованих магазинах (код КВЕД: 47.22).

Також зазначає, що у розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 № 973, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначені апеляційні скарги розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить комплекс будівель і споруд, які розташовані за адресою: Хмельницька обд., Старокостянтинівський р-н, Сахновецька сільська рада, будинок 5 А, загальною площею 20396,10 кв.м., складовими частинами якого є: будівля телятника, А-1, загальною площею 4521,3 кв.м.; будівля телятника, Б-І, загальною площею 4514,5 кв.м.;будівля телятника, В-1, загальною площею 4516,3 кв.м.; будівля телятника, ГМ, загальною площею 5548,1 кв.м.; будівля кормоцеху, Д-1, загальною площею 280,6 кв.м.; будівля кормоцеху Е-1, загальною площею 286,5 кв.м.; будівля зупинки, Є-1, загальною площею 23,5 кв.м.; будівля складу, Ж-1, загальною площею 135,4 кв.м.; будівля вагової, З-І, загальною площею 15,5 кв.м.; будівля електроцеху, И-1, загальною площею 128,3 кв.м.; будівля складу, К-1, загальною площею 27,6 кв.м.; будівля переробного цеху, Л-1, загальною площею 398,5 кв.м.

Головним управління ДПС у Хмельницькій області винесено податкове повідомлення-рішення від 28.02.2023, відповідно до якого позивачеві визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік на суму 662873,25 грн.

Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Так, згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1).

Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.

За приписами п. п. "ж" п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

При цьому, звільнення від сплати податку та збору є однією із форм надання податкової пільги (п. п. "г" п. 30.9 ст. 30 ПК України).

Відповідно до п. 30.2 ст. 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Пільга, встановлена п. п. "ж" п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Правовий аналіз п. п."ж" п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність одночасно трьох умов для звільнення об`єкта нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме:

- віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення;

- власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;

- вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.

За приписами підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, зокрема будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) «Будівлі нежитлові» належить клас (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Загальні підходи щодо визначення поняття "сільськогосподарського виробника" сформульовані у постановах Верховного Суду, зокрема від 01.04.2021 у справі N 820/6752/16, від 17.02.2021 у справі N 820/3707/17, від 24.04.2020 у справі N 540/2206/19, від 10.04.2020 у справі N 823/1751/17.

У цих постановах Верховний Суд зазначав, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно - правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу XIV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ XII "Податок на майно").

Разом з тим, визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 N 2238-III під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Згідно ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Застереження в п. п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.

Поняття "сільськогосподарський товаровиробник", що міститься у Законі України "Про сільськогосподарський перепис" та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у п. п. 14.1.235п. 14.1 ст. 14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України.

Вказане свідчить, що в розумінні п. п."ж" п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають юридичні/фізичні особи, які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

Як встановлено судом першої інстанції, нежитлові будівлі, які належать позивачу на праві власності, за вимогами ДК 018-2000 віднесені до класу (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що також підтверджується матеріалами справи, зокрема, довідкою Старокостянтинівського міського бюро технічної інвентаризації № 977 від 17.10.2023. Відповідач зазначену обставину не заперечує.

Тобто, об`єкти нерухомості, належні позивачу на праві приватної власності, щодо яких контролюючим органом нараховані податкові зобов`язання, належать до будівель/споруд, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а саме: телятники - для вирощування тварин, склади - для зберігання продукції, вагова - для зважування тварин, кормоцех - для зберігання кормів, тощо.

Водночас, нерухоме майно, на яке нараховано податок, в тому числі, розміщене на земельній ділянці сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6824287700:05:052:0001, загальною площею 15,66 га, яка належить позивачу.

Крім того, позивач також є єдиним засновником фермерського господарства "Кобудь". Основним видом діяльності вказаного фермерського господарства є вирощування розведення свиней (код КВЕД: 01:46). Іншими видами діяльності є також: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код КВЕД: 01.11), виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, торгів і тістечок нетривалого зберігання (код КВЕД: 10.71), оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (код КВЕД: 46.21), оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами (код КВЕД: 46.32, роздрібна торгівля м`ясом і м`ясними продуктами в спеціалізованих магазинах (код КВЕД: 47.22)

Поряд з цим, відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.76 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково - дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Національний класифікатор видів економічної діяльності України ДК 009:2010, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 11 жовтня 2010 року N 457, до сільськогосподарської діяльності відносить рослинництво і тваринництво.

Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов`язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі. (використання у власному господарстві або реалізації).

Таким чином, як вірно зазначає суд першої інстанції, належність особи до категорії сільськогосподарських товаровиробників не залежить від організаційної форми здійснення нею сільськогосподарської діяльності (юридична особа, фізична особа чи фізична особа-підприємець).

Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 N 820/3556/17, від 10.04.2020 N 823/1751/17, від 24.04.2020 N 540/2206/19 від 17.02.2021 N 820/3707/17 та від 22.04.2021 N 822/3289/17.

Зокрема, в постанові від 09.05.2023 по справі № 380/10802/22 Верховний Суд зазначив, що "фермерське господарство, в розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 973-IV, є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону".

Тобто, судом першої інстанції спростовано твердження відповідача, що позивач не займається підприємницькою діяльністю та не може вважатися сільськогосподарським товаровиробником.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником. Об`єкти нерухомості, які належать позивачу на праві приватної власності, щодо яких контролюючим органом донараховано податкові зобов`язання, є будівлями, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. При цьому, такі об`єкти не здаються їх власником в оренду, лізинг, позичку.

Таким чином, у спірних правовідносинах підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутні, а відтак прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення № 0205664-2411-2215 від 28.02.2023 року є протиправним і підлягає скасуванню.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 6650 грн.

Так, статтею 132 КАС встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Указане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18), від 30 квітня 2020 року (справа №826/4466/18), від 29 січня 2021 року (справа № 808/1436/18).

Як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав: договір №07-11 від 07.11.2023, додаток до договору №07/11 від 07.11.2023, акт №01-03/2024 прийому - передачі наданих послуг від 01.03.2024, платіжну інструкцію №68786813 від 04.03.2024, квитанцію до платіжної інструкції від 04.03.2024.

Оцінюючи подані документи, якими обґрунтовано реальність надання послуг, суд приходить до обґрунтованого висновку, що час та види наданих послуг, зазначені в акті №01-03/2024 прийому - передачі наданих послуг від 01.03.2024 є співмірними з розглядом цієї справи.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.315,316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скарги Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року та додаткове рішення від 14 березня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.