Рішення

від 13.05.2024 по справі 908/3743/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/7/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2024 Справа № 908/3743/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Акціонерного товариства АКЦЕНТ-БАНК (електронна пошта: 14360080@mail.gov.ua; вул. Батумська, буд. 11, м. Дніпро, 49074; код ЄДРПОУ 14360080)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю М-ТРАНС ЛОГІСТІК (електронна пошта: невідома; вул. Магара, буд. 9, кв. 18, м. Запоріжжя, 69059; код ЄДРПОУ 42849268)

про стягнення 150 604,61 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача: Омельченко Є.В. (в режимі відеоконференції), ордер серії АЕ № 1251202 від 22.01.2024, договір № 2812-1/2023 від 28.12.2023, адвокат;

Від відповідача: не з`явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

19.12.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства АКЦЕНТ-БАНК до Товариства з обмеженою відповідальністю М-ТРАНС ЛОГІСТІК про стягнення 150 604,61 грн.

19.12.2023 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 22.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/3743/23 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.02.2024 о 14 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою.

Ухвалою суду від 14.02.2024 розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 20.03.2024 на 10 год. 30хв.

Ухвалою суду від 20.03.2024 № 908/3743/23 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 15.04.2024 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке вирішено проводити в режимі відеоконференції. Явку представників сторін у судове засідання визнано обов`язковою та запропоновано відповідачу виконати вимоги ухвали суду від 22.01.2024.

Ухвалою суду від 15.04.2024 № 908/3743/23 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 13.05.2024 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою. Призначене судове засіданнявирішено здійснювати в режимі відеоконференцзв`язку з використанням підсистеми "Електронний суд.

18.04.2024 на електронну адресу та 22.04.2024 на поштову адресу суду від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи виписки по рахунку відповідача.

Вказані документи долучені судом до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 13.05.2024 здійснювалось в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги зазначивши, що 05.07.2021 між Акціонерним товариством АКЦЕНТ-БАНК (Банк, кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю М-ТРАНС ЛОГІСТІК (Позичальник) укладений кредитний договір № 20.70.0000000445 (Кредитний договір) щодо надання останньому кредиту (встановлення кредитного ліміту) в розмірі 200 000,00 грн. строком на 12 місяців (тобто до 01.07.2022) зі сплатою процентів у розмірі 18,90% щорічно. На виконання договору позивач перерахував на рахунок відповідача кредитні кошти в сумі 200 000,00 грн. Однак, відповідачем порушено зобов`язання щодо сплати кредиту та процентів за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 18.11.2023 заборгованість відповідача за Кредитним договором становить 150 604,61 грн., в т.ч. загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 121 343,07 грн., загальний залишок заборгованості за винагородою на суму 8 781,54 грн., штрафу (фіксована складова) у розмірі 1 000,00 грн. та штрафу (змінна складова) на суму 10 000,00 грн. На підставі викладеного, просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача у жодне судове засідання як на стадії підготовчого провадження так і під час розгляду справи по суті вкотре не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Станом на 13.05.2024 документи запропоновані ухвалами відповідачем до суду не направлені. Про дату, час та місце призначених судових засідань повідомлений належним чином шляхом направлення на його поштову адресу відповідних ухвал суду. Клопотань про розгляд справи без участі уповноваженого представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Ухвали суду про відкриття провадження у справі від 22.01.2024, від 14.02.2024, 20.03.2024 та від 15.04.2024 були надіслані відповідачу на адресу, зазначену позивачем та згідно відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вул. Магара, буд. 9, кв. 18, м. Запоріжжя, 69059. Поштові відправлення з вказаними ухвалами суду повернуті до суду без вручення, з відміткою на довідці Укрпошти за закінченням терміну зберігання.

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії надіслано судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 910/16409/15: свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду.

Права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

13.05.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 05.07.2021 між Акціонерним товариством АКЦЕНТ-БАНК (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю М-ТРАНС ЛОГІСТІК (позичальник) укладений кредитний договір № 20.70.0000000445 (договір).

У пунктах А1. А2, А3 розділу А Істотні умови кредитування договору погоджені істотні умови кредитування:

Вид кредиту строковий кредит.

Ліміт цього договору: в розмірі 200 000,00 грн. (двісті тисяч гривень 00 коп.) на фінансування поточної діяльності.

Термін повернення кредиту: 01.07.2022. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими платежами в розмірі та строки згідно з Графіком платежів (додаток №1 цього договору).

Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування. Щомісячний ануїтетний платіж розраховується за формулою:

сума щомісячного ануїтетного платежу = сума кредиту за договором * ((1+процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.)* процентна ставка за місяць)/1((1+процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.) -1);

сума щомісячного платежу за % = (залишок заборгованості за кредитом* річна процентна ставка/кількість днів поточного року)* кількість днів в місяці, який передує сплаті ануїтетного платежу;

сума щомісячного платежу за основним боргом = сума щомісячного погашення кредиту сума щомісячного платежу за %.

Згідно зі ст. ст. 212, 651 Цивільного кодексу України у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов`язань має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомлені, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості в період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов`язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 01.07.2022.

У п. 4.1 договору встановлено, що за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п. п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору позичальник сплачує проценти в розмірі, визначеному у п. А.6 цього договору.

Відповідно до п. 4.3. договору, сплата процентів за користування кредитом, передбачених п. п. 4.1, 4.2 цього договору, здійснюється згідно до п. А.8 цього договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється у дату, відмінну від зазначеної в цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту.

Згідно з п. А.6, А.8 розділу А Істотні умови кредитування договору погоджено, що за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти в розмірі 18,90 % річних. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів факт/360).

Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що позичальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п. А.10 цього договору.

Відповідно до п. А.10 договору, позичальник щомісячно сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування в розмірі 0,79% від суми зазначеного у п. А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати.

За умовами п. 1.1 договору банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеному в третьому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди в обумовлені цим договором терміни.

Строковий кредит (далі кредит) надається банком у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням.

Згідно з п. п. 1.2, 1.3 договору, термін повернення кредиту зазначений у п. А.3 цього договору. Зазначений термін може бути змінений згідно з п. п. А.12, 2.3.2, 2.4.2 цього договору. Усі істотні умови кредитування наведені в розділі А цього договору Істотні умови кредитування.

За умовами п. п. 2.2.2, 2.2.3 договору, позичальник зобов`язався сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п. п.4.1, 4.2, 4.3 цього договору; повернути кредит у терміни, встановлені п. п. 1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього договору.

Пунктом 5.8 договору передбачено, що у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000,00 грн. +5% від суми встановленого у п. А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Згідно з п. п. 6.1, 6.2 договору цей договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами.

Цей договір у частині п. 4.4 цього договору набуває чинності з моменту підписання цього договору, в решті частин з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих котів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

На виконання договору позивач перерахував на рахунок відповідача кредитні кошти в сумі 200 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № TR.18349755.80351.64999 від 05.07.2021.

Додатком 1 до договору є графік погашення кредиту, відповідно до якого погоджено сплату тіла кредиту, процентів та винагороди в період з 05.08.2021 по 01.07.2022 в загальній сумі 20 030,83 грн. щомісячно до 05-го числа відповідного місяця та кінцевою датою сплати 01.07.2022.

Відповідачем порушено зобов`язання щодо сплати кредиту та процентів за кредитним договором, що підтверджується випискою по рахунку Відповідача та розрахунком заборгованості.

У зв`язку з порушенням позичальником зобов`язань щодо сплати платежів за договором у погоджений строк, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 20.70.0000000445 від 05.07.2021 у розмірі 150 604,61 грн., в т.ч. в т.ч. загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 121 343,07 грн., загальний залишок заборгованості за винагородою на суму 8 781,54 грн., штрафу (фіксована складова) у розмірі 1 000,00 грн. та штрафу (змінна складова) на суму 10 000,00 грн.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочином згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Зобов`язанням відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 509 цього Кодексу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Згідно зі ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Нормами статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (Позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач належним чином виконував свої договірні зобов`язання, надавши відповідачу кредит у розмірі 200 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № TR.18349755.80351.64999 від 05.07.2021.

Разом з тим, відповідно до виписки з рахунку відповідача, ТОВ М-ТРАНС ЛОГІСТІК свої зобов`язання по своєчасному поверненню суми кредиту (тіло), сплаті процентів за користування кредитними коштами, винагороди у встановлених розмірі та строки не виконав, внаслідок чого станом на 18.11.2023 у відповідача утворилась заборгованість по тілу кредиту у розмірі 121 343,07 грн., заборгованість по сплаті процентів в розмірі 8 781,54 грн та винагороди на суму 9 480,00 грн.

Суд враховує правову позицію, висвітлену в постанові Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, згідно з якою банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Водночас, строк повернення кредиту, сплати процентів, відповідно до умов Кредитного договору та ч. 1 ст. 530 ЦК України, є таким, що настав.

Відповідач позовні вимоги не спростував, доказів виконання зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів, своєчасної сплати процентів за користування кредитом та винагороди суду не надав.

Перевіривши надані позивачем розрахунки заборгованості по тілу кредиту в розмірі 121 343,07 грн,. по сплаті процентів в розмірі 8 781,54 грн та винагороди на суму 9 480,00 грн. суд приходить до висновку, що вказані суми розраховані вірно, відповідають умовам договору, вимогам чинного законодавства та підлягають стягненню з відповідача.

Відповідач проти арифметичних розрахунків не заперечив, контррозрахунку як і доказів сплати вищевказаних сум у повному обсязі або частково суду не надав, у зв`язку з чим вказані вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд враховує позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача штрафу (фіксована складова) у розмірі 1 000,00 грн та штрафу у розмірі 10 000,00 грн (змінна складова).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ст. 546 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1 ст. 549 ЦК України).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу (фіксована складова) у розмірі 1 000,00 грн та штрафу у розмірі 10 000,00 грн (змінна складова), враховуючи принцип диспозитивності, суд приходить до висновку, що вказані суми розраховані вірно, відповідають вимогам чинного законодавства, договору та підлягають стягненню з відповідача.

Відповідач проти арифметичних розрахунків не заперечив, контррозрахунку як і доказів сплати суми боргу у повному обсязі або частково суду не надав.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Підсумовуючи викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю М-ТРАНС ЛОГІСТІК (вул. Магара, буд. 9, кв. 18, м. Запоріжжя, 69059; код ЄДРПОУ 42849268) на користь Акціонерного товариства АКЦЕНТ-БАНК (вул. Батумська, буд. 11, м. Дніпро, 49074; код ЄДРПОУ 14360080) загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 121 343 (сто двадцять одна тисяча триста сорок три) грн. 07 коп., загальний залишок заборгованості за винагородою на суму 8 781 (вісім тисяч сімсот вісімдесят одна) грн. 54 коп., штраф (фіксована складова) у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп., штраф (змінна складова) на суму 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Повний текст рішення складено та підписано 23.05.2024.

СуддяК.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.