Рішення

від 23.05.2024 по справі 910/143/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.05.2024Справа № 910/143/24

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Приватного підприємства "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" (18005, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Чехова, будинок 41) до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРС-ГРУП" (01021, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 16) про стягнення 243 067,22 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02.01.2024 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРС-ГРУП" про стягнення 243 067,22 грн та 03.01.2024 була передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРС-ГРУП" умов договору поставки №9540 від 03.02.2021 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

З огляду на викладене позивач вказує, що за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 243 067,22 грн з яких: 82894,36 грн сума основної заборгованості, 46 193,73 грн 30% річних, 23512,99 інфляційні втрати, 65 597,83 грн - пеня та 24 868,31 грн штраф.

Ухвалою суду від 05.02.2024 залишено позовну заяву Приватного підприємства "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 05.02.2024, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.

Ухвалою суду від 12.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Вказаною ухвалою суду було запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу, а також зазначено про обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРС-ГРУП" зареєструвати свій електронний кабінет.

Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Нормами частини четвертої ст. 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 12.02.2024 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0600249801086) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверт з ухвалою суду від 12.02.2024, який направлявся на адресу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРС-ГРУП" (01021, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 16) був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштового конверту з відміткою «за закінченням терміну зберігання» свідчить, що рішення (ухвала) не вручена з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Слід зазначити, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Крім того, суд зазначає, що згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 12.02.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

03.02.2021 року між Приватним підприємством «Торговий Дім Поляков» (далі постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРС-ГРУП" (далі покупець, відповідач) укладено Договір поставки № 9540 (далі Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукти харчування та інші товари, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити його на умовах даного Договору відповідно до виписаних накладних.

Сума товару, що передається покупцю, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначені у накладній, яка є невід`ємною частиною даного Договору. Доставка товару здійснюється за рахунок постачальника у зазначені у заявці терміни (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору якість товару, що поставляється повинна відповідати показникам і характеристикам, затвердженим державними стандартами й технічними умовами України, зазначеними в документах про відповідність товару (сертифікат відповідності або свідоцтво про визнання відповідності). Реєстраційні номери сертифікатів відповідності вказуються постачальником у документах згідно з якими передається товар покупцю.

Згідно з пунктами 3.3 та 3.5 Договору прийом товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до накладної постачальника за участю експедитора постачальника. Датою одержання товару вважається дата зазначена у накладній. При отриманні товару покупець засвідчує факт прийняття товару, його якість та кількість. Після прийняття товару товар поверненню та обміну не підлягає.

При прийомі товару оформлюється видаткова накладна, що підписується представниками сторін. Видаткова накладна засвідчує: факт поставки товару його якість та кількість. Сторони у цьому Договорі погодили, що особам, яка підписала видаткову накладну являється уповноваженою особою на підписання накладних з відповідними повноваженнями, які передбачені діючим законодавством з рахуванням асортименту, кількості, якості та ціни продукції, що поставляється.

За умовами п. 4.2 Договору покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару, окремо, шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника, на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару, або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника, на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Відповідно до п. 5.2 Договору при порушенні покупцем п. 4.2 даного Договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу до дня фактичного розрахунку, відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996, крім цього збитки від інфляції та 30% річних від суми боргу за весь час прострочення.

Пунктом 5.3 Договору узгоджено, що при порушенні покупцем умов п. 4.2 Договору на строк 10 днів на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 30% від простроченої суми заборгованості.

Даний Договір вважається уклеєним і набирає чинність з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, а в частині зобов`язань до повного їх виконання. В разі якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 15 календарних днів до закінчення його дії не повідомила письмово іншу сторону про розірвання Договору, він вважається щорічно пролонгованим на той же строк та на тих же умовах (п. 6.1 Договору).

На виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар згідно видаткових накладних: АКФ-162210 від 15.12.2021 на суму 4634,57 грн; АКФ-162211 від 15.12.2021 на суму 661,20 грн; АКФ-157406 від 07.12.2021 на суму 2939,17 грн; АКФ-157439 від 13.01.2022 на суму 3538,26 грн; АКФ-165057 від 21.12.2021 на суму 6792,54 грн; АКФ-164683 від 21.12.2021 на суму 7279,57; АКФ-167752 від 28.12.2021 на суму 1164,90 грн; АКФ-000725 від 05.01.2022 на суму 11087,14 грн; АКФ-001291 від 06.01.2022 на суму 674,64 грн; АКФ-001292 від 06.01.2022 на суму 3813,48 грн; АКФ-003703 від 13.01.2022 на суму 2998,98 грн; АКФ-003725 від 13.01.2022 на суму 3240,37 грн; АКФ-003668 від 13.01.2022 на суму 5257,92 грн; АКФ-003721 від 13.01.2022 на суму 2487,12 грн; АКФ-003586 від 13.01.2022 на суму 2146,50 грн; АКФ-003585 від 13.01.2022 на суму 656,10 грн; АКФ-003741 від 13.01.2022 на суму 11780,33 грн; АКФ-006589 від 20.01.2022 на суму 928,44 грн; АКФ-006588 від 20.01.2022 на суму 3655,44 грн; АКФ-011897 від 02.02.2022 на суму 8008,69 грн.

Як зазначає позивач, відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, оплату отриманого товару у повному обсязі не здійснив, а лише оплатив частково на суму 851,00 грн.

З огляду на що за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 82 894,36 грн.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 46 193,73 грн 30% річних, 23512,99 інфляційні втрати, 65 597,83 грн - пеня та 24 868,31 грн штраф.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

На виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 83745,36 грн згідно видаткових накладних: АКФ-162210 від 15.12.2021 на суму 4634,57 грн; АКФ-162211 від 15.12.2021 на суму 661,20 грн; АКФ-157406 від 07.12.2021 на суму 2939,17 грн; АКФ-157439 від 13.01.2022 на суму 3538,26 грн; АКФ-165057 від 21.12.2021 на суму 6792,54 грн; АКФ-164683 від 21.12.2021 на суму 7279,57 грн; АКФ-167752 від 28.12.2021 на суму 1164,90 грн; АКФ-000725 від 05.01.2022 на суму 11087,14 грн; АКФ-001291 від 06.01.2022 на суму 674,64 грн; АКФ-001292 від 06.01.2022 на суму 3813,48 грн; АКФ-003703 від 13.01.2022 на суму 2998,98 грн; АКФ-003725 від 13.01.2022 на суму 3240,37 грн; АКФ-003668 від 13.01.2022 на суму 5257,92 грн; АКФ-003721 від 13.01.2022 на суму 2487,12 грн; АКФ-003586 від 13.01.2022 на суму 2146,50 грн; АКФ-003585 від 13.01.2022 на суму 656,10 грн; АКФ-003741 від 13.01.2022 на суму 11780,33 грн; АКФ-006589 від 20.01.2022 на суму 928,44 грн; АКФ-006588 від 20.01.2022 на суму 3655,44 грн; АКФ-011897 від 02.02.2022 на суму 8008,69 грн., які підписані сторонами без заперечень та зауважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами п. 4.2 Договору покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару, окремо, шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника, на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару, або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника, на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, обов`язку зі сплати вартості отриманого товару у повному обсязі відповідачем виконано не було, а лише оплачено товар на суму 851,00 грн.

Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, оплату отриманого товару не здійснив, у зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість за поставлений товар в розмірі 82894,36 грн.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати, підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 82894,36 грн.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 46 193,73 грн 30% річних, 23512,99 інфляційних втрат, 65 597,83 грн - пені та 24 868,31 грн штрафу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами п. 5.2. Договору сторони передбачили, що при порушенні покупцем п. 4.2 даного договору, сплачує постачальнику 30% річних від суми боргу за весь час прострочення. Таким чином, сторонами узгоджено інший розмір процентів річних, що узгоджується із приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також ст.ст. 3, 627 ЦК України.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення суми 30% річних (з 17.02.2022 по 26.12.2023), а також інфляційних втрат (з березня 2022 по листопад 2023), судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 30% річних в розмірі 46193,73 грн. та інфляційні втрати у розмірі 23 513,32 грн.

Щодо заявленої позивачем до стягнення з відповідача неустойки суд зазначає наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно - господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що при порушенні покупцем п. 4.2 даного договору на строк 10 днів, на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 30% від простроченої суми заборгованості.

Зважаючи на порушення відповідачем строку оплати товару, поставленого за вищевказаними видатковими накладними на суму 82894,36 грн., більше ніж на 10 календарних днів, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення штрафу підлягає задоволенню у розмірі 24868,31 грн.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

У пункті 5.2 Договору сторонами погоджено, що при порушенні покупцем п. 4.2 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Здійснивши арифметичний перерахунок заявленої до стягнення пені за період з 17.02.2022 по 26.12.2023, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги цій частині підлягають задоволенню у розмірі 65597,83 грн.

При цьому, суд зазначає, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 року).

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16, від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 та від 10.09.2020 року в справі № 916/1777/19.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

З огляду на п. 5.2 Договору суд дійшов висновку, що сторонами визначено подію, а саме до дня фактичного розрахунку.

Окрім того судом враховано, що пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року: з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020 року, та в подальшому був продовжений постановою Кабінету Міністрів України №383 від 25.04.2023 року до 30.06.2023 року.

Отже, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії карантину на території України з 12.03.2020 року по 30.06.2023 строки були продовжені.

Крім того, позивач відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України просить нарахування та стягнення процентів проводити до повного виконання рішення суду у даній справі.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, яка введена в дію з 01.01.2019, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає таку вимогу позивача обґрунтованою та нараховувати до моменту виконання цього рішення, 30% річних на суму основного боргу за формулою СПГЗ х 30 х КДП : 365 : 100 = Сума, де СПГЗ - сума простроченого грошового зобов`язання, 30 - ставка процентів, КДП - кількість днів прострочення.

Крім того, суд роз`яснює органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРС-ГРУП" суми основного боргу, нарахування 30% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості.

Також позивач просить покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відтак, ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом п.1 ч.3 ст.123 та ст.126 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ст.56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Слід зазначити, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.27,30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17; додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 914/359/18.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України подаються разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження витрат у сумі 20000,00 грн представник позивача надав копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 14.06.2023 року; копію додаткової угоди № 16 до договору про надання правничої (правової) допомоги від 14.06.2023; копію акту приймання передачі від 26.12.2023 року; копія рахунку - фактури №016 від 26.12.2023, а також копію ордеру серія СА № 1055332 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до укладеного між позивачем та адвокатом Осадьком О.О. договору від 14.06.2023 сторонами погоджено наступне:

- Клієнт доручив, а Адвокат взяв на себе зобов`язання надати усіма законними методами та способами правничу (правову) допомогу Клієнту у всіх справах, які пов`язані або можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів, зобов`язався оплатити надану правничу (правову) допомогу в порядку та на умовах, передбачених Договором та/або додатковими угодами до даного Договору (п. 1.1 договору).

- Види, характер, обсяг, порядок надання і строки правничої (правової допомоги визначаються Сторонами в умовах цього Договору чи додаткових угодах до даного Договору (п. 1.3 договору).

- Формою винагороди адвоката за надання правничої (правової) допомоги Клієнту - є гонорар (п. 3.1 договору).

- Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо визначаються в Додаткових угодах до даного Договору (п. 3.2 договору).

Додатковою угодою № 16 від 13.11.2023 сторонами погоджено про надання адвокатом позивачу допомоги під час розгляду справи клієнта щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРС-ГРУП" заборгованості за Договором поставки № 9540 від 03.02.2021, у т.ч. консультації щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку у судах всіх інстанцій, у тому числі: проведення двох зустрічей з Клієнтом перед підготовкою заяви, добірка та аналіз норм чинного законодавства, вивчення сформованої судової практики та практики Верховного Суду, формування висновку щодо можливості захисту прав Клієнта у судовому порядку, та виконання судового рішення; Складання позову про стягнення заборгованості; Складання відповіді на відзив; Складання будь-яких заяв, заперечень, клопотань; Підготовка до подачі позову до канцелярії Суду, у тому числі: роздрукування позову, добірка та сканування письмових доказів для додавання до позову, завіряння копій документів, відправка пошти; Представництво інтересів Клієнта у Суді в одному судовому засіданні, незалежно від тривалості; Перегляд справи в суді апеляційної інстанції; Перегляд справи в Верховному Суді.

Крім того, 26.12.2023 між адвокатом та клієнтом підписано акт приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги № 16 до додаткової угоди № 16 на суму 20000,00 грн та надано рахунок-фактуру № 016 від 26.12.2023 на оплату наданих послуг адвоката.

Сплата гонорару відповідно до п. 3 додаткової угоди відбувається шляхом здійснення безготівкового переказу протягом 30 (тридцяти) робочих днів з моменту фактичного виконання рішення суду по справі.

За приписами ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/7334/21, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 викладено правову позицію, згідно з якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та [або] значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім [орієнтовним] розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 ГПК України. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання заінтересованої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Водночас суд вважає з урахуванням позиції викладеній у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2022 року у справі 910/7765/20, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правову допомогу не є пропорційним до предмета спору у цій справі та враховуючи складність відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Так, частина п`ята статті 129 ГПК України містить критерій обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Вирішуючи питання, чи є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує, що під час розгляду справи відповідачем не було подано жодного процесуального документу.

Аргументи позивача окрім викладених у позовній заяві як і додаткових документів, які б вплинули на розгляд справи позивачем не подавалось.

Суд не вбачає, що з правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, а саме з договору поставки при наявності підписаних в матеріалах справи видаткових накладних з боку останніх, потребував значної складності для формування правової позиції для захисту адвокатом інтересів позивача.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019р. Верховного Суду по справі №910/4515/18.

Враховуючи вищевикладене, суд не може погодитись, що витрати на професійну правничу допомогу заявлені представником позивача у розмірі 20 000,00 грн є співрозмірні складності справи.

Суд звертає увагу представника позивача, що фактично позивачем надано допомогу лише в написанні позовної заяви, підготовці до подачі позову до канцелярії суду, у тому числі: роздрукування позову, добірка та сканування письмових доказів для додавання до позову, завіряння копій документів, відправка пошти.

Судові засідання у даній справі були відсутні у зв`язку з її розглядом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).

При цьому фактично заявлені вимоги виникли за договором поставки, що не вимагало від адвоката складнощів у проведенні підбору нормативно-правової бази, аналізу судової практики з аналогічних справ, позивачем заявлені вимоги про стягнення основного боргу, неустойки, процентів та втрат від інфляції, що для досвідченого юриста (адвоката) не становить якихось складнощів.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

З огляду на зазначені обставини, суд вважає частково обґрунтованими вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу та вважає за доцільне обмежити розмір таких витрат до 6 000,00 грн, відповідно витрати позивача в розмірі 14 000,00 грн належить залишити за позивачем.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРС-ГРУП" (01021, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 16, код ЄДРПОУ 42995729) на користь Приватного підприємства "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" (18005, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Чехова, будинок 41, код ЄДРПОУ 32268131) 82894 (вісімдесят дві тисячі вісімсот дев`яносто чотири) грн. 36 коп сума основної заборгованості, 46 193 (сорок шість тисяч сто дев`яносто три) грн. 73 коп 30% річних, 23512 (двадцять три тисячі п`ятсот дванадцять) грн. 99 коп інфляційні втрати, 65 597 (шістдесят п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто сім) грн. 83 коп. - пеня, 24 868 (двадцять чотири тисячі вісімсот шістдесят вісім) грн. 31 коп штраф, 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп. - витрати на професійну правничу допомогу адвоката та судовий збір у розмірі 3646,00 (три тисячі шістсот сорок шість) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 23.05.2024.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ