Постанова

від 22.05.2024 по справі 614/382/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 614/382/21 Номер провадження 22-ц/814/1891/24Головуючий у 1-й інстанції Мальцев С.О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.,

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.,

за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.

розглянув у режимі відеоконференції у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Дудника Валентина Вікторовича, представника ОСОБА_1 , на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 12 січня 2024 року (час ухвалення рішення не зазначений, дата виготовлення повного тексту судового рішення 23 січня 2024 року) у справіза позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Агроземля» про скасування запису про державну реєстрацію права оренди землі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача,апеляційний суд

У С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис за індексним номером 39361840, дата державної реєстрації 23 листопада 2020 року, здійснений державним реєстратором Щербиною Н.М. відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Балаклійської РДА Харківської області, про реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер 6321082500:04:004:0012, площею 10,1044 га, що належить ОСОБА_1 , для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Першотравневої сільської ради Борівського району Харківської області.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивачці на праві власності належить земельна ділянка кадастровий номер 6321082500:04:004:0012, площею 10,1044 га, яка розташована на території Першотравневої сільської ради Борівського району Харківської області.

На початку 2021 року їй стало відомо про те, що відповідач зареєстрував право оренди на її земельну ділянку, проте вона будь-яких угод щодо своєї землі з відповідачем не укладала, відповідно договору оренди не підписувала.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 12 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.

В апеляційній скарзі адвокат Дудник В.В., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, не врахував приписи ст.109 ЦПК України та поведінку відповідача, тому дійшов хибного висновку по суті спору.

Позивачка наполягає на тому, що жодних договорів оренди із відповідачем вона не укладала, відповідно вона може довести цю обставину шляхом проведення експертизи договору, який начеб-то був укладений, але не вимогу суду такий договір так і не був наданий,

Оскільки договір оренди не був укладений у встановленому законом порядку, то належним і ефективним способом захисту порушеного права власності на землю є скасування державної реєстрації права оренди, що узгоджується із сталою судовою практикою.

Відзив на апеляційну скаргу судом не отриманий.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити таких підстав:

Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:04:004:0012, площею 10,1044 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Харківська область, Борівський район, Першотравнева сільська рада. Право власності підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, а також іншими правовстановлюючими документами (а.с.12-14).

Згідно даних, що містяться в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 23.11.2020 року державним реєстратором Щербиною Н.М. відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:04:004:0012, площею 10,1044 га, що належить ОСОБА_1 на праві власності, на підставі договору оренди землі, видавник: орендар Фермерське господарство «Агроземля», орендодавець ОСОБА_1 . Строк оренди - 15 років, з правом передачі в піднайм (суборенду). Індексний номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 39361840 (а.с.13-14).

У справі наявна завірена державним реєстратором Борівської селищної ради світлокопія договору оренди землі №ОР 19/0045 від 24 жовтня 2019 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що строк дії договору оренди землі, укладеного між сторонами у справі на 15 років, є доведеним та обґрунтованим.

На момент розгляду справидоговір оренди землі від 24.10.2019 року є чинним, дійсним та не розірваним, томузаконні підстави для скасування державної реєстрації речового права на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер 6321082500:04:004:0012, площею 10,1044 га, що належить ОСОБА_1 ,взагалі відсутні. Тобто дана позовна вимога є передчасною та недоведеною.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2022 року(справа № 380/715/19) викладений такий правовий висновок щодо застосування норми у спірних правовідносинах.

«Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою. Реєстрація права оренди на земельну ділянку, коли договір оренди власник ділянки фактично не підписував, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження№ 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

…

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 9 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-якихорганів,посадовихіслужбовихосіб, громадян та їхоб`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19,№ 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19,від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі№ 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня2021 року у справі № 754/8547/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

…

Разом з тим, враховуючи, що суд першої інстанції зробив висновок, що оспорюваний позивачем правочин, сторони не укладали, відсутнє його волевиявлення на досягнення такого правового результату, відповідно, певне речове право на спірну земельну ділянку у відповідача не виникло, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги в частині скасування запису державної реєстрації речового права потрібно розуміти як скасування рішення про проведену державну реєстрацію речового права, а саме договору оренди земельної ділянки, належної позивачу.»

У справі, що переглядається, предметом позову є матеріально-правова вимога про скасування запису (рішення) державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, ща належить позивачці. Заявлена вимога обґрунтована тим, що договір оренди, на підставі, якого проведена державна реєстрація права оренди, не є укладеними, оскільки позивачка цей договір не підписувала (не укладала).

Отже, зважаючи на предмет і підстави позову, предметом доказування у цій справі є факт укладення або не укладення договору оренди від 24 жовтня 2019 року земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:04:004:0012, площею 10,1044 га,

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

У визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станкевич проти Польщі").

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. (справа № 129/1033/13-ц), постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. (справа № 910/18036/17), від 23.10.2019р. (справа № 917/1307/18), від 18.11.2019р. (справа № 902/761/18), від 04.12.2019р. (справі № 917/2101/17) наголошується щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування і стверджується, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

З матеріалів справи убачається, що позивачка, стверджуючи про не укладення договору оренди, просила суд призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, її клопотання задоволені, проте, не дивлячись на вжиті судом заходи (а.с.26,38,39,53,70), експертиза не була проведена, оскільки відповідач не надав суду оригіналу договору від 24 жовтня 2019 року.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач був обізнаний про розгляд справи у суді (а.с.30,83,85,99,106), але не відреагував будь-яким чином на пред`явлений позов, у тому числі не подав суду оригінал договору та/або ж пояснень щодо неможливості подання такого документа.

Відповідно до ст.109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Враховуючи наведене, апеляційний суд визнає доведеним факт не укладення договору оренди землі №ОР 19/0045 від 24 жовтня 2019 року.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та зробив хибний висновок про доведеність факта укладення спірного договору, у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду.

Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, з матеріалів справи вбачається, позивачкою сплачено 908 грн судового збору за подання позову до суду (а.с.1).

За подання апеляційної скарги позивачкою сплачено 1362 грн судового збору (а.с.142).

Оскільки позовна заява і апеляційна скарга задоволені, то з Фермерського господарства«Агроземля» накористь ОСОБА_1 слід стягнути908+1362=2270грн витратзі сплатисудового збору.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Дудника Валентина Вікторовича, представника ОСОБА_1 , задовольнити.

РішенняКотелевського районного суду м.Полтави від 12 січня 2024 року скасувати, ухваливши нове рішення по суті позову.

Позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Агроземля» про скасування запису про державну реєстрацію права оренди землі задовольнити.

Скасувати рішення державного реєстратора Щербини Н.М. відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Балаклійської РДА Харківської області, від 23 листопада 2020 року номер 39361840 про реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер 6321082500:04:004:0012, площею 10,1044 га, що належить ОСОБА_1 , для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Першотравневої сільської ради Борівського району Харківської області.

Стягнути із Фермерського господарства «Агроземля» (код ЄДРПОУ 42775888, вул.. Слобожанська,9, смт. Дворічна, Дворічанський район Харківська область) на користь ОСОБА_1 (код платника податків: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) 2270 грн витрат зі сплати судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови виготовлено 22 травня 2024 року

Головуючий суддя О.А. Лобов

Судді: А.І.Дорош

В.М.Триголов