Постанова

від 21.05.2024 по справі 532/374/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 532/374/23 Номер провадження 22-ц/814/1889/24Головуючий у 1-й інстанції Макарчук С.М. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,

секретар Стеценко В.С.,

з участю представника позивача адвоката Назаренко М.В., представника відповідача - адвоката Гордієнко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 19 січня 2024 року, постановлене суддею Макарчуком С.М.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини та повернення її матері,

в с т а н о в и в :

01.03.2023 ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернення дитини матері, допустивши негайне виконання рішення суду відповідно до статті 430 ЦПК України.

В обгрунтуванян позову зазначає, що рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03.12.2021, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 07.07.2022, визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з нею, позивачкою, за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач умисно ухиляється від виконання судового рішення, примусово відібрав та ізолював дитину від матері, не повідомляє, де знаходиться дитина, та категорично відмовляється виконувати рішення суду й передавати їй дитину.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 19.01.2024 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини та повернення її матері задоволено повністю.

Відібрано у ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; фактична адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернути її матері ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ).

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що після набрання чинності судовим рішенням про визначення місця прорживання дитини з матір`ю відповідач добровільно дитину не повертає матері та не виконує рішення, тому право позивачки підлягає захисту в порядку статті 162 СК України.

Із рішенням не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просить рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити.

Зазначає, що рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03.12.2021 про визначення місця проживання малолітньої дочки з матір`ю неможливо виконати з об`єктивних причин, оскільки після прийняття вказаного рішення обставини настільки змінилися, що проживання дитини за адресою матері є небезпечним для дитини у зв`язку з повномасштабною війною та ворожими обстрілами.

Звертає увагу, що під час розгляду справи установлено, що 31.10.2023 Окружним судом м.Катовіце, 18-м цивільним сімейним відділом (Республіка Польща) розглянута справа XVIII №15/23, ініційована ОСОБА_4 про повернення в Україну неповнолітньої ОСОБА_5 та їй відмовлено у задоволенні заяви. Належним чином оформлену копію вказаного рішення не мав можливості надати суду з об`єктивних причин, тоді як цей документ має важливе значення для вирішення справи.

Вважає, що районний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання його представника про витребуванян судом через Міністерство юстиції України належним чином засвідченої копії рішення Окружного суду м.Катовіце від 31.10.2023, тоді як його клопотання про витребування доказів відповідає вимогам ст.84 ЦПК України. Доводить, що суд в порушення вимог ст.12 ЦПК України неправомірно відмовив у задоволенні усного клопотання в судовому засіднанні 15.01.2024 про надання додаткового строку для надання доказів зазначеного судового рішення і оголошення для цього перерви в судовому засіданні.

Також заперечує відмову суду в задоволенні його клопотань: про витребування з архіву Кобеляцького районного суду справи №532/638/21 та дослідження в якості доказу технічного запису судового засідання, в якому була опитана малолітня донька; про опитування малолітньої дитини в судовому засіданні в присутності психолога; про залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_6 .

Зазначає, що відсутність засвідчення листів адвоката Конрада Папєровські від 10.11.2023 та від 18.12.2023 шляхом проставлення апостилю не є недоліком засвідчення та мали бути враховані районним судом як докази.

Заперечує висновок суду, що копія паспорта ОСОБА_6 , яка була долучена до клопотання від 01.11.2023, містить відомості про виїзд за кордон останньої, а не дитини відповідача, що не відповідає дійсності, оскільки в документі зазначено ім`я дитини, яка виїхала разом із ОСОБА_7 .

Вказує, що натепер дитина проживає в Республіці Польща зі своєю бабусею ОСОБА_8 . З метою запобігання ризикам для дитини, пов`язаними з війною, він передав дитину своїм батькам, які в Польщі турбуються про неї, бабуся є її опікуном. Дитина опанувала польську мову, 01.09.2022 вперше пішла до шкоди та успішно навчається вже у третьому класі. Вважає, що у дитини настільки змінилися обставини, що повернення її наразі в Україну дійсно суперечитиме її інтересам.

19.04.2024 до апеляційного суду надійшов відзив представника позивачки адвоката Назаренко М.В., в якому вона заперечила доводи апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

У суді апеляційної інстанції адвокат Гордієнко Н.В. підтримала доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , наполягаючи на її задоволенні; адвокат Назаренко М.В. заперечила проти задоволення апелдяційної скарги, доводячи правомірність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції.

Третя особа виконавчий комітет Подільської районної у м.Полтаві ради як орган опіки та піклування направив суду повідомлення про розгляд справи за відсутності представника, покладаючись на розсуд суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила такі обставини.

Із грудня 2013 року по серпень 2020 року позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 спільно проживали без укладення шлюбу, що підтверджується поясненнями сторін та рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03 грудня 2021 року у справі №532/638/21./а.с.14-19 т.1/

ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1 від 07.05.2015, виданим виконавчим комітетом Кунівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області./а.с.9 т.1/

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 №559 від 15.04.2021 остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ./а.с.10 т.1/

Після припинення сімейних відносин сторін їх малолітня дочка з матір`ю проживали окремо від відповідача за вказаною адресою. 04 березня 2021 року ОСОБА_1 забрав дитину від матері та з цього моменту дитина з матір`ю не проживала. Вказані обставини підтверджуються змістом рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03.12.2021 (справа № 532/638/21) та не заперечувалися сторонами.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду 07 липня 2022 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволений частково. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком - відмовлено./а.с.14-19, 20-24 т.1/

Вказане судове рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю є невиконаним, що підтверджується наявними у матеріалах справи: копіями виконавчого листа №532/638/21; повідомленням державного виконавця від 30.08.2022 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання; зверненнями ОСОБА_2 до служби у справах дітей апарату виконавчого комітету Кобеляцької міської ради; повідомленням про порушення прав матері на адресу служби у справах дітей апарату виконавчого комітету Подільської районної у м.Полтаві ради та відповіддю на нього; вимогою про необхідність виконання рішення суду, яке набрало законної сили, адресованої відповідачеві; повідомленням ВП №1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області про розпочате кримінальне провадження №12022170460000515 від 09.12.2022 з витягом з ЄРДР./а.с.25-39 т.1/

Відповідачем у якості доказу подана копія рішення Окружного суду м.Катовіце Республіки Польща від 31 жовтня 2023 року, яким позов ОСОБА_2 про повернення до України неповнолітньої ОСОБА_3 відхилений відповідно до статті 13 буква b Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року./а.с.41, 89, 92, 106 т.2/

Зі змісту сканованих копій листів адвоката Конрада Папєровскі від 10 листопада 2023 року вбачається, що рішення Окружного суду м.Катовіце не набрало законної сили./а.с.45, 90, 106 т.2/

Згідно копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_6 (матері відповідача), на 12-1 сторінці міститься штамп про виїзд за кордон ІНФОРМАЦІЯ_3 та запис OLEKSANDRA, 2015./а.с.9-10 т.2/

Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що відповідач без згоди матері, до набрання рішенням суду про визначення місця проживання дитини законної сили, з 04 березня 2021 року забрав дитину та залишив її постійно проживати у себе без згоди на те матері. Після набрання рішенням суду законної сили відповідач добровільно повернути дитину матері не бажає, тобто, рішення суду у будь-який спосіб не виконує, а тому наявні правові підстави для захисту прав позивачки в порядку, визначеному статтею 162СК України і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України. При цьому суд першої інстанції вказав, що твердження відповідача про виїзд дитини до Республіки Польща до набрання рішенням законної сили про визначенян місця проживання дитини з метою забезпечення її безпеки через війну в Україні жодним чином не спростовує обов`язку відповідача виконати рішення суду, яке набрало законної сили.

Апеляційний суд з такими виснвоками суду першої інстанції погоджується, оскільки вони грунтуються на повно встановлених фактичних обставинах справи, вірно застосованих нормах процесуального права та відповідних спірним правовідносинам нормах матеріального права.

Доводи апеляційної скарги правильність викладених висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди з судовим рішенням, переоцінки наявних доказів на свою користь.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із статтею 11Закону України«Про охоронудитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до положень ст.150СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (стаття 155 СК України).

За змістом статей 160-161СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Частиною першою статті 162СК України передбачено, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

У даній справі встановлено, що спір батьків щодо місця проживання дитини вирішено судом і рішення суду набрало законної сили, а отже згідно ч.1 ст.18 ЦПК України є обов`язковим для всіх органів державної влади і оргнів місцевого самоврядування, підприємств, установ, оганізацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Предметом цього позову є захист права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни місця проживання дитини всупереч судовому рішенню.

Невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, яке набрало законної сили, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення про визначення місця проживавння дитини є підставою для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України, шляхом пред`явлення позову про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, що відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 у справі №742/2468/22.

Апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги щодо неможливості виконання рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03.12.2021 про визначення місця проживання малолітньої дочки з матір`ю з об`єктивних причин, оскільки після прийняття вказаного рішення обставини настільки змінилися, що проживання дитини за адресою матері є небезпечним для дитини у зв`язку з повномасштабною війною та ворожими обстрілами.

Колегія суддів звертає увагу, що на час апеляційного провадження та на момент набрання законної сили рішенням суду про визначення місця проживання дитини Україна уже перебувала у стані війни, тобто обставини, що пов`язані з цим у контексті спору в даній справі, істотно не змінилися. Тому посилання відповідача на воєнний стан та вивезення дитини за кордон не ним, батьком, та без згоди і повідомлення про це матір дитини - лише вказують на умисність дій відповідача щодо невиконання чинного судового рішення та створення перешкод позивачці спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні. При цьому слід також зазначити, що мати дитини може виїхати за межі України у разі загострення ситуації, пов`язаної з військовими діями, тоді як відповідач, як військовозобов`язаний, такого права позбавлений у період дії воєнного стану.

Відповідачем не доведено, що повернення дитини матері створить реальну небезпеку для її життя та здоров`я, а саме лише посилання на те, що в Україні йде війна, не є достатнім для такого висновку, оскільки місце проживання позивачки та Полтавська область в цілому не є зоною бойових дій чи прилеглою до такої зоною.

Апеляційний суд також не приймає до уваги та відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги щодо наявності прийнятого 31.10.2023 Окружним судом м.Катовіце, 18-м цивільним сімейним відділом (Республіка Польща) (справа XVIII №15/23, ініційована ОСОБА_4 про повернення в Україну неповнолітньої ОСОБА_5 ) рішення про відмову їй у задоволенні заяви.

По-перше, належним чином оформлену копію вказаного рішення позивач не надав, тому як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції не мають підстав для врахування його висновків.

По-друге, як убачається із повідомлень адвоката Конрада Папєровскі від 10 листопада 2023 року, вказане рішення Окружного суду м.Катовіце не набрало законної сили.

По-третє, таке рішення не може скасувати чинне рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03.12.2021 щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 зі своєю матір`ю ОСОБА_2 та зупинити чи іншим чином перешкодити виконанню чинного рішення національного суду України.

Неспроможними є доводи апеляційної скарги про безпідставність відмови районного суду у клопотанні про витребування судом через Міністерство юстиції України належним чином засвідченої копії рішення Окружного суду м.Катовіце від 31.10.2023, оскільки зазначене рішення не стосується предмета доказування у справі, що є предметом даного апеляційного перегляду. Тому колегія суддів також визнає правомірною та логічною відмову районного суду у задоволенні клопотання про оголошення в судовому засіданні переви для надання відповідачу строку для самостійного надання зазначеного ним рішення іноземного суду.

Апеляційний суд також відхиляє як такі, що не спростовують правильність суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, в яких відповідач заперечує відмову суду в задоволенні його клопотань: про витребування з архіву Кобеляцького районного суду справи №532/638/21 та дослідження в якості доказу технічного запису судового засідання, в якому була опитана малолітня донька; про опитування малолітньої дитини в судовому засіданні в присутності психолога: про залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_6 .

У матеріалах справи наявне рішення суду, яким встановлені відповідні осбтавини та надана правова оцінка і визначено місце проживання дитини з матір`ю. Тому відсутня необхідність в дослідженні технічного запису судового засідання у вказаній справі, в якому опитувалася малолітня дочка сторін, та повторно здійснювати допит малолітньої дитини в режимі відеоконференції в даній справі.

Апеляційний суд також не приймає до уваги та відхиляє доводи апеляційної скарги, в яких відповідач стверджує, що дитина проживає в Республіці Польща зі своєю бабусею ОСОБА_8 , яка є її опікуном; дитина опанувала польську мову, навчається там у школі, а тому повернення її в Україну дійсно суперечитиме її інтересам.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач, заявляючи про вказані обставини, не надав суду точних відомостей про поточне місце перебування дитини, що спростовує його твердження про обізнаність матері дитини про місце перебування дитини. Крім того, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_6 є опікуном малолітньої дитини ОСОБА_3 відповідно до чинного законодавства, а у разі доведення факту вивезення останньою малолітньої дитини за межі України не мають відношення до оскаржуваного рішення по суті спору.

Посилання відповідача на ту обставину, що дитина наразі проживає у іншій державі, не може бути підставою для відмови в позові, оскільки ця обставина виникла внаслідок свідомих дій відповідача, які призвели до невиконання чинного рішення суду щодо визначеного місця проживання дитини.

Інших доводів на спростування правильності висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що повернення малолітньої дитини за місцем проживання матері, яке є місцем проживання дитини згідно рішення суду, становитиме загрозу її життю та здоров`ю, або негативно впливатиме на її розвиток, а відповідач самовільно змінив місце проживання дитини, що вказує на його недобросовісність у виконанні батьківських обов`язків та порушив права дитини і її матері, тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову та наяність підстав для захисту прав позивачки та інтересів малолітньої дитини в порядку, визначеному статтею 162 СК України.

Тому, з урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

по с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 19 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23.05.2024.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак