Ухвала

від 24.05.2024 по справі 450/2271/24

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/2271/24 Провадження № 2/450/1436/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2024 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Мусієвського В.Є.

при секретарі Расяк С.М.

розглянувши в залі суду м. Пустомити заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівнамбуд», ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна,-

в с т а н о в и в:

22 травня 2024 року до Пустомитівського районного суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівнамбуд», ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна.

Ухвалою судді від 24 травня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.

До позовної заяви долучена заява позивача ОСОБА_1 , у якій вона просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту із забороною відчуження на нерухоме майно, а саме загальною площею 34 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2079139846236, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 ; загальною площею 30,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2079207446236, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 ; загальною площею 15,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2079179346236, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

Мотивувала заявутим,що 22березня 2024року судомвідкрито провадженняза їїпозовом доТзОВ «Львівнамбуд» про визнання права власності, а 01 травня 2024 року останнім продано нерухоме майно, яке є предметом розгляду у вказаній справі. Відтак, вважає, що такі дії відносяться до рейдерської схеми по незаконному заволодінні майном, оскільки такі заходи унеможливлюють виконання можливого рішення суду. Вказала, що будівництво згаданого нерухомого майна здійснювалось нею особисто, що стверджується довідкою ДП "Пересувна механізована колона 74" ВАТ "Львівводбуд", яке є правонаступником ПМК-74 тресту "Західводбуд", остання з яких згідно Державного акта на право користування землею Б № 061372 від 18 листопада 1993 року була користувачем земельної ділянки на якій споруджені спірні об`єкти нерухомості. З огляду на вказане просила заяву задовольнити.

Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Крім того, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц.

Довідкою від 08 липня 2003 року ДП "Пересувна механізована колона 74" ВАТ "Львівводбуд" встановлено, що така є правонаступником ПМК-74 тресту "Західводбуд", яка згідно Державного акта на право користування землею Б № 061372 від 18 листопада 1993 року була користувачем земельної ділянки на якій споруджені позивачем ОСОБА_1 спірні об`єкти нерухомості, щодо яких відсутні заперечення присвоєння поштової адреси, розроблення детального плану земельної ділянки для їх обслуговування та здійснення державної реєстрації права власності.

З долучених витягів інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, вбачається, що спірне майно перебувало у власності ТзОВ «Львівнамбуд», яке на підставі реєстраційних дій перейшло до ОСОБА_2 .

В матеріалах позовної заяви та долучених письмових доказів відсутні відомості про набуття позивачем права власності на спірне майно у встановленому законом порядку.

Єдина довідка від 08 липня 2003 року ДП "Пересувна механізована колона 74" ВАТ "Львівводбуд" не може бути доказом будівництва позивачем спірних об`єктів нерухомості.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник вправі вільно розпоряджатись своєю власністю.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Пленум ВСУ України у п. 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року з метою правильного застосування норм закону роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно доусталеної практикиЄвропейського судуз правлюдини володіннямайном повиннобути законним(див.рішення усправі «Іатрідіспроти Греції»).Поняття «законність»у розумінніКонвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод1950року передбачаєдотримання відповіднихположень національногозаконодавства тапринципу верховенстваправа,що включаєсвободу відсвавілля (див.рішення усправах «Антрішпроти Франції»та «Кушоглупроти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Таким чином, стороною позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження мотивів заяви про забезпечення позову.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З врахуванням викладеного, заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 81, 149, 150, 152, 153 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

В задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову -відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Мусієвський В.Є.