Рішення

від 20.05.2024 по справі 501/806/24

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 20.05.2024

Справа № 501/806/24

2/501/844/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом ОСОБА_1

до

відповідача ОК ЖБК «Парус -12»

третя особа: ОСОБА_2

предмет та підстави позову: про визнання права на майнові права

учасники справи не з`явились

ухвалив рішення про наступне та

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

ОСОБА_1 28.02.2024 звернулася до суду з позовом до відповідача ОК ЖБК «Парус -12» (третя особа: ОСОБА_2 ) про визнання права на майнові права, згідно якого просить суд визнати право власності за ОСОБА_1 на:

- квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що були придбані за Договором № 02-03-01-024 про участь асоційованого члена ОК ЖБК «Парус-12» в будівництві багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 (1 черга) від 22 липня 2019 року, що укладений із ОК ЖБК «Парус-12»;

- квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що були придбані за Договором № 02-03-01-025 про участь асоційованого члена ОК ЖБК «Парус-12» в будівництві багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 (1 черга) від 22 липня 2019 року, що укладений із ОК ЖБК «Парус-12».

Позовні вимогипозивач обґрунтувалатим,що між ОК ЖБК «Парус -12» та ОСОБА_2 22 липня 2019 року підписано договори №02-03-01-024 та № 02-03-01-025 про участь асоційованого члена ОК ЖБК «Парус 12» в будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 (1 черга), за якими ОК ЖБК «Парус 12» зобов`язується організувати будівництво житлового будинку по АДРЕСА_2 (квартира/нежитлове приміщення №33 в секції 3, поверх 5, загальною площею 42,97 кв.м та квартира/нежитлове приміщення № 41 в секції 3, поверх 6, загальною площею 42,97 кв.м) за рахунок внесків учасника та внесків інших асоційованих членів ЖБК, здати його в експлуатацію, передати учаснику приміщення в об`єкті будівництва та всі документи, необхідні учаснику для реєстрації права власності на нього, а учасник зобов`язується сплатити до ЖБК внески.

14 серпня 2023 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області визнана мирова угода по цивільній справі №501/625/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відповідно до якої за ОСОБА_1 визнано право приватної власності:

- на майнові права на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , що були придбані за Договором № 02-01-01-30 про участь асоційованого члена ОК ЖБК «Парус-12» в будівництві багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 (1 черга) від 30 жовтня 2020 року, що укладений із ОК ЖБК «Парус-12»;

- майнові права на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що були придбані за Договором № 02-03-01-024 про участь асоційованого члена ОК ЖБК «Парус-12» в будівництві багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 (1 черга) від 22 липня 2019 року, що укладений із ОК ЖБК «Парус-12».

- майнові права на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що були придбані за Договором № 02-03-01-025 про участь асоційованого члена ОК ЖБК «Парус-12» в будівництві багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 (1 черга) від 22 липня 2019 року, що укладений із ОК ЖБК «Парус-12».

Позивач стверджує в позові, що коли вона звернулась до ОК ЖБК «Парус-12» з метою перереєстрації вищезазначеного майна на своє ім`я, їй було відмовлено в перереєстрації квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 , що суперечить діючому законодавству України та постановленій ухвалі суду про затвердження мирової угоди по справі про поділ майна подружжя.

На підставі викладеного, позивач звернулась до суду з відповідним позовом, 20.01.2024 надала до суду заяву про розгляд справи без її участі (а.с.53).

Відповідач відзиву на позов не надав.

Третя особа пояснень на позов не надав.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 29.02.2024 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.34).

Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Петрюченко М.І. від 07.03.2024 відкрито провадження по даній справі в порядку загального позовного провадження (а.с.37-38).

Ухвалою Іллічівського міського суду від 16.04.2024 закрито підготовче провіадженя у справі, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.50).

Окремо суд звертає увагу щодо участі в судових засіданнях відповідачів, представників, їх викликів (повідомлень) в судові засідання.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

В матеріалах справи містяться докази, в яких відповідач та третя особа належним чином повідомлялися про час та місце судового розгляду справи, їх повідомлення здійснювалось з дотриманням процесуального законодавства (а.с.39-43, 46-48, 52, 55-58).

Разом з тим, сторони в судові засідання не з`явились, що не перешкоджає продовженню розгляду справи без їх участі на підставі доказів наявних в матеріалах даної цивільної справи з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

Розгляд справи здійснювався судом в порядку загального позовного провадження, явка сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які не з`явились до судового засідання.

Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд звертає увагу, що з метою уникнення порушень вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна та яка гарантує кожному учаснику процесу право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, суд дійшов до висновку про продовження розгляду справи без участі сторін на підставі доказів, наявних в матеріалах даної цивільної справи.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що між ОК ЖБК «Парус -12» та ОСОБА_2 22 липня 2019 року укладено договори №02-03-01-024 та № 02-03-01-025 про участь асоційованого члена ОК ЖБК «Парус 12» в будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 (1 черга) (а.с.11-12), за якими ОК ЖБК «Парус 12» зобов`язується організувати будівництво житлового будинку по АДРЕСА_2 (квартира/нежитлове приміщення №33 в секції 3, поверх 5, загальною площею 42,97 кв.м та квартира/нежитлове приміщення № 41 в секції 3, поверх 6, загальною площею 42,97 кв.м) за рахунок внесків учасника та внесків інших асоційованих членів ЖБК, здати його в експлуатацію, передати учаснику приміщення в об`єкті будівництва та всі документи, необхідні учаснику для реєстрації права власності на нього, а учасник зобов`язується сплатити до ЖБК внески.

14 серпня 2023 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області затверджено мирову угоду по цивільній справі №501/625/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відповідно до якої за ОСОБА_1 визнано право приватної власності (а.с.13-19):

- на майнові права на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , що були придбані за Договором № 02-01-01-30 про участь асоційованого члена ОК ЖБК «Парус-12» в будівництві багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 (1 черга) від 30 жовтня 2020 року, що укладений із ОК ЖБК «Парус-12»;

- майнові права на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що були придбані за Договором № 02-03-01-024 про участь асоційованого члена ОК ЖБК «Парус-12» в будівництві багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 (1 черга) від 22 липня 2019 року, що укладений із ОК ЖБК «Парус-12».

- майнові права на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що були придбані за Договором № 02-03-01-025 про участь асоційованого члена ОК ЖБК «Парус-12» в будівництві багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 (1 черга) від 22 липня 2019 року, що укладений із ОК ЖБК «Парус-12».

Ухвала суду набрала законної сили 30.08.2023 (а.с.107)

Позивач стверджує в позові, що коли вона звернулась до ОК ЖБК «Парус-12» з метою перереєстрації вищезазначеного майна на своє ім`я, їй було відмовлено в перереєстрації квартири АДРЕСА_7 , що суперечить діючому законодавству України та постановленій ухвалі суду про затвердження мирової угоди по справі про поділ майна подружжя.

ІV. Оцінка Суду.

Згідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У відповідності до п.2 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності з вимогами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини відрізняються від інших юридичних фактів тим, що правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату: завжди є діями фізичної або юридичної особи та є правомірними діями, що тягнуть виникнення або видозміни регулятивних цивільних правовідносин, а воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов`язків. Тобто, правочин може бути як підставою призупинення, поновлення, реалізації тощо правовідносин, так і водночас і підставою припинення одних правовідносин та підставою виникнення або зміни інших правовідносин.

Таким чином, укладена та затверджена Іллічівським міським судом Одеської області мирова угода відповідає вищезазначеним положенням, а тому є таким правочином, який відповідно до законодавства України повинен бути виконаний належним чином і відповідно до умов укладеної угоди.

Відповідно до правових позицій Верховного суду України, що викладені у справах № 6-274цс15 та 6-342цс15, які застосовуються судом в порядку ч.2 ст.214 ЦПК України, згідно із ст.175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі та за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Статтею 208 ЦПК України передбачено, що судові рішення викладаються у формі ухвали, рішення, постанови. Виходячи зі змісту зазначених норм та правової природи поняття "мирова угода", порядку її визнання судом з постановленням відповідної ухвали, між сторонами виникають визначені ними у мировій угоді зобов`язання, а тому діючим ЦПК України в основу мирової угоди покладено принцип добровільності як на її укладення так і виконання. У випадку ж ухилення однією із сторін мирової угоди від добровільного виконання її умов, іншою стороною може бути заявлено позов про спонукання до виконання умов мирової угоди і у разі ухвалення судового рішення про задоволення таких позовних вимог, лише після цього можуть вирішуватися всі процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, які передбачені Розділом VI ЦПК України, в тому числі і питання звернення до виконання (ст. 368 ЦПК України). Системний аналіз зазначених норм показав, що у разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. При цьому звернення заінтересованої особи до суду із зазначеним позовом без попереднього отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження не є підставою для відмови в задоволенні указаного позову.

Мирова угода укладена між сторонами, є угодою про заміну одного зобов`язання іншим. Сторони не вирішують спір, що є прерогативою судової влади, а досягнувши згоди припиняють спір, що затверджується судовим рішенням. Відповідно до статті 202 ЦК України затверджена судом мирова угода є багатостороннім правочином, який відповідно до статей 11, 509 ЦК України є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків. Водночас, визначаючи умови мирової угоди сторони повинні враховувати що у разі невиконання сторонами такої угоди у добровільному порядку, ухвала суду про визнання мирової угоди підлягає виконанню у порядку встановленому для виконання судових рішень, тому має відповідати вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Судом встановлено, що між ОК ЖБК «Парус -12» та ОСОБА_2 22 липня 2019 року укладено договори №02-03-01-024 та № 02-03-01-025 про участь асоційованого члена ОК ЖБК «Парус 12» в будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 (1 черга) (а.с.11-12), за якими ОК ЖБК «Парус 12» зобов`язується організувати будівництво житлового будинку по АДРЕСА_2 (квартира/нежитлове приміщення №33 в секції 3, поверх 5, загальною площею 42,97 кв.м та квартира/нежитлове приміщення № 41 в секції 3, поверх 6, загальною площею 42,97 кв.м) за рахунок внесків учасника та внесків інших асоційованих членів ЖБК, здати його в експлуатацію, передати учаснику приміщення в об`єкті будівництва та всі документи, необхідні учаснику для реєстрації права власності на нього, а учасник зобов`язується сплатити до ЖБК внески.

Відповідно до копій довідок від 22.07.2021 ОК ЖБК «Парус 12» отримало від ОСОБА_2 суму 742648,40 грн. та 746008,80 грн. та відповідає повній вартості спірних квартир (а.с.80-81).

Таким чином, ОСОБА_2 виконав взяті на себе за Договором зобов`язання в повному обсязі.

Разом з тим, ОК ЖБК «Парус 12» за Договорами від №02-03-01-024 та № 02-03-01-025 свої обов`язки не виконав.

Будинок по АДРЕСА_2 26.09.2023 введений в експлуатацію, що вбачається з витягу з порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (а.с.109-117).

Не зважаючи на те, що будинок введений в експлуатацію, керівництво відповідачів ухиляється від підписання акту-приймання передачі квартири. Неодноразові спроби усно з`ясувати причини не підписання акту приймання-передачі квартири результату не дали.

Відсутність актів приймання-передачі квартир (далі-Акт) позбавляє Покупця можливості отримати квартиру у власність, а дії (ухиляння від підписання, зміна місцезнаходження без повідомлення контрагентів тощо) та бездіяльність (неотримання поштової кореспонденції) відповідачів щодо підписання Акту є недобросовісною поведінкою сторони Договору, порушенням істотних умов Договору та неналежним виконанням зобов`язання.

У Постанові Верховного Суду України від 12.11.2014 у справі №6-129цс14 викладено наступну правову позицію. Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). Майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами. Отже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Новостворене нерухоме майно стає об`єктом цивільних правовідносин з моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації без урахування того, яким суб`єктом правовідносин здійснено такі дії та на якого суб`єкта цивільних правовідносин або сторону договору зареєстроване новостворене майно. Захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України. При цьому рішення суду про захист порушеного права та визнання за позивачем прав на спірне майно є підставою для реєстрації такого права.

Статтею 2 Закону України від 01.07.2004 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року №978-IV "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (далі - Закон № 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року №1560-XII "Про інвестиційну діяльність" (далі - Закон N 1560-X1560-XII).

Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону № 1560-XII інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У статті 2 Закону №978-IV вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машино-місце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридичного статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868).

У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Ураховуючи особливість перетворення права на майнові права у право на новостворений об`єкт нерухомого майна, саме інвестор є першим власником за договором купівлі-продажу майнових прав на певне нерухоме майно, яке фактично існує, однак набуває формальних ознак об`єкта цивільних прав лише після його державної реєстрації. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у Постанові від 14.09.2021 у справі №359/5719/17 (провадження №14-8цс21).

Отже, Позивач мав обґрунтоване та законне сподівання на реалізацію свого майнового права - отримання новозбудованих квартир у власність.

Позивач позбавлений іншого способу реалізувати свої права на квартири, ніж визнання цього права в судовому порядку, а тому обраний ним спосіб судового захисту у спірних правовідносинах є ефективним, універсальним і застосовним до спірних правовідносин. Спосіб захисту права власності, передбачений статтею 392 ЦК України, є таким, що найбільш повно відновлює порушені права Позивача.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку про задоволення вимог у повному обсязі.

Згідно з нормами ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч.2 ст.78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.263 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

При ухвалені рішення, суд в порядку ст.141 ЦПК вирішує питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

- чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

- чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

- поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

- дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Разом з тим, оплата позивачем при подачі позову судового збору в розмірі 2423,00 грн. не відповідає ставкам судового збору за Законом України «Про судовий збір» та підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 01.02.2024 (а.с.1).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Дана позовна заява містить вимоги майнового характеру (про визнання права на нерухоме майно), тобто повинно бути сплачено судовий збір, у розмірі 1% від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме не менше 1211,20 грн. та не більше 15140,00 грн.

В матеріалах справи відсутні докази вартості спірного нерухомого майна.

Отже, судовий збір підлягає присудженню з позивача на користь держави в порядку статті 141 ЦПК України, виходячи з задоволених позовних вимог з врахуванням суми сплаченої позивачем при подачі позову до суду у розмірі 12717,00 грн. (15140,00-2423,00).

Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОК ЖБК «Парус -12» (третя особа: ОСОБА_2 ) про визнання права на майнові права задовольнити.

Визнати право власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на:

- квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що придбана за Договором № 02-03-01-024 про участь асоційованого члена ОК ЖБК «Парус-12» в будівництві багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 (1 черга) від 22 липня 2019 року, що укладений із ОК ЖБК «Парус-12»;

- квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що придбана за Договором № 02-03-01-025 про участь асоційованого члена ОК ЖБК «Парус-12» в будівництві багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 (1 черга) від 22 липня 2019 року, що укладений із ОК ЖБК «Парус-12»3156419100).

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 12717,00 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним-процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним-процесуальним кодексом України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Іллічівського міського

Суду Одеської області М.І.Петрюченко