Рішення

від 21.05.2024 по справі 907/170/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/170/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

№907/170/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА», м. Київ

до Приватного підприємства "КАБЕЛЬ-ПЛЮС", м. Рахів

про стягнення суми 89 779,06 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 89 779,06 грн., з яких 45 892,00 грн. основного боргу, 36 016,33 грн. пені, 2 480,90 грн. 3 % річних та 5 389,83 грн. інфляційних втрат, посилаючись на порушення відповідачем умов субліцензійного договору №УНІ-131325/2021 від 09.12.2021 р. та положень ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/170/24 визначено головуючого суддю Ремецькі О.Ф., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2024 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа № 907/170/24, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.02.2024 р. суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України); встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Зазначені ухвала суду від 21.02.2024 р. надіслана відповідачу рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та як вбачається з відстеження поштового відправлення таке вручено відповідачу 29.02.2024 р.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

09.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» (далі Ліцензіат, Позивач) та Приватним підприємством «КАБЕЛЬ-ПЛЮС» (далі Субліцензіат, Відповідач) у письмовій формі укладено Субліцензійний договір №УНІ-131325/2021 (далі Договір).

Ліцензіат на умовах, визначених у цьому Договорі, надає Субліцензіату невиключне суміжне право на використання Програм шляхом їх Розповсюдження у складі Соціального Пакету (обов`язково) та Базового Пакету (обов`язково), та в решті Пакетів (на вибір Субліцензіата) допомогою технології Аналогової мережі, ОУВ-С (далі - "право на Розповсюдження"), а Субліцензіат зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право на Розповсюдження відповідно до умов цього Договору (п. 2.1 Договору).

Передача права на Розповсюдження у Звітному місяці підтверджується двосторонніми Актами прийому-передачі прав (далі "Акт"), датованими останнім днем Звітного місяця, що будуть підписуватися Ліцензіатом, а також Субліцензіатом за кожен Звітний місяць. Ліцензіат направляє Субліцензіату два підписаних зі сторони Ліцензіата примірники Акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання Акту підписати та повернути Ліцензіату один примірник Акту. У випадку, якщо у вказаний строк Ліцензіат не отримав від Субліцензіата підписаний примірник Акту, Акт вважається підписаним Субліцензіатом та право на Розповсюдження Програм переданим Субліцензіату (п. 2.2 Договору).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що щомісячна сума винагороди становить 8970,00 грн без ПДВ.

Сума щомісячної Винагороди вказується Ліцензіатом, в рахунках-фактурах за відповідний Звітний місяць, у якому субліцензіату було надано право на Розповсюдження (п. 4.3 Договору).

У відповідності до п. 4.5 договору, субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць.

У випадку несвоєчасної виплати Субліцензіатом на рахунок Ліцензіата Винагороди, або її частини, відповідно до умов Розділу 4 цього Договору, Ліцензіат має право нарахувати, а Субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок Ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої Винагороди за кожен день прострочення (п. 5.3 Договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання (п. 6.1 договору).

В матеріалах справи наявна додаткова угода №2 від 21 липня 2022 року до договору якою змінено розмір Винагороди за Договором, зокрема за період з 01 квітня 2022 року по 21 липня 2022 року, викладено п. 4.2. Договору у такій редакції: « 4.2. Щомісячна сума Винагороди становить 8970,00 грн. (вісім тисяч дев`ятсот сімдесят гривень 00 копійок) без ПДВ. Щомісячна сума винагороди за березень місяць 2022 року (з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року) становить 5830,00 грн (п`ять тисяч вісімсот тридцять гривень 00 копійок) без ПДВ. Щомісячна сума винагороди за квітень місяць 2022 року (з 01 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року) становить 6279,00 грн. (шість тисяч двісті сімдесят дев`ять гривень 00 копійок) без ПДВ. Щомісячна сума винагороди за травень місяць 2022 року (з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року) становить 6728,00 грн. (шість тисяч сімсот двадцять вісім гривень 00 копійок) без ПДВ. Щомісячна сума винагороди за червень місяць 2022 року (з 01 червня 2022 року по 30 червня 2022 року) становить 6728,00 грн. (шість тисяч сімсот двадцять вісім гривень 00 копійок) без ПДВ. Щомісячна сума винагороди за 21 день липня місяця 2022 року (з 01 липня 2022 року по 21 липня 2022 року) становить 2387,00 грн. (дві тисячі триста вісімдесят сім гривень 00 копійок) без ПДВ.».

Викладено п. 6.1. та підпункт 6.1.1. Договору у наступній редакції: « 6.1. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох Сторін (дата набрання чинності) і діє до 21 липня 2022 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань, що виникли протягом строку дії Договору». « 6.1.1. Право на Розповсюдження Програм надається Субліцензіату починаючи з дати, вказаної в п. 2.6. Договору, та до 21 липня 2022 року включно. Субліцензіат зобов`язаний припинити Розповсюдження Програм та/або будь-яке використання Програм від дати завершення вказаного в цьому пункті строку». 3. Сторони підтверджують, що станом на 21 липня 2022 року у Субліцензіата існує безспірна непогашена заборгованість перед Ліцензіатом у розмірі 45892,00 грн. (сорок п`ять тисяч вісімсот дев`яносто дві грн. 00 коп.) без ПДВ (згідно п.п. 196.1.6 ПКУ). Субліцензіат зобов`язується погасити зазначену у цьому пункті суму заборгованості у повному обсязі до « 30» вересня 2022 року шляхом перерахування на поточний рахунок Ліцензіата, що вказаний у розділі «Реквізити та підписи Сторін» цієї Додаткової угоди.

Відповідно до п. 8.6. Договору всі додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною за умови, що вони укладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками Ліцензіата, а також Субліцензіата.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору Позивачем були надані відповідачу права в період з 01.01.2022 до 21.07.2022 включно.

В матеріалах справи містяться акти прийому передачі прав №110 від 31.01.2022, №1415 від 28.02.2022 р., №2734 від 31.03.2022 р., №3984 від 30.04.2022 р., №5349 від 31.05.2022, №6475 від 30.06.2022, №7760 від 21.07.2022 на загальну суму 45 892,00 грн.

Також в матеріалах справи містяться докази надіслання вказаних актів на адресу позивача, що свідчать про відправлення таких 07.07.2023 р.

За доводами позивача, які підтверджуються матеріалами справи, у зв`язку з не виконанням своїх зобов`язань у частині сплати винагороди, у відповідача виникла заборгованість в розмірі 45 892,00 грн., що і стало приводом звернення позивача до суду.

У зв`язку із несвоєчасною сплатою позивачем, крім основної суми боргу нараховано також 36 016,33 грн. пені, 2 480,90 грн. 3 % річних та 5 389,83 грн. інфляційних втрат.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (ч. 2 ст. 1109 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1110 Цивільного кодексу України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності.

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об`єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об`єкта у зазначеній сфері.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В матеріалах справи містяться акти прийому передачі прав №110 від 31.01.2022, №1415 від 28.02.2022 р., №2734 від 31.03.2022 р., №3984 від 30.04.2022 р., №5349 від 31.05.2022, №6475 від 30.06.2022, №7760 від 21.07.2022 з доказами надіслання таких відповідачу.

Із матеріалів справи вбачається, що вказані акти прийому-передачі прав були надіслані відповідачу, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 07.07.2023. Зазначені документи були отримані відповідачем 21.07.2023.

Проте, відповідач не підписав вказані акти прийому-передачі прав.

Передача права на Розповсюдження у Звітному місяці підтверджується двосторонніми Актами прийому-передачі прав (далі "Акт"), датованими останнім днем Звітного місяця, що будуть підписуватися Ліцензіатом, а також Субліцензіатом за кожен Звітний місяць. Ліцензіат направляє Субліцензіату два підписаних зі сторони Ліцензіата примірники Акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання Акту підписати та повернути Ліцензіату один примірник Акту. У випадку, якщо у вказаний строк Ліцензіат не отримав від Субліцензіата підписаний примірник Акту, Акт вважається підписаним Субліцензіатом та право на Розповсюдження Програм переданим Субліцензіату (п. 2.2 Договору).

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суд зазначає, що не підписання відповідачем актів прийому-передачі прав №110 від 31.01.2022, №1415 від 28.02.2022 р., №2734 від 31.03.2022 р., №3984 від 30.04.2022 р., №5349 від 31.05.2022, №6475 від 30.06.2022, №7760 від 21.07.2022, за умови відсутності письмової вмотивованої відмови, є фактом визнання відповідачем повного виконання позивачем своїх зобов`язань, послуги вважаються наданими у повному обсязі та прийнятими відповідачем без зауважень.

З огляду на, що судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було надано відповідачу право на розповсюдження програм у телемережі за період 01.01.2022 до 21.07.2022.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що щомісячна сума винагороди становить 8 970,00 грн без ПДВ.

Сума щомісячної Винагороди вказується Ліцензіатом, в рахунках-фактурах за відповідний Звітний місяць, у якому субліцензіату було надано право на Розповсюдження (п. 4.3 Договору).

У відповідності до п. 4.5 договору, субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць.

В свою чергу, позивач в межах заявлених позовних вимог просить стягнути суми щомісячних платежів передбачені додатковою угодою №2 від 21.07.2022 р.

Відповідно до п. 8.6. Договору всі додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною за умови, що вони укладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками Ліцензіата, а також Субліцензіата.

Однак, суд звертає увагу на те, що вказана додаткова угода за якою визначено вартість заборгованість, не є підписана сторонами договору.

Водночас, згідно зі статтею 14 ГПК України (в чинній редакції) ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Реалізація принципу диспозитивності у господарському судочинстві пов`язується безпосередньо з волевиявленням осіб, які беруть участь у справі, та забезпечується гарантією права на звернення до господарського суду в установленому законом порядку.

Принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Суд не повинен допускати збирання доказів у справі з власної ініціативи, тоді як має обов`язок сприяти учасникам судового процесу у реалізації ними передбачених процесуальним законом прав, зберігаючи при цьому об`єктивність та неупередженість.

Отже, реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб`єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи.

Відповідач доказів оплати роялті у розмірі 45 892,00 грн до суду не надав, доводи наведені позивачем в обґрунтування позову у цій частині не спростував.

Враховуючи той факт, що додатковою угодою №2 від 21.07.2022 р. передбачено зменшення розміру винагороди за періоди в межах передбачених основним договором, суд, керуючись принципом диспозитивності господарського судочинства, вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення суми основного боргу в межах заявлених позовних вимог.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості у розмірі 45 892,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договорами. Порушення відповідачем свого зобов`язання, в частині проведення повної оплати, надає позивачеві право на нарахування відповідачеві інфляційних втрат, відсотків річних та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та законодавством.

У зв`язку із несвоєчасною сплатою позивачем, крім основної суми боргу нараховано також 36 016,33 грн. пені, 2 480,90 грн. 3 % річних та 5 389,83 грн. інфляційних втрат. Розрахунок заявлених позовних вимог проведено за період з 16.02.2022 р. по 17.02.2024 р.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вже вказувалось судом, за умовами п. 2.2 Договору передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми Актами прийому-передачі прав датованими останнім днем звітного місяця, два примірника яких ліцензіат направляє субліцензіату рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення.

Водночас, матеріалами справи свідчать, що акти прийому передачі прав №110 від 31.01.2022, №1415 від 28.02.2022 р., №2734 від 31.03.2022 р., №3984 від 30.04.2022 р., №5349 від 31.05.2022, №6475 від 30.06.2022, №7760 від 21.07.2022 надісланні на адресу позивача, 07.07.2023 р. та отримані ним 21.07.2023 р.

Таким чином суд констатує, що право на розповсюдження програм є таким, що передано Субліцензіату 29.07.2023 р.

У зв`язку з чим, відповідач є таким, що прострочив з 29.07.2023, тобто пеня, 3% річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню саме з цієї дати.

В той же час, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається з поданих позивачем розрахунків, пеня нарахована поза межами встановленого в ч. 6 ст. 232 ГК України строку, у зв`язку з чим, здійснивши власний арифметичний рахунок пені, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення вимоги про стягнення з відповідача 8 433,70 грн пені.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, суд, перевіривши правильність нарахування заявлених до стягнення сум 3% річних у розмірі 644,08 грн. та інфляційних втрат 60,24 грн. за період з 16.02.2022 р. по 17.02.2024 р. встановив, що такі підлягають задоволенню частково, в розмірі 768,98 грн. три відсотка річних та 824,54 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА», м. Київ до Приватного підприємства "КАБЕЛЬ-ПЛЮС", м. Рахів про стягнення суми 89 779,06 грн. підлягають задоволенню частково в розмірі 55 919,22 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 508,80 грн.

Керуючись ст. ст. 20, 41, 42, 46, 73-79, 86, 129, 216, 222, 233, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства «Кабель-плюс» (90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, м. Рахів, вул. Зелена, буд. 13, ЄДРПОУ 31131376) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа група Україна» (03056, місто Київ, вул. Борщагівська, будинок 152-Б ЄДРПОУ 37226740) суму 55 919,22 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч дев`ятсот дев`ятнадцять гривень 22 коп.) в т. ч. 45 892,00 грн. заборгованості, 8 433,70 грн. пені, 768,98 грн. три відсотка річних та 824,54 грн. втрат від інфляції, а також суму 1 508,80 грн (тисячу п`ятсот вісім гривень 80 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 24.05.2024

Суддя О.Ф. Ремецькі