Рішення

від 13.05.2024 по справі 908/265/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/16/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2024 Справа № 908/265/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, при секретарі судового засіданні Вака В.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма «Енергосистеми» (вул. Незалежної України, б. 39А, оф. 7, м. Запоріжжя, 69019, ідентифікаційний код юридичної особи 35764186)

до відповідача: Комунального підприємства «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради (вул. Добролюбова, буд. 23-А, м. Запоріжжя, 69006 ідентифікаційний код юридичної особи 22144952)

про стягнення 171 053 грн 54 коп.

представники сторін

від позивача: Бєлан С.В., адвокат, ордер серія АР № 1127876 від 13.03.2023

від відповідача: Яковенко В.І., довіреність № 1 від 02.01.2024

вільний слухач: Куксов Я.І., паспорт серія НОМЕР_1 виданий 17.02.2015

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма «Енергосистеми» про стягнення з Комунального підприємства «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради 108 113 грн 91 коп. пені, 10 022 грн 80 коп. 3 % річних, 52 916 грн 83 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 05.02.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/265/24 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 12.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/265/24, присвоєно справі номер провадження 27/16/24. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

27.02.2024 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначення дати підготовчого судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.02.2024 визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розпочато розгляд справи зі стадії відкриття провадження у справі, призначено підготовче засідання на 25.03.2024

25.03.2024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма «Енергосистеми» адвокатом Бєлан С.В. поданий до суду лист, до якого додано копію договору про надання правової допомоги № 1303/0508 від 13.03.2023.

Ухвалою суду від 25.03.2024 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 15.04.2024.

29.03.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма «Енергосистеми» подана до суду заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у якій останній просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

В судовому засіданні 15.04.2024 судом в порядку ст. 208 Господарського процесуального кодексу України заслухано вступне слово сторін у справі, в порядку ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено протокольну ухвалу про перерву до 13.05.2024 об 11 год. 00 хв.

19.04.2024 через підсистему «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма «Енергосистеми» адвокатом Бєлан С.В. подані до суду уточнення до заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу від 27.03.2024, у яких останній просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18000,00 грн.

13.05.2024 суд продовжив розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).

13.05.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги викладені у позовній заяві, просить суд стягнути з Комунального підприємства «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради 108 113 грн 91 коп. пені, 10 022 грн 80 коп. 3 % річних, 52 916 грн 83 коп. інфляційних втрат нараховані за неналежне виконання взятих на себе зобов`язань за договором поруки № 17/09/01 від 17.09.2020. Також, представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18000,00 грн.

13.05.2024 представник відповідача не заперечував факту не належного виконання зобов`язань за договором поруки № 17/09/01 від 17.09.2020, проте заперечував пороти задоволення позовних вимог у повному обсязі, у зв`язку із закінченням дії договору поруки. Письмово відзив відповідачем до суду не наданий.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

17.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАЙРА», далі Кредитор, Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма «Енергосистеми», далі Поручитель, та Комунальним підприємством «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, далі Боржник, укладений договір поруки №17/09/01, далі Договір №17/09/01 від 17.09.2020, відповідно до пункту 1.1 якого передбачено, що у порядку та на умовах, визначених цим договором, Поручитель зобов`язується відповідати перед Кредитором за виконання Боржником його зобов`язань перед Кредитором, що виникли за договором від 12.05.2020 №13, укладеним між ПАТ «Запоріжжяобленерго», Кредитором та Боржником (Основний договір), у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником названих зобов`язань.

У разі порушення Боржником обов`язку за основним договором, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором, як солідарні боржники (п. 1.2 Договору).

В свою чергу, за умовами «Основного договору» - договору поруки №13 від 12.05.2020, ТОВ «ЛАЙРА», як Поручитель, зобов`язувалось відповідати перед ПАТ «Запоріжжяобленерго», як Кредитором, за виконання КП «Запоріжремсервіс» ЗМР, як Боржником, зобов`язань за договором про постачання електричної енергії №14424 від 01.11.2017 у сумі 123 927,01 грн (залишок за 2018 рік), укладеного між кредитором (в особі ЗМЕМ) та боржником, у випадку невиконання або неналежного виконання боржником названих зобов`язань.

Пунктом 2.1 договору поруки №17/09/01 від 17.09.2020 сторони погодили, що під основним договором в цьому Договорі розуміють Договір від 12.05.2020 №12, укладений між Кредитором (в основному договорі іменується «Поручитель»), Боржником (в основному договорі іменується «Боржником») та ПАТ «Запоріжжяобленерго» (в основному договорі іменується «Кредитор»). Так, за умовами Основного договору Кредитор у якості Поручителя сплатив ПАТ «Запоріжжяобленерго» суму 123 927,01 грн, в т.ч. ПДВ замість Боржника. Права Кредитора, відповідно, перейшли до ТОВ «ЛАЙРА» від ПАТ «Запоріжжяобленерго».

Відповідно до п. 3.1 договору поруки №17/09/01 від 17.09.2020 Поручитель та Боржник відповідають перед Кредитором, як солідарні боржники за своєчасну оплату відповідно до Основного договору на суму 123 927,01 грн., в т.ч. ПДВ.

Умовами п. 4.1 договору поруки №17/09/01 від 17.09.2020 визначено, що у випадку невиконання зобов`язань Боржником за основним договором, Поручитель та Боржник відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, при цьому Кредитор вправі вимагати виконання зобов`язань як від усіх Сторін спільно, так і від кожної окремо, при чому як цілком, так і в частині боргу. Якщо Поручитель або Боржник не задовольнить вимогу Кредитора у повному обсязі, то інша сторона (відповідно Боржник або Поручитель) несе перед Кредитором відповідальність у розрізі невиконаного зобов`язання і в тому ж обсязі, що і Боржник, включаючи оплату заборгованості, пені, трьох процентів річних та інфляції.

Відповідно до п. 4.2 договору поруки №17/09/01 від 17.09.2020, Поручитель зобов`язаний у разі порушення Боржником обов`язку щодо своєчасної сплати 123 927,01 грн за основним договором, самостійно виконати зазначений обов`язок Боржника перед Кредитором в 5 денний строк з дня отримання письмової вимоги Кредитора.

Згідно із п. 4.5 договору поруки договору поруки №17/09/01 від 17.09.2020 до Поручителя, який виконав обов`язок за основним договором, що передбачений п. 1.1 цього договору, переходять усі права Кредитора щодо цього обов`язку за основним договором. Боржник зобов`язаний виконати зобов`язання перед Поручителем протягом 20 календарних днів від дати одержання Боржником від Поручителя повідомлення про виконання обов`язку Поручителем перед Кредитором.

За умовами пунктів 5.1 та 5.2 договору поруки №17/09/01 від 17.09.2020, у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього Договору (надалі іменується «порушення Договору»), Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

Відповідно до п. 5.3 договору поруки №17/09/01 від 17.09.2020, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим Договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,5% від простроченої суми за весь період прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Пунктом 6.1 договору поруки №17/09/01 від 17.09.2020 передбачено, що цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2020, але не раніше виконання Сторонами всіх фінансових зобов`язань одна перед одною.

20.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма «Енергосистеми» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Комунального підприємства «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради про стягнення основної заборгованості за договором поруки № 17/09/01 від 17.09.2020 в сумі 123 927,01 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.08.2023 у справі № 908/2020/23 (суддя Корсун В.Л.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма «Енергосистеми» задоволені в повному обсязі, а саме: стягнуто з Комунального підприємства «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма «Енергосистеми» заборгованість за договором поруки у розмірі 123 927,01 грн, судовий збір у розмірі 2 684,00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн

Вищевказане рішення суду набрало законної сили 21.09.2023.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.08.2023 № 908/2020/23 встановлено: «Листом за вих. №ES-OM-20-300 від 12.11.20 ТОВ «Енергосистеми» повідомило ТОВ «Запоріжремсервіс» ЗМР про виконання зобов`язання за договором поруки №17/09/20 у сумі 123 927,01 грн та просило компенсувати зазначену суму.

Листом за вих. №ES-OM-22-015 від 27.01.22 позивач повторно звернувся до відповідача, а також заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади щодо погашення заборгованості.

Листом за вих. №376/01-05 від 14.02.22 відповідач повідомив позивача про наявні фінансові труднощі, зазначивши, що заборгованість за наявності можливості буде погашена у найкоротші терміни.

Листом за вих. № ES-OM-23-014 від 23.03.23 позивач знову звернувся до відповідача з проханням погасити заборгованість.

Листом за вих. №605/01-05 від 10.04.23 відповідач повідомив позивача про неможливість виконання зобов`язання у встановлений строк через форс-мажорні обставини, викликані введенням на території України воєнного стану.

16.05.23 позивачем надіслано на адресу відповідача претензію на вих. № ES-OM-23-025 від 15.05.23 щодо погашення заборгованості у розмірі 123 927,01 грн.

Листом за вих. №10595/01-05 від 22.05.23 відповідач повідомив позивача про неможливість виконання зобов`язання у встановлений строк через форс-мажорні обставини, викликані введенням на території України воєнного стану.».

Оскільки матеріали справи не містять та в рішенні Господарського суду Запорізької області від 25.08.2023 № 908/2020/23 невстановлені дати фактичного отримання відповідачем листа-вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма «Енергосистеми» № №ES-OM-20-300 від 12.11.2020 про виконання своїх зобов`язань за договором поруки №17/09/01 від 17.09.2020 щодо сплати 123 927,01 грн., проте листом №376/01-05 від 14.02.2022 Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради надало відповідь, згідно якої повідомило про свою складну фінансову ситуацію та відсутність реальної можливості погасити заборгованість, враховуючи умови п. 4.5. договору поруки №17/09/01 від 17.09.2020, дата порушення зобов`язання відповідачем за договором поруки № 17/09/01 від 17.09.2020 15.02.2022.

Як вбачається з матеріалів справи, Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради сплатив заборгованість за договором поруки №17/09/01 від 17.09.2020 на суму 123 927,01 грн. 12.09.2023 що підтверджується наявною в матеріалах справи копії банківської виписки по рахунку позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма «Енергосистеми») за 12.10.2023.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поруки № 17/09/01 від 17.09.2020, позивачем нараховано пеню за період з 16.03.2023 по 11.09.2023 в сумі 108 113,91 грн, 3 % річних за період з 01.01.2021 по 11.09.2023 на суму 10 022,80 грн. та інфляційні витрати за період з 01.01.2021 по 31.08.2023 в сумі 52 916,83 грн.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України, далі ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до норм ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов`язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 526 ЦК України та частини 1 ст. 193 ГК України унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать та встановлено судом, відповідачем порушені строки виконання договору поруки № 17/09/01 від 17.09.2020 в частині сплати основної заборгованості.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язань, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, далі ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України (Постанова Верховного Суду від 20.08.2020 у справ № 902/959/19).

Таким чином, приписами частини шостої ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін (Постанова Верховного Суду від 20.08.2020 у справ № 902/959/19).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 16.03.2023 по 11.09.2023 у розмірі 108 113,91 грн., враховуючи дату порушення зобов`язання відповідачем за договором поруки 15.02.2022 та вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні стягнення пені, оскільки позивач мав право нарахування та стягнення пені за період 6 місяців починаючи з 15.02.2022, тобто до 15.08.2022.

Договірні санкції підлягають нарахуванню лише до дати розірвання договору. Після цієї дати можна застосовувати лише санкції, передбачені ст. 625 ЦК, тобто стягнути інфляційні та 3% річних. Це випливає з того, що з моменту розірвання договору він більше не діє.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Перевіривши наданий позивачем розрахунки 3 % річних за період з 01.01.2021 по 11.09.2023 на суму 10 022,80 грн. та інфляційні витрати за період з 01.01.2021 по 31.08.2023 в сумі 52 916,83 грн. за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача у частині стягнення 3 % річних за період з 15.02.2022 по 11.09.2023 (939 днів) на суму 9 564,45 грн. з відмовою у стягненні 458,35 грн. та інфляційних витрат за період з лютого 2022 по серпень 2023 включно на суму 50 722,85 грн. з відмовою у стягненні 2 193,98 грн, оскільки позивачем у справі невірно зроблено розрахунок.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Підсумовуючи викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Інші доводи сторін у відповідних частинах сум до уваги судом не приймаються в силу викладеного.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно заперечень відповідача щодо закінчення строку дії договору, слід зазначити наступне.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 18 000,00 грн.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть Сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між Сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною Стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для Сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію Сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

В підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 18 000,00 грн. позивачем додано до матеріалів справи, в т.ч. копії: Договору про надання правової допомоги № 1303/0508 від 13.03.2023, укладеного з адвокатом Бєланом Сергієм Вікторовичем, додатку № 4Б від 15.01.2024 до договору, акту приймання-передачі наданих послуг № 3А від 15.01.2024 на суму 10 000,00 грн., детального опису наданих послуг від 27.03.2024 за договором № 1303/0508 від 13.03.2023 на суму 15 000,00 грн, додаток №4А від 04.03.2024 до договору, акт приймання-передачі наданих послуг № 4А від 26.03.2024 на 2 000,00 грн, акт приймання-передачі наданих послуг № 5А від 15.04.2024 на 3000,00 грн.

Також позивачем надано копію платіжної інструкції № 317 від 06.03.2024 на суму 10 000,00 грн, що підтверджує оплату позивачем адвокату Бєлан С.В. витрат на професійну правничу допомогу за договором № 1303/0508 від 13.03.2023, додатку № 3А від 15.01.2024 та акту № 3А від 13.02.2024.

В акті приймання-передачі наданих послуг № 3А від 13.02.2024 зазначено послугу: підготовка та подання до господарського суду Запорізької області від імені (в інтересах) клієнта позовної заяви до КП «Запоріжремсервіс» ЗМР про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних витрат в загальній сумі 307 268,98 грн. (за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договором поруки № 17/09/01 від 17.09.2020 в сумі 123 927,01 грн.), кількість часу, витраченого для надання послуг 20 год.:10 хв., вартість 10 000,00 грн.

В акті приймання-передачі наданих послуг № 4А від 26.03.2024 зазначено послугу: участь у підготовчому засіданні в господарському суді Запорізької області 25.03.2024, кількість часу, витраченого для надання послуг 00 год.:08 хв. (безпосередньо у суд.засідання), час для прибуття до суду та повернення з нього, а також час очікування 01 год.:45 хв. , вартість 2 000,00 грн.

В акті приймання-передачі наданих послуг № 5А від 15.04.2024 зазначено послугу: участь у судовому засіданні в господарському суді Запорізької області 15.04.2024, кількість часу, витраченого для надання послуг 00 год.:25 хв. (безпосередньо у суд.засідання), час для прибуття до суду та повернення з нього, а також час очікування 01 год.:40 хв. , вартість 3 000,00 грн.

Також, в уточненнях до заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивач зазначив, що наступний акт приймання-передачі наданих послуг на суму 3 000,00 грн (щодо участі адвоката у судовому засіданні в Господарському суді Запорізької області 13.05.2024), які в тому числі погоджені у додатку № 4А від 04.03.2024, буде оформлений пізніше відповідно до пунктів 4.3, 4.5 договору № 1303/0508 від 13.03.2023.

Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до приписів ст. 19 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Відтак під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01; пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (заяви №№ 30675/06, 30785/06, 32818/06, 34468/06 та 49001/06; пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04), від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11; пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 (заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правова позиція Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій постанові від 03.04.2024 по справі № 910/6175/23,).

Отже, у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 у справі № 904/1907/15).

Враховуючи вищенаведене та часткове задоволення позовних вимог, керуючись зазначеними критеріями оцінки судових витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, враховуючи характер спору, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, суд вважає, що розмір заявлених позивачем до розподілу витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18 000,00 грн. не відповідає критерію розумності їхнього розміру, такі, неспівмірні із складністю справи і необхідним обсягом правничих послуг, отже, їх розмір є необґрунтованим у зазначеній вище частині, що підлягає обов`язковому врахуванню при визначенні судом суми витрат, що має бути розподілена між сторонами справи.

Оцінивши доводи про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з вищенаведених критеріїв їх оцінки та керуючись статтями 126, 129 ГПК України, суд дійшов висновку що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню у розмірі 9 000,00 грн. (50%).

За таких обставин, позовні вимоги слід задовольнити частково.

Відповідно до статті 129 ГПК України, судовий збір стягується пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 42, 46, 123, 129, 233, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма «Енергосистеми» до Комунального підприємства «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради (вул. Добролюбова, буд. 23-А, м. Запоріжжя, 69006 ідентифікаційний код юридичної особи 22144952) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма «Енергосистеми» (вул. Незалежної України, б. 39А, оф. 7, м. Запоріжжя, 69019, ідентифікаційний код юридичної особи 35764186) 3% річних у сумі 9 564 (дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят чотири) грн 45 коп., інфляційні збільшення в сумі 50 722 (п`ятдесят тисяч сімсот двадцять дві) грн 85 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 000 (дев`ять тисяч) грн 00 коп., судовий збір в сумі 1067 (одна тисяча шістдесят сім) грн 21 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Повний текст рішення оформлено та підписано 23.05.2024.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.