Рішення

від 24.05.2024 по справі 910/1093/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.05.2024Справа № 910/1093/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/1093/24

За позовом Приватного підприємства "Євро грін солюшинс";

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом";

про стягнення 328 069,22 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Євро грін солюшинс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" грошові кошти в розмірі 328 069,22 грн за договором поставки №53-122-01-23-13467 від 24.05.2023, з яких основна заборгованість у розмірі 322 388,87 грн, 3% річних у розмірі 2 414,89 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 265,46 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 відкрито провадження у справі № 910/1093/24, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 23.02.2024 подало до господарського суду відзив на позовну заяву, за змістом якого визнало позовні вимоги в частині основної заборгованості у розмірі 322 388,87 грн, проте заперечувало проти задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки на його думку, такі нарахування здійснені неправомірно.

07.03.2024 Приватне підприємство "Євро грін солюшинс" подало до господарського суду відповідь на відзив Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.05.2023 між Приватним підприємством "Євро грін солюшинс" (далі також позивач, постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", яке, в свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 №1420 з 11.01.2024 р. перетворено на Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі також відповідач, замовник), в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція", було укладено договір поставки №53-122-01-23-13467 (далі також договір), за змістом п. 1.1., 1.2. якого постачальник зобов`язувався поставити та передати у власність замовника продукцію 42510000-4 Вентиляційні решітки, у відповідності до специфікації за додатком №1 до договору. Загальна вартість ціни продукції що постачається становить 334 678,76 грн з ПДВ.

Відповідно до п.3.1. договору, строк поставки становить "по 30.11.2023 р. ", місце поставки та вантажоодержувач 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ".

Згідно з п.6.1. договору, строк оплати становить 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".

Як передбачено п.6.3. договору, вартість поставленої продукції зменшується на суму ПДВ, яка не була підтверджена податковою накладною.

Позивач вказує, що ним, на виконання умов договору, поставлено замовникові продукцію вартістю 334 678,76 грн з ПДВ, однак відповідач, порушуючи умови договору, сплатив лише 12 289,89 грн з ПДВ, у зв`язку з чим у останнього утворилася заборгованість перед постачальником у розмірі 322 388,87 грн.

Відповідач, у відзиві на позовну заяву, позовні вимоги в частині основної заборгованості у розмірі 322 388,87 грн визнав, проте заперечив проти стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки, при розрахунку вказаних позовних вимог, позивачем включено заборгованість за накладною № 130 від 21.08.2023, строк оплати якої сплавав 16.10.2023 та яку відповідачем сплачено 10.10.2023 платіжною інструкцією № 12686.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів та встановлено судом, позивач на виконання умов договору поставив, а відповідач прийняв продукцію загальною вартістю 334 678,76 грн з ПДВ, що підтверджується наступними накладними: № 71 від 20.06.2023 на суму 34 484,71 грн (отримано 27.06.2023р), довіреність №1/404 від 20.06.2023, ярлик від 29.06.2023, строк оплати наступив з 14.08.2023; № 130 від 21.08.2023 на суму 5 653,63 грн (отримано 30.08.2023), довіреність №1/537 від 21.08.2023 ярлик від 31.08.2023, строк оплати наступив з 16.10.2023; № 131 від 21.08.2023 на суму 281 551,62 грн (отримано 25.08.2023), довіреність №1/537 від 21.08.2023, ярлик від 31.08.2023, строк оплати наступив з 16.10.2023; накладна № 141 від 29.08.2023 на суму 12 988,80 грн (отримано 29.08.2023), довіреність №1/542 від 28.08.2023, ярлик від 04.09.2023, строк оплати наступив з 20.10.2023.

На всі накладні щодо поставки продукції позивачем зареєстровано податкові накладні: податкова накладна №22 від 10.06.2023 на суму 34 484,71 грн в т.ч. ПДВ 5747,45 грн, яка відповідно до квитанції зареєстрована 19.09.2023; податкова накладна №13 від 21.08.2023 на суму 5 653,63 грн в т.ч. ПДВ 942,27 грн, яка відповідно до квитанції зареєстрована 18.09.2023; податкова накладна №14 від 21.08.2023 на суму 281 551,62 грн в т.ч. ПДВ 46 925,27 грн, яка відповідно до квитанції зареєстрована 29.09.2023; податкова накладна №22 від 29.08.2023 на суму 12 988,80 грн в т.ч. ПДВ 2 164,80 грн, яка відповідно до квитанції зареєстрована 19.09.2023.

В свою чергу, відповідачем проведено наступні оплати за поставлену продукцію: 04.09.2023 сплачено 1 630,08 грн; 05.09.2023 сплачено 2 506,78 грн; 05.09.2023 сплачено 2 499,40 грн; 20.10.2023 сплачено 5 653,63 грн.

Тобто, відповідачем сплачено за поставлений товар грошові кошти у розмірі 12 289,89 грн з ПДВ.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем становить 322 388,87 грн.

Розмір заборгованості у розмірі 322 388,87 грн визнана відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

А тому, враховуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Приватного підприємства "Євро грін солюшинс" про стягнення заборгованості у розмірі 322 388,87 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 265,46 грн інфляційних втрат та 2 414,89 грн 3% річних.

Згідно зі статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з п.6.1. договору, строк оплати становить 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Тобто відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання: за накладною № 71 від 20.06.2020 на 150 днів; за накладною № 130 від 21.08.2023 на 87 днів; накладною № 131 від 21.08.2023 на 87 днів; накладною № 141 від 29.08.2023 на 82 дні.

При цьому суд вказує, що твердження відповідача про те, що грошові кошти у розмірі 5 653,63 грн сплачені позивачеві 10.10.2023 спростовуються матеріалами справи, а саме платіжною інструкцією № 12686 від 20.10.2023, яка надана самим відповідачем, та з якої вбачається, що вказаний платіж був здійснений саме 20.10.2023, а не 10.10.2023.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.

Суд, перевіривши розрахунок 3 % річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем сплати за поставлений товар та інфляційних втрат, встановив, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 265,46 грн інфляційних втрат та 2 414,89 грн 3 % річних підлягають задоволенню.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідач, у відзиві на позовну заяву, позовні вимоги в частині основної заборгованості у розмірі 322 388,87 грн визнав.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про повернення на користь позивача з державного бюджету 50 % судового збору пропорційно розміру позовних вимог, які визнав відповідач, що, в свою чергу складає 2 417,92 грн.

Інші витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи зібрані докази у справі та керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 ГПК України

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Приватного підприємства "Євро грін солюшинс" (01135, м. Київ, пр-т. Перемоги, 16, ідентифікаційний код 44727747) заборгованість у розмірі 322 388 (триста двадцять дві тисячі триста вісімдесят вісім) грн 87 коп., 3 % річних у розмірі 2 414 (дві тисячі чотириста чотирнадцять) грн 89 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 265 (три тисячі двісті шістдесят п`ять) грн 46 коп. та судовий збір у розмірі 2 503 (дві тисячі п`ятсот три) грн 12 коп.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Євро грін солюшинс" (01135, м. Київ, пр-т. Перемоги, 16, ідентифікаційний код 44727747) 2 417 (дві тисячі чотириста сімнадцять) грн 92 коп. судового збору (платіжна інструкція № 1394 від 26.01.2024 міститься в матеріалах справи).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко