Рішення

від 24.05.2024 по справі 910/1115/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.05.2024Справа № 910/1115/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/1115/24

За позовом Національного банку України;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ Віп-Гард"</a>;

про стягнення 8 604,06 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ Віп-Гард"</a> на користь Національного банку України штраф за договором №106153 від 23.02.2023 у розмірі 8 604,06 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 відкрито провадження у справі № 910/1115/24, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СБ Віп-Гард"</a> 20.02.2024 подало до господарського суду відзив на позовну заяву, за змістом якого просить відмовити у задоволенні позову.

26.02.2024 Національний банк України подав до господарського суду відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ Віп-Гард"</a>.

До господарського суду, 29.02.2024, Товариство з обмеженою відповідальністю "СБ Віп-Гард"</a> подало заперечення на відповідь Національного банку України на відзив на позов.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.02.2023 між Національним банком України (далі позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СБ Віп-Гард" (далі відповідач, виконавець) укладено договір №106153 (далі договір), за змістом п. 2.1., 2.2. якого, виконавець зобов`язується надати замовнику послуги суб`єктів охоронної діяльності з охорони об`єктів Національного банку України в м. Дніпро, вул. Малиновського, 66; м. Львів, вул. Каліча Гора, 12 - 79710000-4 (далі - послуги), згідно з Дислокацією (додаток 1), що є невід`ємною частиною договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги. Послуги за договором включають у себе: здійснення фізичної охорони об`єкта охороною; здійснення пропускного та внутрішньо-об`єктового режиму; реагування на виявлення ознак правопорушення щодо майна замовника.

Відповідно до п. 2.3. договору, надання послуг за договором здійснюється цілодобово та не передбачає прийняття виконавцем майна замовника на зберігання або виникнення у Виконавця права володіння, користування чи розпорядження майном замовника, крім випадків передбачених договором. Під час надання послуг виконавець здійснюватиме охорону майна замовника в цілому шляхом забезпечення його цілісності і збереження у період знаходження цього майна під охороною.

Відповідно до п. 3.1. договору, з 00-00 год. 13.04.2023 р. до 24-00 год. 11.04.2024 р.

Початком надання послуг вважається підписання сторонами акта про приймання-передавання під охорону об`єкта Національного банку України (додаток 2 до договору) (п. 3.2. договору).

Згідно з п. 4.1. договору, загальна вартість послуг, що надаються виконавцем за договором, згідно з розрахунком вартості надання послуг з охорони об`єкта Національного банку України, наведеним в додатку 3 до договору (далі - розрахунок), становить 573 604,80 грн (п`ятсот сімдесят три тисячі шістсот чотири грн 80 коп.), без ПДВ і включає в себе сплату усіх податків, зборів, обов`язкових платежів, що сплачуються або мають бути сплачені, згідно з діючим податковим законодавством України, в тому числі усіх інших витрат виконавця, пов`язаних з наданням послуг.

Відповідно до п. 6.1.10. договору, виконавець зобов`язаний забезпечити ведення охороною службової документації, наданої замовником у тимчасове використання, яка зазначена у переліку заходів з організації пропускного та внутрішньооб`єктового режиму на об`єкті Національного банку України.

Згідно з п. 6.1.14. договору, виконавець зобов`язаний забезпечити охорону спецодягом (уніформою) та службовою документацією, перелік якої має бути погоджений уповноваженою особою замовника.

Як передбачено п. 7.1.3. договору, у разі порушення зобов`язань, визначених в пунктах 6.1.2, 6.1.6, 6.1.9, 6.1.10, 6.1.12 - 6.1.18 та 6.1.20 договору, виконавець, на вимогу замовника, сплачує замовнику штрафні санкції у розмірі 0,5 відсотків від суми загальної вартості послуг за договором за кожен факт порушення зобов`язань. Факт порушення зобов`язань визначених в пунктах 6.1.2, 6.1.6, 6.1.9, 6.1.10, 6.1.12 - 6.1.18 та 6.1.20 договору зазначається у відповідному акті, який складається та підписується відповідальними представниками сторін. У разі не підписання виконавцем такого акту протягом 3 (трьох) робочих днів від дати вручення, цей акт, підписаний в односторонньому порядку замовником, вважається визнаним виконавцем в повному обсязі.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами сторін/накладення кваліфікованого електронного підпису уповноваженою особою сторони, яка робить це останньою (у разі укладання в електронній формі з накладанням кваліфікованого електронного підпису) і діє до 31.04.2024 включно (п.15.1. договору).

У разі невиконання сторонами умов договору в установлений термін він діє до повного виконання ними своїх зобов`язань, що не звільняє сторони від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань за договором (п.15.2. договору).

Акт про приймання-передавання під охорону об`єкта Національного банку в м. Дніпро, вул. Малиновського, 66 підписано сторонами 13.04.2023.

Акт про приймання-передавання під охорону об`єкта Національного банку в м. Львів, вул. Каліча Гора, 12 підписано сторонами 13.04.2023.

Позивач вказує, що у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору, ним було складено акти про результати перевірки виконання договірних зобов`язань за договором, а саме: акт про результати перевірки виконання договірних зобов`язань від 23.08.2023, яким встановлено наступне порушення умов договору, а саме на об`єкті Національного банку в м. Львів по вул. Каліча Гора, 12, виконавцем не документується (відсутній) графік обходу об`єкту, в редакції погоджений сторонами договору; акт про результати перевірки виконання договірних зобов`язань від 17.08.2023, яким встановлено наступне порушення умов договору, а саме на об`єкті Національного банку в м. Дніпро, вул. Малиновського, 66, виконавцем не документується (відсутній) графік обходу об`єкту, в редакції погоджений сторонами договору; акт про результати перевірки виконання договірних зобов`язань від 14.09.2023, в результаті чого виявлено наступне порушення умов договору, а саме на об`єкті Національного банку України, розташованого за адресою: в м. Дніпро, вул. Малиновського, 66, виконавцем не документується (відсутній) графік обходу об`єкту, в редакції погоджений сторонами договору.

Позивач зазначає, що у зв`язку з викладеним, ним складено відповідні акти та нараховано штрафні санкцій у розмірі 8 604,06 грн у відповідності до умов п.7.1.3. договору.

Як вказує позивач, за порушенням, зазначені у актах, на адресу відповідача направлені відповідні претензії з вимогою про сплату штрафу, однак вказані претензії залишені відповідачем без задоволення, у зв`язку з чим позивач і звернувся до господарського суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує, на відсутність порушень умов договору з його сторони та про порушення позивачем умов договору при здійсненні перевірок.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правочин укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Положеннями ст.901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, предметом даного спору є вимоги позивача до відповідача про стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує та, зокрема, зазначає, що відповідачем не порушувались умови договору, а тому позивачем безпідставно нараховано штрафні санкції.

Суд зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: 8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору.

Суд звертає увагу, що кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі ст.3 Цивільного кодексу України.

Так, у розділі 6 договору сторонами погоджено права та обов`язки виконавця, зокрема:

-пункт 6.1.10. забезпечити ведення охороною службової документації, наданої замовником у тимчасове використання, яка зазначена у переліку заходів з організації пропускного та внутрішньооб`єктового режиму на об`єкті Національного банку України;

-пункт 6.1.14. забезпечити охорону спецодягом (уніформою) та службовою документацією, перелік якої має бути погоджений уповноваженою особою замовника.

Судом встановлено, що 17.08.2023 замовником складено акт про результати перевірки виконання договірних зобов`язань, яким встановлено наступне порушення умов договору, а саме на об`єкті Національного банку в м. Дніпро, вул. Малиновського, 66, виконавцем не документується (відсутній) графік обходу об`єкту, в редакції погоджений сторонами договору.

23.08.2023 замовником складено акт про результати перевірки виконання договірних зобов`язань, яким встановлено наступне порушення умов договору, а саме на об`єкті Національного банку в м. Львів по вул. Каліча Гора, 12, виконавцем не документується (відсутній) графік обходу об`єкту, в редакції погоджений сторонами договору.

14.09.2023 замовником складено акт про результати перевірки виконання договірних зобов`язань, в результаті чого виявлено наступне порушення умов договору, а саме на об`єкті Національного банку України, розташованого за адресою: в м. Дніпро, вул. Малиновського, 66, виконавцем не документується (відсутній) графік обходу об`єкту, в редакції погоджений сторонами договору.

Сторонами (додаток №5) до договору погоджено зразок акту про результати перевірки виконання договірних зобов`язань за договором.

Згідно п. 6.2.7. договору, замовник зобов`язаний письмово повідомляти виконавця про всі виявлені недоліки та порушення щодо надання послуг за договором зі складанням акту про результати перевірки виконання договірних зобов`язань за формою, наведеною в додатку 5 до договору (далі - акт про результати перевірки), що підписується уповноваженою особою замовника та охоронником, який безпосередньо здійснює охорону об`єкта або уповноваженою особою виконавця.

Суд дослідивши вказані акти зазначає, що вони за формою і змістом відповідають додатку №5 до договору. При цьому суд зауважує, що вказані акт підписано працівником відповідача без будь-яких зауважень та заперечень.

Враховуючи зазначене, суд приймає до уваги в якості належних та допустимих доказів вказані акти, як підтвердження факту ненадання послуг виконавцем (відсутність графіку обходу, в редакції, погодженій сторонами), що є порушенням відповідачем умов договору, зокрема, пунктів 6.1.10., 6.1.14. та згідно пункту 7.1.3. договору є підставою для нарахування штрафу у розмірі 0,5 відсотків від суми загальної вартості послуг за договором.

Так суд вказує, що пунктом п. 7.1.3. договору передбачено, що у разі порушення зобов`язань, визначених в пунктах 6.1.2, 6.1.6, 6.1.9, 6.1.10, 6.1.12 - 6.1.18 та 6.1.20 договору, виконавець, на вимогу замовника, сплачує замовнику штрафні санкції у розмірі 0,5 відсотків від суми загальної вартості послуг за договором за кожен факт порушення зобов`язань. Факт порушення зобов`язань визначених в пунктах 6.1.2, 6.1.6, 6.1.9, 6.1.10, 6.1.12 - 6.1.18 та 6.1.20 договору зазначається у відповідному акті, який складається та підписується відповідальними представниками сторін. У разі не підписання виконавцем такого акту протягом 3 (трьох) робочих днів від дати вручення, цей акт, підписаний в односторонньому порядку замовником, вважається визнаним виконавцем в повному обсязі.

За порушення п. 6.1.10., 6.1.14. договору, про що складено акт від 17.08.2023, замовником нараховано наступний розмір штрафних санкцій: 573 604,80/100х0,5 % = 2 868,02 грн.

За порушення п. 6.1.10., 6.1.14. договору, про що складено акт від 23.08.2023, замовником нараховано наступний розмір штрафних санкцій: 573 604,80/100х0,5 % = 2 868,02 грн.

За порушення п. 6.1.10., 6.1.14. договору, про що складено акт від 12.09.2023, замовником нараховано наступний розмір штрафних санкцій: 573 604,80/100х0,5 % = 2 868,02 грн.

За порушення, зазначені у акті від 23.08.2023, Національним банком на адресу Товариства було надіслано претензію №1 від 18.09.2023 про сплату штрафних санкцій у розмірі 2 868,02 грн протягом 10 (десяти) робочих днів з дня її отримання.

За порушення, зазначені у акті від 17.08.2023, Національним банком на адресу Товариства було надіслано претензію №2 від 29.09.2023 про сплату штрафних санкцій у розмірі 2 868,02 грн протягом 10 (десяти) робочих днів з дня її отримання.

За порушення, зазначені у акті від 12.09.2023, Національним банком на адресу Товариства було надіслано претензію №4 від 03.11.2023 про сплату штрафних санкцій у розмірі 2 868,02 грн протягом 10 (десяти) робочих днів з дня її отримання.

Однак вказані претензії позивача були залишені відповідачем без задоволення.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст.549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

А відтак, суд, перевіривши розрахунки штрафу, передбаченого пунктом 7.1.3. договору в загальній сумі 8 604,06 грн, за порушення пунктів 6.1.10., 6.1.14. договору, суд зазначає, що вказані розрахунки є арифметично вірним та відповідають умовам договору, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

При цьому до посилань відповідача відносно того, що ним надавались заперечення на акти від 17.08.2023, від 23.08.2023 та від 14.09.2023 суд відноситься критично, оскільки доказів направлення позивачу таких заперечень, що додані до відзиву на позов, матеріали справи не містять, а також як зазначено вище вказані акти підписано працівником відповідача без заперечень.

Не знайшли свого підтвердження і посилання відповідача на те, що журнал обходу об`єкта не було передано виконавцю в тимчасове використання замовником та прямо не зазначено в Переліку заходів організації пропускного та внутрішньооб`єктового режиму на об`єкті, що на думку відповідача, свідчить про те, що такий журнал не підпадає під дію пункту 6.1.10. договору, оскільки як вбачається з копії вказаного журналу його заведено згідно розділу ІІІ п.20 Переліку заходів з організації пропускного та внутрішньооб`єктового режиму відповідно до якого працівники підрозділу охорони здійснюють обхід об`єкта за маршрутом та графіком, що складається підрозділом охорони. Результати обходів відображаються у відповідній службовій документації підрозділу охорони.

При цьому суд вказує, що на виконання вимог п. 6.1.10., 6.1.14. договору, сторонами погоджено графік обходу об`єкту м. Львів, вул. Каліча Гора, 12 та графік обходу об`єкту м. Дніпро, вул. Малиновського, 66, їх форму, наповнення та вміст.

Вказані документи є службовою документацією у розумінні вищенаведених пунктів договору та Переліку, а обов`язок їх ведення покладено на виконавця.

Таким чином, твердження відповідача, що замовником службова документація йому не передавалась не відповідає дійсності.

Крім цього, твердження відповідача відносно порушення позивачем умов договору при проведенні перевірок, а саме пункту 6 Переліку заходів організації пропускного та внутрішньооб`єктового режиму на об`єкті, так як вони не погоджувались з уповноваженою особою відповідача є необґрунтованими, оскільки як убачається з даного пункту та п. 6.4.3. договору, такі перевірки здійснюються працівниками Департаменту безпеки без попередження із подальшим інформуванням уповноваженої особи виконавця та складанням відповідних актів.

Будь-яких належних доказів, які б спростовували факти, що викладені в актах від 17.08.2023, від 23.08.2023 та від 14.09.2023 відповідачем суду, в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, суду надано не було.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії, № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії, №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ Віп-Гард"</a> (02095, м. Київ, вул. Ревуцького, буд. 6, ідентифікаційний код юридичної особи 42092827) на користь Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, ідентифікаційний код юридичної особи 00032106) штраф у розмірі 8 604 (вісім тисяч шістсот чотири) грн 06 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко