Рішення

від 23.05.2024 по справі 914/555/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2024 Справа № 914/555/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. розглянув у спрощеному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕССЕТ», м. Львів,

до відповідача 1: Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, м. Львів,

до відповідача 2: Головного управління Держпраці у Львівській області, м. Львів,

до відповідача 3: Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Львів,

про стягнення 123059 грн.

За участі представників: представники не викликались, розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та без виклику сторін.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕССЕТ», м. Львів, звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, м. Львів, 123059 грн.

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач у позовній заяві посилався на те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2019 р. скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 р. у справі № 813/2018/18, та визнано протиправною і скасовано постанову упавління Держпраці у Львівській області № 071 від 11.04.2018 р.

Кошти, які позивач сплатив на виконання цієї постанови упавління Держпраці у Львівській області № 071 від 11.04.2018 р. в розмірі 123059 грн. (111690 грн. штрафу, 11169 грн. виконавчого збору та 200 грн. витрат на проведення виконавчих дій), йому не повернуто після її визнання судом протиправною та скасування.

Позивач стверджує, що ці кошти продовжують безпідставно знаходитись у державному бюджеті, а тому підлягають поверненню платнику на підставі ст. 1212 ЦК України.

Разом із заявою від 11.03.2024 р. про усунення недоліків позовної заяви позивач подав Уточнену позовну заяву від 11 березня 2024 р., в якій просив залучити співвідповідачів: Головне управління Держпраці у Львівській області та Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а також повідомляв суд про зміну ним предмета позову. Відповідно до уточненої позовної заяви позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 123059 грн. з підстав, викладених у позовній заяві.

На виконання вимог ухвали суду від 21.03.2024 р. про усунення недоліків позовної заяви та залишення її без руху позивачем подано заяву про усунення недоліків та чергову уточнюючу позовну заяву від 22 березня 2024 р., в якій він просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Головного управління Держпраці у Львівській області, м. Львів, Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Львів, на свою користь 123059 грн.

Відповідачі відзивів на позовну заяву не подали, проти позову не заперечили.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Позовна заява залишалась без руху. У зв`язку з усуненням позивачем недоліків позовної заяви ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, задоволено заяву про залучення співвідповідачів, яка викладена в заяві від 11.03.2024р. та залучено в якості співвідповідачів Головне управління Держпраці у Львівській області та Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, прийнято заяву про зміну предмета позову, яка викладена в заяві від 11.03.2024р. до розгляду та ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та без виклику сторін.

Після відкриття провадження у справі позовну заяву залишено без руху.

У зв`язку з усуненням недоліків позовної заяви ухвалою суду продовжено розгляд справи.

Мотивувальна частина рішення.

Враховуючи зміст позовної заяви, характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами у справі, до переліку обставин, які входять до предмету доказування у справі, належить доказування існування обставин, які свідчать про порушення відповідачами права позивача на повернення йому за рахунок бюджетних асигнувань 123059 грн., набутих без достатньої правової підстави (ст. 1212 ЦК України).

До предмета доказування учасників, які мають у справі протилежний процесуальний інтерес, належить спростування згаданих фактів.

Вичерпний перелік доказів, якими позивач підтверджує наявність обставин, що є предметом доказування у справі, зазначено ним у додатках до позовної заяви та заяви про усунення недоліків позовної заяви, уточнюючих позовних заяв.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, вірогідність наявних у матеріалах справи та перевірених судом доказів, застосовуючи викладені нижче норми права та вважаючи встановленими наведені нижче обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з такого.

Залізничним відділом державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області в рамках виконавчого провадження ВП № 56496148, відкритого з метою примусового виконання постанови № 071, виданої 11.04.2018 р. ГУ Держпраці у Львівській області стягнуто з рахунку позивача 111690 грн. штрафу, який перераховано стягувачу платіжним дорученням № 956 від 22.08.2018 р., 11169 грн. виконавчого збору, який перераховано одержувачу платіжним дорученням № 793 від 17.08.2018 р., 200 грн. витрат на проведення виконавчих дій в сумі.

Наведене підтверджується наявними у матеріалах справи належно завіреними копіями постанови про закінчення виконавчого провадження від 17.09.2018 (а.с. 9), меморіального ордера від 10.08.2018 (а.с. 12), постанови про накладення штрафу уповноваженими особами № 071 від 11 квітня 2018 р. (а.с. 28).

Позивач оскаржив постанову Головного управління Держпраці у Львівській області № 071 від 11.04.2018 про накладення на нього 111690 грн. штрафу за порушення законодавства про працю до Львівського окружного адміністративного суду. Вказане підтверджується рішенням цього суду від 10 жовтня 2018 р. у справі № 813/2018/18 (а.с. 126-130), яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Однак постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду № 857/3557/18 від 04 лютого 2019 р. наведене рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 813/2018/18 скасовано та позов Товариства з обмеженою відповідальністю «EССEТ» задоволено повністю. Спірну постанову визнано протиправною та скасовано (а.с. 131-136).

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2019 р. залишено без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 грудня 2023 р. у справі № 813/2018/18 (а.с. 137-140).

На день ухвалення рішення суду у справі немає доказів повернення позивачу 123059 грн., що сплачені ним до бюджету в рахунок оплати штрафу, встановленого скасованою постановою, яку визнано судом протиправною, та в рахунок оплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, відкритого на примусове виконання цієї протиправної постанови. Позивач просить суд повернути йому згадані кошти шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з відповідачів.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21, після того, як підстава перерахування штрафу відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника сплачену ним до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу на підставі статті 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності, у тому числі на грошові кошти, здійснюють органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 ЦК України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 ЦК України).

Вказані обставини, які встановлено судом на підставі наведених вище доказів, що є у матеріалах справи, свідчать про те, що на момент сплати штрафу та інших платежів в примусовому порядку юридична підстава для таких платежів існувала (постанова про накладення штрафу не була скасована), як існувало й відкрите виконавче провадження. Вказане унеможливлює висновок суду про те, що позивач сплатив кошти, які просить повернути, помилково.

Сплачені позивачем у рамках виконавчого провадження кошти не були надміру сплаченими, тобто у розмірі, більшому, ніж визначений у наведених вище постановах. Вказане унеможливлює застосування до спірних правовідносин норм Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №787 від 03 вересня 2013 року, оскільки, сума штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою.

Проте з моменту скасування апеляційним адміністративним судом постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу, достатня правова підстава сплати такого штрафу відпала.

Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Такий висновок суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади, за умови його невідповідності закону, не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18, від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17).

У матеріалах справи немає доказів повернення позивачу з Державного бюджету України 111690 грн. безпідставно отриманого. За таких обставин, позовні вимоги в цій частині, які заявлено до відповідача 1, є підставними та обґрунтованими.

Що стосується решти позовних вимог, то у своїй постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду задля гарантування юридичної визначеності у подібних правовідносинах стосовно повернення з бюджету коштів, які утримуються без достатньої правової підстави (після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про накладення штрафу), відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 489/6624/15-ц, за змістом якого повернення таких коштів має відбуватися лише на підставі Порядку №787, у позасудовому порядку.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, грошові кошти слід стягувати на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з конкретного органу за рахунок його бюджетних асигнувань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21).

В силу ч. 2 ст. 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, ГПК України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє її органи.

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Це випливає, зокрема, з частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України. Під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справі №923/199/21 і №922/1830/19, від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009, від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц).

Зазначення позивачем відповідачами у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом не є держава, а саме ці органи.

У кондикційних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

Що стосується відповідача 2, яким виненсено неправомірну постанову про накладення на позивача штрафу, то його правонаступником на день розгляду справи судом є відповідач 1.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, що пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2022 у справі № 910/8252/21, від 22.02.2021 у справі № 910/6336/19, від 11.10.2019 у справі № 812/1408/16, від 13.03.2019 у справі № 524/4478/17, від 20.02.2019 у справі № 826/16659/15.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва. Під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 9901/348/19).

Таким чином, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію (постанова Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 280/4670/20).

Відповідно до пп.1 п.3 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» № 14 від 12.01.2022 (далі Постанова №14) територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, куди, зокрема входить і Головне управління Держпраці у Львівській області, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Підпунктом 3 п.3 Постанови № 14 визначено, що міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці виконує завдання і функції Управління Держпраці у Волинській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Головного управління Держпраці у Львівській області, Управління Держпраці у Рівненській області.

За таких обставин саме Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань є органом, який представляє інтереси держави у спірних правовідносинах.

Той факт, що відповідач 1 є правонаступником відповідача 2 встановлено рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/3467/23 від 07.02.2024 р., яке набрало законної сили, а також ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2023 р. у справі № 380/8372, яка набрала законної сили.

Зазначені обставини відповідачами 1 та 2 не заперечено та в порядку ч. 5 ст. 75 ГПК України не спростовано.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог до відповідача 2 слід відмовити.

Щодо повернення позивачу з Державного бюджету України зайво сплачених виконавчого збору та витрат на виконавче провадження суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч.1 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті (ч.ч.2,3 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч.4 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

В силу вимог ч.ч.1, 2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби (ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з ч.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Отже скасування рішення, у зв`язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, є підставою для повернення відповідних коштів, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала.

Оскільки відповідно до наведених норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, суми такого сплаченого виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 551/1099/21.

При визначенні складу учасників справи та формулювання резолютивної частини судових рішень у справах за вказаними позовами про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору необхідно звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, згідно з якою спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.

На підставі ст. 129 ГПК України сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3028 грн стягується на його користь з Державного бюджету України.

Доказів понесення витрат на правову допомогу позивач не подавав.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 13, 74,76, 77, 78, 79, 86,129, 236-241, 247-252, 327 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити в частині позовних вимог до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (79005, м. Львів, пл. Міцкевича, 8, код ЄДРПОУ 44778105) та до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (79040, м. Львів, вул. Городоцька, 299, код ЄДРПОУ 35009206).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕССЕТ» (79041, м. Львів, вул. Порохова, буд. 20Д, секція 5, код ЄДРПОУ 35101921) 123059 грн. безпідставно набутих штрафу, виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, а також 3028 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

2. У задоволенні позову в частині позовних вимог до Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, м. Львів, пл. Міцкевича, 8, код ЄДРПОУ 39778297) відмовити.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяБортник О.Ю.