Рішення

від 24.05.2024 по справі 300/882/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2024 р. справа № 300/882/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 довійськової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), за змістом якого просить суд:

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо невидачі належного речового майна при проходженні військової служби з 25.02.2022 по 27.09.2023 та при звільнені з неї;

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо невидачі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягало видачі;

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо невидачі переліку речового майна не отриманого при проходженні військової служби з 25.02.2022 по 27.09.2023;

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо невидачі речового атестату при його звільнені з військової служби з 25.02.2022 по 27.09.2023;

- зобов`язати видати не отримане під час проходження військової служби з 25.02.2022 по 27.09.2023 речове майно відповідно до "Норми № 2 забезпечення речовим майном офіцерів і прапорщиків Збройних Сил та інших військових формувань".

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час загальної мобілізації, та з 25.02.2022 по 27.09.2023 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач стверджує, що протягом періоду проходження військової служби останнього не було забезпечено речовим майном, а саме військовою формою. ОСОБА_1 не одноразового звертався до відповідача із проханням видати копію речового атестату та довідки із зазначенням суми вартості неотриманого речового майна.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.27).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 04.03.2024, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що при звільнені ОСОБА_1 претензій по речовому забезпеченні до військової частини НОМЕР_1 не мав, що підтверджується поданим ним рапортом від 27.09.2023. Зазначено, що позивачу при звільненні був виписаний речовий атестат військовослужбовця № 129 книжки № 78 серія АА, відповідно до якого позивач був забезпечений речовим майном, зокрема, військовою формою. Зокрема вказав, що відповідно до вимог Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за № 768/28898, позивачу, як військовослужбовцю військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період при звільненні речі, які ним не були отримані з будь-яких причини за період служби не видаються, тобто він не має права на отримання таких речей. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.30-33).

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзив на позов та в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.

ОСОБА_1 з 25.02.2022 призваний на військову службу під час загальної мобілізації на підставі Указу Президента України від 24.02.2024 № 69/2022, що підтверджується записом у військовому квитку серії НОМЕР_2 (а.с.18-24).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 27.09.2023 за № 270, солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) (а.с.17).

З 27.09.2023 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення, дана обставина також підтверджується записами, які містяться у військовому квитку серії НОМЕР_2 .

01.09.2023 ОСОБА_1 подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якого просив надати грошову виплату за неотримане майно, згідно картки обліку військового майна особистого користування (а.с.13)

В подальшому, за змістом заяви від 13.10.2023 ОСОБА_1 , звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із проханням видати копію речового атестату з 24.02.2022 по 27.09.2023 та довідку із зазначенням суми вартості неотриманого речового майна (а.с.14).

За змістом повторної заяви від 21.12.2023 ОСОБА_1 аналогічно звернуся до командира військової частини НОМЕР_1 із проханням видати копію речового атестату з 24.02.2022 по 27.09.2023 та довідку із зазначенням суми вартості неотриманого речового майна (а.с.15).

Факт отримання позивачем відповідей щодо вищевказаних звернень, судом не встанволено.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі належного речового майна при проходженні військової служби, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 1 Закону України № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 9 цього Закону встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У силу приписів абзацу 2 частини 1 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією є комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

За Конституцією України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію, а відповідний указ Президента України підлягає затвердженню Верховною Радою України (пункт 31 частини 1 статті 85, пункт 20 частини 1 статті 106).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє на момент винесення рішення.

Так, судом встановлено, що контрактів на проходження військової служби між ОСОБА_1 та військовою частиною НОМЕР_1 не укладалось, останній проходив службу по мобілізації, що також не заперечується позивачем.

В даному аспекті суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються, зокрема, відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 178 він визначає механізм виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Відповідно до пункту 2-3 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія вказаного Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 5 Порядку визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої, зокрема, Адміністрацією Держприкордонслужби, станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

У той же час, завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори визначає Інструкція № 232.

Згідно з пунктом 2 розділу I Інструкції № 232 основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили) в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.

Приписами пункту 4 розділу III Інструкції № 232 визначено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Зі змісту наведених норм слідує, що отримання військовослужбовцем довідки про вартість речового майна, що належить до видачі є підставою для нарахування останньому, за його бажанням, грошової компенсації за речове майно, яке не було отримане під час проходження служби.

Отже, право військовослужбовця на тримання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі нерозривно пов`язано з правом на отримання грошової компенсації за речове майно, яке не було отримане під час проходження служби.

Водночас, згідно з пунктом 17 розділу ІІІ Інструкції № 232 мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі.

Відповідно до пункту 29 розділу V Інструкції № 232 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

Аналогічна позиція викладена в роз`ясненні тимчасово виконуючого обов`язки начальника тилу командування логістики Командування Сухопутних військ Збройних Сил України від 12.12.2022 № 763/1340.

Таким чином, позивачу, як військовослужбовцю військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період при звільненні речі, які ним не були отримані з будь-яких причин за період служби не видаються, тобто, при звільненні в нього не виникає право на отримання таких речей.

Наведене свідчить, що в позивача, зарахованого на всі види грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 відповідно до указу Президента України та звільненого зі служби в особливий період, не виникло право на отримання грошової компенсації за речове майно, яке не було отримане ним під час проходження служби.

Відповідно, у відповідача не виникло обов`язку щодо видачі позивачу спірної довідки про вартість речового майна чи самого переліку речового майна, що належить до видачі, оскільки видача останніх зумовила б виникненню обставин, за яких відповідач всупереч положенням Інструкції № 232 був би зобов`язаний виплатити позивачу відповідну грошову компенсацію, на яку, як зазначено, останній не набув право.

Беручи до уваги наведене у свій сукупності суд констатує, що станом на час вирішення спору по суті, за наявних матеріалів справи відповідачем не було порушено права та охоронювані законом інтереси позивача.

Більше того, відповідачем надано копію речового атестата військовослужбовця № 129 від 14.10.2023, відповідно до змісту якого судом встановлено, що солдату ОСОБА_1 під час проходження військової служби видавалися предмети речового майна, що свідчить про отримання останнім під час проходження служби певних речей, водночас, суд звертає увагу, що позивачем не надано суду доказів, які б вказували на скасування відповідно атестату або оскарження його в судовому порядку (а.с.37).

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі як суб`єкти владних повноважень довели у повному об`ємі правомірність своїх дій.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, внаслідок чого, в задоволенні позову слід відмовити.

З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, суд не вбачає.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач:

Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.