Рішення

від 24.05.2024 по справі 320/24238/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2024 року № 320/24238/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна Контора Баришівської селищної ради» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и в:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду з позовом до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна Контора Баришівської селищної ради» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 133050,45 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2023 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у порядку письмового провадження).

Позивач вимоги обґрунтовує тим, що відповідач не працевлаштував осіб з інвалідністю та не сплатив самостійно адміністративно-господарські санкції. Загальна сума заборгованості за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік складає 133050,45 грн.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якої у 2022 році середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлено інвалідність та які фактично працювали склала 2 особи. Відповідач помилково в податковому розрахунку вказав 1 особу. Про допущення помилки позивача повідомлено та подано 13.07.2023 уточнені податкові розрахунки. Відповідач зазначає, що ним не було допущено невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, а мала місце помилка звітності, яку відповідач виправив.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій заперечив проти доводів відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна Контора Баришівської селищної ради» є юридичною особою, що забезпечує робочими місцями фізичних осіб та відповідно до вимог чинного законодавства перебуває на обліку за місцем реєстрації у Київському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до поданої відповідачем у 2022 році звітності середньооблікова кількість штатних працівників на товаристві складає 54 особи.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно - господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, надісланого відповідачу, кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше, складає у відповідача 1 одиниця.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у сумі 125614,19 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 7436,26 грн.

Зазначені санкції в добровільному порядку відповідач не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду про стягнення вказаних сум в примусовому порядку.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України №875-ХІІ визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 875-XII) визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (ч. 2 ст. 17 Закону № 875-XII).

За змістом статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Так, у частині першій статті 19 Закону № 875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону № 875-XII).

Згідно з частиною 4 статті 19 Закону № 875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Із системного аналізу вищезазначених законодавчих приписів убачається, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця;

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Отже, на підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

Згідно з частиною 6 статті 19 Закону № 875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

- про працевлаштованих осіб з інвалідністю;

- про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

- необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленогочастиною першоюцієї статті.

Відповідно до правових норм частин 7 статті 19 Закону № 875-XII отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

При цьому, частинами 10 13 статті 19 Закону № 875-XII передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно зчастиною першоюцієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно достатті 20 цього Закону.

Матеріалами справи підтверджено, що інформацію про кількість осіб з інвалідністю, які перебувають у трудових відносинах з Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна Контора Баришівської селищної ради» позивач отримав від Пенсійного фонду України з даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. До вищезазначеного реєстру інформація була включена на основі поданих товариством звітів - Додатку 1 «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам» до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого внеску.

Під час розгляду справи судом встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, а саме відповідними наказами (розпорядженнями) про прийняття на роботу, що протягом 2022 року в Комунальному підприємства «Житлово-експлуатаційна Контора Баришівської селищної ради» працювали наступні особи, які мають статус осіб з інвалідністю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Наявність у вказаних осіб статусу осіб з інвалідністю підтверджується наявними у справі копіями довідок до акту огляду МСЕК.

Відтак, загалом кількість осіб з інвалідністю, які протягом 2022 року перебували в трудових відносинах з Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна Контора Баришівської селищної ради» становила 5 осіб, а їх кількість протягом кожного місяця 2022 року варіювалась від 3 до 4 осіб (з урахуванням наказів про припинення трудового договорів).

В контексті встановлених обставин справи суд зазначає, що в поданих до контролюючого органу у 2022 році звітах «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» відповідачем була допущена помилка та у рядку 102 «Кількість працівників, яким відповідно до законодавства встановлено інвалідність».

В подальшому, вказані помилки було виправлене та подано до контролюючого органу уточнюючі розрахунки за 2022 рік, що підтверджується квитанціями з електронного реєстру про їх прийняття.

Відтак, відповідач вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушень вимог Закону №875-ХІІ при здійсненні господарської діяльності, оскільки працевлаштував на підприємство осіб з інвалідністю в кількості, що перевищує встановлений йому норматив робочих місць, та виправ допущену в податковому розрахунку помилку, що спростовує вину останнього у порушенні норм Закону №875-ХІІ.

З огляду на зазначені обставини, що встановлені під час розгляду справи та підтверджені належними доказами, суд приходить до висновку, що у 2022 році відповідач виконав встановлений для нього норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, який складав 2 особи.

Підсумовуючи суд зазначає, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо працевлаштування однієї особи з інвалідністю, тому підстав для нарахування та стягнення адміністративно-господарських санкцій суд не вбачає.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Оскільки спір вирішено не на користь суб`єкта владних повноважень, в силу вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.