Постанова

від 14.05.2024 по справі 260/4593/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/4593/23 пров. № А/857/2744/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

з участю секретаря судового засідання : Демидюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Луцовичем М.М., час проголошення рішення 15 год 36 хв у м. Ужгороді, повний текст судового рішення складено 28 грудня 2023 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Каштан до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю Каштан (далі - ТзОВ Каштан, Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) ГУ ДПС від 22.05.2023 за №00022570901, №00022560901.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ТзОВ Каштан у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. Крім того, доповідною запискою ГУ ДПС від 28.02.2023 з метою організації фактичних перевірок у березні-квітні 2023 року відділом контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, обслуговування акцизних складів та податкових постів, здійснено доперевірочний аналіз, за результатами якого встановлено суб`єктів господарювання (серед яких вказаний позивач), у яких наявні ризики порушень законодавства, що регулює діяльність у сфері роздрібної торгівлі алкогольними та тютюновими виробами. Також посадовими особами ГУ ДПС 19.04.2023 було проведено фактичну Товариства. Після ознайомлення з наказом про проведення фактичної перевірки засновник Товариства ОСОБА_1 відмовився поставити відмітку про ознайомлення з вказаними направленнями на перевірку, про що складено акт №81/09-01 відмови платника податків від підпису про ознайомлення з направленнями на фактичну перевірку. Відповідно до ст.86.1 ст.86 Податкового кодексу України (далі - ПК України, ПКУ) за результатами контрольно-перевірочних заходів 25.04.2022 було складено акт фактичної перевірки, в якому відображено всі порушення. ОСОБА_1 відмовився від підписання акту перевірки, про що було складено акт №83/09-01 відмови платника податків від підписання та отримання акту про результати фактичної перевірки. Вважає, що проведення фактичної перевірки позивача та винесення оспорюваних ППР є правомірним.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Позивач в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представниці відповідача Благої О.П., яка підтримала апеляційну скаргу, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ТзОВ Каштан зареєстроване та внесене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в якості юридичної особи, код ЄДРПОУ 22080407, місцезнаходження: Закарпатська область, місто Хуст, майдан Незалежності, буд.4, керівник ОСОБА_2 .

ГУ ДПС на підставі наказу №106-п від 01.03.2023, відповідно до п.п.20.1.10 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, відповідно до доповідної записки №156/07-16-09-01 від 28.02.2023, було проведено фактичну перевірку ТзОВ Каштан, що розташоване за адресою : м.Хуст, майдан Незалежності, буд.4.

ГУ ДПС були видані направлення на перевірку №811/09-01 та №812/09-01 від 19.04.2023 на проведення фактичної перевірки тривалістю 10 діб з 19.04.2023.

За результатами проведення фактичної перевірки ГУ ДПС було складено акт фактичної перевірки від 19.04.2023, яким встановлено порушення п.226.5, п.226.7 ст.226 ПК України та ст.11 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального №481/95-ВР від 19.12.1995 (далі - Закон №481/95-ВР) та ст.153 цього Закону.

За результатами фактичної перевірки контролюючим органом були сформовані ППР №00022560901 від 22.05.2023 про застосування фінансових санкцій у розмірі 6800,00 грн та №00022570901 від 22.05.2023 про застосування фінансових санкцій у розмірі 17000,00 грн.

Вважаючи протиправними оспорювані ППР, Товариство звернулося до адміністративного суду з вимогою про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що допущені контролюючим органом порушення вимог закону щодо призначення та проведення фактичної перевірки Товариства, зокрема, проведення фактичної перевірки за відсутності уповноваженого представника суб`єкта господарювання, призводять до відсутності правових наслідків такої.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.191.1.16 п.191.1 ст.191 ПК України, контролюючі органи здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального.

Згідно п.п.20.1.10 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.

Згідно п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульовано статтею 80 ПК України, пунктом 80.1 якої передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав :

- 80.2.1 у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

Згідно п.80.5 ст.80 ПК України, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до п.81.1 ст.81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів : направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, посадові особи контролюючого органу уповноважені розпочати проведення фактичної перевірки за умови пред`явлення платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, наказу про проведення перевірки та направлення на перевірку, до початку проведення перевірки.

У посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки.

Підстави для проведення перевірки чітко визначені пунктом 80.2 статті 80 ПК України.

Колегія суддів зазначає, що лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки.

Як зазначено у пункті 86.1 статті 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Пунктом 86.8 статті 86 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З аналізу наведених норм видно, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами. Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв`язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме: спочатку провести податкову перевірку.

Нормами ПК України встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, у випадку незаконності перевірки прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16.02.2016 по справі № 826/12651/14, від 27.01.2015 по справі №21-425а14 та у постановах Верховного Суду від 17.03.2018 по справі №1570/7146/18, від 24.10.2018 по справі № 808/1746/15, від 04.02.2019 по справі №807/242/14.

Отже, у разі недотримання вимог закону щодо процедури проведення податкової перевірки у контролюючого органу відсутні підстави для прийняття рішення за результатами виявлених порушень, а порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки. У випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Крім того, у спірному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють, у наказі не відображено в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності підприємства вимогам чинного законодавства, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти сумнівності, сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) була встановлена податковим органом.

Аналогічні висновки Верховний Суд застосував у постановах від 10.11.2022 по справі №440/1074/21, від 11.05.2023 по справі №500/5559/21.

При цьому як вірно вказав суд першої інстанції, таке правозастосування відповідає сталій позиції Верховного Суду, який, зокрема, у постанові від 25.05.2023 по справі №640/32632/20 вказав, що ППР, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване ППР, є достатніми для висновку про його протиправність. З урахуванням цього, Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.

З матеріалів справи видно, що після ознайомлення з наказом про проведення фактичної перевірки засновник Товариства - ОСОБА_1 відмовився поставити відмітку про ознайомлення з направленнями на перевірку, про що складено акт відмови платника податків від підпису про ознайомлення з направленнями на фактичну перевірку №81/09-01.

За результатами контрольно-перевірочних заходів відповідно до ст.86.1 ст.86 ПК України 19.04.2023 відповідачем було складено акт фактичної перевірки, в якому відображено виявлені порушення.

Засновник Товариства - ОСОБА_1 відмовився від підписання акту перевірки, про що було складено акт відмови платника податків від підписання та отримання акту про результати фактичної перевірки №83/09-01 від 25.04.2023.

Колегія суддів зазначає, що допитані у судовому засідання свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначили, що 19.04.2023 вони прибули для проведення фактичної перевірки ТзОВ Каштан за місцем провадження господарської діяльності. Перед початком фактичної перевірки пред`явили засновнику Товариства ОСОБА_1 свої службові посвідчення та направлення на проведення перевірки, а також вручили копію наказу №1184-п від 06.10.2021. Після ознайомлення з наказом на проведення фактичної перевірки ОСОБА_1 відмовився від підпису про ознайомлення з направленнями на перевірку, про що був складений акт, та в подальшому відмовився від підписання та отримання акту про результати фактичної перевірки, про що також було складено відповідний акт. Під час перевірки ОСОБА_1 зауважень не висловлював, заперечень щодо незгоди із висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті перевірки, не подавав.

При цьому, позивачем не заперечується факт відмови ОСОБА_1 від ознайомлення з направленнями на перевірку та ознайомлення і підписання акту перевірки з огляду на відсутність підстав проведення перевірки.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з позицією позивача, що засновник ОСОБА_1 не є уповноваженим представником ТзОВ Каштан, оскільки згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, є керівник ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції слушно зауважив, що будь-яких доказів щодо наявності ОСОБА_1 підпису від імені Товариства, до матеріалів справи відповідачем не подано, як і не підтверджено в судовому засіданні інспекторами ГУ ДПС перевірку повноважень ОСОБА_1 при здійсненні фактичної перевірки 19.04.2023.

Відтак, відповідачем здійснено фактичну перевірку суб`єкта господарювання у відсутності уповноваженого представника та без пред`явлення направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції), за відсутності підпису у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

При цьому, суд не повинен надавати оцінку правомірності оспорюваного рішення, оскільки порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки, що узгоджується позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 04.02.2019 по справі № 807/242/14, від 19.11.2019 по справі № 160/8859/18 та від 30.06.2019 по справі № 825/1747/17.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваних ППР та наявності підстав для їх скасування.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року по справі №260/4593/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 23.05.2024