Рішення

від 23.05.2024 по справі 910/5951/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.05.2024Справа № 910/5951/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІГРУП" (вул. Юри Гната, буд. 9, м. Київ, 03148)

про стягнення 469 500, 00 грн.

Представники сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІГРУП" про стягнення 469 500,00 грн., а саме 207 000,00 грн. пені та 262 500,00 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору №489/В33-2022 від 12.09.2022 року в частині своєчасної поставки товару згідно заявки позивача, внаслідок чого позивачем нарахована неустойка у вигляді пені та штрафу у вказаних сумах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 01.05.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 26.04.2023 року надійшла заява № 78/6-1549 від 28.04.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5951/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/5951/23 судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 08.05.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу відповідача: вул. Юри Гната, буд. 9, м. Київ, 03148, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також на зазначену в Договорі №489/В33-2022 від 12.09.2022 року адресу відповідача - АДРЕСА_2 .

Окрім того, про розгляд справи відповідач повідомлений шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача, зазначену в матеріалах справи, а саме: tov.suigroup@ukr.net, копії ухвали суду від 08.05.2023 року, факт отримання якої 08.05.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.

Наразі, копії ухвали суду від 08.05.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/5951/23 були повернуті на адресу суду неврученими відповідачу з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача зазначеній на конвертах.

Інші дані (адреси/ел.адреса), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі № 910/5951/23 від 08.05.2023 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 08.05.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "СВІГРУП" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

В свою чергу, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» замовники, визначені частиною дев`ятою статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі"/державні замовники у сфері оборони здійснюють публічні/оборонні закупівлі товарів, робіт і послуг без застосування процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених Законами України "Про публічні закупівлі" та "Про оборонні закупівлі".

Публічні закупівлі товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2022 р. № 185 "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1267) здійснюються замовниками без застосування процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".

Як встановлено судом за матеріалами справи, 12.09.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СВІГРУП» (постачальник за договором, відповідач у справі) та Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (замовник за договором, позивач у справі) укладено Договір №489/ВЗЗ-2022 (далі - Договір) за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити Замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток № 1), а Замовник - прийняти і оплатити такі товари (пункт 1.1 Договору).

Розділами 1-13 Договору сторони погодили предмет договору, якість товару та порядок контролю за якістю, ціну договору, порядок здійснення оплати, умови поставки товару, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 11.1 Договору цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовженого Указами Президента України від №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного станув Україні», від №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного станув Україні», від №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та від № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», а в частині оплати за поставлений товар - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань. Строк дії Договору може бути продовжений за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні понад період, визначений Указом Президента України від № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», але не довше ніж до 31.12.2022.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і замовника та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1.2 Договору найменування, номенклатура, асортимент та кількість товару зазначена в Додатку № 1 до цього Договору. Предметом закупівлі за цим Договором є Код ДК 021:2015:03140000 - 4: Продукція тваринництва та супутня продукція.

Відповідно до Специфікації від 12.09.2022 року, яка є Додатком №1 до Договору, сторони погодили поставку меду натурального, країна походження - Україна, загальною кількістю 30 000 кг, за ціною 150,00 грн. за один кг, на загальну суму 4 500 000,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до умов пункту 4.1 Договору ціна Договору складає 4 500 000,00 грн.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Так, у пункті 5.1 Договору сторони погодили, що розрахунки за товар, що поставляється Замовником проводяться шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару) з відстрочкою платежу до 30 календарних днів або до 10 календарних днів у випадку поставки продовольчого товару вітчизняного виробництва (згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від № 160 «Щодо забезпечення стабільної роботи виробників продовольства в умовах воєнного стану», з дати прийняття товару на склад Замовника та/або на склади військових частин Національної гвардії України (товароодержувачів), факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб Постачальника та Замовника (товароодержувача) на відповідній видатковій накладній.

Наразі, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини виконання умов Договору в частині здійснення оплати товару замовником не є предметом дослідження у даній справі.

Поряд із цим станом на час розгляду справи докази наявності претензій відповідача як продавця з питань здійснення оплати, та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості позивача з оплати поставленого відповідачем товару (меду натурального) в матеріалах справи відсутні.

Доказів наявності на момент реалізації сторонами правовідносин за спірним Договором та звернення ТОВ «СВІГРУП» до покупця з відповідними листами, вимогами, претензіями щодо питання невчасного здійснення оплати за поставлений товар сторонами суду не надано.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до умов пункту 6.1 Договору дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці Замовника, яка вручається під особистий підпис Постачальнику (представнику Постачальника) або у разі не прибуття вищезазначених осіб, надсилається Постачальнику рекомендованим листом із повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладеного, направленим на адресу Постачальника, зазначену в розділі 14 Договору.

У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару.

Постачальник (представник Постачальника) завчасно прибуває до Замовника для отримання письмової заявки.

У випадку корегування інформації яка зазначена у заявці, Замовник має право здійснити таке корегування засобами зв`язку з обов`язковим письмовим підтвердженням в подальшому. В разі відсутності письмового підтвердження таке корегування вважається не дійсним.

Як зазначає позивач у позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору позивачем 04.10.2022 року було надано відповідачу як постачальнику Заявку від 30.09.2022 року №78/8/2-1668 на поставку товару (меду) загальною кількістю 30 000 кг, а саме: м. Олександрія, 2000 кг у строк до 19.10.2022 року; с. Старе, 2000 кг до 17.10.2022 року; м. Київ (вул. Нижньоюрківська), 5000 кг до 12.10.2022 року; м. Київ (вул. Євгена Коновальця), 9000 кг до 10.10.2022; м. Київ (вул. Оборони Києва), 2000 кг до 10.10.2022 року; м. Дніпро, 10000 кг до 11.10.2022 року.

За умовами заявки доставка товару здійснюється на склад замовника (в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_3 ).

Копія Заявки від 30.09.2022 року №78/8/2-1668, яка містить підпис уповноваженого представника відповідача за довіреністю Павліченко В.О., наявна в матеріалах справи.

Згідно з пунктом 6.2 Договору передача (приймання - здача) товару здійснюється в пункті відвантаження Замовника за адресою: м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 8-А та/або в пунктах відвантаження військових частин Національної гвардії України (товароодержувачі), визначених заявкою Замовника.

При передачі товару Постачальник повинен направити до Замовника (товароодержувача) уповноваженого представника, який має право підпису на необхідних документах та який зобов`язаний передати всю необхідну товарно-супровідну документацію на товар, а Замовник (товароодержувач) зобов`язаний прийняти товар і підписати всі необхідні документи, що підтверджують передачу Товару. Присутність Постачальника (уповноваженого представника) під час приймання товару Замовником (товароодержувачем) є обов`язковою (пункт 6.4 Договору).

Пунктом 6.5 Договору також визначено, що на кожну партію товару, що постачається Постачальник обов`язково надає Замовнику (товароодержувачу) наступні документи, зокрема: товарно-транспортну накладну (у разі перевезення Товару автомобільним транспортом); рахунок-фактуру, підписану особою, уповноважену на підписання господарських та фінансових документів; видаткову накладну (у трьох примірниках), підписану особою, уповноважену на підписання господарських та фінансових документів; оригінал декларації виробника або сертифікат якості на поставлену партію харчового продукту, що підтверджують відповідність Товару, тощо.

Відповідно до пункту 6.7 Договору право власності на товар переходить від Постачальника до Замовника (товароодержувача) після прийняття товару на склад Замовника (товароодержувача), факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб Постачальника та Замовника (товароодержувача) на відповідній видатковій накладній. Датою прийняття товару Замовником (товароодержувачем) вважається дата, вказана уповноваженою особою Замовника (товароодержувача) на видатковій накладній.

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачу є видаткова накладна.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України та умов пункту 5.1 Договору відповідач був зобов`язаний здійснити поставку всього обсягу товару - 30000,00 кг на суму 4 500 000,00 грн. у строк 11.10.2022 - 19.10.2022 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в порушення умов Договору здійснено поставку товару у кількості 30 000 кг на загальну суму 4 500 000,00 грн за вказаною заявкою з порушенням обумовлених строків, а саме:

- 09.11.2022 року відповідачем було здійснено поставку товару у кількості 3000 кг вартістю 450 000, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № СГ-0000251 від 09.11.2022 року;

- 16.11.2022 року відповідачем було здійснено поставку товару у кількості 2000 кг вартістю 300 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № СГ-0000309 від 16.11.2022 року;

- 21.11.2022 року відповідачем було здійснено поставку товару у кількості 10 000 кг вартістю 1 500 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № СГ-0000327 від 21.11.2022 року;

- 28.11.2022 року відповідачем було здійснено поставку товару у кількості 2000 кг вартістю 300 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № СГ-0000351 від 28.11.2022 року;

- 28.11.2022 року відповідачем було здійснено поставку товару у кількості 6000 кг вартістю 900 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № СГ-0000350 від 28.11.2022 року;

- 07.12.2022 року відповідачем було здійснено поставку товару у кількості 2000 кг вартістю 300 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № СГ-0000376 від 07.12.2022 року;

- 23.12.2022 року відповідачем було здійснено поставку товару у кількості 5000 кг вартістю 750 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № СГ-0000404 від 23.12.2022 року.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару позивачем підтверджується підписами на видаткових накладних представника постачальника - ТОВ «Свігруп», засвідченим відбитком печатки, та представника покупця - Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зокрема, пунктом 2.1. Договору передбачено, що якість товару, що поставляється, повинна відповідати вимогам чинних нормативно-правових актів та ГСТУ, ДСТУ, ТУ на цей вид товару. Товар, який постачальник зобов`язується передати замовнику (товароодержувачу), має відповідати вимогам до його якості на момент передачі замовнику (товароодержувачу), а також протягмо строку його придатності. Пакування товару повинно відповідати діючим стандартам, технічним умовам та забезпечувати зберігання споживацьких властивостей під час його транспортування та зберігання. Маркування товару повинно відповідати вимогам Закону України "Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів" від 16.12.2018 та Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" від 23.12.1997 року № 771/97-ВР.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару (меду) у кількості 30 000 кг на суму 4 500 000,00 грн за вказаними видатковими накладними позивачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору та Специфікації, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність якісних показників товару, упаковки (пакування), маркування, транспортування, зберігання ознак псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до наявних в матеріалах справи видаткових накладних відповідачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару позивачу - Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, а позивачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачеві товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються відповідачем у поданому до суду відзиві.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за змістом видаткових накладних, наявних в матеріалах справи, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару (меду натурального) у загальній кількості 30 000 кг. Також, відповідачем не дотримано визначені позивачем розміри партій і є невідповідність між кількістю вказаній у заявці із кількістю товару, що мала бути поставлена в узгоджений сторонами строк.

Як зазначає позивач та встановлено судом, за умовами Заявки №78/8/2-1668 від 30.09.2022 року відповідач був зобов`язаний здійснити поставку товару шістьома партіями на склад замовника (в/ч НОМЕР_1 НГУ АДРЕСА_3 ). У строк до 10.10.2022 відповідач мав здійснити поставку товару (меду) двома партіями 2000 кг та 9000 кг, натомість здійснив постачання 3000 кг - 09.11.2022 року, 6000 кг-28.11.2022 року; 2000 гк - 28.11.2022 року; у строк до 11.10.2022 товар у кількості 10 000 кг - постачання здійснене 21.11.2022 року; у строк до 12.10.2022 - 5000 кг, постачання здійснене 23.12.2022 року; у строк до 17.10.2022 - 2000 кг, постачання здійснене 07.12.2022 року та до 19.10.2022 - 2000 кг, в той час як постачання здійснене 16.11.2022 року.

Поряд із цим, за висновками суду під час визначення періоду прострочення позивачем правомірно враховані умови щодо місця постачання, зазначені в Заявці, у співвідношенні з даними видаткових накладних, в кожній з яких зазначено конкретного одержувача товару: В/ч ІНФОРМАЦІЯ_1, В/ч НОМЕР_2 , В/ч НОМЕР_3 , Київський інститут НГУ, В/ч НОМЕР_4 , В/ч НОМЕР_1 .

Згідно з пунктом 8.3 Договору за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці Замовника, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару.

Аналогічні умови щодо відповідальності постачальника за порушення строку поставки товару містить Заявка від 30.09.2022 року №78/8/2-1668.

Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, оскільки, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару, позивачем на підставі статей 216-218, 231 ГК України та пункту 8.3 Договору нараховано відповідачеві пеню в розмірі 207 000, 00 грн та штраф в розмірі 262 500, 00 грн, які позивач просить суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань в частині здійснення своєчасної поставки товару, передбаченого умовами Договору, відсутності боргу з оплати штрафних санкцій або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору № 489/ВЗЗ-2022 від 12.09.2022 року та/або його окремих положень, а також розірвання правочину на час фактичного виконання сторонами суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині постачання товару покупцю - військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у визначені Договором строки.

Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, даною нормою, що належить застосуванню до правовідносин сторін, пов`язаних із виконанням зобов`язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України, чітко встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Відтак, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, пені та штрафу, передбаченої пунктом 8.3. Договору.

Зокрема, за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці Замовника, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару (пункт 8.3. Договору).

При цьому, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 8.3 Договору пені, штрафу та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов`язань.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та штрафу, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та штраф з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань в розмірі 207 000,00 грн. пені та 262 500,00 грн. 7% штрафу за невиконання Договору в частині здійснення своєчасної поставки товару відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару за Договором у встановлений строк та правомірність нарахування у зв`язку з цим пені та штрафу, розмір заборгованості зі сплати якої відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної поставки товару відповідач суду не представив, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 207 000,00 грн та штрафу в розмірі 262 500, 00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІГРУП" (вул. Юри Гната, буд. 9, м. Київ, 03148; код ЄДРПОУ 44727768) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) 207 000 (двісті сім тисяч) грн. 00 коп. пені, 262 500 (двісті шістдесят дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. штрафу та 7 042 (сім тисяч сорок дві) грн. 50 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 23 травня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон