Рішення

від 15.05.2024 по справі 757/13626/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/13626/24-ц

Пр. № 2-5670/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №757/13626/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА» про визнання трудових правовідносин припиненими, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА» про визнання трудових правовідносин припиненими.

Так, позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА» - ОСОБА_1 було призначено на посаду директора підприємства.

У зв`язку з тим, що з початку повномаштабного вторгнення росії в Україну 24.02.2022 року ТОВ «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА»» фактично не здійснює господарську діяльність, учасники не цікавляться долею юридичної особи, підтримують фактично дії країни агресора по відношенню до України, тому позивач прийняв рішення про розірвання трудового договору з ТОВ «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА» за власним бажанням.

06 листопада 2023 року позивачем подано заяву про звільнення з посади директора ТОВ «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА» 26 листопада 2023 року, за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, однак його не було звільнено.

Позивач стверджує, що він вчинив всі можливі, передбачені ст. 38 КЗпП України, ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», дії, необхідні для припинення трудових відносин, однак трудові відносини розірвано не було.

Відтак, просить суд:

- визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА» з 28 грудня 2023 року, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора ТОВ «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА», на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

27.03.2024 ухвалою суду було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.

В судове засідання представником позивача було подано заяву до суду, в якій зазначено про розгляд справи без його участі, вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Окрім цього, до суду від відповідача не було подано жодних документів на спростування доводів позивача.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА» - ОСОБА_1 було призначено на посаду директора підприємства.

Надалі, відповідно до наказу №1 від 11 серпня 2014 року позивач приступив до виконання своїх посадових обов`язків на посаді директора з 11.08.2014 року за сумісництвом посад.

11 серпня 2014 року, з позивачем було укладено безстроковий Трудовий договір №1, з якого вбачається, що: згідно пункту 8.2. Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк за власним бажанням на підставах, передбачених чинним законодавством України, за умови попереднього письмового повідомлення Засновників Товариства про наступне звільнення за 2 (два) тижні до дати звільнення.

Звільнення керівника підприємства може відбуватись за наступних підстав: у зв`язку із закінченням строку контракту (п. 2 ст. 36 КЗпП); на підставах, передбачених у контракті (п. 8 ст. 36 КЗпП); з ініціативи працівника (ч. 1 ст. 38 КЗпП) - за умови попереднього письмового повідомлення Засновників Товариства про наступне звільнення за 2 (два) тижні до дати звільнення. за згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП); з ініціативи власника або уповноваженого органу (ст. 40, 41 КЗпП).

Також, відповідний запис про позивача, як керівника юридичної особи було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до відомостей ЄДР розмір статутного капіталу складає 1050 гривень та засновниками ТОВ «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА» є: ПРИВАТНА УСТАНОВА ДОДАТКОВОЇ ОСВІТИ "ТРАНСЛІНК-ОСВІТА", резидентство: Російська Федерація, Місцезнаходження: Російська Федерація, 117519, код 1127799016950; Російська Федерація, м.Москва, вул.Червоного Маяка. буд. 4, корпус 2, поверх 1, приміщення V, кімната 7, Розмір частки засновника (учасника): 360,00 грн.; ОСОБА_2 , громадянство: Російська Федерація, Місцезнаходження: Російська федерація, 111033, ід.код 772201231647; Російська федерація, м.Москва, вул.Волочаєвська, буд. 4, кв. 24. Розмір частки засновника (учасника): 690,00 грн.

Позивач стверджує, що у зв`язку з тим, що з початку повномаштабного вторгнення Росії в Україну 24.02.2022 року ТОВ «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА»» фактично не здійснює господарську діяльність, учасники не цікавляться долею юридичної особи, підтримують фактично дії країни агресора по відношенню до України, тому він прийняв рішення про розірвання трудового договору з ТОВ «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА» за власним бажанням.

06 листопада 2023 року позивачем подано заяву про звільнення з посади директора ТОВ «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА» 26 листопада 2023 року за власним бажанням, на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

27 листопада 2023 року за вихідним № 11 позивачем, як директором ТОВ «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА» складно повідомлення про скликання (проведення) позачергових зборів учасників товариства з ініціативи виконавчого органу товариства.

Так, на розгляд позачергових загальних зборів учасників Товариства було винесено питання, а саме: розгляд заяви ОСОБА_1 від 06.11.2023 року про звільнення за власним бажанням з посади директора товариства; прийняття рішення про призначення директора товариства; прийняття рішення про уповноваження на здійснення державної реєстрації змін у відомостях про товариство.

Дату, час та місце проведення позачергових загальних зборів учасників Товариства встановлено на 28 грудня 2023 року о 12 год. 00 хв., за адресою: АДРЕСА_1 .

В той же час учасники товариства мають зареєстроване місце проживання на території країни-агресора та постійно знаходяться на території російської федерації. Жодного контакту у позивача з ними не має з 24.02.2022 року - з початку повномаштабного вторгнення росії до України.

Відтак, позивач вчинив всі можливі, передбачені ст. 38 КЗпП України, ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», дії, необхідні для припинення трудових відносин, однак трудові відносини розірвано не було.

З врахуванням зазнчаеного, варто зазначити, що частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 38 КЗпП України, працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за угодою сторін без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до вимог ст. 232 КЗпП України трудові спори безпосередньо розглядаються в судах.

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися ст. 38 Кодексу законів про працю України й ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

За змістом положень ст. 38 Кодексу законів про працю України та ст. ст. 30, 31, 39, 42 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", право директора на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення, створити новий виконавчий орган та внести дані зміни в Єдиний державний реєстр.

Згідно із статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року N 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року N 8-рп/2007, та від 29 січня 2008 року N 2- рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Згідно з ч. 3 ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення).

Пунктом 7 частини другої статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що до компетенції загальних зборів учасників належить, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства. Питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону.

Статтею 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» зазначено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також з ініціативи виконавчого органу товариства.

Згідно з ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників. Повідомлення надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими. Зазначена правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі N 520/11437/16-ц, у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року, у справі N 758/1861/18.

Відповідно до п. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться, зокрема на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, а також судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби щодо: зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

Частиною 2 ст. 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.12.2019р. у справі №758/1861/18 (провадження № 61-49113св18) зазначено, що «установлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання звільнення директора на порядок денний, передача печатки, документів уповноваженій особі свідчать про те, що позивач дотримався процедури звільнення із займаної посади директора товариства. Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Водночас особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими».

Так, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно з ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, та набрала чинності 11.09.1997 року, нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

З зазначеного, вбачається, що кожна особа вправі розпоряджатись своїми права на свій розсуд, в тому числі правом на вибір праці, а тому позивач не позбавлений прав використати в повній мірі надані йому права самостійно прийняти рішення про звільнення з займаної посади, в разі порушення норм трудового законодавства.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що бездіяльністю відповідача є невизнання права позивача на вільний вибір праці, відтак, суд вважає, що вимоги позивача є правомірними та відповідають вимогам законодавства, а іншого не було спростовано.

Таким чином, з огляду на бездіяльність відповідача та відсутність можливості вимагати винесення відповідного рішення уповноваженим органом юридичної особи, у зв`язку із звільненням позивача із займаної посади на підставі статті 38 КЗпП України, в ході розгляду справи знайшли своє підтвердження, а тому даний позов підлягає задоволенню.

Так, у відповідності до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1 211,20 гривень.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 141, 229, 258, 263-265, 280 ЦПК України, ст.ст. 21, 36,38,40 КЗпП України суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА» про визнання трудових правовідносин припиненими, - задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА» з 28 грудня 2023 року, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора ТОВ «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА», на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА» на користь ОСОБА_1 судовий з бір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 зареєстрований: АДРЕСА_2 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел НОМЕР_2

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА-ОСВІТА», код ЄДРПОУ: 39345383, юридична адреса: Україна, 01133, місто Київ, вулиця генерала Алмазова (Кутузова), будинок 18/7, офіс 113, тел: +380 (67) 504 9582, електронна пошта:ІНФОРМАЦІЯ_2.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений 15.05.2024.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА