Рішення

від 16.05.2024 по справі 904/14/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2024м. ДніпроСправа № 904/14/24Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від прокуратури: Скрипник К.Ю.;

від позивача: не з`явилися;

від відповідача: не з`явилися;

від третьої особи: не з`явилися;

дослідивши матеріали справи №904/14/24

за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Дніпропетровської обласної військової адміністрації)

до Славгородської селищної ради

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ДЕРЖАВНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛІСИ УКРАЇНИ"

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою і повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Дніпропетровська обласна прокуратура (далі прокуратура, прокурор) в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації (далі - позивач) звернулася до суду з позовною заявою до Славгородської селищної ради (далі - відповідач), у якій прокуратура просить суд:

(1) усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 38,1812 га, кадастровий номер 1224880500:01:002:0212 шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 38,1812 га, кадастровий номер 1224880500:01:002:0212, проведену на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Раївської сільської ради Синельниківського району Єрьоміної С.М. №52026729 від 22.04.2020 (номер відомостей про речове право 36306242);

(2) зобов`язати відповідача усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 38,1812 га, кадастровий номер 1224880500:01:002:0212 шляхом її повернення на користь держави в особі позивача з незаконного володіння відповідача.

(3) скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 38,1812 га, кадастровий номер 1224880500:01:002:0212 у Державному земельному кадастрі.

Судові витрати прокуратура просить суд покласти на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/14/24 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.01.2024.

Ухвалою від 08.01.2024 позовну заяву залишено без руху, прокуратурі запропоновано надати до господарського суду документи, які підтверджують відправлення позивачу копії позовної заяви і доданих до неї документів листом з описом вкладень.

Через відділ документального забезпечення 12.01.2024 від прокуратури надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд» 11.01.2024 про усунення недоліків позовної заяви, у якій прокурор сформулював позовні вимоги в новій редакції.

Через відділ документального забезпечення від 12.01.2024 від прокуратури надійшло клопотання, сформоване в системі «Електронний суд» 11.01.2024 про залучення третьої особи, у якому прокурор просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".

Ухвалою від 12.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. До участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено ДЕРЖАВНЕ СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ ГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО "ЛІСИ УКРАЇНИ" (далі - третя особа-1), розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 07.02.2024.

Ухвалою від 07.02.2024 продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено до 06.03.2024.

Через відділ документального забезпечення 08.02.2024 від позивача надійшли письмові пояснення, які позивач просить суд врахувати при прийнятті рішення та подальший розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача.

Через відділ документального забезпечення 20.02.2024 від відповідача надійшов лист, у якому відповідач позовні вимоги підтримав та просив розглянути справу без його участі та винести рішення відповідно до чинного законодавства.

Ухвалою від 06.03.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 04.04.2024.

За результатами судового засідання 04.04.2024 в судовому розгляді оголошено перерву до 02.05.2024.

Ухвалою від 02.05.2024 розгляд справи по суті відкладено до 16.05.2024.

Через відділ документального забезпечення 15.05.2024 від прокуратури надійшло клопотання, сформоване в системі "Електронний суд" 15.05.2024, в якому прокурор зазначив, що Верховним Судом у постанові від 20.12.2023 у справі №916/1517/22 зроблено висновок у подібних правовідносинах, згідно з яким, у випадку коли незаконно сформована земельна ділянка має частковий перетин із землями державного лісового фонду, тобто лише частина є власністю держави, а інша її частина належить до земель комунальної власності, то її повернення порушуватиме право комунальної власності, а її часткове повернення неможливе у зв`язку із її сформованістю як єдиного об`єкта цивільних прав.

Відтак прокурор у клопотанні просить задовольнити позов в частині усунення перешкод у здійсненні позивачем прав користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації комунальної власності та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, а також вирішити питання про залишення без розгляду позову в частині вимоги про зобов`язання відповідача повернути позивачу спірну земельну ділянку.

В судовому засіданні 12.06.2024 прокурор відповів на запитання суду, надав пояснення у справі та підтримав позовні вимоги.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, 08.02.2024 від позивача надійшли письмові пояснення, у яких позивач просив суд розгляд справи здійснювати за відсутності свого представника.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, 20.02.2024 від відповідача надійшов лист, у якому відповідач просив суд розгляд справи здійснювати за відсутності свого представника.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції прокурора

Спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, а фактично має частковий перетин з межами державного лісового фонду.

Прокурор вважає, що наказом Головного управління Дежгеокадастру у Дніпропетровській області, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення фактично припинено право постійного користування філії «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Ліси України» та змінено цільове призначення спірної земельної ділянки із земель лісового фонду на землі сільськогосподарського призначення, також змінено форму власності з державної на комунальну.

Оскільки така зміна цільового призначення спірної земельної ділянки не відповідає положенням законодавства прокурор вбачає підстави для задоволення позовних вимог та захисту інтересів держави.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач вказав, що права на земельні ділянки лісогосподарського призначення підтверджуються планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування в силу приписів Закону.

Позивач зауважив, що не володів інформацією про вилучення спірної земельної ділянки та зміни її цільового призначення.

Проти представництва прокурором інтересів держави в особі позивача останній заперечень не має.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач позовні вимоги підтримує та просить суд прийняти рішення у відповідності до вимог законодавства.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: визначення цільового призначення земельної ділянки; визначення форми власності спірної земельної ділянки та власників (постійних користувачів) до передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність відповідачу; правомірності формування спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав; належності обрання способу захисту і його спроможності захистити інтереси власника спірної земельної ділянки (її частини).

Суд встановив, що 06.06.2018 наказом №4-2211/15-18-сг Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» відповідачу передано у комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2052,5858 га (п. 1).

В подальшому, 04.01.2019 наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-24/15-19-сг Про внесення змін до наказу №4-2211/15-18-сг від 06.06.2018 внесено зміни, зокрема, в п. 1 цифри « 2052,5858 га» замінено на « 2158,7451 га».

Того ж дня, 04.01.2019 між Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області та відповідачем складено акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність. Вказана передача земельних ділянок відбулася відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-24/15-19-сг від 04.01.2019.

До матеріалів справи долучено лист державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 26.06.2023 за №270, у якому останнє повідомило прокуратуру, що спірна земельна ділянка має частковий перетин з межами державного лісового фонду квартал 44-45 Любимівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Ліси України», орієнтовна площа перетину 37,6284 га із загальної площі ділянки 38,1812 га.

Вказана земельна ділянка частково відноситься до складу земель, які перебувають у віданні філії «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Ліси України».

За матеріалами лісовпорядкування 2013 року квартали 44-45 Любимівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Ліси України» не відносяться до земель природно-заповідного фонду чи інших земель із особливим статусом.

Також до справи долучено лист Східного лісового офісу від 06.07.2023 за №788, у якому останній повідомив, що за інформацією отриманою від філії «Дніпровське лісове господарство» спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, відповідно до матеріалів лісовпорядкування розміщена в кварталі 44 Любимівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» (до 2023 року державне підприємство «Дніпровський лісгосп»).

У цьому листі зазначено, що більш детальну інформацію, зокрема, щодо виділу та значення виду лісових угідь, підприємство надати не може, у зв`язку із відсутністю повного доступу до кадастрової карти Держгеокадастр.

Категорія лісів рекреаційно-оздоровчі. Вилучення спірної земельної ділянки з лісовим господарством не погоджувалося, землевпорядна документація не надходила, інвентаризація земель не здійснювалася.

В якості додатку до листа Східного лісового офісу від 06.07.2023 за №788 долучено лист філії «Дніпровське лісове господарство» від 04.07.2023 за №01-05/291.

Згідно із листом філії «Дніпровське лісове господарство» від 13.11.2023 остання інформує прокуратуру, що спірна земельна ділянка належить до земель Державного Лісового Фонду, знаходиться на території кварталів 44-45 Любимівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство».

Філія зауважує, що не погоджувала проєктів землеустрою та не надавала дозвільних документів на передачу або зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення.

Наведені вище обставини зумовили звернення прокурора до суду з даним позовом, який обумовлений захистом інтересів Держави Україна.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову прокурор визначив (1) усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, (2) зобов`язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі позивача з незаконного володіння відповідача та (3) скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки.

В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка сформована за результатами інвентаризації частково за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні філії «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Петриківське лісове господарство» та використовуються для ведення лісового господарства.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Приписами ч. 1 ст. 18 ЗК України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

У відповідності до ст. 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Статтею 5 ЛК України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст. 7 ЛК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) територіальною громадою такою земельною ділянкою.

Статтею 45 ЛК України визначено, що лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Згідно п. 5 р. V Прикінцеві положення Лісового кодексу України (в редакції, чинній з 28.03.2006 до 16.01.2020) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Пунктом 5 розділу V Прикінцеві положення Лісового кодексу України (в редакції, чинній з 16.01.2020 до 27.05.2021) було визначено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 р. VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №910/9256/16, від 15.01.2019 у справі №907/459/17, від 19.06.2019 у справі №911/604/18, від 27.01.2020 у справі №617/964/15-ц та від 22.06.2020 у справі №297/2935/16-ц, від 21.04.2021 у справі №707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі №367/3877/15-ц, від 01.03.2018 у справі №910/19932/16, від 04.08.2021 у справі №925/889/19.

Так, з наявних у справі доказів вбачається, що приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами, які викопійовано з планшета №8 Любимівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» лісовпорядкування Любимівського лісництва, матеріалами базового лісовпорядкування Любимівського лісництва.

Варто відзначити, що згідно з інформацією наданою державним підприємством «Харківська державна лісовпорядна експедиція» у листі від 26.06.2023 за №270 спірна земельна ділянка має частковий перетин з межами державного лісового фонду кварталів 44-45 Любиміського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Ліси України» і площа такого перетину становить 37,6284 га із загальної площі ділянки 38,1812 га.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Варто акцентувати увагу, що відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували приналежність спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення до передачі такої земельної ділянки у комунальну власність відповідачу.

Більш того, відповідач заявлені прокурором позовні вимоги підтримав та просив ухвалити рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

Між тим, державна реєстрація спірної земельної ділянки за відповідачем відбулася 17.04.2020, що вбачається із наданих прокурором відомостей про земельну ділянку і станом на 17.04.2020 п. 5 р. V Прикінцеві положення Лісового кодексу України (в редакції, чинній з 16.01.2020 до 27.05.2021) було визначено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Суд зауважує і на тому, що докази здійснення державної реєстрації права постійного користування на частину спірної земельної ділянки за філією «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Петриківське лісове господарство» відсутні, тому належними доказами такого права є планово-картографічні матеріали.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що частина спірної земельної ділянки (орієнтовна площа 37,6284 га із загальної площі ділянки 38,1812 га) до виникнення спірних правовідносин на праві постійного користування належала філії «Дніпровське лісове господарство».

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 7 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проєктами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. ч. 4, 8 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Водночас, згідно з ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 31 ЛК України визначено, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

З аналізу зазначених норм вбачається, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій /в даному випадку у розпорядженні позивача/.

За вказаних обставин справи та з урахуванням положень законодавства, філія «Дніпровське лісове господарство» є законним користувачем земель лісогосподарського призначення, до складу яких входить у тому числі частина спірної земельної ділянки, яка перебуває у розпорядженні позивача.

З матеріалів справи вбачається, що відбулася зміна цільового призначення частини спірної земельної ділянки, однак докази того, що зміна цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення відбулася за погодженням з Кабінетом Міністрів України у справі відсутні.

Отже, вилучена ГУ Держгеокадастру з державного лісового фонду спірна земельна ділянка на момент її передачі в комунальну власність відповідачу та на теперішній час належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні філії «Дніпровське лісове господарство» та належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими на час їх передачі в комунальну власність відповідачу мав здійснювати включно позивач.

Як свідчать матеріали справи, позивачем як розпорядником земель лісового фонду не приймались будь-які рішення щодо відчуження спірної земельної ділянки, а тому логічним є висновок, що частина вказаної ділянки вибула з володіння власника поза його волею.

З огляду на викладене, Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області неправомірно вилучено частину спірної земельної ділянки, яка належить до земель лісогосподарського призначення та без відповідних погоджень була віднесена до земель сільськогосподарського призначення і в подальшому незаконно передана відповідачу у комунальну власність.

Варто відзначити і те, що відповідач, який вважає себе правомірним власником спірної земельної ділянки, не надав суду доказів того, що зміна цільового призначення спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення здійснилася за погодженням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до вимог ст. ст. 57, 59 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства, здійснюється без їх вилучення у постійного лісокористувача з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 ЗК України, відповідно до якої на час виникнення спірних відносин земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, могли вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим кодексом.

Частинами 2 та 9 ст. 149 ЗК України було визначено, що вилучення земельних ділянок, провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад, відповідно до їх повноважень.

Кабінет Міністрів України, зокрема, вилучав земельні ділянки державної власності, які перебували у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для не лісогосподарських потреб.

Оскільки спірна ділянка та права на неї є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (Постанова Великої Палати Верховного Суду України від 14.11.2018 №183/1617/16).

Згідно із п. 5 ст. 27 ЛК України Кабінет Міністрів у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Згідно із п. 4 ст. 31 ЛК України обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

Вказане свідчить, що вилучена ГУ Держгеокадастру з державного лісового фонду спірна земельна ділянка на момент зміни її цільового призначення та передачі в комунальну власність відповідачу і на теперішній час належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувала і на даний час перебуває у постійному користуванні філії «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Ліси України» та є землею державного лісового фонду, розпорядження якими на час їх передачі в комунальну власність відповідачу мав здійснювати виключно позивач.

Варто зауважити, що зміна цільового призначення земель лісового фонду, до якого належить і частина спірної земельної ділянки, відбувається за погодженням із Кабінетом Міністрів України, а передача у власність (в тому числі комунальну) здійснюється Кабінетом Міністрів України, а не ГУ Держгеокадастром у Дніпропетровській області.

Відсутність належних доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та спрямованого на відчуження такої земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади Дніпропетровської обласної державної адміністрації, вказує на те, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у комунальну власність спірної земельної ділянки зі зміною її цільового призначення.

Таким чином, ГУ Держгеокадастру в односторонньому та позасудовому порядку, поза межами компетенції, поза волею належного власника - держави, незаконно змінено цільове призначення та вилучено спірну земельну ділянку орієнтовною площею 37,6284 га із загальної площі ділянки 38,1812 га із земель лісогосподарського призначення та постійного землекористування філії «Дніпровське лісове господарство», яка в подальшому неправомірно була передана в комунальну власність територіальної громади відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17.04.2020 за відповідачем на праві комунальної власності зареєстровано земельну ділянку площею 38,1812 га з кадастровим номером 1224880500:01:002:0212.

Підставою для реєстрації права власності за відповідачем визначено наказ, серія та номер: №4-2211/15-18-сг, виданий 06.06.2018, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області; наказ, серія та номер: 4-24/15-19-сг, виданий 04.01.2019, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області; акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність, серія та номер: б/н, виданий 04.01.2019, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області/Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області.

Таким чином, вищезазначеним наказом до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності включено земельну ділянку, частина якої відноситься до земель лісогосподарського призначення державної власності, чим по суті неправомірно змінено цільове призначення частини спірної земельної ділянки внаслідок порушення встановленої законом процедури такої зміни та передано в комунальну власність відповідачу як землі сільськогосподарського призначення.

Внаслідок передачі ділянки лісогосподарського призначення у комунальну власність порушено права та інтереси законного її власника - держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (наразі Дніпропетровської обласної військової адміністрації).

Відповідно до ст. 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом російської федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз положень ст. 117 ЗК України свідчить про те, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власнику належить, зокрема, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.

За приписами ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Натомість, від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Виключно на пленарних засіданнях міської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин (пункти 30 і 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Тобто, передачу земельної ділянки з однієї форми власності до іншої може здійснювати відповідний компетентний уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування за відповідним рішенням.

Частина спірної земельної ділянки, яка була включена до складу земельної ділянки з кадастровим номером 1224880500:01:002:0212 є землею лісогосподарського призначення, а отже до передачі в комунальну власність відповідачу перебувала у державні власності і функції власника щодо розпорядження даною земельною ділянкою державної форми власності здійснювала саме Дніпропетровська обласна державна адміністрація (наразі Дніпропетровська обласна військова адміністрація).

Крім того, за приписами ст. 117 ЗК України якщо земельні ділянки державної форми власності перебувають у постійному користуванні державних підприємств, то такі не можуть бути передані у комунальну власність.

Як вбачається з наявних у справі доказів частина спірної земельної ділянки, яка перебувала у державній власності є землею лісогосподарського призначення, яка перебувала у постійному користуванні державного підприємства філії «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Ліси України», а вказане виключає передачу такої земельної ділянки до комунальної власності.

Суд вважає встановленою обставину, що філія «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Ліси України» має на праві постійного користування частину спірної земельної ділянки (орієнтовна площа 37,6284 га), яка входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 1224880500:01:002:0212.

Суд також визнає лист державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 26.06.2023 за №270 допустимим доказом того, що спірна земельна ділянка має частковий перетин з межами державного лісового фонду кварталів 44-45 Любимівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Ліси України», орієнтовна площа перетину 37,6284 га із загальної площі спірної земельної ділянки 38,1812 га. Вказана земельна ділянка частково відноситься до складу земель, які перебувають у віданні філії «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Ліси України».

Оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що належних підстав для визнання права постійного користування філії «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Ліси України» земельною ділянкою лісогосподарського призначення припиненим не вбачається, а тому дії органів державної влади (ГУ Держгеокадастру), спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

За змістом ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як встановлено судом, вибуття спірної земельної ділянки відбулось поза волею держави, як її власника.

Крім того суд враховує, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №367/2022/15-ц від 29.05.2019).

З огляду на здійснений правовий аналіз наявних у справі доказів, суд доходить висновку про задоволення вимоги щодо усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 38,1812 га, кадастровий номер 1224880500:01:002:0212 шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 38,1812 га, кадастровий номер 1224880500:01:002:0212, проведену на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Раївської сільської ради Синельниківського району Єрьоміної С.М. №52026729 від 22.04.2020 (номер відомостей про речове право 36306242).

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж. Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принцип об`єктивності, достовірності та повноти внесених відомостей.

Пунктом 107 Порядку введення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 визначено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); нормативна грошова оцінка.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству (ч. 1 ст. 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Більш того, державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є, зокрема, невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини (ч. ч. 5, 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, документами, що підтверджують право постійного користування на землі державного лісового фонду, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, місять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, якими визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (які прокурором долучені до матеріалів справи).

У листі державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 26.06.2023 №270 зазначено, що спірна земельна ділянка має частковий перетин з межами державного лісового фонду кварталу 44-45 Любимівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Ліси України» становить 37,6284 га із загальної площі ділянки 38,1812 га.

Зважаючи на те, що Головним Управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області незаконно змінено цільове призначення частини спірної земельної ділянки, здійснено незаконно і розпорядження частиною спірної земельної ділянки лісового фонду з числа земель державної власності, тому і державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 1224880500:01:002:0212 як земельної ділянки сільськогосподарського призначення, є такою що суперечить законодавству.

Окрім вищенаведених порушень, при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1224880500:01:002:0212 в Державний земельний кадастр всупереч вимогам ст. ст. 18-20 ЗК України та фактичного виду використання земельної ділянки внесено відомості про вид використання земельної ділянки для ведення сільського господарства, проте частина земельної ділянки площею 37,6284 га відноситься до земель державної власності та перебуває у постійному користуванні філії «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Ліси України».

З огляду на висновки суду, філія «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Ліси України» є законним постійним користувачем земель лісогосподарського призначення, власником яких є позивач, зокрема, ділянки площею 37,6284 га, яка входить до складу спірної земельної ділянки площею 38,1812 га з кадастровим номером 1224880500:01:002:0212 та передана в комунальну власність відповідачу для ведення сільського господарства.

При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру. Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру. Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини (ч. ч. 4, 5 ст. 20 ЗК України).

Зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі якщо земельна ділянка перебуває у користуванні на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, у заставі - із землекористувачем, заставодержателем (ч. 7 ст. 20 ЗК України).

За наведених обставин, незаконне формування земельної ділянки з кадастровим номером 1224880500:01:002:0212 з цільовим призначенням - для ведення сільського господарського на земельній ділянці державної власності лісогосподарського призначення, без вилучення земельної ділянки у постійного користувача, зміни цільового призначення земельної ділянки та подальша наявність відомостей про неї в Державному земельному кадастрі як земель сільськогосподарського призначення порушуватиме принцип об`єктивності, достовірності, повноти відомостей.

Відповідно до ч. 13 ст. 791 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтями 16, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.

З наявних у справі доказів вбачається, що проведена державна реєстрація земельної ділянки, площею 38,1812 га з кадастровим номером 1224880500:01:002:0212 у Державному земельному кадастрі є неправомірною.

Також, суд звертає увагу на те, що за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2023 у справі №373/626/17, формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та об`єднання, із присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик, не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб, зокрема, і шляхом витребування цих ділянок. Подібний висновок також викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 18.04.2023 у справі №357/8277/19, постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №910/2722/22, від 13.12.2023 у справі №921/290/23.

У ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Крім того, якщо зміна цільового призначення земельної ділянки передбачається лише щодо її частини для поділу земельної ділянки необхідно застосовувати положення статті 56 Закону України «Про землеустрій» щодо виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок, яка розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.

За змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права припиняються.

Велика Палата Верховного Суду, у п. 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 висловилася щодо того, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпний та висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №484/629/19 та у постанові Вищого господарського суду України від 05.09.2017 у справі №925/200/17.

Обґрунтовуючи позовну вимогу про скасування державної реєстрації земельної ділянки, загальною площею 38,1812 га, кадастровий номер 1224880500:01:002:0212 у Державному земельному кадастрі прокурор акцентував увагу, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, оскільки є земельною ділянкою лісогосподарського призначення та відповідно до ст. 7 ЛК України, ст. ст. 19, 55, 57, 84, 149 ЗК України за своїм цільовим призначенням не може бути віднесена до категорії земель землі «сільськогосподарського призначення», а тому слід захистити інтереси Держави Україна та скасувати державну реєстрацію такої земельної ділянки.

Варто наголосити, що скасування державної реєстрації земельної ділянки можливе лише щодо сформованого об`єкту цивільних прав земельної ділянки. В даному випадку земельна ділянка з кадастровим номером 1224880500:01:002:0212 та загальною площею 38,1812 га є сформованим об`єктом цивільних прав, яка в подальшому потребує виготовлення технічної документації щодо поділу вказаної земельної ділянки на дві окремі частини з врахуванням різного цільового призначення її частин та подальшої їх реєстрації в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 1224880500:01:002:0212 частково відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» і відповідно до положень ст. ст. 20, 83, 122, 141, 142, 149, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, з огляду на її цільове призначення, не передбачається можливості її відведення у комунальну власність за категорією земель - землі сільськогосподарського призначення, враховуючи висновок суду про неможливість її передачі у комунальну власність за наказом Головного управління Держгеодастру у Дніпропетровській області, наявні підстави також і для скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі, як належного способу захисту порушеного права разом із вимогою негаторного позову, оскільки таке скасування припиняє право володіння відповідача.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що «у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах №911/3311/17, №911/3574/17, №911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі №911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року в справі №676/62/17 (провадження №61-7083св19) де зазначено, що «серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння».

За змістом ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ст. 393 ЦК України).

Порушення порядку зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам (ст. 21 ЗК України).

У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки (аналогічний правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 19.06.2013 у справі №6-57цс13, від 01.07.2015 у справі №6-319цс15).

Отже, зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічні висновки зроблені, зокрема у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.01.2022 у справі №363/2877/18 (провадження №61-12012св20), від 16.02.2022 у справі №363/669/17 (провадження №61-9067св21).

Отже, заявлена прокурором вимога про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 38,1812 га, кадастровий номер 1224880500:01:002:0212 шляхом її повернення на користь держави в особі позивача з незаконного володіння відповідача не відповідає наведеним вище висновкам Верховного Суду.

У справі, що розглядається, за доводами прокурора незаконно сформована спірна земельна ділянка частково (орієнтовна площа перетину 37,6284 га) накладається на землі державного лісового фонду, отже лише частина спірної земельної ділянки є власністю держави, інша її частина належить до земель комунальної власності.

Як зазначалось вище, через відділ документального забезпечення 15.05.2024 від прокуратури надійшло клопотання, сформоване в системі "Електронний суд" 15.05.2024, в якому прокурор зазначив, що Верховним Судом у постанові від 20.12.2023 у справі №916/1517/22 зроблено висновок у подібних правовідносинах, згідно з яким, у випадку коли незаконно сформована земельна ділянка має частковий перетин із землями державного лісового фонду, тобто лише частина є власністю держави, а інша її частина належить до земель комунальної власності, то її повернення порушуватиме право комунальної власності, а її часткове повернення неможливе у зв`язку із її сформованістю як єдиного об`єкта цивільних прав.

Відтак, прокурор у клопотанні просить задовольнити позов в частині усунення перешкод у здійсненні позивачем прав користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації комунальної власності та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, а також вирішити питання про залишення без розгляду позову в частині вимоги про зобов`язання відповідача повернути позивачу спірну земельну ділянку (при цьому прокурор посилається на п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України, згідно з якою суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду).

За встановлених вище обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку, що повернення земельної ділянки загальною площею 38,1812 га у власність держави порушуватиме право комунальної власності відповідача на частину земельної ділянки, а часткове її повернення неможливе у зв`язку з її сформованістю як єдиного об`єкта цивільних прав. Відповідно, зобов`язати відповідача повернути незаконно сформовану земельну ділянку на користь позивача у такому випадку буде неправомірним, при цьому здійснити її поділ неможливо (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2023 у cправі №916/1517/22).

Таким чином, заявлена прокурором вимога про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 38,1812 га, кадастровий номер 1224880500:01:002:0212 шляхом її повернення на користь держави задоволенню не підлягає.

При цьому суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України оскільки відповідна заява подана прокурором після початку розгляду справи по суті.

Також суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог суд має встановити, якого саме результату позивач (в даному випадку прокуратура) хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі №9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі №750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 31)).

Як зазначалось вище, скасування державної реєстрації земельної ділянки можливе лише щодо сформованого об`єкта цивільних прав земельної ділянки. В даному випадку земельна ділянка з кадастровим номером 1224880500:01:002:0212 та загальною площею 38,1812 га є сформованим об`єктом цивільних прав, а часткове задоволення позовних вимог спрямоване на подальше виготовлення технічної документації щодо поділу вказаної земельної ділянки на дві окремі частини з врахуванням різного цільового призначення її частин та подальшої їх реєстрації в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Аналізуючи заявлені прокуратурою позовні вимоги, суд доходить висновку, що метою позову у справі №904/14/24 є захист інтересів держави шляхом повернення у державну власність земель лісогосподарського призначення.

Суд вважає, що часткове задоволення позовних вимог шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на вказану земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі спрямоване на відновлення державної власності на землі державного лісового фонду, оскільки створює можливість та підстави сформувати нові об`єкти цивільних прав з урахуванням дійсного цільового призначення земельних ділянок.

Щодо представництва прокурором інтересів держави

Оскільки прокурор (та позивач) оспорюють реєстрацію земельної ділянки та її подальшу передачу із державної до комунальної форми власності, Дніпропетровська обласна державна адміністрація (Дніпропетровська обласна військова адміністрація) є належним позивачем у справі.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеним законом.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду із позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, прокуратура листом від 11.08.2023 звернулася до позивача із запитом інформації та доказів на її підтвердження щодо факту незаконного вибуття із державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка перебувала у постійному користуванні філії «Дніпровське лісове господарство» державного підприємства «Ліси України». Також прокуратура просила позивача повідомити про вжиті заходи з метою усунення порушень в строк до 25.08.2023.

Позивач у відповідь на лист прокуратури повідомив (у листі від 25.08.2023), що судові справи відносно даної земельної ділянки відсутні.

Листом від 14.09.2023 позивач додатково повідомив прокуратуру, що заходи з метою усунення виявлених порушень позивачем не вживалися.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункти 8.16, 8.17).

Отже, прокурором дотримано процедуру, передбачену статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому, звернення прокурора до суду в інтересах даного органу в цьому випадку є обґрунтованим.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача у розмірі 4.294,40 грн (за дві вимоги немайнового характеру із застосуванням понижуючого коефіцієнту).

Витрати зі сплати судового збору в частині відмови у позові покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією (49004, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ОЛЕКСАНДРА ПОЛЯ, будинок 1; ідентифікаційний код 00022467) права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 38,1812 га, кадастровий номер 1224880500:01:002:0212 шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 38,1812 га, кадастровий номер 1224880500:01:002:0212, проведену на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Раївської сільської ради Синельниківського району Єрьоміної С.М. №52026729 від 22.04.2020 (номер відомостей про речове право 36306242).

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 38,1812 га, кадастровий номер 1224880500:01:002:0212 у Державному земельному кадастрі.

Стягнути з СЛАВГОРОДСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ (52580, Україна, Синельниківський р-н, Дніпропетровська обл., селище міського типу Славгород, вулиця Космонавтів, будинок, 30; ідентифікаційний код 04339630) на користь ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ПРОКУРАТУРИ (Україна, 49044, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО, будинок 38; ідентифікаційний код 02909938) 4.294,40 грн (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири грн 40 к.) судового збору.

В решті позовних вимог (про зобов`язання повернути земельну ділянку) відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 27.05.2024.

Суддя С.А. Дупляк