Рішення

від 21.05.2024 по справі 164/1801/21

МАНЕВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа: 164/1801/21

п/с 2/164/69/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2024 року. Селище Маневичі.

Маневицький районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Токарської І.С.,

з участю секретарів Гейко І.А., Наумик Н.В., Панасюк Ю.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Опорного закладу загальної середньої освіти «Троянівський ліцей» Маневицької селищної ради Волинської області Будь О.В.,

представників відповідача відділу освіти, молоді та спорту Гапонюка С.В., Марчука В.В.,

представника відповідача Маневицької селищної ради Швеця О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Опорного закладу загальної середньої освіти «Троянівський ліцей» Маневицької селищної ради Волинської області, Відділу освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради Волинської області, Маневицької селищної ради Волинської області про визнання незаконним та скасування наказу «Про відсторонення від роботи», поновлення у виконанні трудових обов`язків, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовнихвимог.

ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який обґрунтувала тим, що відповідно до наказу № 16-к від 21 січня 2013 року її призначено на посаду вчителя історії загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Троянівка, який на даний час перейменовано на Опорний заклад загальної освіти «Троянівський ліцей» Маневицької селищної ради Волинської області. 04 листопада 2021 року позивачку повідомленням № 21 було попереджено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 і, в подальшому, адміністрація ліцею протягом декількох днів вимагала медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, чим грубо порушували її конституційне право на повноцінну роботу. 05 листопада 2021 року директором ОЗЗСО «Троянівський ліцей» видано наказ № 143к/тр від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », яким відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ, наказом МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153, п. 416 Постанови від 09 грудня 2020 року № 1236, позивачку відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року. Вважає наказ про відсторонення від роботи незаконним і таким, що не відповідає чинному законодавству та грубо порушує її трудові права, а тому просила позов задовольнити, визнати незаконним та скасувати наказ 143к/тр від 05 листопада 2021 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати по справі.

Процесуальні судові рішення у справі

Ухвалою від 20 грудня 2021 року було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 17 січня 2022 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою від 01 листопада 2022 року залучено до розгляду справи співвідповідачів - Відділ освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради Волинської області та Маневицьку селищну раду Волинської області.

Ухвалою від 27 грудня 2022 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №130/3548/21 за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати (за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року).

Ухвалою від 18 січня 2024 року провадження у справі поновлено та призначено судове засідання.

Зміст заперечень відповідачів.

В судовому засіданні представник відповідача Опорного закладузагальноїсередньоїосвіти «Троянівськийліцей»Маневицькоїселищної радиВолинськоїобластіБудь О.В. позов заперечила, зазначила, що наказ про відсторонення позивачки від роботи відповідає вимогам чинного законодавства, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просила відмовити.

Представник Відділу освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради та представник Маневицької селищної ради Камінь-Каширського району Волинської області, кожен зокрема, позов заперечили, вважають, що відсторонення позивача від роботи та наказ № 143-к/тр від 05 листопада 2021 року є законними та відповідають нормам чинного законодавства. 4 листопада 2021 року позивачку ОСОБА_1 повідомленням №21 було попереджено про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID 19, а так як нею не було надано інформацію про вакцинацію, 5 листопада 2021 року директором ліцею було видано відповідний наказ про відсторонення. На підставі викладеного просили відмовити у задоволенні позову.

Позиція суду.

Згідно із положеннями статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є:

1) верховенство права;

2)повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом;

3)гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

4)змагальність сторін;

5)диспозитивність;

6)пропорційність;

7)обов`язковість судового рішення;

8)забезпечення права на апеляційний перегляд справи;

9)забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом;

10)розумність строків розгляду справи;

11)неприпустимість зловживання процесуальними правами;

12)відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено,що позивач ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем - Опорним закладомзагальної середньоїосвіти «Троянівськийліцей» Маневицькоїселищної радиВолинської області, працює на посаді вчителя історії, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 21 січня 2013 року (а.с.11 14).

04 листопада 2021 року директором Опорного закладузагальної середньоїосвіти «Троянівськийліцей» Маневицькоїселищної радиВолинської області О.Будь позивачу ОСОБА_1 вручено письмове Повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, в якому доведено до відома включення працівників закладів освіти у перелік професій, що підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, роз`яснено змістстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,наказу Міністерстваохорони здоров`я«Про затвердженняПереліку професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням»№2153від 04жовтня 2021року і запропоновано до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність щеплення або медичну довідку про абсолютні протипоказання, з яким позивачка ознайомлена 04 листопада 2021 року (а.с.9).

На підставі наказу директора Опорного закладузагальної середньоїосвіти «Троянівськийліцей» Маневицькоїселищної радиВолинської області О. Будь № 143-к/тр від 5 листопада 2021 року ОСОБА_1 було відсторонено від роботи з 8 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати, з яким позивачку було ознайомлено (а.с.10).

Із пояснень у судовому засіданні представників відповідачів, кожного зокрема, встановлено, що при застосуванні до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Також відповідачами не надано суду доказів того, що було неможливо встановити дистанційну форму навчання для виконання ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків. Відповідачем Опорним закладом загальної середньоїосвіти «Троянівськийліцей» Маневицькоїселищної радиВолинської області не доведено, а судом не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні від роботи саме позивачки, яка не відмовлялася від вакцинації та на момент відсторонення мала антитіла COVID-19, що підтверджується відповідною довідкою медичного закладу і про що повідомляла адміністрацію навчального закладу.

За таких обставин, на думку суду, дії роботодавця в цьому випадку були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Згідно з ст. 21 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Частиною першою статті 46 КЗпП України унормовано, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначенестаттею 43 Конституції Україниправо на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

За приписами частини другої статті 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод при втручанні у права людини повинен бути дотриманий принцип пропорційності, тобто чи є відповідний захід нагально потрібним і у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути законної мети задля якої він застосується.

Щодо стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення.

Частиною другоюстатті 2 КЗпП Українипередбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП України).

Відповідно до частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»заробітна платаце винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 569/16206/21 (провадження № 61-5055св22) зазначено, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, тому тут не йдеться про звільнення з роботи. Однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

А тому, зважаючи на вищевикладене, суд приходить висновку, що відсторонення позивачки ОСОБА_1 не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки, а тому наказ №143 к/тр від 5 листопада 2021 року підлягає скасуванню, а з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за період з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків і зборів.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Позивача було відсторонено від роботи з 8 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Враховуючи ту обставину, щонаказом МОЗ України № 380 від 25 лютого 2022 року, який опублікований 28 лютого 2022 року, було зупинено діюнаказу МОЗ України № 2153 від 4 жовтня 2021 року«Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленнямдо завершення воєнного стану в Україні», тому позивач підлягала допуску роботодавцем до роботи з 1 березня 2022 року.

З дослідженої в судовому засіданні довідки відділу освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради Волинської області № 592 від 15 листопада 2021 року про доходи ОСОБА_1 встановлено, що її заробітна плата у вересні 2021 року становила 9407 гривень 73 копійки, а в жовтні 2021 року - 14667 гривень 73 копійки.

Відповідно до п. 2, 8постанови КМУ № 100 від 8 лютого 1995 року«Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»середньоденний заробіток позивача становить 573 гривні 23 копійки (9407,73 гривень + 14667,73 гривень/42 дні).

Виходячи з наведеного, а також положень ч. 2ст. 235 КЗпП Українина користь позивача підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за весь час відсторонення відроботи та вимушеного прогулу (з 8 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року) на суму 46431 гривень 63 копійки (573,23 гривень х 81 день).

Враховуючи вищевикладене, з відповідача Опорного закладузагальної середньоїосвіти «Троянівськийліцей» Маневицькоїселищної радиВолинської області на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню 46431 гривень 63 копійки середнього заробітку за час відсторонення від роботи та вимушеного прогулу.

Заперечень щодо вищевказаного розрахунку, зазначеного ОСОБА_1 у позовній заяві відповідачами не надано.

Рішення про стягнення середнього заробітку за один місяць відповідно до ч. 1ст. 430 ЦПК Українипідлягає до негайного виконання.

Також суд, проаналізуваши обставини справи, приходить висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради Волинської області, Маневицької селищної ради Волинської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньомісячного заробітку слід відмовити, оскільки права позивача були порушені саме роботодавцем, який має відповідати за цим позовом, а відділ освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради Волинської області та Маневицька селищна рада Волинської області є неналежними відповідачами у даній справі.

Згідно зст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно дост. 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Витрати фізичних осіб, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

Згідно зст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Суд має право накласти арешт на грошові кошти чи майно сторони, на яку судовим рішенням покладено витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; у межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до акту № 1 здачі-приймання наданих послуг за Договором про надання юридичних послуг № 25 від 25 листопада 2021 року, позивачем ОСОБА_1 були понесені витрати на правничу допомогу по справі на загальну суму 5000 гривень.

Опорним закладомзагальної середньоїосвіти «Троянівськийліцей» Маневицькоїселищної радиВолинської області клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до суду подано не було, неспівмірність таких витрат стороною відповідача не доведена.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до ст.ст.137, 141 ЦПК України з відповідача Опорного закладузагальної середньоїосвіти «Троянівськийліцей» Маневицькоїселищної радиВолинської області підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 1816 гривень судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову, 5000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі ст.ст.3,8,43 Конституції України, ст.ст.2,2-1,5-1,21,46,51,94,232,235 КЗпП України,наказом МОЗ № 2153 від 4 жовтня 2021 року«Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»,постановою КМУ № 1236 від 9 грудня 2020 року«Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»,керуючись ст.ст.2-5,10-13,76-81,89,133,137,141,258-259,263-265,268,354-355,430 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 143-к/тр від 05 листопада 2021 року Опорного закладу загальної середньої освіти «Троянівський ліцей» Маневицької селищної ради Волинської області «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Стягнути з Опорного закладу загальної середньої освіти «Троянівський ліцей» Маневицької селищної ради Волинської області на користь ОСОБА_1 46431 (сорок шість тисяч чотириста тридцять одну) гривню 63 копійки середнього заробітку за час відсторонення від роботи та вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків і зборів.

Рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає до негайного виконання.

Стягнути з Опорного закладу загальної середньої освіти «Троянівський ліцей» Маневицької селищної ради Волинської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1816 гривень та 5000 гривень витрат на професійну (правничу) допомогу.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділуосвіти,молоді таспорту Маневицькоїселищної радиВолинської області, Маневицької селищноїради Волинськоїобласті провизнання незаконнимта скасуваннянаказу «Провідсторонення відроботи», стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідачі: Опорний заклад загальної середньої освіти «Троянівський ліцей» Маневицької селищної ради Волинської області, адреса: 44622, с. Троянівка Камінь-Каширський район Волинська область, вул. Лугова, 52, ЄДРПОУ 25085977.

Маневицька селищна рада Волинської області, адреса: 44601, сел. Маневичі Камінь-Каширський район Волинська область, вул. Незалежності, 30.

Відділ освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради, адреса: 44601, сел. Маневичі Камінь-Каширський район Волинська область, вул. Освітянська, 4.

Повний текст судового рішення складено 24 травня 2024 року.

Суддя

Маневицького районного суду І.С. Токарська