Рішення

від 23.05.2024 по справі 935/205/24

КОРОСТИШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 935/205/24

Провадження № 2/935/445/24

РІШЕННЯ

Іменем України

23 травня 2024 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Янчук В.В.,

зі секретарем - Кумечко С.М.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коростишів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Коростишівського професійного аграрного ліцею про визнання дій протиправними, поновлення виплат середнього заробітку та проведення перерахунку,-

УСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій позивача, зеречнь відповідача:

ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Сироткіна А.О., звернувсь до суду з позовом до Коростишівського професійного аграрного ліцею, в якому просить:

- визнати дії Коростишівського професійного аграрного ліцею із зупинення виплати середнього заробітку ОСОБА_4 на посаді майстра виробничого навчання на час несення військової служби з 19.07.2022 року протиправною;

- зобов`язати Коростишівський професійний аграрний ліцей поновити нарахування та виплату середнього заробітку ОСОБА_4 з 19.07.2022 року на посаді майстра виробничого навчання на час несення військової служби;

- стягнути з Коростишівського професійного аграрного ліцею на користь ОСОБА_4 судові витрати: правничі послуги на загальну суму 10 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що з 16.04.2013 позивач зарахований на посаду майстра виробничого навчання. З 15.05.2017 ОСОБА_4 проходить військову службу за контрактом на посаді офіцерського складу військовій частині НОМЕР_1 . Позивач з 15.05.2017 по 19.07.2022 р. отримував заробітну плату за основним місцем роботи у Коростишівському професійному ліцеї на посаді майстра виробничого навчання.

Не заперечує, що після набрання чинності 19 липня 2022року Закону № 2352-IХ, він втратив право на гарантії щодо збереження середнього заробітку за місцем праці, що були передбачені ч.3ст.119 КЗпП України, однак на нього поширюються гарантії, встановлені ч.2ст.57 Закону України «Про освіту»(далі Закону № 2145-VIII), як педагогічного працівника, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації.

15.11.2023 на адресу відповідача було направлено лист «Заява», де позивач пропонував в добровільному порядку здійснити перерахунок, та поновити виплату заробітної плати, проте відповіді від відповідача позивач не отримав.

За вказаних обставин позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом.

До суду, відповідачем, Коростишівським професійним аграрним ліцеєм подано відзив , відповідно до якого просили відмовити в задоволенні позову.

Відзив мотивований тим, що у відповідності до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022, виплата середнього заробітку на час несення військової служби не передбачена і виключена взагалі, ним керується Коростишівський професійний аграрний ліцей, який не є госпрозрахунковим суб`єктом господарювання, відповідно до кошторису, власних коштів і фінансових надходжень не має, а також не має коштів на виплату середньої заробітної плати за час несення військової служби за контрактом. Крім того, у зв`язку з обмеженим фінансуванням видатків на господарські потреби, виплату заробітної плати в Коростишівському професійному аграрному ліцеї проведена оптимізація чисельності працюючих, і всім працівникам оплата праці здійснюється в розмірі 0,7 ставки, а також зменшена чисельність працюючих. На даний час позивач проходить військову службу у Збройних Силах України за контрактом, є офіцером і відповідно отримує заробітну плату.

Відповідь на відзив, позивачем та представником до суду не подано.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Коростишівського районного суду Житомирської області від 16.01.2024 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з мотивів та доводів, що викладені в позові та просила їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 , просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 з 16.04.2013 прийнятий на посаду майстра виробничого навчання до Андрушівського професійного ліцею, правонаступником якого з вересня 2020 р. є Коростишівський професійний аграрний ліцей ( а.с.9 -12).

Як вбачається з наказу № 70-ОС від 01.08.2014 р. Андрушівського професійного ліцею, з 01.08.2014 ОСОБА_4 призваний на військову службу та останньому збережено робоче місце роботи майстра виробничого навчання до одного року з виплатою середнього заробітку ( а.с. 12).

14 липня 2015 року з військовослужбовцем ОСОБА_4 , укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію, та прийнятий на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

З 19 липня 2022 року ОСОБА_4 припинено нарахування та виплату середнього заробітку, про що підтвердили сторони в судовому засіданні. Наказу про припинення нарахувань та виплату середнього заробітку відповідачем не приймалось.

За змістом положеньстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідностатті 24 Конституції Українигарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно достатті 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 48 Конституції Українипередбачає, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до частин першої-третьоїстатті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ(Закон №2232- XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.Статтею 2 Закону №2232-XIIвстановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

У листі Міністерства оборони України від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417 щодо особливого періоду зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.

Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє дотепер.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

У кодексі законів про працю України надано визначення трудового договору.

Так, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Глава VII Закону № 2232-ХІІ регулює особливості призову під час мобілізації.

Згідно частини другоїстатті 39 Закону №2232-ХІІгромадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьоюстатті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті53і частиною другою статті57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті44, частиною першою статті54і частиною третьою статті63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другоюстатті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Частиною третьоюстатті 119 Кодексу законів про працю України(КЗпП) (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»внесено зміни та у частині третійстатті 119 КЗпПслова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2022 року, набрав чинності 19 липня 2022 року, а отже з 19 липня 2022 року частина 3статті 119 КЗпП Українидіє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, із набранням чинності Законом № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участю працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, відповідно до яких з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Отже, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правових підстав для збереження середнього заробітку за таким працівником немає.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП України, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призову на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку стосовно виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Відповідно до частини першоїстатті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується тойзакон, під час дії якого вони настали.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змістустатті 58 Конституції України, викладеними урішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується тойзаконабо інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; діязаконута іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цимзакономабо іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третястатті 119 КЗпП Українив редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першоюстатті 17 Конституції Україниє найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаногорішеннязазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено врішенніцього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Разом з тим, Урядом прийнятопостанову від28лютого 2022року №168«Питання деякихвиплат військовослужбовцям,особам рядовогоі начальницькогоскладу,поліцейським таїх сім`ямпід часдії воєнногостану» ( в редакції що діяла в період з 19.07.2022 по 31.05.2023) .

Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Таким чином, законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Враховуючи, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №2352 -ІХ не визначено особливостей застосування норм частини третьоїстатті 119 КЗпП України, то з дня набрання чинності Законом №2352 - ІХ за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу до дня набрання чинностіЗаконом №2352 -ІХ, слід зберігати лише місце роботи (посаду).

На цей часЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХє чинним та обов`язковим до виконання.

Таким чином, з моменту набрання чинностіЗаконом №2352 - ІХне вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом.

З наведеного вбачається висновок, що положення ч. 3ст. 119 КзпП України, у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинностіЗаконом №2352-ІХ. Починаючи з 19 липня 2022 року, відповідач був позбавлений права зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення ч. 3ст. 119 КзпП Українибули виключені.

При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону.

Кабінетом Міністрів України прийнятопостанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Таким чином позивачу, який перебуває на військовій службі, щомісячно виплачується винагорода. З часу набрання чинностіЗаконом № 2352-ІХраніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленомузакономрозмірі.

Отже, саме з 19 липня 2022 року законодавчо врегульовано питання виплат грошового забезпечення військовослужбовцям, які мають здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому на роботодавця не покладається обов`язок по збереженню та виплаті середнього заробітку за особами, визначеними в ч.3ст.119 КЗпП України.

Щодо вимоги позивача про визнання дій відповідача протиправними у зв`язку з тим, що до ОСОБА_4 , як педагогічного працівника, який проходить військову службу за контрактом поширюються гарантії щодо збереження середнього заробітку, які визначені у ч.2ст.57 Закону України «Про освіту»( у редакціїЗакону № 1357-IХ), слід виходити з наступного.

Згідно положень ч.2ст.57 Закону України «Про освіту»( у редакції, чинній на час припинення виплат з 19.07.2022) за педагогічним чи науково-педагогічним працівником попередній середній заробіток зберігається у двох випадках: у разі проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період .

Проходження військової служби в Збройних Силах України, врегульованоЗаконом України « Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з частиною другоюстатті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною 6статті 2 вказаного Законувизначено такі види військової служби:

-строкова військова служба;

-військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

-військова служба за контрактом осіб рядового складу;

-військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

-військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);

-військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

-військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

-військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Виходячи із системного аналізу норм ч.2ст.57 Закону України «Про освіту», ч.ч.2,6ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також дослідивши зміст контракту від 14 липня 2015 року, який укладений з військовослужбовцем ОСОБА_4 , суд дійшов висновку, що оскільки позивач проходить військову службу за контрактом, тобто в добровільному порядку, а не за призовом, тому гарантії, передбачені ч.2ст.57 Закону України «Про освіту», на нього не поширюються.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання дій відповідача протиправними щодо припинення виплат середнього заробітку позивачу з 19.07.2022, що має наслідком відмови в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно, у зв`язку із відмовою у задоволенні вимоги про визнання дій протиправними, не підлягає до задоволення і вимога про зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату середнього заробітку позивачу з 19.07.2022 р. на посаді майстра виробничого навчання на час несення військової служби, яка є похідною.

Згідно частини 1статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 3 статті12та частини 1 статті81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не знайшли своє обґрунтування, а в їх задоволенні слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( справа Серявін проти України, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно дост.141 ЦПК України, судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до Коростишівського професійного аграрного ліцею про визнання дій протиправними, поновлення виплат середнього заробітку та проведення перерахунку - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення суду складено: 27 травня 2024 р.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Відповідач: Коростишівський професійний аграрний ліцей, місцезнаходження: вул. Семінарська,118, м. Коростишів, Житомирської області, ЄДРПОУ 05536413.

Суддя В.В. Янчук.