Рішення

від 23.05.2024 по справі 530/598/24

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/598/24

2-о/530/48/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

23.05.2024 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Тараненко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Зіньків справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження", місце знаходження: с.Шилівка, Зіньківського району, Полтавської області в особі директора ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; заінтересована особа: Зіньківська міська рада, місце знаходження: м.Зіньків, вул.Воздвиженська, 40, Полтавського району, Полтавської області про встановлення факту присвоєння адреси нежитловому приміщенню, -

В С Т А Н О В И В:

Заявник, ТОВ "Відродження" звернулася вЗіньківський районнийсуд Полтавськоїобласті іззаявою про встановлення факту присвоєння адреси нежитловому приміщенню магазин позначений літерою Ж-1, розташованому за адресою: Полтавська область Полтавський район м. Зіньків, вулиця Воздвиженська,49 присвоєно адресу: 38100, Полтавська область, Полтавський район, місто Зіньків, вулиця Воздвиженська,49 літ.З власником якого є ТОВ "Відродження" , код ЄДРПОУ 32653929.

В судовезасідання представник заявникаТОВ"Відродження", ОСОБА_1 не з`явилася, надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Заінтересована особа: представник Зіньківської міської ради Полтавської області у судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Зачитавши заяви, дослідивши наявні матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддівУкраїнивирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов`язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності зіст. 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями15та16 ЦК Українипередбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положеньст. 315 ЦПК Україниюридичні факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, встановлюють у судовому порядку, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно ч.1.ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 2ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 3ст. 13 ЦПК України, визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 7ст.19 ЦПК Українивизначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Порядок судочинства у справах про встановлення юридичних фактів врегульованостаттями 315-319 ЦПК. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду за таких умов: 1) факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій; 2) для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення; 3) встановлення факту не має бути пов`язано з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого суду; 5) заявник не має іншої можливості одержати чи поновити документи, які посвідчують факт, що має юридичні наслідки. Наявність спору про право, не підвідомчого судам, не є перешкодою для судового встановлення юридичного факту. Чинним законодавством не передбачений інший позасудовий порядок встановлення юридичних фактів.

В судовому засіданні було встановлено, що 24 червня 2006 року згідно договору купівлі-продажу серії ВСХ № 715353 ТОВ "Відродження" стало власником нежитлової будівлі (магазину) літ. Ж-1, яка знаходиться в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Зіньківського районного нотаріального округу Полтавської області Глушенком В.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1484 (а.с.6).

27.02.2023 року директор ТОВ "Відродження" ОСОБА_1 звернулася до відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Зіньківської міської ради про зміну адреси об`єкту нерухомого майна, а саме приватному нежитловому приміщенню (магазину), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ТОВ "Відродження" напідставі договору купівлі-продажу,який посвідчений приватним нотаріусом Зіньківського районного нотаріального округу Полтавської області Глушенком В.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1484 ( а.с. 6)

27.02.2023 року за № 04-12/18 директор ТОВ "Відродження" ОСОБА_1 отримала рішення відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Зіньківської міської ради про відмову у зміні адреси об`єкту нерухомого майна (а.с.15-16).

Станом на 27.02.2023 року в електронному реєстрі будівельної діяльності мається інформація про присвоєння адреси: АДРЕСА_2 , іншому об`єкту нерухомого майна внаслідок чого відбулося дублювання адреси нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1ст. 293 ЦПКокреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з положеннями п. 5 ч. 2ст. 293 ЦПК,суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Згідност. 319 ЦПК Україниу рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Згідно зПостановою Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про становлення фактів, що мають юридичне значення», наведений уст. 273 ЦПКперелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених умов, суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 4 ст.41Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 1ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.386ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно до п. 52, 53 Порядку присвоєння адрес об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2021 року за № 690, передбачено:

П.52. - у разі виявлення дублювання номерів об`єктів нерухомого майна, один чи більше з яких не є об`єктами державної чи комунальної власності та не підпадають під випадки, зазначені у пункті 50 цього Порядку, зміна, коригування адреси здійснюються на підставі рішення суду.

У разі коли всі окремі частини об`єкта з однаковими адресами є комунальною або державною власністю та належать одному власнику, їх адреси можуть бути змінені в порядку, визначеному пунктом 53 цього Порядку, або в порядку, передбаченому у зв`язку із зміною, коригуванням адреси.

П. 53. - упорядкування нумерації окремих частин об`єкта здійснюється органом з присвоєння адреси за поданням органу, якому належить право власності або оперативного управління зазначеним об`єктом.

У разі виявлення дублювання номерів окремих частин об`єкта упорядкування нумерації окремих частин об`єкта може здійснюватися виключно за рішенням суду (крім випадку, визначеного абзацом другим пункту 52 цього Порядку).

Упорядкування нумерації окремих частин об`єкта здійснюється з використанням Реєстру будівельної діяльності.

Заявник ТОВ Відродження 24.06.2006 року згідно договору купівлі-продажу серіяї ВСХ №715353, який посвідчений приватним нотаріусом Зіньківського районного нотаріального округу Полтавської області Глушенком В.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1484 стало власником нежитлової будівлі (магазину) літ. Ж-1, яка знаходиться в будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Єдина інформаційна база, яка містить відомості про права на нерухоме майно та їх обтяження, була введена в дію 2013 року. До 2013 року реєстрація права власності на майно проводилася в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, який зараз є архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно частини 3статті 3Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникненнята на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно частини 3статті 3Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникненнята на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації в реєстрі, та проводилося реєстрація права власності на паперових носіях у Бюро технічних інвентаризацій, та в подальшому у порядку визначеному Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5.

Тобто, права, зареєстровані до 1 січня 2013 року, залишаються дійсними.

Таким чином, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень- офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно дост. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(1950 р.), ратифікованоюЗаконом від 17 липня 1997 р. N 475/97-ВР(далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4ст. 41 Конституції Україниніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу, - згідно дост. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1ст. 317 ЦКвласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості.

Згідно вимог п.50 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2021 року №690 «Про затвердження Порядку присвоєння адрес об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна», зазначено, що упорядкування нумерації об`єктів нерухомого майна здійснюється:

у випадку виявлення невідповідності адреси фактичному розташуванню об`єкта;

у випадку виявлення дублювання адрес існуючих об`єктів державної або комунальної власності;

у випадку подвоєння адрес внаслідок об`єднання населених пунктів;

у випадках, визначених пунктами 9,10 та 41 цього Порядку;

у випадках, встановлених законодавством та цим Порядком.

Повноваження органів, що здійснюють присвоєння, зміну, коригування, анулювання адреси будинку, визначені в ч.5ст.26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме: «виконавчим органом сільської, селищної, міської ради - у разі, якщо об`єкт знаходиться у межах території, на яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради; місцевою державною адміністрацією - у разі, якщо об`єкт знаходиться у межах території, на яку не поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради, а також у разі неприйняття органом з присвоєння адреси рішення про присвоєння, зміну, коригування, анулювання адреси у строк, визначений цією статтею. У містах з районним поділом за рішенням міських рад повноваження щодо присвоєння, зміни, коригування, анулювання адрес можуть делегуватися виконавчим органам районних в місті рад.

В ч.11ст.26-3Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»вказані підстави для зміни адреси щодо закінченого будівництвом об`єкта:

1) зміни в адміністративно-територіальному устрої (у тому числі зміна назви області, району, населеного пункту);

2) зміна назви вулиці, її об`єднання та поділ;

3) зміна назви гідрографічного, соціально-економічного, природно-заповідного або іншого подібного об`єкта;

4) об`єднання, поділ закінчених будівництвом об`єктів, виділення частки із закінченого будівництвом об`єкта (з урахуванням вимог пункту 2 частини третьої цієї статті);

5) упорядкування нумерації об`єктів нерухомого майна у визначених цим Законом випадках та в інших випадках, встановлених Кабінетом Міністрів України в Порядку присвоєння адрес.

А тому враховуючи приписи п. 52 Порядку присвоєння адрес об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2021 року за № 690, якими передбачено що у разі виявлення дублювання номерів об`єктів нерухомого майна, один чи більше з яких не є об`єктами державної чи комунальної власності та не підпадають під випадки, зазначені у пункті 50 цього Порядку, зміна, коригування адреси здійснюються на підставі рішення суду.

На підставі зазначеного, суд встановив підстави та обґрунтування заявлених вимог ТОВ Відродження про встановлення факту присвоєння адреси нежитловому приміщенню, які ґрунтуються на підставі належних, достатніх та допустимих доказах, з врахуванням необхідності захисту права власності заявника на нежитлове приміщення (магазин) літ Ж-1 по АДРЕСА_2 , а тому заявлені вимоги є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Керуючись ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268, 293, 294, 315, 354 ЦПК України, стст.321,386 ЦК України, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності»,ЗакономУкраїни «Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень» суд,-

ВИРІШИВ :

Заяву Товариства зобмеженою відповідальністю"Відродження",місце знаходження:с.Шилівка,Зіньківського району,Полтавської областів особідиректора ОСОБА_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 ;заінтересована особа:Зіньківська міськарада,місце знаходження:м.Зіньків,вул.Воздвиженська,40,Полтавського району,Полтавської областіпро встановленняфакту присвоєнняадреси нежитловомуприміщенню - задоволити.

Встановити юридичний факт того, що нежитловому приміщенню (магазин),(позначений літерою Ж-1), розташованому за адресою: Полтавська область, Полтавський район, місто Зіньків, вулиця Воздвиженська, будинок,49, присвоєно адресу: 38100, Полтавська область, Полтавський район, місто Зіньків, вулиця Воздвиженська ,49, літ. З власником якого є ТОВ Відродження, код ЄДРПОУ 32653929.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко