Постанова

від 20.05.2024 по справі 761/15429/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/15429/22 головуючий у суді І інстанції Осаулов А.А.

провадження № 22-ц/824/517/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді,-

В С Т А Н О В И В:

09 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, в якому з урахуванням уточнень від 27 вересня 2022 року, просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» від 29 червня 2022 року №60 «Про звільнення у зв`язку із скороченням посади»;

- поновити на посаді лікаря ортопеда-травматолога амбулаторно-консультативного відділення Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» з 03 липня 2022 року.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач з 03 травня 2001 року по 04 липня 2022 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, виконуючи обов`язки лікаря ортопеда-травматолога (0,5 ставки) за основним та єдиним місцем роботи.

02 травня 2022 року позивача ознайомили з повідомленням про вивільнення, за яким займана ним посада підлягає скороченню за наказом №46 «Про внесення змін до штатного розписку на 2022 р.»

04 липня 2022 року позивач через представника отримав наказ №60 від 29червня 2022 року «Про звільнення у зв`язок з скороченням посади» з 04 липня 2022 року на підставі ст. 40 п.1 КЗпП України.

Позивач вважає вказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню з поновленням його на посаді з наступних підстав:

- порушено порядок формування штатного розпису бюджетної установи, оскільки Повідомлення про вивільнення видано 02 травня 2022 року, а не на початку бюджетного періоду;

- не отримано згоду виборного органу перинної профспілково організації;

- не враховано переважне право залишення на роботі, позивач має тривалий безперервний стаж понад 20 років та менше 2 років до настання пенсійного віку;

- у штаті залишився працювати інший лікар ортопед-травматолог ОСОБА_2 і роботодавцем не проведено жодних аналізів для встановлення кваліфікації і продуктивності праці;

- при звільненні позивачу не надано жодних пропозицій щодо працевлаштування.

08 грудня 2022 року представник КНП «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що відповідач є комунальним некомерційним підприємством, яке самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників та штатний розпис. За наказом №46 від 02 травня 2022 року внесені зміни у штатний розпис в частині скорочення посади 0,5 лікаря ортопеда-травматолога. Звертає увагу, що право визначати чисельність в штаті належить виключно власнику або уповноваженому органу. На день прийняття наказу №46 від 02 травня 2022 року вказану посаду займав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При звільненні було враховано переважні права залишення на роботі, кваліфікацію, продуктивність праці, стаж роботи. При опрацюванні пропозиції встановлено, що лікар ортопед-травматолог ОСОБА_2 користується переважним правом залишення на роботі, він є лікарем вищої категорії, кандидатом медичних наук, доцентом кафедри військової загальної практики - сімейної медицини. При порівнянні показників діяльності з 2017-2021 рр. встановлено, що лікар ОСОБА_2 має більш високі показники діяльності, вищу кваліфікацію, а тому саме на нього поширюється переважне право залишення на роботі відповідно до ст. 42 ч.1 КЗпП України. Звільнення позивача обумовлено неможливістю переведення на іншу роботу, в зв`язку з відсутністю такої роботи за відповідною професією та кваліфікацією. З 02 травня 2022 року по 04 липня 2022 року на підприємстві були вакантні посади, які не могли бути запропоновані позивачу відповідно до його кваліфікаційних вимог. Звертає увагу, що на час дії воєнного стану норми ст. 43 КЗпП України щодо отримання згоди профспілкової організації не застосовуються.

16 лютого 2023 року позивач подав відповідь на відзив, у якій підтримав позовні вимоги. Додатково зазначив про наявність у штаті роботодавця вакантних посад лікарів та середнього медичного персоналу, а саме: лікаря-епідеміолога, лікаря-ендокринолога, лікаря-акушера-гінеколога, лікаря-статистика, медичних спеціалістів без спеціалізації та з неповною вищою освітою. Переведення на вказані посади йому запропоновано не було. Вважає, що він мав переважне право залишення на роботі, аніж лікар ОСОБА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 06 листопада 2023 року подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підтримавши доводи позовної заяви, апелянт вказав на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.

Вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що лікар ортопед-травматолог ОСОБА_2 на дату видачі оспорюваного наказу проходив військову службу та працював на двох основних місцях роботи (служби). На переконання апелянта, працевлаштування 02 лютого 2015 року ОСОБА_2 на посаду лікаря ортопеда-травматолога КНП «КМКЕЦ» за основною штатною посадою містить ознаки фіктивного трудового договору.

Також, ОСОБА_1 послався на рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/10769/22, вважаючи його преюдиційним до виниклих між сторонами правовідносин. У цій справі суд встановив, що КНП «КМКЕЦ» не надав доказів пропонування позивачці іншої роботи у тій самій установі або повідомлення про відсутність роботи за її професією та пропозицією іншої посади, наприклад, з іншим рівнем кваліфікації або умов оплати праці.

Апелянт вважає, що роботодавець повинен був запропонувати йому для працевлаштування одну з двох вакантних посад медичних сестер, які відповідають його рівню кваліфікації, однак не зробив цього.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

14 лютого 2024 року в.о. директора Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» - Павленко Ганна Петрівна подала відзив, у якому заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Свою позицію представник обґрунтував обставинам, на які посилався у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_3 вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити, скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 займав посаду лікаря ортопеда-травматолога Амбулаторно-консультативного відділення Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр».

За наказом від 02 травня 2022 року №46 «Про внесення змін до штатного розписку КНП «КМКЕЦ» на 2022 року в зв`язку з оптимізацією та створенням більш ефективної організаційної штатної структури внесено зміни до штатного розпису із скороченням чисельності та штату працівників амбулаторно-консультативного відділення, а саме: лікар ортопед-травматолог 0,5 посади.

З організаційної структури та штатного розпису Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» станом на 01 січня 2022 року та 01 листопада 2022 року, встановлено скорочення посади - 0,5 посади лікаря ортопеда-травматолога амбулаторно-консультативного відділення, яку обіймав позивач.

02 травня 2022 року позивача ознайомлено з повідомленням про вивільнення в зв`язку зі скороченням посади - 0,5 посади лікаря ортопеда-травматолога амбулаторно-консультативного відділення відповідно до наказу №46 від 02 травня 2022 року на підставі ст. 40 п. 1 КЗпП України, яке відбудеться 04 липня 2022 року. Звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу роботу в зв`язку з її відсутністю.

Вказаним наказом зобов`язано Сологуб О.В. - завідувача амбулаторно- консультативного відділення надати подання щодо персонального скорочення працівника (лікар ортопед-травматолог 0,5 посади)

Згідно службової записки Сологуб О.В. на день прийняття наказу №46 від 02 травня 2022 року в амбулаторно-консультативному відділенні працюють два лікарі ортопеди-травматологи на 0,5 посади - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Було запропоновано для скорочення кандидатуру ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_2 має більш високу кваліфікацію, кандидат медичних наук, лікар вищої категорії та вищі показники діяльності, а ОСОБА_1 є лікарем другої категорії. Інформаційно-аналітичним відділом проведено порівняння показників діяльності лікарів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2017 по 2021 роки, за результатами якого ОСОБА_2 має більш високі показники діяльності.

Позивач, допитаний як свідок пояснив суду, що з моменту попередження до звільнення йому не пропонували вакантних посад, які були у відповідача, в тому числі посаду медичного брата. Він мав переважне право на залишення на роботі в порівнянні з лікарем ОСОБА_2 .

За наказом №60 від 29 червня 2022 року ОСОБА_1 лікаря ортопеда-травматолога Амбулаторно-консультативного відділення Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» звільнено 04 липня 2022 року в зв`язку зі скороченням посади (ст. 40 п.1 КЗпП України) на підставі наказу №46 від 02 травня 2022 року.

З 02 травня 2022 року (моменту ознайомлення позивача з повідомленням про вивільнення) по 04 липня 2022 року (день звільнення) були прийняті на роботу КНП «КМКЕЦ» за наказами від: 30 червня 2023 року ОСОБА_5 на посаду лікаря-епідеміолога, 23 травня 2022 року ОСОБА_6 на посаду економіста провідного, 01 червня 2022 року ОСОБА_7 на посаду сестри медичного стаціонару, 10 травня 2022 року ОСОБА_8 на посаду бухгалтера провідного, 10 травня 2022 року ОСОБА_9 на 0,5 посади лікаря-невропатолога, 30 травня 2022 року ОСОБА_10 на 0.5 посади сестри медичного стаціонару.

Крім цього, у вказаний період були звільнені з посад за наказами від: 27 квітня 2022 року ОСОБА_11 з посади лікаря-офтальмолога, 05 травня 2022 року ОСОБА_12 з посади лікаря-терапевта, 11 травня 2022 року ОСОБА_13 з посади лікаря акушера-гінеколога, 30 травня 2022 року ОСОБА_14 з посади бухгалтера, 23 травня 2022 року ОСОБА_15 з посади сестри медичної (брат медичний) стаціонару, 09 червня 2022 року ОСОБА_16 з посади лікаря-епідеміолога.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 звільнено з роботи із дотриманням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується в повній мірі з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно із частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до частини другої статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі №519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі №696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі №297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі №373/2133/17, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Суд першої інстанції на підставі належно оцінених доказів дійшов правомірного висновку, що у штаті відповідача впроваджено поетапне скорочення працівників та, що питання визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників є складовою права на управління діяльністю підприємством.

Згідно частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України).

У частині другій вказаної статті визначений перелік осіб, яким при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається перевага в залишенні на роботі, а в частині третій статті 42 КЗпП України передбачено, що перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Тлумачення статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що переважне право на залишення на роботі при скороченні однорідних професій та посад визначається кваліфікацією і продуктивністю праці. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України, а також якщо це передбачено законодавством України. Застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед всіх працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

У розумінні частин першої та другої статті 49-2 КЗпП України порівняння продуктивності праці і кваліфікації працівників має проводитись роботодавцем на початку процедури скорочення, а якщо точніше, то перед попередженням конкретного працівника про наступне вивільнення. (див. постанову Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №761/25605/17)

У першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватися документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України. Також для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом виготовлення довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто ці обставини повинен з`ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення. (див. постанови Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі №452/2056/18, від 30 серпня 2022 року у справі №285/689/21, від 20 серпня 2018 року у справі №537/1621/17)

У постанові від 11 грудня 2019 року у справі №569/9913/18 Верховний Суд вказав, що процедура визначення кваліфікації та продуктивність праці працівників, а також процедура визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, законодавчо не визначена. Проте, враховуючи, що потреба у визначені (оцінці) наявності такого права виникає при вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченні чисельності штату працівників, яке ініціюється роботодавцем, тому створити умови та провести таку оцінку повинен роботодавець […] Доводи касаційної скарги про те, що суди неправильно встановили обставини справи та дійшли помилкового висновоку щодо більш високої кваліфікації ОСОБА_2, колегія судів до уваги не бере, оскільки суд не наділений правами та не володіє достатньою інформацією для визначення продуктивності праці будь-якого працівника, оскільки це є прерогативою виключно роботодавця, який володіє повною інформацією про результативність праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг. Визначення працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці є компетенцією роботодавця.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції на підставі повного та всебічного дослідження наданих роботодавцем доказів, встановив підтвердженим факт наявності у ОСОБА_2 більш високої кваліфікації і продуктивності праці, в порівнянні з ОСОБА_1 , в тому числі виконання більшого обсягу робіт за період з 2017 по 2021 роки, позитивну динаміку відвідувань хворих та якісне виконання обов`язків. Підстав для переоцінки таких висновків колегія суддів не встановила.

Поряд з цим, більший стаж роботи позивача не стосується визначення продуктивності праці та не може бути єдиною підставою для надання йому переваги перед іншим, більш кваліфікованим працівником. Також, ОСОБА_1 не входить до переліку категорій працівників, звільнення яких не допускається, до яких відносяться вагітні жінки (ст. 184 КЗпП України); жінки, які мають дітей віком до 3 років (або до 6 років у певних випадках) (ст. 184); одинокі матері при наявності дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю (ст. 184); батьки, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі) (ст. 184, 186-1); опікуни (піклувальники) (ст. 184, 186-1); прийомні батьки (ст. 184, 186-1); батьки-вихователі (ст. 184, 186-1) неповнолітні працівники (звільнення провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування) (ст. 198); працівники в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (ч. 3 ст. 40); працівники, які обиралися до складу профспілки протягом року після закінчення строку, на який обирався цей склад (за певними винятками) (ст. 252 КЗпП України, ч. 4 ст. 41 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Крім того, за правилами ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 має два основних місця роботи та наявність ознак фіктивних трудових відносин між ним та відповідачем, апеляційним судом не приймається та виходить за межі предмету доказування у цій справі.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40, пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

03 травня 2022 року відповідач звернувся з поданням до профспілкової організації про погодження скорочення ОСОБА_1 згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно листа голови профкому КНП «КМКЕЦ» у період дії воєнного стану норми ст. 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільнення праціників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів, а ОСОБА_1 не входив до складу профкому.

Оскільки, позивач не був обраний до профспілкових органів, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що попередня згода виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації в даному випадку не потрібна.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Наведені правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі №444/2600/19, від 22 липня 2021 року у справі №456/57/20, від 23 липня 2021 року у справі №766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі №712/10548/19, від 09 грудня 2021 року у справі №646/2661/20, від 24 січня 2022 року у справі №358/404/20.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача, що йому не було запропоновано іншої посади, яка була вакантною, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що протягом всього строку попередження надання ОСОБА_1 пропозицій щодо іншої роботи було унеможливлено, оскільки на дату повідомлення про наступне вивільнення ОСОБА_1 - 02 травня 2022 року посади для працевлаштування були відсутні.

Поряд з цим, у період з 02 травня 2022 року по 04 липня 2022 року вакантними були посади: заступника начальника директора з економічних питань, лікаря-епідеміолога приймального відділення, сестра медична (брат медичний) стаціонару відділення ендокринної патології та обміну речовин, економіста фінансово-економічного відділу, бухгалтера фінансово-економічного відділу, лікаря-невропатолога амбулаторно-консультативного відділення, сестра медична (брат медичний) стаціонару відділення реабілітації ендокринних хворих з патологією серця та судин, лікаря акушера-гінеколога відділення ендокринної гінекології.

Однак, пропонування позивачу цих посад не було можливим, оскільки його освіта, кваліфікація, спеціалізація та/ або досвід не відповідали цим посадам.

Оскільки обов`язок роботодавця запропонувати працівнику, який підлягає скороченню, роботу, яка відповідає його кваліфікації, або будь-яку іншу вільну вакансію, не є безумовним, та залежить від фактичної наявності таких вакансій, а, у даному випадку вакансії, на які може претендувати позивач, були відсутні, висновки суду першої інстанції у цій частині є обґрунованими належними, достатніми та допустимими доказами.

Колегія суддів критично сприймає посилання апелянта на рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/10769/22 оскільки встановлені у ній обставини та правовідносини сторін є відмінними від тих, що склалися між сторонами у цій справі. Додатково апеляційний суд звертає увагу, що постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07 березня 2024 року, означене рішення скасовано.

Отже, установивши, що у відповідача дійсно відбулося скорочення штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, внаслідок якої посада позивача була скорочена, звільнення позивача із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням норм частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, тобто встановленої трудовим законодавством процедури, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про правомірність звільнення позивача та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права і не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянта.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24 травня 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова