Рішення

від 27.05.2024 по справі 460/2770/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 травня 2024 року м. Рівне№460/2770/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГолови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація (Відділ з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доГолови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби провизнання бездіяльності щодо неподання державному реєстратору документів необхідних для державної реєстрації припинення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України та Державної фіскальної службита зобов`язанняподати державному реєстратору документи необхідні для державної реєстрації припинення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України та Державної фіскальної служби.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що ДФС та її територіальні органи ліквідовані та припинили виконання функцій держави. Відповідно до пп. 8, п. 21 постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 р. № 1074 голова комісії подає державному реєстраторові документи, необхідні для державної реєстрації припинення органу виконавчої влади або територіального органу. Документи для державної реєстрації припинення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до цих пір держреєстратору не подано.

Позивач також вказує, що відповідно пп. 2, п. 10, ст. 12, розділу V Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про Бюро економічної безпеки» Кабінету Міністрів України не пізніше восьми місяців з дня набрання чинності цим Законом забезпечити ліквідацію Державної фіскальної служби України. Відповідний строк пропущений.

Тому, позивач вважає, що бездіяльність Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби щодо неподання державному реєстратору документів необхідних для державної реєстрації припинення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України та Державної фіскальної служби є протиправною, оскільки судові рішення, ухвалені на його користь, не виконані. Просив задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою суду від 18.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №460/2770/24 розгляд вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Також залученоШевченківську районнув місті Києві державну адміністрацію (Відділ з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців)до участі в адміністративній справі №460/2770/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву не подав.

Ухвалою суду від 22.03.2024 у справі витребувано докази.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача подала клопотання про розгляд справи без її участі.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 01.09.2013 по 23.12.2020 працював в податковій міліції на різних посадах, має звання старший лейтенант поліції.

Наказом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 22.10.2020 №232-о старшого лейтенанта ОСОБА_1 зараховано у розпорядження Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби з 23.10.2020.

11.12.2020 виконуючим обов`язки начальника, головою комісії з реорганізації Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на підставі рапорту і подання про звільнення з посади видано наказ №333-о, яким ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби звільнено з посади та податкової міліції за пунктом 64 підпунктом «ж» (за власним бажанням), 23 грудня 2020 року.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/2112/21 від 2 листопада 2021 року позов задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано наказ Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 11 грудня 2020 №333-о «Про звільнення працівника податкової міліції ОСОБА_1 »;

поновлено ОСОБА_1 , зарахованого у розпорядження Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на посаду та у податкову міліцію з 24 грудня 2020 року;

зобов`язано Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 грудня 2020 року до 2 листопада 2021 року;

визнано протиправним та скасовано наказ Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 23 грудня 2020 року №92 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»;

у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення набрало законної сили 14.12.2021.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року замінено сторону виконавчого провадження у справі №460/2112/21 з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 39440996) його правонаступником -Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків (44082145). Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2022 року апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишено без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків задоволено частково.Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2022 року скасовано в частині задоволення вимоги ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження.У іншій частині ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2022 року залишено без змін.

28 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, у якій просив замінити сторону виконавчого провадження з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на Бюро економічної безпеки України.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року, яка залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну боржника у виконавчому провадженні у справі№460/2112/21, відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 18.10.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року у справі №460/2112/21 залишено без змін.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2022 року, у справі №460/2230/21 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 та 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення (заробітної плати) станом на день звільнення 23 грудня 2020 року. Зобов`язано Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 та 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення (заробітної плати) станом на день звільнення 23 грудня 2020 року.

06.05.2022 ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду замінено відповідача Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39440996) у справі №460/2230/21 на правонаступника Офіс великих платників податків Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43141471). 24.06.2022 Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою замінив відповідача у справі №460/2230/21, а саме, Офіс великих платників податків Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43141471) на правонаступника - Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ 44082145).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2023 у справі №460/2230/21 апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податківзадоволено. Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 24 червня 2022 рокуу справі № 460/2230/21скасовано та прийнято нову постанову. Заяву про заміну відповідача на правонаступниказалишити без задоволення.

Позивач зазначає, що фактично внаслідок бездіяльності відповідача вказані рішення у справі №460/2112/21 та у справі №460/2230/21 не виконані, права позивача порушені.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. № 375 затверджено Положення про Міністерство фінансів України, відповідно до п.1 якого Міністерство фінансів України (Мінфін) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову, бюджетну та боргову політику, державну політику у сфері міжбюджетних відносин та місцевих бюджетів, державну політику у сфері державного пробірного контролю, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного фінансового контролю, державного внутрішнього фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, забезпечує формування державної політики у сфері організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності та забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової, митної політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, державної політики у сфері контролю за трансфертним ціноутворенням, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України. затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 р. № 235 (далі - Положення № 235), Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів.

У складі ДФС та її територіальних органах діють підрозділи податкової міліції, які здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, виконують оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції (пункт 7 Положення № 235).

Згідно підпунктів 11, 12, 14, 15, 18 пункту 11 Голова ДФС: затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату ДФС, призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, заступників керівників; приймає на роботу та звільняє з роботи в порядку, передбаченому законодавством, працівників ДФС; призначає на посаду та звільняє з посади у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату ДФС (якщо інше не передбачено законом); призначає на посаду за погодженням з Міністром фінансів і головами відповідних обласних та Київської міської держадміністрацій та звільняє з посади керівників територіальних органів ДФС в областях та м. Києві; призначає на посаду за погодженням з головами відповідних місцевих держадміністрацій та звільняє з посади керівників інших територіальних органів ДФС; призначає на посаду та звільняє з посади заступників керівників територіальних органів ДФС, начальників митних постів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 р. № 1200 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

У зв`язку з набуттям чинності 25.03.2021 р. Закону України від 28.01.2021 р. № 1150-IX «Про Бюро економічної безпеки України» (далі - Закон № 1150-IX), згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 р. № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» (із змінами і доповненнями, далі - Постанова № 1200), абзацу другого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2019 р. № 395 «Питання Державної податкової служби» (із змінами і доповненнями), продовжились здійснюватися відповідні заходи, пов`язані з реорганізацією (ліквідацією) Державної фіскальної служби України (далі - ДФС), що передбачені Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. № 1074 (далі - Постанова № 1074).

Згідно з підпунктом 2 пункту 10 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1150-IX, Кабінету Міністрів України необхідно не пізніше восьми місяців з дня набрання чинності цим Законом забезпечити ліквідацію ДФС.

Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 р. № 761 «Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 р. № 85», Кабінет Міністрів України постановив внести зміну в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 р. № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів», виключивши таку позицію: «ДФС 370 370 4604 4604».

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2021 р. № 1127 «Деякі питання застосування окремих положень законодавства у процесі реорганізації Державної фіскальної служби» установлено, що у процесі реорганізації Державної фіскальної служби Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 р. № 1074 (Офіційний вісник України, 2011 р., № 82, ст.3005), застосовується з урахуванням таких особливостей: головою комісії з реорганізації Державної фіскальної служби може бути призначена посадова особа Міністерства фінансів, головою комісії з реорганізації раніше утвореного як юридична особа публічного права територіального органу Державної фіскальної служби (головного управління, митниці) може бути призначена посадова особа з числа працівників такого органу або у разі відсутності посадових осіб в такому органі - посадова особа юридичної особи - правонаступника, або у разі відсутності посадових осіб в такому органі та юридичній особі - правонаступнику - посадова особа Міністерства фінансів або Державної податкової служби, або Державної митної служби, або Бюро економічної безпеки.

Подальші заходи, пов`язані із реорганізацією (ліквідацією) ДФС будуть здійснюватися представниками державних органів, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються, а також членами комісії з реорганізації ДФС, що є представниками інших центральних органів виконавчої влади відповідно до вимог Постанови № 1074.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 р. № 8 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 15 травня 2019 р. № 395 і від 28 жовтня 2021 р. № 1127» затверджено головою комісії з реорганізації Державної фіскальної служби директора Департаменту фінансово-економічного планування, аналізу та майнових відносин Міністерства фінансів Якубівського Володимира Леонідовича, увільнивши від виконання цих обов`язків ОСОБА_2 .

5 серпня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію рішення засновників (учасників) Офісу великих платників Державної фіскальної служби щодо припинення такого як юридичної особи в результаті реорганізації.

Головою комісії з реорганізації Офісу великих платників податків державної фіскальної служби призначено Резниченка Максима Ігоровича.

Разом з тим, запис про припинення Офісу великих платників Державної фіскальної служби у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент вирішення судом даної адміністративної справи відсутній.

З викладеного слідує, що на даний час не закінчився процес реорганізації (ліквідації) ДФС України та його територіальних органів, зокрема, Офісу великих платників Державної фіскальної служби.

Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. № 1074 «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» (далі - Порядок № 1074).

Приписами пункту 15 Порядку № 1074 передбачено, що у разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації.

Головою комісії з реорганізації органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника утвореного органу виконавчої влади або органу виконавчої влади, до якого перейшли права та обов`язки органу виконавчої влади, що реорганізується.

Головою комісії з ліквідації органу виконавчої влади затверджується посадова особа, визначена Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 16 Порядку № 1074 Голова комісії з припинення органу виконавчої влади затверджує в триденний строк її персональний склад, до якого обов`язково входять працівники юридичної, кадрової, бухгалтерської служб органу виконавчої влади, що припиняється, представники Мінфіну, ДПС, Казначейства, Укрдержархіву та інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади, а також у разі потреби посадові особи утвореного органу виконавчої влади.

У складі комісії з припинення органу виконавчої влади за рішенням голови комісії визначаються заступники голови комісії - представники органу виконавчої влади, що припиняється, або утвореного органу виконавчої влади, або органу виконавчої влади, до якого переходять права та обов`язки органу виконавчої влади, що припиняється, один з яких за рішенням голови комісії у разі його відсутності чи неможливості здійснювати ним свої повноваження з інших причин виконує обов`язки голови комісії.

Згідно пункту 17 Порядку № 1074 у разі функціонування в органі виконавчої влади територіальних органів:

міністр, керівник іншого центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, у десятиденний строк з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України про припинення органу виконавчої влади вносить Кабінетові Міністрів України подання про реорганізацію або ліквідацію територіальних органів із статусом юридичної особи публічного права (далі - територіальні органи);

міністр, керівник центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного міністра, керівник іншого центрального органу виконавчої влади у десятиденний строк з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України про припинення відповідного органу виконавчої влади приймає в установленому порядку за погодженням з Кабінетом Міністрів України (а керівник центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного міністра, також за погодженням з таким міністром) рішення про реорганізацію або ліквідацію територіальних органів, які не мають статусу юридичної особи.

Голова комісії з припинення органу виконавчої влади після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про припинення територіальних органів утворює відповідні комісії, затверджує їх голів та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації.

Головою комісії з припинення територіального органу призначається керівник або заступник керівника такого органу, який затверджує її персональний склад.

У разі звільнення керівника територіального органу, що припиняється, та його заступників головою комісії з припинення такого органу затверджується керівник утвореного територіального органу або територіального органу, до якого переходять права та обов`язки територіального органу, що припиняється, або його заступник.

Приписами пункту 18 Порядку № 1074 визначено, що до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу (далі - комісія) з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу.

Відповідно до пункту 19 Порядку № 1074 право підписувати документи щодо припинення органу виконавчої влади або територіального органу надається голові комісії з моменту його затвердження до дня внесення запису про державну реєстрацію припинення органу виконавчої влади або територіального органу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Для здійснення своїх повноважень голова комісії видає накази, використовуючи бланки органу виконавчої влади або територіального органу, що припиняється.

Згідно пункту 20 Порядку № 1074 Комісія:

2) складає перелік підприємств, установ та організацій, які належать до сфери управління органу виконавчої влади, що припиняється, звертається у разі відсутності правонаступника до Кабінету Міністрів України щодо необхідності визначення суб`єкта управління зазначеними підприємствами, установами та організаціями;

3) здійснює заходи, пов`язані з: виявленням кредиторів та задоволенням відповідно до законодавства їх вимог; одержанням дебіторської заборгованості; закриттям рахунків в органах Казначейства та переведенням залишків коштів правонаступникові або до державного бюджету в установленому законодавством порядку;

4) здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.

Пунктом 21 Порядку № 1074 встановлено, що Голова комісії:

1) затверджує у семиденний строк після утворення комісії план заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією органу виконавчої влади або територіального органу, та кошторис витрат, пов`язаних з роботою комісії;

2) утворює комісію з інвентаризації майна органу виконавчої влади або територіального органу;

2-1) у разі ліквідації органу виконавчої влади або територіального органу вносить Кабінетові Міністрів України у місячний строк після утворення комісії пропозиції щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади або територіального органу, що ліквідується, та визначення суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління відповідного органу, що ліквідується;

3) визначає у разі потреби з числа членів комісії уповноваженого представника, який представляє на підставі його доручення комісію у відповідних підприємствах, установах та організаціях;

4) забезпечує дотримання порядку звільнення працівників, зокрема тих, що є членами комісії, у тому числі письмово попереджає їх не пізніше ніж за два місяці до звільнення, повідомляє державну службу зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільняє працівників і забезпечує своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видає відповідні накази та підписує необхідні документи;

5) подає державному реєстраторові в установленому законодавством порядку документи, необхідні для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про припинення органу виконавчої влади або територіального органу;

6) звертається до органу державної податкової служби та органу Пенсійного фонду України з метою одержання відповідно довідки про відсутність заборгованості із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та довідки про відсутність заборгованості.

У разі проведення реорганізації або ліквідації органу виконавчої влади або територіального органу, структурний підрозділ та/або відокремлене майно якого розташовано на тимчасово окупованій території та/або на території проведення антитерористичної операції, видача відповідних довідок здійснюється без проведення документальних позапланових перевірок зазначених органів;

7) затверджує передавальний акт чи розподільчий або ліквідаційний баланс;

8) подає державному реєстраторові документи, необхідні для державної реєстрації припинення органу виконавчої влади або територіального органу.

У разі проведення реорганізації або ліквідації органу виконавчої влади або територіального органу, структурний підрозділ та/або відокремлене майно якого розташовано на тимчасово окупованій території та/або на території проведення антитерористичної операції, до довідки архівної установи не включається інформація про документи, які відповідно до закону підлягають тривалому зберіганню;

9) забезпечує в установленому законодавством порядку на підставі виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про проведення державної реєстрації припинення органу виконавчої влади або територіального органу знищення печаток і штампів такого органу;

10) передає виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про проведення державної реєстрації припинення органу виконавчої влади або територіального органу та документацію такого органу його правонаступникові, а у разі його відсутності - державній архівній установі в установленому Мін`юстом порядку;

11) надсилає розподільчий баланс чи передавальний акт правонаступникові органу виконавчої влади або територіального органу.

Повноваження, зазначені в підпунктах 5, 6, 8-10 цього пункту, можуть здійснюватися уповноваженим представником на підставі доручення голови комісії.

Голова комісії з припинення органу виконавчої влади інформує за погодженням з керівником органу виконавчої влади, до якого перейшли права та обов`язки органу виконавчої влади, що припиняється, Кабінет Міністрів України про проведення державної реєстрації припинення органу виконавчої влади.

З аналізу даних правових норм слідує, що у разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації.

При цьому з урахуванням вимог Постанови № 1127 головою комісії з реорганізації Державної фіскальної служби може бути призначена посадова особа Міністерства фінансів, головою комісії з реорганізації раніше утвореного як юридична особа публічного права територіального органу Державної фіскальної служби (головного управління, митниці) може бути призначена посадова особа з числа працівників такого органу або у разі відсутності посадових осіб в такому органі - посадова особа юридичної особи - правонаступника, або у разі відсутності посадових осіб в такому органі та юридичній особі - правонаступнику - посадова особа Міністерства фінансів або Державної податкової служби, або Державної митної служби, або Бюро економічної безпеки.

Голова комісії з припинення органу виконавчої влади після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про припинення територіальних органів утворює відповідні комісії, затверджує їх голів та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації.

З викладеного слідує, що на даний час не закінчився процес реорганізації (ліквідації) ДФС України та його територіальних органів, зокрема, Офісу великих платників Державної фіскальної служби.

Даний процес передбачає ряд процедур, регламентованих вимогами законодавства.

При цьому, суд зазначає, що ОСОБА_1 оскаржуючи бездіяльність голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби щодо неподання державному реєстратору документів необхідних для державної реєстрації припинення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України та Державної фіскальної служби, зазначає про невиконання судових рішень, ухвалених на його користь.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача у розглядуваній справі зводяться до оскарження дій (бездіяльності) відповідача, фактично пов`язаних із виконанням рішення суду, а не у зв`язку з виникненням нових правовідносин.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom).

Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зміст адміністративної юстиції ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах.

Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС України.

Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

За правилами частини першої статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина друга статті 370 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно з положеннями частини першоїстатті 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗаконута інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

В частині першійстатті 11 Закону України «Про виконавче провадження»йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Таким чином, не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченомуЗаконом України «Про виконавче провадження».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України.

Відтак, оскільки процесуальним законом визначено особливий порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, який здійснюється судом в процесі контролю за виконанням судових рішень згідно позиції, викладеної Верховним Судом у постанові справі від 12.11.2018 (справа №806/3099/17, пров. №К/9901/50917/18), суд при вирішенні спору повинен встановити природу спірних правовідносин, а саме те, які рішення, дії чи бездіяльність відповідача призвели до порушення прав позивача, чи такі пов`язані з виконанням рішення суду, чи вчинені відповідачем у зв`язку з виникненням нових правовідносин.

Статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС Україниособа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Зазначені процесуальні норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому статтею 382 КАСУкраїни, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Подібна правова позиція щодо застосування спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 лютого 2019 року (справа № 816/2016/17) та Верховним Судом у постановах від 22 серпня 2019 року (справа № 522/10140/17) та від 21 листопада 2019 року (справа № 802/1933/18-а), від 27 листопада 2018 року (справа №520/11829/17), від 26.05.2020 у справі №522/5265/17, від 24.09.2020 у справі №640/15623/19а відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

З аналізу наведених у позовній заяві доводів, суд дійшов висновку, що спір у даній справі фактично спрямований на виконання інших судових рішень, а саме рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/2112/21 від 2 листопада 2021 року та рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року у справі №460/2230/21.

Доводи позивача, викладені в позовній заяві щодо відсутності державної реєстрації припинення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України та Державної фіскальної служби, зводяться до незгоди позивача з фактичним невиконанням судових рішень.

Проте, бездіяльність відповідача щодо невиконання судового рішення може бути оскаржена відповідно достатті 383 КАС України.

Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятоїстатті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Тобто, винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечитистатті 129-1 Конституції України.

Суд зазначає, що на даний час не закінчився процес реорганізації (ліквідації) ДФС України та його територіальних органів, зокрема, Офісу великих платників Державної фіскальної служби.

Запис про припинення Офісу великих платників Державної фіскальної служби у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент вирішення судом даної адміністративної справи відсутній.

Таким чином, Офіс великих платників Державної фіскальної служби в особі голови комісії з реорганізації здійснює свою діяльність в межах законодавства.

Суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якимистаття 383 КАС Українипов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядкустатті 383 КАС Україниіз заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Таким чином, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Частиною першоюстатті 2 КАС Українивизначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної службитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаШевченківська районнав місті Києві державна адміністрація (Відділ з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців)про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 27 травня 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Голова комісії з реорганізації Державної фіскальної служби (пл. Львівська, 8,м. Київ,04053, ЄДРПОУ/РНОКПП 39292197)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація (Відділ з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців) Адреса: бульв.Шевчека, 26/4, м.Київ, 01054).

Суддя Н.В. Друзенко