Рішення

від 27.05.2024 по справі 480/3226/23

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2024 р. Справа № 480/3226/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Опімах Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради щодо відмови йому у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та зобов`язати Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради встановити йому статус члена сім`ї померлого ветерана війни відповідно до ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видати посвідчення члена сім`ї померлого ветерана війни. Позовні вимоги мотивує тим, що він є сином померлого ОСОБА_2 , який був військовослужбовцем, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, категорія 1, був особою з інвалідністю 2 групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни. З лютого 2015 року за висновком ЛКК батько потребував постійної сторонньої допомоги, яку йому надавав позивач, у зв`язку з чим він перебував на обліку в Управлінні соціального захисту населення Конотопської міської ради як особа, яка надає соціальні послуги по догляду за особою з інвалідністю II групи, яка за висновком ЛКК потребує постійної сторонньої допомоги, та отримував відповідні компенсаційні виплати. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, згідно з експертним висновком захворювання, що призвело до смерті, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. 03.11.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про встановлення йому статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачу відповідного посвідчення. До заяви були додані документи, які підтверджують, що захворювання, яке призвело до смерті його батька, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У відповідь на звернення отримав відмову. На повторне звернення відповіді по суті не отримав. Вважає відмову протиправною та зазначає, що відповідач безпідставно відмовив йому у наданні вказаного статусу та видачі відповідного посвідчення, чим порушив його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист. Просив позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, у наданому суду відзиві на позовну заяву зазначив, що з огляду на те, що позивач про порушення своїх прав повинен дізнався в листопаді 2020 року, ним пропущено шестимісячний строк звернення до суду.

По суті позовних вимог зазначає, що батьку позивача був встановлений статус інваліда війни внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, тому він користувався пільгами, передбаченими Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". При цьому правове регулювання статусу сімей, зокрема, дітей померлих ветеранів війни, відмінне від правового регулювання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Так, відповідно до статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до осіб, на яких поширюється чинність цього Закону, відносяться сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів. Тобто захворювання повинно бути діагностовано під час проходження військової служби. Звертає увагу, що правове значення словосполучень "захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби" (відповідно до експертного висновку Комісії від 28.09.2020) та "захворювання, одержане в період проходження військової служби" (відповідно до ст. 10 Закону) не є тотожним. За таких обставин, Закон надав право користуватися пільгами батьку позивача, проте не дає права користуватися пільгами членам його сім`ї, оскільки встановлює спеціальні умови набуття статусу члена сім`ї померлого ветерана війни. Вважає, що відмовивши позивачу у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства і в межах наданих повноважень. Просив у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що дії відповідача не грунтуються на вимогах закону, а тому є протиправними. Просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Вивчивши матеріали справи й оцінивши докази у справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач є сином ОСОБА_2 , який був військовослужбовцем, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, категорія 1, був особою з інвалідністю 2 групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни (а.с.5-6,8,10,11,12.16).

З 26.02.2015 позивач перебував на обліку в Управлінні соціального захисту населення Конотопської міської ради як особа, яка надає соціальні послуги по догляду за особою з інвалідністю II групи, яка за висновком ЛКК потребує постійної сторонньої допомоги, отримував компенсаційні виплати (а.с.9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України захворювання, що призвело до смерті, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.17).

03.11.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про встановлення йому статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачу відповідного посвідчення.

Листом від 17.11.2020 № 09-08/3847 відповідач відмовив у встановленні такого статусу (а.с.18).

На повторне звернення з заявою про встановлення статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачу відповідного посвідчення листом від 09.01.2023 відповідач повідомив, що відповідь позивачу з указаного питання надана листом від 17.11.2020 (а.с.28).

Суд не погоджується з таким рішенням відповідача та вважає відмову Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачі відповідного посвідчення необгрунтованою з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі Закон).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.

Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Статтею 4 Закону визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що обов`язковими умовами, за наявності яких особа може відповідати статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, є наявність інвалідності, доказів належності такої особи до військовослужбовців або залучення до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків служби.

У спірних правовідносинах померлий батько позивача мав статус особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи та на нього поширювався Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У зв`язку з цим відповідно до ст. 7 цього Закону він належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни, а відповідно до ст. 4 до ветеранів війни.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.

До членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать, зокрема, діти, які не мають (і не мали) своїх сімей.

За змістом ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" чинність цієї статті поширюється, зокрема, на синів (дочок), які не мають (і не мали) своїх сімей, померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.

Так, позивач у справі є сином померлого ОСОБА_2 , який належить до ветеранів війни, відповідно, він є особою, на яку на підставі ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюється його чинність.

У зв`язку з цим посилання відповідача в обгрунтування правомірності відмови у встановленні позивачу статусу члена сім`ї померлого ветерана війни на те, що Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" врегульовує питання віднесення (прирівняння) до осіб з інвалідністю внаслідок війни осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та не поширюється на членів сім`ї померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, є безпідставним, оскільки смерть ОСОБА_2 настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що також передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Таким чином, позивач як син померлого ветерана війни має право на соціальний захист шляхом надання пільг, переваг та соціальних гарантій, передбачених чинним законодавством.

Крім того, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду. Так, на думку відповідача, позивач про порушення своїх прав дізнався з листа від 17.11.2020. У свою чергу, з огляду на встановлені судом обставини та наведені норми відповідач має своїм обов`язком встановлювати статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видавати відповідне посвідчення. На звернення позивача про встановлення такого статусу та видачу посвідчення відповідач відмовив у його встановленні, чим порушив право позивача на соціальний захист. На повторне звернення позивача відповідач відповіді по суті звернення не надав, натомість зазначив, що відповідь позивачу надана раніше. Така відповідь викладена в листі від 09.01.2023, відповідно, з цією датою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду. Позивач звернувся до суду з цим позовом 11.04.2023, тобто в межах строку звернення до суду, визначеного частиною другою статті 122 КАС України. Тому суд не враховує твердження відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що за наведених обставин і правових норм позовні вимоги обгрунтовані та підлягають задоволенню. Крім того, задовольняючи позовні вимоги, суд враховує, що відповідач, відмовивши позивачу у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачі відповідного посвідчення, не дотримався вимог Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тому таке рішення не може відповідати приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги про зобов`язання Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради встановити позивачу статус члена сім`ї померлого ветерана війни та видачі відповідного посвідчення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне присудити позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради 1073,60 грн в рахунок відшкодування судового збору (а.с.29).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради (41615, Сумська область, м. Конотоп, пр-т Миру, 6, код ЄДРПОУ 03198072) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради встановити ОСОБА_1 статус члена сім`ї померлого ветерана війни відповідно до ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видати посвідчення члена сім`ї померлого ветерана війни.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради на користь ОСОБА_1 1073,60 грн в рахунок відшкодування судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Опімах