Рішення

від 24.05.2024 по справі 910/1442/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2024Справа № 910/1442/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальпро"

про стягнення 296 872,68 грн.

Суддя Борисенко І.І.

без повідомлення учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш" (далі - ТОВ "Завод Укрбудмаш", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальпро" (далі - ТОВ "Стальпро", відповідач) про стягнення 296 872,68 грн.

Позов мотивований тим, що відповідно до умов укладеного сторонами договору поставки № 2222 від 27.06.2022 позивач сплатив на користь відповідача вартість замовленого товару в якості попередньої оплати. Однак, ТОВ "Стальпро" порушило свої зобов`язання, оскільки товар на погоджених у договорі умовах не поставило.

У позові ТОВ "Завод Укрбудмаш" просить стягнути з відповідача попередню оплату у сумі 228 909,00 грн, пеню у сумі 29 005,59 грн, інфляційні втрати в сумі 28 667,83 грн. та 3 % річних в сумі 10 290,26 грн, що разом становить 296 872,68 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

У відповідності до статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі направлено рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 04050, м. Київ, вул. Ю. Іллєнка, 12.

Разом з тим, від відповідача повернувся конверт № 0600252797251 з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з`явилися у засідання. Зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у строк, визначений законом, відзиву не надав, його позиція щодо заявлених вимог суду невідома. Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ураховуючи, що відповідач не скористався наданим йому правом у межах визначеного законом процесуального строку на подання відзиву, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за відсутності відзиву відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, а також додані до неї докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.06.2022 між ТОВ "Завод Укрбудмаш" (покупець) та ТОВ "Стальпро" (постачальник) був укладений договір поставки № 2222 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити у власність продукцію та обладнання виробничо-технічного призначення в асортименті, кількості та у строки за ціною із якісними характеристиками, узгодженими сторонами у цьому договорі та специфікаціях, що є додатками до цього договору і складає його невід`ємну частину (п. 1.1).

Поставка продукції постачальником проводиться у строки та на умовах, обумовлених у цьому договорі та у відповідних специфікаціях до нього (п. 3.1 договору). Асортимент, кількість, ціни і якісні характеристики продукції встановлюються сторонами в специфікаціях до цього договору (п. 3.2 договору).

Умови поставки продукції - доставка за рахунок постачальника, якщо інше не обумовлено у відповідних специфікаціях до цього договору (п. 3.3 договору).

Датою поставки продукції вважається дата, що стоїть на видатковій накладній (п. 3.5 договору). Зобов`язання постачальника з поставки продукції вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження покупця в обумовленому пункті призначення поставки (п. 3.6 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору ціни на постачаєму продукцію є договірними і встановлюються сторонами у відповідних специфікаціях до цього договору (п. 4.1 договору).

Розрахунки за продукцію за цим договором здійснюються шляхом перерахування 100 % передоплати, якщо інше не обумовлено у специфікаціях до цього договору (п. 4.2 договору). Датою здійснення оплати вважається дата зарахування коштів на поточний банківський рахунок постачальника (п. 4.4 договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2022 (п. 8.9).

За змістом п. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662, 663 ЦК України у продавця існує обов`язок передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, у специфікації № 1 до договору поставки сторони погодили кількість товару, його характеристики та його вартість на суму 228 909,00 грн. Також було погоджено строк поставки: 5 календарних днів з моменту внесення передоплати; умови оплати - 100 % передоплата; умови поставки - доставка за рахунок постачальника.

Позивач, на виконання умов договору здійснив попередню оплату в повному обсязі - на суму 228 909,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1868 від 22.07.2022.

Проте, відповідач свої зобов`язання не виконав, поставку обумовленого товару на сплачену суму не здійснив.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статей 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В матеріалах справи міститься Претензія Позивача від 08.08.2022 за № 08/08.2022, з якою нібито ТОВ "Завод Укрбудмаш" звернулось до відповідача з вимогою виконати свої зобов`язання за Договором. У разі невиконання ТОВ "Стальпро" своїх зобов`язань, Позивач зазначив, що буде змушений звернутися до суду для вирішення спірної ситуації, відповідно до умов укладеного Договору та норм чинного законодавства України. Доказів направлення зазначеної Претензії на адресу Відповідача матеріали справи не містять.

Проте, судом прийнято до уваги, що позовна заява з вимогами про повернення попередньої оплати була належним чином надіслана відповідачу (02.02.2024). Однак відповідач не надав суду доказів повернення позивачу попередньої оплати або поставки товару.

Враховуючи зміст правових відносин, що виникли між сторонами та фактичні обставини справи, оскільки відповідач доказів, які б підтверджували поставку товару у повному обсязі або повернення сплаченої суми не надав, доводів позивача не спростував суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині повернення попередньої оплати у розмірі 228 909,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі.

Також позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 29 005,59 грн., нараховану на суму неповернутої попередньої оплати, за період з 27.07.2022 по 27.01.2023.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пені, штрафу).

Позивачем не визначено в позовній заяві, за яке несвоєчасне виконання зобов`язання заявлена пеня.

Зміст укладеної сторонами угоди від 27.06.2022 №2222 не містить положень, якими б сторони визначили, що за порушення зобов`язань непоставки/несвоєчасної поставки товару у разі його передоплати, або за несвоєчасно виконане грошове зобов`язання має нараховуватись пеня.

Так, відповідно до п. 5.2 договору сторони визначили лише, що у разі прострочення строків поставки продукції, або при постачанні неякісної продукції покупець має право відмовитись від прийняття продукції і вимагати відшкодування заподіяних збитків.

За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності, як штраф та/або пеня, сторони мають досягти у письмовому вигляді.

Як вбачається з Договору, умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня, а тому, вимога позивача стягнути з відповідача пені в розмірі 29 005,59 грн. за порушення строків виконання зобов`язання визнається судом необґрунтованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положення статті 231 Господарського кодексу України встановлюють, крім відповідальності за грошове зобов`язання також відповідальність (штрафні санкції) за порушення негрошового зобов`язання. Так, до негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг застосовується інший розмір штрафних санкцій, ніж передбачений за порушення грошового зобов`язання, а саме стаття 231 Господарського кодексу України передбачає імперативне положення про те, що розмір штрафних санкцій за порушення негрошового зобов`язання може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи, що у тексті Договору сторони письмової згоди про застосування відповідальності у вигляді пені за порушення строків виконання, не досягли, а акт цивільного законодавства, в якому б йшлося про можливість застосування до відповідача у спірному випадку відповідальності у вигляді стягнення пені за порушення зобов`язань, позивачем не вказаний, вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 29 005,59 грн. задоволенню не підлягає як така, що не ґрунтуються на вимогах закону та договору.

Щодо посилання Позивача на ч.4 ст. 231 ГК України.

Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення ж частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим, за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".

За змістом наведених вище положень законодавства, розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Така сама правова позиція щодо застосування норм статті 231 ГК України викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Так, в спірному договорі сторонами не обумовлено розмір та базу нарахування штрафних санкцій, а лише зазначено, що у разі прострочення строків поставки продукції, або при постачанні неякісної продукції покупець має право відмовитись від прийняття продукції і вимагати відшкодування заподіяних збитків.

Як вбачається з поданого розрахунку, позивач здійснює нарахування штрафних санкцій, передбачених частини 6 статті 231 ГК України, за порушення відповідачем виконання саме грошового зобов`язання, що суперечить приписам чинного законодавства.

Судом прийнято до уваги Постанову ВП ВС від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18, в якій зазначається, що якщо умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію, то немає підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 28 667,83 грн. за період з 28.07.2022 по 22.01.2024, та 3 % річних в сумі 10 290,26 грн. за період з 27.07.2022 по 22.01.2024, суд виходив з такого.

У своєму позові позивач, посилаючись на вимоги ст. 625 ЦК України, просить стягнути з відповідача 10 290,26 грн - 3 % річних та 28 667,83 грн - інфляційних втрат. В цій частині вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив поставку оплаченого товару, тому за прострочення грошового зобов`язання повинен сплатити позивачу 3 % річних за період з 27.07.2022 по 24.01.2024 та інфляційні втрати за період з серпня 2022 по грудень 2023.

Частина друга статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, стягнення зазначених нарахувань здійснюється у разі прострочення саме грошового зобов`язання.

Як вже зазначено у рішенні, 08.08.2022 позивач нібито звернувся до Відповідача з Претензією, у зв`язку із тим, що відповідач не передав покупцю оплачений товар встановлений в п.2 Специфікації строк (5 календарних днів з моменту внесення передоплати) та реалізуючи своє право, передбачене ч. 2 ст. 629 ЦК України, вимагав виконати свої зобов`язання за Договором, тобто поставити продукцію, у встановлений договором строк.

Однак, матеріал справи не містять доказів направлення зазначеної претензії на адресу відповідача, тому суд не бере до уваги зазначену претензію та вважає, що вимога позивача про повернення попередньої оплати заявлена ним у позовній заяві від 01.02.2024. Таким чином до моменту отримання відповідачем (з інформації Укрпошти- 20.02.2024) позовної заяви з вимогою повернення попередньої оплати, яку було відправлено відповідачу 02.02.2024, зобов`язання відповідача не було грошовим, а тому вимоги статті 625 ЦК України не розповсюджується на період з 27.07.2022 по 24.01.2024 щодо вимоги про стягнення 3% річних і на період з серпня 2022 по грудень 2023 щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат.

Отже позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 27.07.2022 по 24.01.2024 щодо вимоги про стягнення 3% річних і на період з серпня 2022 по грудень 2023 щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки в цей період зобов`язання відповідача не було грошовим.

Аналогічний висновок викладений в Постанові Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 по справі №910/4857/23.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, доводи Позивача, викладені у його позовній заяві в частині стягнення основного боргу у сумі 228 909,00 грн. підтверджені належними та допустимими доказами, а Відповідачем не надано доказів на спростування доводів і тверджень позивача чи сплати наявної суми боргу.

У решті вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд відмовляє з підстав вищезазначених.

З урахуванням викладеного позов ТОВ "Завод Укрбудмаш" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73 - 79, 129, 236 - 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальпро" про стягнення 296 872,68 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальпро" (04050, м. Київ, вул.. Іллєнка Юрія, буд. 12, ідентифікаційний код 44655531) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш" (36034, м. Полтава, вул. Садовського, буд. 8, ідентифікаційний код 32174727) попередню оплату у сумі 228 909 (двісті двадцять вісім тисяч дев`ятсот дев`ять) грн. 00 коп. та судовий збір у сумі 3 433 (три тисячі чотириста тридцять три) грн.63 коп.

У решті вимог - відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 24 травня 2024

Суддя Борисенко І. І.