Ухвала

від 22.05.2024 по справі 914/2540/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

22.05.2024 Справа № 914/2540/21

Суддя Господарського суду Львівської області З.П. Гоменюк, за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши матеріали справи

за позовом Керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області, м. Львів

до відповідача 1 Львівської міської ради, м. Львів

відповідача 2 Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт», с. Рясне-Руське, Яворівський район, Львівська область

про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації прав, припинення речового права.

за участю представників:

прокурор: Місінська М.А.;

від відповідача 1: Поліщук О.С.;

від відповідача 2: ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області до Львівської міської ради, Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт», Рясне-Руської сільської ради про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації права власності, припинення речового права права приватної власності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2021, справу №914/2540/21 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області до Львівської міської ради, Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт», Рясне-Руської сільської ради про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації права власності, припинення речового права права приватної власності.

Ухвалою суду від 25.08.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.10.2021.

30.09.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№22886/21) від Львівської міської ради.

01.10.2021 через канцелярію суду ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» подано відзив на позовну заяву (вх.№23071/21).

У судовому засіданні від 04.10.2021 оголошено перерву до 28.10.2021.

13.10.2021 на адресу господарського суду надійшла відповідь на відзив (вх.№23987/21).

20.10.2021 через канцелярію суду представник відповідача-2 подав заяву про залишення позову без руху (вх.№24464/21).

26.10.2021 до Господарського суду Львівської області надійшли письмові пояснення (вх.№25211/21) прокурора у справі.

У судовому засіданні 28.10.2021 оголошено перерву до 15.11.2021.

01.11.2021 представник відповідача-2 через відділ діловодства суду подав заперечення (вх.№25580/21).

29.10.2021 заступником керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області подано клопотання (вх.№25489/21) про долучення доказів до матеріалів справи.

11.11.2021 на адресу суду надійшло від прокурора у справі клопотання про долучення доказів до справи (вх.№26673/21).

Представник відповідача-2 у підготовчому засіданні 15.11.2021 подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх.№26974/21), зокрема, нотаріально посвідчених заяв свідків.

Прокурор у справі у підготовчому засіданні 15.11.2021 подала письмові пояснення (вх.№26976/21).

Ухвалою від 15.11.2021, після відкриття провадження по справі, позов залишено без руху, прокурору встановлено п`ятиденний строк для усунення недоліків шляхом надання суду письмових пояснень в частині формулювання змісту позовних вимог щодо відповідача-2 по справі ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт».

24.11.2021 на адресу господарського суду надійшли відповідні письмові пояснення (вх.№28164/21) на виконання вимог ухвали від 15.11.2021.

Ухвалою від 30.11.2021 суд постановив продовжити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 10.01.2022.

У підготовче засідання 10.01.2022 сторони не з`явилися. Додаткових заяв чи письмових пояснень на адресу суду не надходило.

Ухвалою від 10.01.2022 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 07.02.2022.

03.02.2022 через відділ загального діловодства суду представник відповідача-2 подав заяву про зупинення провадження у справі (вх.№406/22).

У судовому засіданні 07.02.2022 представниками прокуратури подано клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи (вх.№3170/22).

Ухвалою від 07.02.2022 суд постановив повернутися до розгляду справи у підготовчому провадженні, підготовче засідання призначив на 28.02.2022.

09.02.2022 через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява (вх.№510/22) про вступ у справу ОСОБА_2 , як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

17.02.2022 прокурор подав через канцелярію суду заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№4499/22).

23.02.2022 відповідачем-2 подано письмові пояснення (вх.№5048/22).

24.02.2022 Російська Федерація розпочала воєнні дії на території України. Згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на усій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався.

28.02.2022 наказом Господарського суду Львівської області № 3 з метою належного забезпечення функціонування суду затверджено Інструкцію щодо роботи суду в умовах воєнного стану. Вказаною інструкцією рекомендовано сторонам подавати позовні заяви, клопотання тощо через електронний суд або направляти їх на електронну пошту суду з використанням цифрового підпису, а також брати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів з використанням системи «EasyCоn», попередньо заявивши про це клопотання.

Положеннями частин 1-2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, а також розумність строків розгляду справи судом. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 2, пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи викладене вище, зважаючи на введення згідно Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 на усій території України воєнного стану, що утруднює реалізацію учасниками справи прав, наданих їм Господарським процесуальним кодексом України, суд, керуючись приписами частин 1-2 статті 2, частини 2, пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив здійснювати розгляд справи в межах розумного строку та відкласти розгляд справи по суті (підготовче провадження) на іншу дату.

Також, у зв`язку із перебуванням судді Гоменюк З.П. у відпустці з 28.02.2022 по 18.03.2022, з 21.03.2022 по 23.04.2022, з 25.04.2022 по 09.05.2022 та з 10.05.2022 по 26.05.2022 включно, судове засідання 28.02.2022 не відбулося.

01.03.2022 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№5331/22).

28.04.2022 прокурором подано заяву про зміну (доповнення) підстав позову (вх.№1151/22), клопотання про долучення доказів (вх.№8641/11, вх.№8643/22).

Ухвалою від 27.05.2022 суд призначив справу до розгляду у підготовчому засіданні на 02.06.2022.

Ухвалою від 02.06.2022, занесеною до протоколу судового засідання від 02.06.2022, суд задовольнив клопотання відповідача-2 - Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» (вх.№406/22 від 03.02.2022) про зупинення провадження у справі №914/2540/21, зупинив провадження у справі №914/2540/21 до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №380/23540/21 та зобов`язав сторін повідомити суд про можливість поновлення провадження по справі.

17.05.2023 через систему «Електронний суд» від представника відповідача 2 надійшло повідомлення №16563 про надання адвокату доступу до справи за допомогою Електронного кабінету користувача ЄСІТС (вх.№12322/23).

05.01.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 04.01.2024) від представника позивача надійшло клопотання (вх.№438/24) про поновлення провадження у справі №914/2540/21. Додатково, у вказаному клопотанні представник позивача повідомляє про те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі №380/23540/21 відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ТзОВ «Галтекс Брухт». ОК «ГБК «Автомеханік», ОК «ГБК «Автосвіт»,ОК «ГБК «Пікап». ОК «ГБК «Сілвер Авто» про визнання протиправним та скасування рішення Львівської обласної ради від 29.10.2019 №907 «Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення «Торфовище Білогорща», а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 про відмову у задоволенні позовних вимог - залишено без змін.

Ухвалою від 11.01.2024 суд поновив провадження у справі №914/2540/21 та призначив підготовче засідання на 07.02.2024.

16.01.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 16.01.2024) від представника відповідача 2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №914/2540/21 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексу постанови (вх.№213/24).

07.02.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 06.02.2024) від представника відповідача 1 надійшло клопотання про поновлення пропущеного строку для подання доказів у справі №914/2540/21 та долучення відповідних доказів до матеріалів справи (вх.№3568/24).

Ухвалою від 07.02.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 07.02.2024, суд задовольнив клопотання заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області від 07.02.2022 за вх.№3170/22 про долучення до матеріалів справи №914/2540/21 доказів та поновлення строку на їх подання, поновив процесуальні строки на подання доказів та долучити такі докази до матеріалів справи №914/2540/21; відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 від 09.02.2022 за вх.№510/22 про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача; заяву заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області від 28.04.2022 за вх.№1151/22 про зміну підстав позову прийняв до розгляду; відклав вирішення клопотання Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» від 16.01.2024 за вх.№213/24 про зупинення провадження у справі №914/2540/21 та відклав підготовче засідання на 28.02.2024.

13.02.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 13.02.2024) від прокурора надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№4293/24).

Ухвалою від 28.02.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 28.02.2024, суд відклав підготовче засідання на 27.03.2024.

Ухвалою від 27.03.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 27.03.2024, суд задовольнив клопотання Львівської міської ради від 07.02.2024 за вх.№3568/24 про долучення до матеріалів справи №914/2540/21 доказів та поновлення строку на їх подання, поновив процесуальні строки на подання доказів та долучив такі докази до матеріалів справи №914/2540/21, у задоволенні клопотання Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» від 16.01.2024 за вх.№213/24 про зупинення провадження у справі №914/2540/21 - відмовив, провадження у справі №914/2540/21 у частині вимог до відповідача 3 Рясне-Руської сільської ради - закрив у зв`язку із її ліквідацією, закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 24.04.2024.

08.04.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 08.04.2024) від представника відповідача-2 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№9581/24).

22.04.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 22.04.2024) від представника відповідача-2 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду (вх.№10937/24).

24.04.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 24.04.2024) від представника відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№11187/24)

Ухвалою від 24.04.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 24.04.2024, суд відклав розгляд справи по суті на 22.05.2024.

30.04.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 29.04.2024) від прокурора надійшли заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду (вх.№11632/24).

У судове засідання для розгляду справи по суті 22.05.2024 з`явився прокурор. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував. У судовому засіданні прокурор висловив свої заперечення щодо заявленого клопотання відповідача 2 про залишення позовної заяви без розгляду.

У судове засідання для розгляду справи по суті 22.05.2024 з`явився представник відповідача 1. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи. до суду не скерував.

У судове засідання для розгляду справи по суті 22.05.2024 з`явився представник відповідача 2. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував. У судовому засіданні відповідач 2 підтримав раніше подане клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав, викладених у такій.

У судовому засіданні 22.05.2024 суд розглянув заяву відповідача 2 за вх.№10957/24 від 22.04.2024 про залишення позовної заяви без розгляду та повідомляє наступне.

Вирішуючи питання наявності правових підстав для представництва прокурором інтересів держави для звернення з позовом до суду у цій справі, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час, відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 цього Кодексу у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно із частиною 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

У рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.99 №3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина четверта мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на викладене, враховуючи роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідність дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитись розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Тому, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.

Також у постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №914/882/17, від 22.10.2019 у справі № 926/979/19).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Таким органом є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 зазначила, що якщо компетентний державний орган існує, однак у нього відсутні повноваження щодо звернення до суду, то прокурор повинен попередньо повідомити такий орган про відповідні порушення та необхідність захисту «інтересів держави», і лише тоді прокурор має право звернутися до суду в «інтересах держави», зазначивши позивачем відповідний орган, а не себе.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор не звертався перед поданням такої до суду до будь-якого компетентного державного органу чи органу місцевого самоврядування та не повідомляв про намір здійснювати представництво інтересів держави в суді. Таким чином, будь-яким іншим органом не вчинено дій щодо звернення до суду, а прокурором не повідомлено такий про необхідність захисту порушеного, на думку прокурора, права.

На думку прокурора, порушення інтересів держави полягає в незаконній передачі Рясне-Руською сільською радою у приватну власність земельної ділянки ОК ГБК «Автосвіт». Львівська міська рада орган місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України. Відтак органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада. Прокурор зазначає, що позивач та відповідач у даній справі збігаються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем або відповідачем, тому з огляду на предмет спору Львівська міська рада у даному випадку може бути виключно відповідачем по справі.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може захищати «інтереси держави». При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №923/787/18, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 05.12.2018 у справі №923/129/17, від 20.03.2019 у справі №905/1135/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 25.08.2020 у справі №910/12285/18.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (аналогічна правова позиція викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.10.2019 у справі №911/1107/18).

У свою чергу, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 16.04.2019 у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 у справах №923/560/18 та №913/299/18 відповідно, від 13.05.2019 у справі №915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №0440/6738/18, та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

На сьогодні однозначною є практика Європейського Суду з прав людини, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Отже, з урахуванням викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України прокурор, звертаючись з позовом до суду, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу другого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у п. 83 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Верховний Суд у постанові від 03.10.2023 у справі №916/2916/22 зазначає, що перевірка права на позов (що має місце у даному випадку), лежить не в площині диспозитивності судового процесу (доводів учасника спору, які має розглянути суд в тому випадку, якщо сторона оскаржує судове рішення), а в площині обов`язків суду з розгляду справи та встановлення всіх обставин справи і належного розгляду спору судом, оскільки відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

У частині 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України, право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 15.08.2019 у справі №340/4630/18, від 28.11.2019 у справі №918/150/19, від 26.01.2022 у справі №921/787/20 від 14.06.2022 у справі №904/3870/21, від 13.09.2022 у справі №918/1222/21.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Водночас згідно з положенням частини 1 статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (частина 1 статті 13 Цивільного кодексу України).

Разом із тим за змістом частин 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що уповноваженим органом держави, який здійснює відповідні наглядові (контролюючі) функції є територіальний орган Держгеокадастру, оскільки саме він здійснює контроль за використанням і охороною земель усіх категорій і форм власності, а також за додержанням земельного законодавства, у тому числі органами місцевого самоврядування.

Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 01.06.2021 року у справі №925/929/19, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що органи Держгеокадастру не наділені правом звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

У даній постанові Верховний Суд прийшов до висновку про те, що уповноваженим органом, який здійснює відповідні функції держави і який повинен був бути визначений як позивач, є Держгеокадастр/його територіальний орган, оскільки саме він здійснює контроль за використанням і охороною земель усіх категорій і форм власності, а також за додержанням вимог земельного законодавства, у тому числі органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами.

Вказана позиція Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі №925/929/19, підтримана постановою Верховного Суду від 26.10.2021 року у справі №906/260/21; постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі №910/5201/19; постановою Верховного Суду від 13.12.2022 року у справі №916/3141/21; постановою Верховного Суду від 13.12.2022 року у справі №911/1428/18, постановою Верховного Суду від 19.08.2021 року у справі №260/1831/20

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц за позовом заступника керівника Сумської місцевої прокуратури Сумської області до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, фізичної особи про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди і повернення земельної ділянки Суд дійшов такого висновку: «50. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів Держгеокадастру, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з ст. 187 Земельного кодексу України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до статті 188 Земельного кодексу України, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Державний контроль за використанням та охороною земель в обсязі, визначеному законом, також здійснюється виконавчими органами сільських, селищних, міських рад. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад набувають установлених законом повноважень із здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Відповідно до п. «е» абзацу 1 ст. 15-1 Земельного кодексу України (ст. 15-2 ЗК України виключена на підставі Закону від 28.04.2021 року), до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить: організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМУ №15 від 14.01.2015 року (із змінами від 09.12.2021 року згідно постанови КМУ №1302), Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Згідно з п. 3 даного Положення, основними завданнями Держгеокадастру є, зокрема, реалізація державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів

Відповідно до «Положення про головне управління Держгеокадастру у Львівській області», затверджене Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.05.2021 року №248 Головне управління Держгеокадастру у Львівській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру України, та їй підпорядковане.

Отже, аналізуючи нормативно-правові акти, зі змінами від 28.04.2021 у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» вбачається, що до повноважень Держгеокадастру належать повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням земельного законодавства органами місцевого самоврядування. Також, варто відзначити й те, що у разі якщо орган місцевого самоврядування теж наділений такими контролюючими повноваженнями, то повинно бути прийняте відповідне рішення такого органу, однак таке рішення в матеріалах справи відсутнє.

Верховний Суд у постанові від 06.09.2023 по справі №926/54/22 звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Отже, прокурором не підтверджено належними та допустимими доказами, що повноваженнями щодо здійснення контролю за дотриманням вимог земельного законодавства наділена Львівська міська рада.

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, в тому числі щодо передачі у власність земельних ділянок органом місцевого самоврядування.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що саме Держгеокадастр є органом, уповноваженим державою здійснювати у спірних правовідносинах функції нагляду (контролю) за дотриманням Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області встановленого законом порядку передачі земельних ділянок у приватну власність, у тому числі відповідачу 2 - ОК ГБК «Автосвіт».

Отже, зважаючи на усе вище викладене, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, в тому числі щодо передачі земель у власність органом місцевого самоврядування.

Таким чином, Держгеокадастр як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, має повноваження здійснювати державний контроль за використанням земель усіх категорій та форм власності у частині додержання органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. Здійснюючи зазначені повноваження з державного контролю за використанням земель, такий орган проводить перевірки, розглядає звернення осіб, документацію із землеустрою, пов`язану з використанням земель, а також, якщо це необхідно для здійснення указаних повноважень, звертається до суду у спосіб, що перебачений Конституцією та законами України.

Така правова позиція повністю підтримана постановою Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі №925/929/19.

З огляду на викладене, у органів Держгеокадастру наявні повноваження на звернення до суду у разі необхідності здійснення нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель, що також підтверджено правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №925/929/19.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №925/929/19, які в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано Західним апеляційним господарським судом при прийнятті постанови у справі №914/1085/21.

Дана позиція підтверджена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі №910/5201/19.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 року у справі №925/929/19 року зробила висновок про те, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, а строк користування якими закінчився. При цьому Велика Палата Верховного Суду не погодилась із доводами прокурора про те, що органи Держгеокадастру не наділені правом звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.10.2021 року у справі №906/260/21 учасниками спору є аналогічні суб`єкти (прокурор, міська рада та обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Хмільники»), а об`єктом спірних правовідносин є земельна ділянка із цільовим призначенням для колективного гаражного будівництва (КВЦПЗ 02.06).

За наслідками розгляду касаційної скарги у справі №906/260/21 Верховний Суд дійшов висновку, що територіальні органи Держгеокадастру наділені повноваженнями на звернення до суду з позовами про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності (в тому числі земельних ділянок із цільовим призначенням для колективного гаражного будівництва (КВЦПЗ 02.06).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.94 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Залишення позовної заяви без розгляду з підстав викладених у п. 2 ч.1 ст. 226 ГПК України може відбуватися і на стадії судового розгляду справи, прийняття рішення у справі, чи апеляційного розгляду, про що свідчить судова практика, зокрема у справі №914/1085/21

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано

Враховуючи вищевикладене, суд вбачає підстави для задоволення заяви Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» та залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету (ч. 2 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо розподілу судового збору суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір».

Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема у разі: залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням) (п. 4 ч. 1).

Однак Львівська обласна прокуратура з клопотанням про повернення судового збору до суду не зверталась, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне роз`яснити, що сума сплаченого судового збору повертається з Державного бюджету України за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.

Згідно з ч. 4 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Керуючись статтями 14, 42, 226, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Заяву Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» від 22.04.2024 за вх.№10957/24 про залишення позовної заяви без розгляду - задовольнити.

2.Позовну заяву Керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області до відповідача 1 Львівської міської ради, відповідача 2 Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації прав, припинення речового права - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст.254-257 ГПК України.

У судовому засіданні 22.05.2024 підписано вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст складено 27.05.2024.

Суддя Гоменюк З.П.