Рішення

від 17.05.2024 по справі 916/287/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/287/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.

секретар судового засідання Христенко А.О.

розглянувши справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВДС Інвест» (пр-т Героїв Сталінграду, 14-Г, літ. А, м. Київ, 04210)

до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» (с. Новосамарка, Окнянський район, Одеська обл., 67942)

про стягнення 4648102,28 грн,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Копанчук М.В.;

від відповідача: не з`явився.

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВДС Інвест» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 4648102,28 грн, з яких: 3000000,00 грн, сплачених відповідачу за договором про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 № б/н; 269765,55 грн 3% річних та 1378336,73 грн інфляційних втрат.

Позиції учасників справи

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що укладений між сторонами договір про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 № б/н, за яким позивач здійснив авансовий платіж на користь відповідача у розмірі 3000000,00 грн, визнано недійсним судами за результатами вирішення спору у справі № 910/13106/20, а тому, за переконанням позивача, перераховані останнім кошти знаходяться у відповідача безпідставно та підлягають поверненню позивачу разом з нарахованими та заявленими до стягнення сумами відсотків річних та інфляційних втрат.

01.02.2023 позивачем було подано суду заяву про забезпечення позову (а.с. 86-127, т.1), за результатом розгляду якої судом було постановлено ухвалу від 03.02.2023 про відмову у її задоволенні.

У відзиві на позов, який надійшов до суду 17.02.2023 (а.с. 1-97, т.2), відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, наголосивши про таке: позивачем було допущено зловживання своїми правами по відношенню до вимог, які зумовлені із повернення сум безпідставно набутих грошових коштів в сумі 3000000 грн, з метою заподіяння шкоди СТОВ "Мрія", що виключає можливість судового захисту цих прав; позивачем не доведено, що спірні кошти були перераховані за недійсним договором; за результатом застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності нараховані суми трьох відсотків річних та інфляційних втрат мають бути зменшені судом до 0 грн, з метою виключення отримання позивачем сатисфакції за свої протиправні дії; позивачем ще у листопаді 2013 року був пропущений строк позовної давності для пред`явлення основної вимоги про повернення суми безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 3000000,00 грн, який, за твердженням відповідача, має розраховуватись з дня перерахування спірних коштів, відтак і минув строк позовної давності до похідних вимог про стягнення платежів в порядку ст. 625 ЦК України.

13.03.2023 позивачем було подано суду відповідь на відзив (а.с. 108-123, т.2), в якій останній наголосив про таке: до моменту набрання рішенням законної сили, яким визнано договір недійсним, позивач не міг заявити вимоги до відповідача, які є предметом позову у цій справі; обставина перерахування коштів за недійсним договором підтверджується даними призначення платежу, вказаними при проведені банківської операції; у діях позивача відсутнє зловживання правом, адже позивачем не було ініційовано інших процесів з аналогічними вимогами; позивач наголошує про відсутність підстав для зменшення нарахованих до стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, адже вказане буде суперечити вимогам цивільного та господарського законодавства, при цьому позивач наголошує, що відповідач користується коштами позивача більше 10 років.

27.03.2023 відповідачем були подані суду заперечення на відповідь на відзив (а.с. 141-147, т.2), в яких останній відзначив про таке: позивач, ініціюючи розгляд справи № 916/1397/18, не заявив вимоги про повернення перерахованих коштів, а лише заявив про стягнення з відповідача штрафних санкцій за непоставку товару, а отже враховуючи встановлені судом у справі № 910/13106/10 обставини заміни аркушів договору поставки від 04.11.2010, існування такого договору в одному примірнику свідчить про штучне збільшення позивачем заборгованості та зловживання своїми правами; зміст визнаного судом недійсного договору не є належним доказом для суду; наявні у справі докази беззаперечно не свідчать про те, що спірні кошти були перераховані за недійсним договором.

14.04.2023 позивачем було подано суду клопотання про витребування доказів (а.с. 1-39, т.3), яке частково було задоволене судом.

17.04.2023 позивачем було подано суду клопотання про забезпечення доказів (а.с. 56-65, 72-90, т.3), за результатом розгляду якого судом було постановлено ухвалу від 24.04.2023 про відмову у його задоволенні.

29.05.2023 позивачем були подані суду письмові пояснення (а.с. 19-29, т.4), які не прийняті судом до розгляду.

21.07.2023 позивачем були подані суду письмові пояснення (а.с. 65-78, т.4), в яких останній наголосив, що: пред`явлення позивачем позову до суду з нарахуванням санкцій є правом позивача, а не зловживанням; наявні у справі докази спростовують твердження відповідача про недоведеність обставини перерахування спірних коштів за визнаним судом недійсним договором; позивач наголошує, що при розгляді судових справ між сторонами відповідач декілька разів змінював свою позицію; позивач вважає, що стягнення з відповідача відсотків річних та інфляційних втрат є справедливим та захистить майнові права та інтереси позивача; відповідач, після отримання спірних коштів від позивача з посиланням на договір від 04.11.2010, не повідомив позивачу про отримання цих коштів без достатньої правової підстави та не намагався їх повернути.

18.03.2024 позивачем було подано суду клопотання про поновлення провадження у справі (а.с. 106-118, т.4), а також додаткові пояснення у справі (а.с. 119-124, т.4), в яких позивач наголосив на тому, що обов`язок відповідача повернути спірні кошти настав після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/13106/20 від 19.01.2022, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, а отже твердження відповідача щодо пропуску позовної давності позивачем є необґрунтованими.

15.05.2024 до суду від відповідача надійшла зустрічна позовна заява до позивача про визнання недійсними платіжних доручень від 08.11.2010 № 804 та від 23.11.2010 № 841, яка була повернута заявнику ухвалою суду без розгляду.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.01.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВДС Інвест» було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/287/23; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи; призначено у справі підготовче засідання на 16 лютого 2023 року о 14:30.

Ухвалою суду від 03.02.2023 судом було відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю ВДС Інвест у задоволенні заяви за вх. ГСОО № 2-122/23 від 01.02.2023 про забезпечення позову. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.02.2023 у справі №916/287/23 залишено без змін.

Ухвалами суду від 31.01.2023, 13.03.2023 судом були задоволені клопотання позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

16.02.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 16.03.2023 о 14:00.

Протокольною ухвалою від 16.03.2023 суд продовжив строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відклав підготовче засідання на 17.04.2023 об 11:00.

Підготовче засідання 17 квітня 2023 року об 11:00 не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Бездолі Д.О. на лікарняному.

Розпорядження керівника апарату суду від 17.04.2023 року № 45, у зв`язку з перебуванням судді Бездолі Д.О. з 11.04.2023 року на лікарняному, було призначено повторний автоматизований розподіл заяви Товариства з обмеженою відповідальністю ВДС Інвест про забезпечення доказів, за результатом якого заяву позивача розподілено для розгляду судді Демешину О.А. Ухвалою суду від 17.04.2023 у складі судді Демешина А.О. заяву позивача було прийнято до розгляду у судовому засіданні, яке призначено на 24.04.2023 року о 12:40. Ухвалою суду від 24.04.2023 судом було задоволено клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Ухвалою суду від 24.04.2023 судом було відмовлено у задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю ВДС Інвест про забезпечення доказів.

Ухвалою суду від 25.04.2023 судом було призначено підготовче засідання у справі на 12 травня 2023 року о 16:30.

Підготовче засідання 12 травня 2023 року о 16:30 не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Бездолі Д.О. у відпустці за особистими обставинами. Ухвалою суду від 16.05.2023 судом було призначено підготовче засідання у справі на 29 травня 2023 року о 15:00.

Ухвалою суду від 29.05.2023 судом було витребувано у ПАТ «АКБ «Індустріалбанк» докази у формі банківської виписки або іншого документу, який містить інформацію про здійснення або нездійснення фінансової операції з вказанням сум платежів, призначення платежів на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мрія (код ЄДРПОУ 30820612) по рахунку № 26007067653, банк отримувача Одеська ФАБ «Експрес-Банк», м. Одеса, згідно з платіжними дорученнями від 08.11.2010 № 804 та від 23.11.2010 № 841. Крім цього, 29.05.2023 суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання у справі на 19.06.2023 о 14:00.

Підготовче засідання 19.06.2023 о 14:00 не відбулось, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги. Ухвалою суду від 19.06.2023 судом було призначено підготовче засідання у справі на 06 липня 2023 року о 15:30.

06.07.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу, якою суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 24.07.2023 об 11:30.

24.07.2023 суд протокольною ухвалою оголосив перерву у судовому засіданні до 08.09.2023 о 15:15.

Ухвалою суду від 08.09.2023 судом було зупинено провадження у справі № 916/287/23 до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в іншій справі № 910/3831/22 у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.

Ухвалою суду від 28.03.2024 судом було поновлено провадження у справі з 18.04.2024 та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 18 квітня 2024 року о 14:30.

18.04.2024 суд протокольною ухвалою оголосив перерву у судовому засіданні до 17.05.2024 о 13:45.

Ухвалою суду від 17.05.2024 судом було повернуто Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Мрія зустрічну позовну заяву за вх. ГСОО № 2191/24 від 15.05.2024, подану у справі № 916/287/23.

У судовому засіданні 17.05.2024 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи

В матеріалах справи наявна копія договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 № б/н (а.с. 16-19, т.1; а.с. 44-51, т.2), який містить дані, що його сторонами є позивач (покупець) та відповідач (продавець). Також у цьому договорі вказані такі відомості: продавець (відповідач) зобов`язався поставити та передати у власність покупця (позивач) зерно пшениці м`якої 1 класу групи А (продукція) в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, а покупець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити продукцію; загальна вартість продукції, що поставляється на підставі даного договору (ціна договору на дату укладення) складає 8840000,00 грн з ПДВ; продавець зобов`язався поставити (передати у власність) покупцю 100% продукції, зазначеної в п.2.1 договору, не пізніше 20.10.2011; покупець зобов`язався частково оплатити продавцеві вартість продукції шляхом внесення попередньої оплати в розмірі 3000000,00 грн до 01 грудня 2010 року включно. Протягом 30-ти календарних днів від дати поставки 100% від загальної кількості продукції, зазначеної в п. 2.1. договору, покупець зобов`язався оплатити продавцеві залишок вартості продукції в розмірі 5840000,00 грн; розрахунки за цим договором здійснюються шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця № 26007067653 ОФ АБ Експрес - банк м. Одеса, МФО 328801.

Відповідно до платіжного доручення від 08.11.2010 № 804 (а.с. 20, т.1) позивач здійснив перерахування грошових коштів у розмірі 2400000,00 грн на рахунок відповідача (№ 26007067653, в Одеській філії АБ «Експрес банк» м. Одеса) з призначенням платежу «сплата за сільськогосподарську продукцію згідно договору про закупівлю № б/н від 04.11.2010». Обставина зарахування цих коштів на рахунок відповідача також підтверджується наданою ПАТ АКБ «Індустріалбанк» (правонаступник ПАТ АТ «Експрес-Банк») інформацією (а.с. 48, т. 4).

Також, відповідно до платіжного доручення від 23.11.2010 № 841 (а.с. 20 зворотна сторінка, т.1) позивач здійснив перерахування грошових коштів у розмірі 600000,00 грн на рахунок відповідача (№ 26007067653, в Одеській філії АБ «Експрес банк» м. Одеса) з призначенням платежу «сплата за сільськогосподарську продукцію згідно договору про закупівлю № б/н від 04.11.2010 від 02.06.2010». Обставина зарахування цих коштів на рахунок відповідача також підтверджується наданою ПАТ АКБ «Індустріалбанк» (правонаступник ПАТ АТ «Експрес-Банк») інформацією (а.с. 49, т. 5).

Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем поставки товару позивачу за вищевказаним договором, повернення відповідачем позивачу отриманих грошових коштів в розмірі 3000000 грн, перерахованих згідно з вищевказаними платіжними дорученнями.

В подальшому, рішенням Господарського суду м. Києва від 25.02.2021 у справі № 910/13106/20 (а.с. 21-23, т.1; а.с. 86-91, т.2), за результатом вирішення спору за позовом СТОВ «Мрія» до ТОВ «ВДС Інвест», визнано недійсним договір про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010, укладений між позивачем та відповідачем. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 вказане рішення суду було скасовано (а.с. 24-33, т.1), натомість постановою Верховного Суду від 19.01.2022 (а.с. 34-41, т.1; а.с. 92-97, т.2) постанову суду апеляційної інстанції у справі № 910/13106/20 було скасовано, а рішення суду першої інстанції залишене без змін.

В цей же час, в провадженні Господарського суду Одеської області в межах справи № 916/1397/18 розглядався позов позивача до відповідача про стягнення коштів у розмірі 11089726,03 грн (а.с. 14-43, т.2), у зв`язку з непоставкою відповідачем товару за договором від 04.11.2010. Рішенням суду від 18.08.2022 у справі № 916/1397/18 у задоволенні позову позивачу було відмовлено, з підстав визнання укладеного між сторонами договору недійсним судовими рішеннями у справі № 910/13106/20 (а.с. 42-51, т.1; а.с. 52-73, т.2). Вказане рішення було залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 (а.с. 52-57, т.1; а.с. 74-85, т.2).

У зв`язку з тим, що договір про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 № б/н, за яким позивач здійснив авансовий платіж на користь відповідача у розмірі 3000000,00 грн, було визнано недійсним судами за результатом вирішення спору у справі № 910/13106/20, позивач звернувся до суду в межах цієї справи з позовними вимогами до відповідача про стягнення цих коштів разом з нарахованими та заявленими до стягнення сумами відсотків річних та інфляційних втрат. Розрахунок інфляційних нарахувань позивачем здійснено за період лютий 2020 року грудень 2022 року, а 3% річних за період з 19.01.2020 по 17.01.2023 (а.с. 58-59, т.1).

В матеріалах справи також наявні адвокатські запити, відповіді на них, банківські виписки, платіжна інструкція від 03.12.2010, фінансовий звіт та податкова декларація позивача, які були досліджені і оцінені судом разом з іншими доказами.

Законодавство, застосоване судом до спірних відносин

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності зі статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частиною 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України визначено, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 5 статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Статтею 79 визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Позиція суду

Під час розгляду справи судом було встановлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 25.02.2021 у справі № 910/13106/20, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 19.01.2022, було визнано недійсним договір про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 № б/н, укладений між позивачем та відповідачем.

За умовами визнаного судом недійсного договору відповідач був зобов`язаний поставити позивачу у власність товар зерно пшениці м`якої 1 класу групи А, а позивач, у свою чергу, зобов`язався прийняти товар та сплатити за нього грошові кошти. Так, умовами договору, зокрема, передбачався обов`язок позивача сплатити на користь відповідача попередню оплату за товар у розмірі 3000000,00 грн, а на підтвердження обставини перерахування цих коштів позивачем подано суду відповідні платіжні доручення з чітким призначенням платежу: «сплата за сільськогосподарську продукцію згідно договору про закупівлю № б/н від 04.11.2010». Крім цього, обставина зарахування спірних коштів на рахунок відповідача за цим договором підтверджується наданою ПАТ АКБ «Індустріалбанк» (правонаступник ПАТ АТ «Експрес-Банк») інформацією.

Як встановлено судом відповідачем належних та допустимих доказів на спростування обставини перерахування позивачем та отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 3000000,00 грн за договором про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 № б/н, який визнано судом недійсним, суду не подано.

В цей же час, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем поставки товару позивачу за вищевказаним договором, повернення відповідачем позивачу отриманих грошових коштів в розмірі 3000000 грн, перерахованих згідно з вищевказаними платіжними дорученнями.

Так, за змістом статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину.

Отже, суд зазначає, що за наявності відповідного рішення суду щодо визнання недійсним договору про закупівлю сільськогосподарської продукції, за яким позивач сплатив відповідачу як попередню оплату грошові кошти у розмірі 3000000,00 грн, у позивача виникли правомірні очікування та законні сподівання щодо повернення йому цих грошових коштів відповідачем. Натомість, у порушення приписів чинного законодавства відповідач добровільно не виконав свого зобов`язання та не повернув позивачеві все одержане за недійсним правочином, тобто за підставою, яка відпала, а тому вимога позивача про повернення грошових коштів відповідає змісту його порушеного права та характеру правопорушення, забезпечить ефективне поновлення його порушеного права й не призведе до повернення лише однієї зі сторін недійсного правочину до початкового стану, адже в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставини виконання зобов`язання відповідачем (здійснення поставки товару на спірну суму). При цьому суд звертає увагу, що ініціатором судового розгляду щодо визнання договору недійсним був саме відповідач, а тому останньому цілком було відомо про прийняте судом рішення.

За вищевикладених обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 3000000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню судом.

Водночас, вирішуючи питання щодо вимог позивача про стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про таке.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Правовідносини за наслідками невиконання грошового зобов`язання врегульовані, зокрема статтею 625 ЦК України, частина друга якої передбачає цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, а саме: боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 цього Кодексу поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Правовідносини, в яких виникло зобов`язання повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти (у зв`язку з визнанням договору недійсним), є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 вказано, що "86. Разом із тим, як убачається з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18 та від 12 квітня 2023 року у справі № 461/4066/21, зобов`язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Отже, Касаційний цивільний суд у наведених справах зробив правильний висновок про виникнення у особи обов`язку повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним".

Отже, з урахуванням вищевикладеного суд зазначає, що обов`язок відповідача з повернення спірних коштів за недійсним оспорюваним правочином виник з моменту прийняття Верховним Судом постанови від 19.01.2022. Водночас, позивач період прострочення виконання грошового зобов`язання помилково визначив з 19.01.2020, у зв`язку з чим судом зроблено власний розрахунок спірних сум (інфляційних втрат за період лютий 2022 року грудень 2022 року; 3% річних за період з 20.01.2022 по 17.01.2023), за результатом здійснення якого судом встановлено, що з відповідача на користь позивача інфляційні втрати підлягають стягненню в розмірі 749355,69 грн, а 3% річних в сумі 89506,85 грн.

Водночас, приймаючи до уваги, що зобов`язання відповідача з повернення спірних коштів виникло з моменту прийняття Верховним Судом постанови від 19.01.2022, суд дійшов висновку, що позивачем строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом не пропущений. Інші заперечення відповідача спростовуються вищевикладеними висновками суду. Також суд не встановив у діях позивача зловживання правом, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також підстав для зменшення розміру 3% річних, які обраховані судом в межах строку позовної давності.

Між цим, аналізуючи питання обсягу щодо надання оцінки кожному з аргументів доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд керується висновками, викладеними Європейським судом з прав людини, який у справі Серявін та інші проти України, які зводяться до того, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За встановлених обставин у їх сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВДС Інвест» до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 3000000,00 грн, 3% річних в сумі 89506,85 грн та інфляційні втрати в сумі 749355,69 грн.

Розподіл судових витрат

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги вищезазначене, судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 46066,35 грн.

Керуючись ст. 129, 130, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мрія (с. Новосамарка, Окнянський район, Одеська обл., 67942, код ЄДРПОУ 30820612) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВДС Інвест (пр-т Героїв Сталінграду, 14-Г, літ. А, м. Київ, 04210, код ЄДРПОУ 31955356) грошові кошти в сумі 3000000 грн 00 коп, 3% річних в сумі 89506 грн 85 коп, інфляційні втрати в сумі 749355 грн 69 коп та судовий збір в сумі 46066 грн 35 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 27 травня 2024 р.

Суддя Д.О. Бездоля