Рішення

від 23.05.2024 по справі 922/413/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/413/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, м. Житомір до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями "Деревообробний комбінат "Сімонов і компанія" ДОК СІК", м. Харків про стягнення 10 238,33 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (надалі - Позивача) звернувся 12 лютого 2024 року до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями "Деревообробний комбінат "Сімонов і компанія "Док Сік" (надалі - Відповідач) суму у розмірі 10 238,33 грн, а також суму судового збору.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 відкрито провадження у справі № 922/413/24, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв`язку на юридичну адресу Відповідача направлено відповідну ухвалу.

Також, відповідно до вимог ст. 122 ГПК України офіційно оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та її копії в порядку ч. 2-4 ст. 120 та ч. 5 ст. 242 ГПК України направлено учасникам справи в електронному вигляді до наявних у них зареєстрованих електронних кабінетів в підсистемі «Електронний Суд» ЄСІТС.

Судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення Відповідача про розгляд справи. Так, в розумінні ст. 6 та ст. 242 ГПК України був повідомлений про відкриття провадження у справі. Оскільки отримання учасниками справи процесуальних документів відбувалось в електронному вигляді, наявність зареєстрованих в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу підтверджується відповідними даними щодо реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

Отже враховуючи, що відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Учасником справи відомі процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, як того вимагають приписи ст. ст.120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання відзиву на позов та участь у судовому засіданні.

Крім того, господарський суд зазначає, що учасники процесу не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Суд вважає за доцільне зазначити, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.

Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об`єкти, які живлять місто) суд може бути вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Як встановлено матеріалами справи та не спростовується учасниками, що Постановою Господарського суду Житомирської області від 14.11.2013 по справі №906/745/13 визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями "Деревообробний комбінат "Сімонов і компанія" (код ЄДРПОУ: 31816649), припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями" "Деревообробний комбінат "Сімонов і компанія" та повноваження розпорядника майна боржника Кіцула С.Б., відкрито ліквідаційну процедуру Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями "Деревообробний комбінат "Сімонов і компанія" строком на 12 місяців - до 14.11.2014, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Кіцула С.Б.

01 жовтня 2014 року ухвалою Господарського суду Житомирської області затверджено мирову угоду у справі №906/745/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями "Деревообробний комбінат "Сімонов і компанія", укладену 09.09.2014 між кредиторами Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями "Деревообробний комбінат "Сімонов і компанія", в особі голови комітету кредиторів - Приватного підприємства "НКН-Транс" у особі директора Рижкової Т.П. та боржником, в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Кіцула С.Б. та представника власника майна банкрута Ноніка О.С.

Кредиторами Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство з іноземними інвестиціями «Деревообробний комбінат «Сімонов і компанія» за даною Мировою угодою є, зокрема, Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області.

Згідно офіційних відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області (код ЄДРПОУ: 20405093) припинено як юридичну особу з 30.03.2017 на підставі на підставі рішення щодо реорганізації.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №988 від 21.12.2016 Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України та статті 11 Закону України Про державну реєстрацію юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Ємільчинське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 30 березня 2017 року зареєстровано шляхом злиття управління Пенсійного фонду України в Ємільчинському районі Житомирської області та управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 за №628 Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України Ємільчинське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 41246527) ліквідоване шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341).

Відповідно до ч.1 ст. 52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Позивачем доведено, що у даній справі є правонаступником кредитора - Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду Житомирської області від 01 жовтня 2014 року у справі №906/745/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями "Деревообробний комбінат "Сімонов і компанія".

Товариство з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземними інвестиціями Деревообробний комбінат Сімонов і компанія ДОК СІК (код ЄДРПОУ: 31816649) зареєстровано в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, як платник внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування відповідно до Закону країни Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Суд враховує, що рішенням Господарського суду Харківської області від 22.01.2021 у справі № 906/1146/20 встановлені вищезазначені обставини. Дане рішення не оскаржене.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Водночас відповідно до ч. 5 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) суд дійшов висновку про те, що частиною п`ятою статті 82 ЦПК України (частиною п`ятою статті 75 ГПК України) передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи судовим рішенням в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути в загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

З огляду на приписи цих процесуальних норм особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі.

При цьому суд касаційної інстанції зазначав, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Таким чином, преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 756/2484/19 (провадження № 61-12022св22)).

Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18), від 20.04.2022 у справі № 910/2615/18 (провадження № 12-75гс21)).

Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що судами у справах № 906/745/13 та № 906/1146/20 встановлено обставини, які належали до предмета доказування у відповідних справах, безпосередньо досліджувались і встановлювались у них судами, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині вказаних судових рішень,

Таким чином, враховуючи вищевикладене та визначене Позивачем у позові вбачається, що зобов`язання Відповідача щодо виконання мирової угоди не виконано в частині сплати Позивачу за період з 12.09.2022 по 11.09.2023 суми коштів у розмірі 10 238,33 грн. не виконано, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд керується наступним.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Мирова угода у розумінні змісту статей 202, 203 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою є правочином, а отже і підставою виникнення прав та обов`язків для сторін, що її уклали і згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України підлягає обов`язковому виконанню.

Під час затвердження мирової угоди від 09.09.2014, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 01.10.2014 у справі №906/745/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями "Деревообробний комбінат "Сімонов і компанія" діяла попередня редакція Господарського процесуального кодексу України та Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Частиною 1 статті 35 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній на час укладення мирової угоди (далі - Закон про банкрутство) визначено, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 4 Закону про банкрутство щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.

Положення статей 4, 35 Закону про банкрутство свідчать, що мирова угода у справі про банкрутство одночасно є і цивільно-правовою угодою (правочином), і судовою процедурою у справі про банкрутство (така правова позиція щодо застосування норм права викладена в постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі 5015/2298/11).

Відповідно до частин 1, 2 статті 37 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов`язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 37 Закону про банкрутство, мирова угода має містити положення про: розміри, порядок і строки виконання зобов`язань боржника; відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини. Крім цього, мирова угода може містити, зокрема, умови про виконання зобов`язань боржника третіми особами.

Одностороння відмова від мирової угоди не допускається (частина 3 статті 37 Закону про банкрутство).

Частиною 5 статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.

З урахуванням наведеного, згідно укладеної в межах справи про банкрутство мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Житомирської області від 01.10.2014 у справі №906/745/13 у сторін по справі виникли певні зобов`язання, зокрема, у відповідача щодо погашення заборгованості в порядку та у строк, визначені такою угодою.

За таких обставин, фактично предметом даного спору є вимога про спонукання Відповідача до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Житомирської області від 01.10.2014 по справі №906/745/13 шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями "Деревообробний комбінат "Сімонов і компанія" ДОК СІК" заборгованості за період з 12.09.2022 по 11.09.2023 у розмірі 10 238,33 грн.

Суд зазначає, що у разі ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов`язків за цією угодою:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №914/2699/15, від 13.04.2018 у справі № 910/4134/17, від 03.07.2018 у справі № 903/644/16.

У відповідності до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній станом на день затвердження мирової угоди) у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Ухвала Господарського суду Житомирської області від 01.10.2014 по справі №906/745/13 не містить усіх даних, що мають зазначатись у виконавчому документі згідно зі статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній станом на день затвердження мирової угоди), а саме не зазначено строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Дана ухвала не має статусу виконавчого документа у зв`язку із чим інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання умов мирової угоди.

Даний факт, що не скасований та встановлений рішенням Господарського суд Харківської області від 22.01.2021 у справі №906/1146/20.

Також суд враховує правову позицію, що у разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, яка викладена в постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-274цс15.

Відтак, невиконання зобов`язань по мировій угоді, затвердженій господарським судом у справі про банкрутство, є підставою для пред`явлення кредиторами своїх вимог в обсязі, передбаченому цією мировою угодою.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 червня 2004 року у справі "Півень проти України" вказано, що право на судовий розгляд, гарантований статтею 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (параграф 35).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

У рішенні від 17.05.2005 "Чижов проти України" вказано на те, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, заява N 3236/03, п. 43).

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, дослідивши всі обставини, що мають значення для справи, надавши їм відповідну правову оцінку та врахувавши факт неналежного виконання відповідачем умов мирової угоди щодо погашення кредиторських вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які містяться в матеріалах справи, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями "Деревообробний комбінат "Сімонов і компанія" ДОК СІК" (61166, Харківська обл., м. Харків, проспект Леніна, б. 40, код ЄДРПОУ: 31816649) на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, б.7; код ЄДРПОУ: 13559341) суму у розмірі 10238,33 грн заборгованості за мировою угодою, затвердженою ухвалою господарського суду Житомирської області від 01.10.2014 по справі №906/745/13 за період з 12.09.2022 по 11.09.2023.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "23" травня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін