Рішення від 23.05.2024 по справі 924/185/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" травня 2024 р. Справа №924/185/24

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Вибодовського О.Д., при секретарі судового засідання Буй К.В., розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 , смт.Віньківці, Хмельницького району, Хмельницької області

до Віньковецької селищної ради, смт.Віньківці, Хмельницького району, Хмельницької області

про визнання незаконною бездіяльність Віньковецької селищної ради Хмелььницької області (код ЄДРПОУ 04403313) щодо укладення з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) Додаткової угоди до Договору оренди землі №44 від 01.08.2016р. про його поновлення на той же строк (на 7 років) і на тих же умовах;

Зобов`язати Віньковецьку селищну раду Хмельницької області виконати передбачений статтею 33 ЗУ «Про оренду землі» (в редакції що діяла станом на 01.08.2016р.) обов`язок та укласти з ОСОБА_1 Додаткову угоду до Договору оренди землі №44 від 01.08.2016р. про його поновлення на той же строк (на 7 років) і на тих же умовах щодо земельної ділянки площею 45.0000га з кадастровим номером 6820686000:07:004:0001.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 - на підставі ордеру серії ВХ №1045122 від 09.02.2024р.;

Від відповідача: ОСОБА_3 - на підставі ордеру серії ВХ №1062025.

В судовому засіданні відповідно до ст.240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

До господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , смт.Віньківці, Хмельницького району, Хмельницької області до Віньковецької селищної ради, смт.Віньківці, Хмельницького району, Хмельницької області про визнання незаконною бездіяльність Віньковецької селищної ради Хмелььницької області (код ЄДРПОУ 04403313) щодо укладення з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) Додаткової угоди до Договору оренди землі №44 від 01.08.2016р. про його поновлення на той же строк (на 7 років) і на тих же умовах;

Зобов`язати Віньковецьку селищну раду Хмельницької області виконати передбачений статтею 33 ЗУ "Про оренду землі" (в редакції що діяла станом на 01.08.2016р.) обов`язок та укласти з ОСОБА_1 Додаткову угоду до Договору оренди землі №44 від 01.08.2016р. про його поновлення на той же строк (на 7 років) і на тих же умовах щодо земельної ділянки площею 45.0000га з кадастровим номером 6820686000:07:004:0001.

Ухвалою суду від 12.02.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

На адресу суду 27.02.2024р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідно до п. 8 Договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2016р. передбачено, що після закінчення строку дії оренди земельної ділянки орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Тому за наявності бажання реалізувати право на поновлення договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 зобов`язаний був у строк до 02.06.2023р. направити на адресу Віньковецької селищної ради Хмельницької області повідомлення про наявність наміру скористатися своїм правом поновлення договору оренди землі.

У свою чергу позивач лише 21.08.2023р. звернувся із заявою до відповідача про поновлення відповідного договору.

22.09.2023р. позивач знову звернувся до відповідача із відповідною заявою. Проте, ні 21.08.2023р., а ні 22.09.2023р. не додав до заяв проекту додаткової угоди.

Листом від 22 вересня 2023 року, що є відповіддю на заяви від 21 серпня та 22 вересня 2023 року, відповідачем відмовлено у поновленні договору оренди земельної ділянки 6820686000:07:004:0001.

Пунктом 23 Договору передбачено що після припинення дії договору оренди земельної ділянки орендар повертає земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він її одержав. Додатком до листа від 22.09.2023 року був акт повернення земельної ділянки з оренди. Проте в порушення умов договору орендар позивач не підписав цього акту.

З наведених підстав відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог.

На адресу суду 28.03.2024р. від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідач зазначає у відзиві, що на його думку, з аналізу змісту статті 33 ЗУ «Про оренду землі», у редакції чинній на момент укладення договору оренди від 01.08.2016 року, вбачається що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 ЗУ «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів:

1. Орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди.

2. До закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк.

3. До листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди.

4. Продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою.

5. Орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки.

Проте з такими висновками відповідача та правовим аналізом умов для реалізації права орендаря на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 ЗУ «Про оренду землі», позивач не погоджується, оскільки такий аналіз суперечить приписам та змісту частини шостої ст.33, зазначеного закону у редакції 2016 року.

Відповідач у відзиві визнає ту обставину, що порядок поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» №340-ІІ від 05 грудня 2019р., здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення, тому виходячи з того, що спірний договір оренди земельної ділянки з позивачем було укладено 01.08.2016р. тому порядок та процедура поновлення спірного договору оренди землі, що є предметом даного спору, здійснюється на умовах, визначених цим договором за правилами, зазначеними у статті 33 ЗУ «Про оренду землі» у редакції, яка була чинною станом на 01.08.2016 року.

Частиною 6 статті 33 ЗУ «Про оренду землі» у цій редакції було визначено, що:

У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уновноваженим керівником органу виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Частина 6 статті 33 ЗУ «Про оренду землі» у зазначеній редакції є правовим обґрунтуванням позовних вимог ОСОБА_1 у даній справі є окремою самостійною правовою підставою для визнання спірного договору оренди землі поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором оренди від 01.08.2016р.

На думку позивача, для застосування частини 6 статті 33 ЗУ «Про оренду землі» у зазначеній редакції, всупереч твердженням відповідача у відзиві, не потрібно наявності п`яти окремих юридичних фактів, зазначених вище. Адже перелічені відповідачем у відзиві п`ять окремих юридичних фактів є необхідними лише у випадках, врегульованих частинами першою-п`ятою ст.33 ЗУ «Про оренду землі».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається саме на частину 6 ст.33 ЗУ «Про оренду землі», для застосування якої у її тексті прямо зазначені лише 2 необхідні умови (два з п`яти наведених відповідачем у відзиві юридичних фактів), а саме: 1) продовження користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди; 2) відсутність протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

Оскільки у даному випадку обидві вказані умови (юридичні факти) є наявними і доведені долученими до позовної заяви письмовими доказами, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими і доведеними.

На адресу суду 28.03.2024р. від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що подані позивачем докази на підтвердження факту продовження користування земельною ділянкою не можуть бути допустимими та достовірними доказами.

В судовому засіданні 08.04.2024р. судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

На адресу суду 08.04.2024р. від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

На адресу суду 09.04.2024р. від позивача надійшла заява про усунення помилки у клопотання позивача про приєднання доказів від 08.08.2024р.

Присутній в засіданні суду представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

01 серпня 2016 року між ОСОБА_1 , позивачем у справі та Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області було укладено договір оренди земельної ділянки №44, відповідно до умов якого Орендодавець - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області передало, а Орендар ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 6820686000:07:004:0001, площею 45 га, яка розташована на території Охрімовецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області.

Пунктом 8 зазначеного договору оренди визначено, що договір укладено на 7 (сім) років. Після закінчення строку дії договору орендар має право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.02.2024р. розділ: Деталізована інформація про інше речове право - 02.08.2016р. за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 6820686000:07:004:0001, площею 45 га строком на 7 років. 16 січня 2024 року до Державного реєстру внесено відомості про припинення іншого речового права - права оренди вказаної земельної ділянки.

З моменту укладення договору оренди земельної ділянки позивач використовує зазначену земельну ділянку за цільовим призначенням для виробництва сільськогосподарської продукції. Справно сплачує орендну плату у визначеному пунктом 9 Договору оренди розмірі. 15 грудня 2016 року, у відповідності до ст.8 Закону України «Про фермерське господарство» позивач зареєстрував фермерське господарство «ТЦ Джерело» (код ЄДРПОУ 41000248) у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Позивач є засновником і головою вказаного фермерського господарства. Засноване позивачем ФГ "ТЦ Джерело" здійснює господарську діяльність на орендованій земельній ділянці площею 45 га, а припинення права оренди зазначеної земельної ділянки за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано лише 16.01.2024 року.

Наведені обставини доводяться доданими копіями наступних документів: виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 25.04.2017р., звіту «ТЦ Джерело» за 2023 рік до Державної служби статистики про посівні площі с/г культур за формою 4-с; повідомлення ГУ Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату ОСОБА_1 орендної плати за користування земельною ділянкою площею 45 га до кінця 2023 року включно, копіями банківських квитанцій щодо сплати орендної плати.

Наведені обставини доводяться також доданою копією бухгалтерської Довідки ФГ «ТЦ Джерело» від 08.02.2024р. з якої вбачається, що сільськогосподарські роботи на орендованій позивачем земельній ділянці в 2023 році здійснювались безпосередньо до 26 грудня 2023року. У зв`язку з проведенням земельної реформи в Україні та переданням земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності до комунальної власності територіальних громад, у відповідності до ч.1 ст.122 Земельного Кодексу України право розпорядження орендованою позивачем земельною ділянкою сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6820686000:07:004:0001 площею 45 га з 26 січня 2021 року перейшло до Територіальної громади у особі Віньковецької селищної ради Хмельницького району - відповідача у цій справі, відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області № 28-ОТГ від 08.12.2020р.

З доданої копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.02.2024р. вбачається, що земельна ділянка с/г призначення з кадастровим номером 6820686000:07:004:0001, площею 45 га з 26.01.2021 року перебуває у комунальній власності Територіальної громади в особі Віньковецької селищної ради, до якої перейшли усі права і обов`язки орендодавця за договором оренди землі від 01.08.2016р., відповідно до приписів ст.148-1 Земельного Кодексу України.

У зв`язку із зміною власника орендованої земельної ділянки 01 вересня 2021 року між позивачем та Віньковецькою селищною радою було укладено Додаткову угоду до договору №44 оренди землі від 1 серпня 2016року.

21.08.2023 року позивач звернувся до Віньковецького селищного голови з письмовою заявою про поновлення (продовження) договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6820686000:07:004:0001, площею 45 га для ведення фермерського господарства. Зазначена заява зареєстрована у журналі вхідної кореспонденції відповідача за № 1/668.

Вказана зава була розглянута відповідачем і Рішенням сорокової сесії восьмого скликання Віньковецької селищної ради від 25 серпня 2023 року № 1-283П-40/2023 було ухвалено: Відділам земельних ресурсів і кадрової та юридичної роботи Віньковецької селищної ради розглянути можливість продовження договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 6820686000:07:004:0001.

Після розгляду заяви позивача відповідними відділами селищної ради, ОСОБА_1 , було направлено письмове повідомлення, із змісту якого вбачається, що Віньковецька селищна рада відмовила позивачу у поновленні договору оренди земельної ділянки.

Причиною та правовими підставами такої відмови відповідача у поновленні договору оренди №44 земельної ділянки у повідомленні від 22.09.2023р. зазначено ту обставину, що орендарем порушена процедура реалізації переважного права на поновлення договору оренди, відповідно до вимог статті 33 ЗУ «Про оренду землі», оскільки не виконано належним чином передбачений договором обов`язок щодо повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди земельної ділянки №44 від 01.08.2016 року.

Після отримання відмови відповідача 22 вересня 2023 року позивачем було подано повторно заяву про поновлення договору оренди землі №44 від 01.08.2016р., на яку відповіді не було отримано.

06 листопада 2023 року позивачем було подано ще одну аналогічну заяву про поновлення договору оренди землі №44 від 01.08.2016р., до якої було долучено проект Додаткової угоди про поновлення дії договору оренди земельної ділянки.

24 листопада 2023 року за вих.№ 35/08-08-1436/2023 ОСОБА_1 за підписом Віньковецького селищного голови Лужняка В. було надіслано письмовий лист-повідомлення про те, що позивачу відмовлено у поновленні договору оренди землі, і що земельна ділянка після закінчення строку дії договору оренди землі, (власник земельної ділянки Віньковецька селищна рада) має право використовувати свою ділянку без жодних обмежень.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі».

Так, відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 цього Закону, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (вирішення питання щодо поновлення договору оренди), По закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частинами восьмою, дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Таким чином реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні попереднім орендарем процедури повідомлення про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Такі ж висновки викладені в постановах Верховного суду України від 25.02.2015 року в справі №6-10цс15, 18.03.2015 року в справі №6-4цс15, 15.04.2015 року в справі №6-55цс15, 23.03.2016 року в справі №6-146цс16, 13.04.2016 року в справі №6-2027цс15, 23.11.2016 року в справі №6-2540цс16, які є обов`язковими для врахування іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України.

Разом з тим, ч.2 ст.33 Закону України «Про оренду землі» встановлено обов`язок орендаря, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі, додавши до листа-повідомлення проект додаткової угоди.

В п. 8 Договору зазначено, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Проте, позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення договору оренди землі вже після закінчення строку дії договору, а саме 21.08.2023р.

Позивач надав суду копії заяв від 21.08.2023р. (вх. номер 1/667) та від 22.09.2023р. (вх. номер 730), стверджуючи, що такими заявами Віньковецьку селищну раду Хмельницької області повідомлялося про намір позивача скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк.

Проте суд зазначає, що ні до заяви від 21.08.2023р. (вх. номер 1/667) , ні від 22.09.2023р. (вх. номер 730) позивачем не було додано проекту додаткової угоди, що суперечить ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові № 159/5756/20 від 22 вересня 2020 року виникненню в орендодавця обов`язку прийнятті рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди.

Листом від 22 вересня 2023 року, що є відповіддю на заяви від 21 серпня та 22 вересня 2023 року, селищною Радою відмовлено у поновленні договору оренди земельної ділянки 6820686000:07:004:0001.

06 листопада 2023 року позивачем було подано ще одну заяву про поновлення договору оренди землі №44 від 01.08.2016р., до якої було долучено проект Додаткової угоди про поновлення дії договору оренди земельної ділянки.

24 листопада 2023 року за вих. № 35/08-08-1436/2023 ОСОБА_1 за підписом Віньковецького селищного голови Лужняка В. було надіслано письмовий лист-повідомлення про те, що позивачу відмовлено у поновленні договору оренди землі, і що земельна ділянка після закінчення строку дії договору оренди землі, власник цієї земельної ділянки Віньковецька селищна рада має право використовувати свою ділянку без жодних обмежень.

Пунктом 23 Договору передбачено що після припинення дії договору оренди земельної ділянки орендар повертає земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він її одержав. Додатком до листа від 22 вересня 2023 року був акт повернення земельної ділянки з оренди. Проте в порушення умов договору орендар ОСОБА_1 не підписав цього акту.

Підпунктом 5 пункту 1 додаткової угоди до Договору передбачено, що орендна плата сплачується щороку до 28 серпня 2023р.

Відповідно до податкового повідомлення - рішення ГУ ДПС у Хмельницькій області від 12.05.2023 року №3364607-2408-2225 сума податкового зобов`язання по орендні платі з фізичних осіб розрахована на дату закінчення договору та становить 38 584,58 грн. 23 серпня 2023 року ОСОБА_1 провів сплату орендної плати.

29 грудня 2023 року ОСОБА_1 без отримання відповідного повідомлення - рішення від ГУ ДПС у Хмельницькій області добровільно провів разову сплату на рахунок Віньковецької селищної ради в сумі 27 534,60 грн..

На підтвердження обставин продовження користування земельною ділянкою та направлення проекту додаткової угоди щодо поновлення договору оренди земельною ділянкою позивач у справі не надав жодного належного, достовірного та допустимогодоказу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосуванню норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові № 594/376/17 від 10 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду зробила наступний правовий висновок: Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частішою шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважте право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди та з урахуванням вищезазначених вимог закону дійшли правильного висновку, що позивач не скористався своїм переваленим правом на поновлення договору оренди землі.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду віл 22.09.2020р. у справі № 313/350/16-ц та у справі № 159/5756/18, постанові Верховного Суду № 910/2284/20 від 23 грудня 2020 року.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру певного порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17, від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16 від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц від 04.06.2019р. у справі №916/3156/17.

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено як підстави поновлення договору оренди землі, так і порядок такого поновлення шляхом укладення відповідної додаткової угоди до вказаного договору. Право на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означають право сторони па звернення до суду для укладення додаткової угоди.

При цьому додаткова угода до договору оренди землі, зміст якої зафіксований у рішенні суду, відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З огляду на викладене належним і ефективним способом захисту порушеного права у цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, оскільки сама по собі вимога про визнання договору оренди землі поновленим за своєю суттю є встановленням факту, який має юридичне значення, і не може забезпечити захисту порушеного права, позивача в силу імперативного припису закону про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що власне, і може бути предметом розгляду в суді.

Такі правові позиції викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020р. у справі №378/596/16-ц та від 26.05.2020р. у справі №908/299/18, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2019р. у справі №922/1464/18 та від 19.03.2019р. у справі №908/2484/17.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Крім того, частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами в місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Отже, ст.33 Закону України «Про оренду землі» встановлено обов`язкову вимогу укладання додаткової угоди, навіть за умови поновлення дії договору на підставі частини 6 даної статті.

Враховуючи наведене суд вважає, що сам по собі факт продовження позивачем після закінчення строку договору оренди користування земельною ділянкою та відсутність протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, отримання плати за фактичне користування при вищенаведених встановлених судом обставинах, а саме надіслання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі вже після закінчення строку дії договору та без проекту додаткової угоди, не свідчить про наявність у позивача правових підстав для цього користування.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не порушено переважного права позивача як орендаря щодо укладення договору оренди землі на новий строк, позивачем не надано належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди. Отже з урахуванням вищезазначених вимог закону позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 р. набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Водночас, у застосуванні приписів статті 86 ГПК України Верховний Суд виходить, зокрема, з того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт "вірогідності доказів" не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною першої статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 зі справи № 908/2846/19, від 27.05.2021 зі справи № 910/702/17, від 17.11.2021 зі справи № 910/2605/20.

Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів"). Водночас принцип jura novit curia ("суд знає закон") зобов`язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Зважаючи на вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати по справі необхідно покласти на позивача, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно - західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.05.2024 р.

Суддя О.Д. Вибодовський

Віддрук 3 прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

3 - відповідачу - vrada@vinker.gov.ua.