Постанова

від 16.05.2024 по справі 911/1755/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1755/22 (911/2864/20)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Огороднік К.М.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача: Бабій В.В.,

відповідача: Назаренко Є.О.,

третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 (колегія суддів у складі: головуючий - Поляков Б.М., Отрюх Б.В., Копитова О.С.)

та рішення Господарського суду Київської області від 26.07.2023 (суддя Лопатін А.В.)

у справі №911/1755/22 (911/2864/20)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо аграрна компанія "Нова технологія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс"

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича

про розірвання договору оренди та виселення,

в межах справи №911/1755/22

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Профтехкомплект"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-аграрна компанія "Нова Технологія"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог та хід розгляду справи

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо аграрна компанія "Нова технологія" (далі - Позивач) 30.09.2020 звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" (далі - Відповідач) про: розірвання договору оренди нерухомого майна №1/20 від 02.01.2020, укладеного між Позивачем і Відповідачем (далі - Договір); виселення Відповідача із нежитлових приміщень у кількості 11 об`єктів загальною площею 6001,8 м2, розташованих за адресою: Київська область, Яготинський район, с. Засупоївка, вул. Польова, 3, 7, 25.

2. Позов мотивовано посиланням на умови Договору, положення статей 651, 763, 782 Цивільного кодексу України та обставини несвоєчасного внесення Відповідачем орендної плати за Договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 771446 грн, що перевищує тримісячний розмір орендної плати.

3. Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.10.2022 відкрито провадження у справі №911/1755/22 про банкрутство Позивача, відкрито щодо нього процедуру розпорядження майном боржника.

4. Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.01.2023 матеріали цієї справи за позовом Позивача до Відповідача передано на розгляд Господарського суду Київської області в складі суду, в провадженні якого перебуває справа №911/1755/22 про банкрутство Позивача.

5. Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.07.2023 до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача залучено розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича.

6. Заявою від 19.04.2023 Позивач змінив предмет позову та просив: розірвати Договір, а також виселити Відповідача з: цеху спеціальних робіт з побутовими і офісними приміщеннями площею 349,3 м2; цеху площею 797,8 м2; складу з офісним приміщенням і столовою площею 1055,4 м2; цеху площею 1038,7 м2; складу (телятник №1) площею 810,7 м2; ангару площею 138,0 м2; будівлі пилорами площею 126,0 м2; столярної майстерні площею 151,2 м2; пилорами площею 152,3 м; складу (корівник №4) площею 896,3 м2; складу (корівник №2) площею 486,1 м2, які знаходяться за адресою: Київська область, Яготинський район, с. Засупоївка, вул. Польова, 3, 7, 25.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

7. 02.01.2020 між Позивачем (орендодавець) та Відповідачем (орендар) укладено Договір, за умовами якого Позивач передав, а Відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення.

8. Майно, що орендується являє собою комплекс нежитлових приміщень у кількості 11 об`єктів, що розташовані окремо один від одного, а саме:

- цех з побутовими і офісними приміщеннями площею 349,3 м2 та вартістю 170168,00 грн;

- цех площею 797,8 м2 та вартістю 269302,00 грн;

- склад з офісним приміщенням і столовою площею 1055,4 м2 та вартістю 291763,00 грн;

- цех площею 1038,7 м2 та вартістю 296000,00 грн;

- склад (телятник №1) площею 810,7 м2 та вартістю 98676,00 грн;

- ангар площею 138,0 м2 та вартістю 224976,00 грн;

- будівля пилорами площею 126,0 м2 та вартістю 111709,00 грн;

- столярна майстерня площею 151,2 м2 та вартістю 88344,00 грн;

- пилорама площею 152,3 м2 та вартістю 24035,00 грн;

- склад (корівник №4) площею 896,3 м2 та вартістю 42410,00 грн;

- склад (корівник № 2) площею 486,1 м2 та вартістю 45366,00 грн (пункт 1.2 Договору).

9. Загальна площа майна 6001,80 м2 (пункту 1.3 Договору).

10. Загальна вартість майна: 1662749,00 грн та загальна вартість станків та обладнання, що належать до столярної майстерні, яка орендується (згідно з додатком 1) складає 132558,33 грн. Адреса, за якою розміщене майно: Київська область, Яготинський район, с. Засупоївка, вул. Польова, 3, 7, 25 (пункти 1.4, 1.5 Договору).

11. Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна (пункт 3.1 Договору).

12. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником залишається орендодавець, а орендар користується ним протягом строку оренди (пункт 3.2 Договору).

13. Пунктами 4.1, 4.2 Договору сторони обумовили, що орендна плата складається з розрахунку 40 (сорок) грн за 1 м2 орендованої площі. Розмір орендної плати становить 240072,00 грн щомісяця і підлягає коригуванню. Орендна плата за пристрої та обладнання складає 16650,00 грн. Разом орендна плата на місяць з урахуванням сум ПДВ становить 256722,00 грн.

14. Орендна плата сплачується орендодавцем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок орендаря не пізніше 10 числа кожного наступного місяця (пункт 4.7 Договору).

15. Після розірвання Договору орендар передає орендодавцю ключі від приміщень (пункт 7.5 Договору).

16. За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (пункт 8.1 Договору).

17. Термін дії договору припиняється за вимогою орендодавця: якщо орендар використовує майно не за призначенням згідно з пунктом 2.1 Договору; якщо орендар навмисно або з необережності погіршує стан майна; у випадку несвоєчасного внесення орендної плати (пункт 9.1 Договору).

18. Будь-які зміни та доповнення до Договору дійсні тільки за умови, що вони зроблені в письмовій формі шляхом підписання обома сторонами додаткової угоди. Додаткові угоди та додатки до договору є його невід`ємними частинами і мають юридичну силу, якщо вони оформлені у порядку, передбаченому для оформлення самого договору (пункти 12.3, 12.4 Договору).

19. Позивач виконав умови Договору належним чином, передавши відповідне майно Відповідачу, який таке майно прийняв у користування.

20. Посилаючись на порушення Відповідачем умов Договору щодо своєчасного внесення орендної плати, Позивач звернувся до нього з листом про відмову від Договору та його припинення, в якому також вимагав повернути орендоване майно у порядку статті 785 Цивільного кодексу України. Позивач не надав належних доказів надіслання зазначеного листа Відповідачу.

21. З урахуванням наданих свідками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідчень та поданих сторонами доказів, ухвалою Господарського суду Київської області від 19.03.2021 у цій справі призначено почеркознавчу та технічну судові експертизи, проведення яких доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Визначено об`єкти дослідження при проведенні судової експертизи: наданий Позивачем примірник Договору та наданий Відповідачем примірник Договору. На вирішення судової експертизи винесено такі питання:

- Чи відповідає час виконання друкованого тексту Договору (примірник, що наданий позивачем) даті, вказаній у зазначеному договорі?

- Якщо ні, то в який проміжок часу надрукований текст Договору (примірник, що наданий позивачем)?

- Чи відповідає час виконання друкованого тексту Договору (примірник, що наданий відповідачем) даті, вказаній у зазначеному договорі?

- Якщо ні, то в який проміжок часу надрукований текст Договору (примірник, що наданий відповідачем)?

- Чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 в Договорі (примірник, що наданий позивачем) ОСОБА_3 чи іншою особою?

- Чи виготовлені (виконані) аркуші Договору (примірник, що наданий позивачем) у різний час?

- Чи виготовлені (виконані) аркуші Договору (примірник, що наданий відповідачем) у різний час?

- Чи замінювались у Договорі (примірник, що наданий позивачем) аркуші?

- Чи замінювались у Договорі (примірник, що наданий відповідачем) аркуші?

22. Згідно з висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи та судово-почеркознавчої експертизи документів у господарській справі №911/2864/20 експертами встановлено:

- Підпис від імені ОСОБА_3 , що міститься ліворуч від друкованого тексту "Калина В.Е." у графі "Генеральний директор ТОВ "НВК "ТЕХІМПЕКС" розділу "13. Місцезнаходження та реквізити" на зворотній стороні другого аркуша Договору (примірник, що наданий позивачем), виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів ОСОБА_3 .

- Встановити час виконання друкованих текстів двох примірників Договору (примірника, наданого позивачем, та примірника, наданого відповідачем) вказаній у них даті, а також порівняти час виконання текстів на різних аркушах між собою, встановити певний проміжок часу, в який вони були виконані, не виявилось можливим з причини, зазначеної в дослідній частині висновку.

- У Договорі (примірник, що наданий позивачем) заміни аркуша не проводили.

- У Договорі (примірник, що наданий відповідачем) була проведена заміна аркушу.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

23. Рішенням Господарського суду Київської області від 26.07.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024, позов задоволено частково, провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання Договору закрито, виселено Відповідача з майна - комплексу нежитлових приміщень у кількості 11 об`єктів, що розташовані окремо один від одного і знаходяться за адресою: Київська область, Яготинський район, с. Засупоївка, вул. Польова, 3, 7, 25 (а саме: цех площею 349,3 м2, цех площею 797,8 м2, склад з офісним приміщенням і столовою площею 1055,4 м2, цех площею 1038,7 м2, склад (телятник № 1) площею 810,7 м2, ангар площею 138,0 м2, будівля пилорами площею 126,0 м2, столярна майстерня площею 151,2 м2, пилорама площею 152,3 м2, склад (корівник № 4) площею 896,3 м2, склад №3-а (корівник №2) площею 486,1 м2), в іншій частині в позові відмовлено.

24. Судові рішення мотивовано тим, що у Договорі не визначено строку оренди, а оскільки його не було нотаріально посвідчено, то з огляду на положення 793 Цивільного кодексу України він припинив свою дію під час розгляду цього спору 02.01.2023, у зв`язку з чим провадження у справі в частині позовної вимоги про розірвання Договору належить закрити. Водночас матеріали справи не містять доказів повернення Відповідачем Позивачеві предмета оренди, який є власністю Відповідача, що є підставою для виселення Відповідача.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

25. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

26. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

27. Відповідач зазначає про порушення господарськими судами норм процесуального права, а саме статей 13, 74 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо стандарту доказування "вірогідності доказів" та концепції негативного доказу через неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.03.2021 у справі №908/1879/17, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 13.08.2020 у справі №927/718/17. Як наслідок, суди помилково застосували до спірних правовідносин положення частини 2 статті 651 і частини 1 статті 782 Цивільного кодексу України та не застосували частину 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

28. Відповідач зазначає, що господарські суди не з`ясували обставини, на які він посилався, щодо неможливості використання Відповідачем орендованого майна за цільовим призначенням через відключення електроенергії від об`єктів оренди з 20.03.2020 внаслідок її неоплати Позивачем. Отже, на дату подання позову були відсутні фактичні підстави для застосування Позивачем положень частини 2 статті 651 і частини 1 статті 782 Цивільного кодексу України, оскільки з урахуванням положень частини 6 статті 762 зазначеного Кодексу не було жодного прострочення оплати орендної плати.

29. Водночас господарські суди відхилили надані Позивачем докази щодо своєчасного попередження ним Відповідача про відмову від Договору, у зв`язку з чим мали відмовити в позові через його недоведеність і передчасність.

30. Також Відповідач вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме статті 11-13, 15, 16, 316, 317, 783 Цивільного кодексу України, статтю 20 Господарського кодексу України, та порушили норми процесуального права, а саме: статті 2, 4, 7, 13, 14, 73, 74, 162, 231, 237 Господарського процесуального кодексу України, не врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 26.11.2019 у справі №905/386/18, від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19, від 28.01.2020 у справі №905/1513/16, від 14.09.2021 у справі №909/243/18.

31. Відповідач зауважує, що господарські суди фактично встановили обставини щодо відсутності правових підстав для задоволення позовної вимоги про розірвання Договору, оскільки Позивач не довів ані факту порушення своїх обов`язків Відповідачем, ані факту повідомлення Відповідача про розірвання Договору в односторонньому порядку відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Договору. На думку Відповідача, з огляду на такі обставини логічним був би висновок про відсутність порушеного права Позивача (передчасність позову) та, як наслідок, відмова у задоволенні позову повністю, в тому числі щодо позовної вимоги про виселення з підстав її необґрунтованості та недоведеності належними та допустимими доказами.

32. При цьому Відповідач наголошує, що Позивач не зазначав про припинення дії Договору через три роки після дати його укладання, тому суди розглянули спір на підставах, які не заявляв Позивач. Водночас, якщо суди виснували, що відсутній предмет спору, то він відсутній щодо всієї справи, тому не було правових підстав для ухвалення судового рішення щодо іншої позовної вимоги, а провадження у справі мало бути закрито.

33. Крім того, Відповідач стверджує, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, а саме статті 2, 7, 13, 73, 74, 236 Господарського процесуального кодексу України, та не застосували до спірних правовідносин статті 652, 762, 782-784 Цивільного кодексу України, статтю 291 Господарського кодексу України, оскільки не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 14.12.2018 у справі №914/809/18, від 28.01.2020 у справі №910/6981/19, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

34. Відповідач заперечує проти висновку господарських судів про те, що Договір є припиненим, адже нормами законодавства не передбачено припинення договору оренди, який не було нотаріально посвідчено, після закінчення трирічного строку його дії.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

35. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Відповідача.

36. Відзив мотивовано тим, що висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які посилається Відповідач у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які є неподібними до правовідносин у цій справі, а отже, касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

37. Також Позивач заперечує проти доводів Відповідача про звільнення його від сплати орендних платежів через відключення об`єкту оренди від електроенергії внаслідок заборгованості за її постачання, посилаючись на обов`язковість договору та включення витрат з електроенергії до орендної плати, яка не була сплачена Відповідачем. Водночас Позивач стверджує, що відсутність електроенергії не позбавляло повністю Відповідача можливості користуватись і володіти об`єктом оренди.

38. Позивач наголошує, що Відповідач власними діями спричинив відключення електроенергії, припинивши належну сплату орендних платежів; після 20.03.2020 продовжував і продовжує користуватися та володіти об`єктом оренди; а оскільки умови Договору зобов`язують Відповідача вчасно і повністю вносити орендні платежі, він не міг бути звільнений від їх сплати на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

39. Позивач зауважує, що господарські суди відхилили його аргументи про розірвання Договору на підставі частини 2 статті 762 Цивільного кодексу України, а натомість виснували про розірвання Договору на підставі частини 2 статті 651 зазначеного Кодексу.

40. Позивач вважає, що Договір, який передбачав обов`язок Відповідача з внесення орендної плати в конкретному розмірі та в конкретному порядку, є належним і допустимим доказом для доведення факту неналежного виконання орендарем свого обов`язку з внесення орендної плати, тоді як надані Відповідачем платіжні доручення не спростовують зазначеного факту.

41. На думку Позивача, господарські суди попередніх інстанцій самостійно не визначали підставу позову для розірвання Договору, а дійшли висновку про неможливість задоволення цієї вимоги станом на 26.07.2023, оскільки строк дії Договору припинився і він не може бути розірваним.

Позиція Верховного Суду

42. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.

43. Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідком вирішення спору за позовом про розірвання договору оренди нерухомого майна за ініціативою орендодавця та виселення орендаря з орендованих приміщень.

44. Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

45. Зокрема, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 Цивільного кодексу України).

46. Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

47. Наведена норма кореспондується з частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України, згідно з якою зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

48. Водночас пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України серед правових наслідків порушення зобов`язання передбачено припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

49. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 Цивільного кодексу України).

50. Також договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

51. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (частини 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України).

52. Право відмови від договору найму та його розірвання передбачено статтями 763, 782, 783, 784 Цивільного кодексу України.

53. Так, кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. При цьому договір найму вважається укладеним на невизначений строк, якщо строк найму не встановлений (частина 2 статті 763 Цивільного кодексу України).

54. Також наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору (стаття 782 Цивільного кодексу України).

55. Крім того, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у володіння та/або користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача (стаття 783 Цивільного кодексу України).

56. Однак, як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема, у постановах від 07.08.2018 у справі №910/7981/17, від 07.06.2023 у справі №922/3397/20) розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає в такому разі договір. Отже, перш ніж розглядати по суті заявлену у справі вимогу про розірвання договору господарському суду належить пересвідчитись (шляхом встановлення відповідних обставин та оцінки пов`язаних з цим доказів зі справи) у чинності такого договору.

57. У силу пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, якщо відсутній предмет спору, господарський суд закриває провадження у справі.

58. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04).

59. Припинення договору найму, зокрема, передбачено частиною 763 Цивільного кодексу України, згідно з частиною 3 якої законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

60. Найм будівлі або іншої капітальної споруди врегульовано §4 глави 58 Цивільного кодексу України. Зокрема, за вимогами статті частини 2 статті 793 зазначеного Кодексу, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

61. З аналізу положень статей 763, 793 Цивільного кодексу України в їх сукупності та взаємозв`язку вбачається, що максимальний строк, на який може бути укладено договір найму без його нотаріального посвідчення, становить менше трьох років. Тому в разі укладення певного договору найму в простій письмовій формі без встановлення строку найму або із встановленням строку більше трьох років, він припиняється до спливу трьох років.

62. Слід зауважити, що згідно з положеннями частини 1 статті 795 Цивільного кодексу України обчислення строку договору найму (якщо інше не встановлено договором) починається з моменту передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), яке оформляється відповідним документом (актом), що підписується сторонами договору.

63. У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина 1 статті 785 Цивільного кодексу України).

64. Повернення наймачем предмета договору найму також оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору (частина 2 статті 795 Цивільного кодексу України).

65. У разі невиконання наймачем зазначеного обов`язку наймодавець має право захистити свої порушені цивільні (господарські) права та охоронювані законом інтереси відповідно до положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, зокрема, шляхом звернення до суду з негаторним позовом про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо) у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Суд може захистити цивільне (господарське) право або інтерес способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

66. При цьому відповідно до закріпленого у статтях 2, 13, 74 Господарського процесуального кодексу України принципу змагальності сторін кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, та, водночас, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

67. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

68. За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

69. Разом з тим у статті 79 Господарського процесуального кодексу України встановлений стандарт доказування "вірогідності доказів", який, на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто відповідно до наведеного стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

70. У силу вказаної норми процесуального права наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

71. Тлумачення змісту цієї статті свідчить про те, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, аніж протилежний.

72. Подібні за змістом висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №908/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 (на які посилається Відповідач у касаційній скарзі), мають загальний характер і підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.

73. Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема, в постанові від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, на яку посилається Відповідач у касаційній скарзі, та постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц), що концепція негативного доказу сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем.

74. Звертаючись до господарського суду з позовом у цій справі, Позивач, зокрема, заявив вимогу про розірвання Договору з підстав неналежного виконання Відповідачем своїх зобов`язань зі сплати орендної плати, заборгованість з якої перевищує її тримісячний розмір. Водночас Позивач послався на обставини направлення ним Відповідачеві листа від 17.06.2020 про відмову від Договору та його припинення відповідно до положень частини 2 статті 763 Цивільного кодексу України.

75. Дослідивши надані Позивачем докази, місцевий господарський суд визнав недоведеними в розумінні положень статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України обставини направлення на адресу Відповідача та отримання ним зазначеного листа, а також листа про укладення додаткової угоди до Договору.

76. Тобто під час розгляду справи господарський суд першої інстанції не встановив обставини, які б свідчили про відмову Позивача від Договору в порядку, передбаченому частиною 2 статті 763 або частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України та пунктами 9.1.3, 9.2.2 Договору, а отже, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати Договір припиненим з підстав, на які посилався Позивач. Відповідач у касаційній скарзі проти таких висновків господарських судів не заперечує.

77. Натомість господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про припинення Договору під час розгляду цього спору з 02.01.2023 через сплив строку тривалістю 2 роки та 364 дні, на який чинні на дату укладення Договору положення законодавства передбачали можливість передання в оренду (найм) нерухомого майна за договором, не посвідченим нотаріально.

78. Верховний Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі доводи Відповідача про те, що нормами законодавства не передбачено припинення непосвідченого нотаріально договору оренди після закінчення трирічного строку, адже вони суперечать положенням статей 763, 793 Цивільного кодексу України, які в сукупності та взаємозв`язку передбачають припинення після спливу трьох років договору найму будівлі або іншої капітальної споруди, укладеного в простій письмовій формі без встановлення строку найму або зі встановленням строку від трьох років і більше.

79. Також безпідставними є посилання Відповідача на відсутність зазначення Позивачем у позові про припинення дії Договору через закінчення трирічного року оренди, адже згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує, які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної норми до спірних правовідносин. Тобто відсутність відповідних доводів Позивача не є перешкодою для дослідження господарськими судами обставин щодо наявності чи відсутності припинення Договору та, як наслідок, наявності чи відсутності між сторонами спору щодо його розірвання на момент ухвалення рішення місцевого господарського суду.

80. Однак з мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень вбачається, що господарські суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили наведені обставини на підставі наданих учасниками справи доказів з урахуванням вимог статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

81. Так, господарські суди не встановили момент передання Позивачем орендованого майна Відповідачеві (зокрема оформлення сторонами такої передачі відповідним документом (актом)), з якого починає перебіг строк договору найму відповідно до положень частини 1 статті 795 Цивільного кодексу України.

82. Не дослідивши зазначені обставини, господарські суди першої та апеляційної інстанцій не встановили конкретний момент закінчення строку оренди за Договором, а отже, дійшли передчасного висновку про припинення Договору на момент ухвалення рішення місцевого господарського суду, зважаючи лише на дату укладення Договору.

83. З огляду на таке Верховний Суд вважає передчасним висновок господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про розірвання Договору відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, адже він не ґрунтується на належному встановленні факту припинення існування в процесі розгляду справи 02.01.2023 предмету спору, який існував на момент звернення з позовом.

84. Водночас попри закриття провадження щодо зазначеної позовної вимоги, яке є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях зазначили про наявність передбачених статтею 651 Цивільного кодексу України підстав для розірвання Договору через порушення його умов Відповідачем.

85. Слід визнати слушними аргументи Відповідача про передчасність таких висновків, наведених у рішенні, яким закрито провадження щодо позовної вимоги про розірвання Договору, адже закриття провадження у справі (зокрема щодо певної позовної вимоги) не означає вирішення спору по суті такої позовної вимоги.

86. Разом з тим Верховний Суд вважає передчасними висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розірвання Договору також через те, що вони не ґрунтуються на належному встановленні обставин істотного порушення Відповідачем умов Договору з урахуванням положень, зокрема, статті 762 Цивільного кодексу України.

87. Так, за змістом оскаржуваних судових рішень, відповідні висновки господарських судів засновані на тому, що Позивач при зверненні з позовом послався на наявність заборгованості з орендних платежів у сумі 256722,00 грн станом на 22.06.2020 і у сумі 771446,00 грн на момент звернення з позовом, у зв`язку з чим він був позбавлений того, на що розраховував під час укладення Договору. При цьому в судових рішеннях не зазначено, якими доказами Позивач підтвердив наявність вказаної заборгованості. Тобто, обмежившись зазначенням про неспростування Відповідачем таких обставин, господарські суди по суті помилково застосували концепцію негативного доказу.

88. Господарські суди першої та апеляційної інстанцій не встановили конкретні обставини (із посиланням на відповідні надані учасниками справи докази, із мотивуванням підстав їх прийняття чи відхилення) щодо певного розміру заборгованості Відповідача з орендних платежів та періоду її виникнення з урахуванням початку перебігу строку договору найму (який судами не з`ясовано), розрахунків сторін, а також фактичної можливості використання Відповідачем орендованого майна, зокрема, зважаючи на наявність/відсутність електропостачання з певної причини.

89. Місцевий господарський суд в описовій частині оскаржуваного рішення зазначив про те, що Позивач наголошував на відсутності доказів фактичного припинення постачання електроенергії до об`єктів оренди, посилаючись на наявність у орендованому майновому комплексі запасної системи енергопостачання, а Відповідач на підтвердження наявності у Позивача заборгованості з комунальних послуг надав копію позовної заяви ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія" до Позивача про стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію. Однак у мотивувальній частині рішення зазначені та інші докази, які підтверджують відповідні обставини, не отримали правової оцінки.

90. Апеляційний господарський суд зазначив про ненадання жодного доказу того, що з 20.03.2020 об`єкт оренди взагалі не забезпечений постачанням електроенергії, однак не навів конкретних підстав прийняття до уваги чи відхилення тих доказів, які надані Позивачем і Відповідачем з наведеного питання (зокрема тих, про які зазначив місцевий господарський суд), підтвердження такими доказами (в разі їх прийняття) певних обставин, а також не надав правової оцінки правовідносинам сторін з урахуванням таких обставин.

91. При оцінці доводів Відповідача щодо неможливості користування ним орендованим майном за відсутності електропостачання господарський суд апеляційної інстанції помилково не дослідив умови Договору щодо мети оренди, зокрема, враховуючи, що згідно з положеннями пунктів 1.4, 1.5 Договору передбачена оренда не лише комплексу нежитлових приміщень, а й станків і обладнання в них. Також господарські суди не дослідили, яким чином сторони у Договорі врегулювали питання електропостачання та його оплати.

92. Без встановлення перелічених обставин Верховний Суд вважає передчасними висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для розірвання Договору.

93. При цьому в контексті цього спору щодо наявності/відсутності порушення Відповідачем умов Договору щодо сплати орендної плати як підстави для його розірвання (що підлягає вирішенню по суті в разі відсутності підстав для висновку про припинення Договору внаслідок закінчення строку оренди) слід зауважити, що положення частин 4, 6 статті 762 Цивільного кодексу України передбачають не лише звільнення орендаря від плати (в разі неможливості використання орендованого майна), але й надають право вимагати її зменшення (в разі істотного зменшення можливості користування орендованим майном).

94. Відповідач помилково стверджує про те, що через закриття провадження у частині позовних вимог про розірвання Договору відсутній предмет спору у справі в цілому, позаяк в цій справі є лише один предмет спору - Договір. Відповідач залишив поза увагою, що об`єктом спірних правовідносин у цій справі є також орендоване майно, спір про повернення якого після припинення Договору (в разі наявності таких обставин) продовжує існувати між сторонами та потребує вирішення господарським судом.

95. Проте, оскільки під час розгляду цієї справи господарські суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належного дослідження наданих учасниками справи доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємозв`язку не встановили обставини щодо наявності чи відсутності припинення Договору або підстав для його розірвання, слід визнати передчасними також висновки про наявність підстав для захисту прав Позивача як орендодавця у зв`язку з неповерненням орендованого майна шляхом задоволення заявленого ним негаторного позову.

96. З огляду на викладене висновки господарських судів не ґрунтуються на належному виконанні вимог статей 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки наявних у справі та додатково поданих доказів, всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, через неврахування судами висновків Верховного Суду, зокрема, викладених у постановах, на які посилається скаржник. Такі порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

97. Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до положень статей 300, 310 Господарського процесуального кодексу України рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

98. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

99. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

100. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 26.07.2023 у справі №911/1755/22 (911/2864/20) скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді С. Жуков

К. Огороднік