Постанова

від 23.05.2024 по справі 761/3894/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року

м. Київ

справа № 761/3894/18

провадження № 61-8417св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів»,

третя особа - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів», яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сушко Л. П., Олійник В. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (далі - ДП «Поліграфічний комбінат «Україна»), третя особа - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що згідно з наказом директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 16 червня 2017 року № 569-к ОСОБА_1 обіймала посаду заступника директора з персоналізації документів ДП «Поліграфічний комбінат «Україна».

Відповідно до наказу директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 29 серпня 2017 року № 879-к її переведено на посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації.

Відповідно до наказу директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 26 грудня 2017 року № 1452-к її звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, яка вимагає доступу до державної таємниці, на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Своє звільнення ОСОБА_1 вважала незаконним та таким, що суперечить трудовому законодавству України, оскільки їй не були відомі реальні обставини узгодження її звільнення з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, не було повідомлено про відмову у наданні доступу до державної таємниці, не було запропоновано переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду, не пов`язану з державною таємницею, виконання покладених на неї обов`язків не вимагало доступу до державної таємниці.

Крім того, позивач зазначила, що незаконним звільненням їй було спричинено моральну шкоду, як полягає у приниженні її престижу та ділової репутації, моральних переживаннях, душевних стражданнях через неможливість продовження активного трудового життя як професіонала, порушенні стосунків з оточуючими людьми, депресивному стані, порушеннях звичайного способу життя тощо.

Позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:

визнати незаконним наказ ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 26 грудня 2017 року № 1452-к;

поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» з 27 грудня 2017 року;

стягнути з ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 494 802,76 грн;

стягнути з ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна», третя особа Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

погодження та перевірка обґрунтованості надання допуску до державної таємниці за посадою, яку займала позивач, була здійснена Службою Безпеки України (далі - СБУ), про що свідчить лист СБУ від 13 грудня 2017 року щодо повідомлення відповідача про відмову у наданні позивачу допуску до державної таємниці на підставі статей 23, 24 Закону України «Про державну таємницю». Тобто, звільнення позивача з займаної посади за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства;

посилання позивача на відсутність у її посадовій інструкції такої кваліфікаційної вимоги як наявність допуску до державної таємниці, суд оцінив критично, оскільки відповідно положень Порядку розроблення та затвердження кваліфікаційних характеристик, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2017 року № 918, наявність допуску до державної таємниці не відноситься до кваліфікаційних вимог до працівників;

отже, правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання внести відповідні зміни до трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні;

оскільки судом не встановлено порушення трудових прав позивача при її звільненні з боку відповідача, суд відмовив у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Буняка В. С. залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:

cуди дійшли висновку, що звільнення позивача із займаної посади за пунктом 2 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України. При цьому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що перевірка обґрунтованості надання допуску до державної таємниці за посадою, яку займала позивач, була здійснена СБУ, ґрунтується на листі СБУ від 13 грудня 2017 року щодо повідомлення про відмову у наданні позивачу допуску до державної таємниці на підставі статей 23, 24 Закону України «Про державну таємницю»;

позивач в апеляційній скарзі посилалася, зокрема, на те, що відповідачем не надано доказів того, що керівник ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» визначив необхідність роботи позивача із секретною інформацією. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не навів мотивів відхилення цих доводів апеляційної скарги позивача, що є неврахуванням положень статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та рішень Європейського суду з прав людини (рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»);

ЦПК Українине передбачено винятків із загального порядку дослідження письмових доказів, який встановлений статтями 229, 235 ЦПК України, якщо документи мають гриф «секретно». Тому відсутність у матеріалах справи листа СБУ за вихідним № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року, який було покладено в основу рішення судами обох інстанцій, є порушенням вимог статті 79 ЦПК України про достовірність доказів, вимог статті 229 ЦПК України щодо дослідження доказів та вимог статті 263 ЦПК України про законність і обґрунтованість судового рішення;

матеріали справи вказують на суперечності щодо дати надіслання відповідачеві листа за вихідним № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року;

поза увагою апеляційного суду також залишилися доводи апеляційної скарги, пов`язані із недотриманням відповідачем вимог частини другої статті 40 КЗпП України, якою встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, та вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України про необхідність повідомлення про наступне звільнення працівників персонально не пізніше ніж за два місяці;

висновок суду апеляційної інстанції про залишення без розгляду заяви про відвід колегії суддів на підставі статті 126 ЦПК Україниє помилковим, а розгляд справи в суді апеляційної інстанції 20 грудня 2018 року - таким, що відбувся з порушенням порядку, який визначений процесуальним законом (неповноважним складом суду).

Постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Буняка В. С. задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна», третя особа: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Визнано незаконним наказ ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» №1452-к від 26 грудня 2017 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України з 26 грудня 2017 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» з 27 грудня 2017 року.

Зобов`язано ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1

Стягнуто з ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» на користь ОСОБА_1 1 839 144,38 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з утриманням підприємством з цієї суми податків й інших обов`язкових платежів та 5 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від17 серпня 2020 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року за нововиявленими обставинами та відкрито провадження по справі.

Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року касаційну скаргу ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року скасовано, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року залишено в силі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» судовий збір у розмірі 17 620,00 грн.

Суд касаційної інстанції вказав, що:

вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у матеріалах справи є доповідна записка начальника режимно-секретної групи від 15 грудня 2017 року, у якій повідомлено директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна», що згідно з листом СБУ було повідомлено про відмову у наданні допуску до державної таємниці громадянці ОСОБА_1 , яка займає посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації;.

у доповідній записці начальника режимно-секретної групи від 01 червня 2018 року зазначено, що 27 листопада 2017 року СБУ повернула документи ОСОБА_1 без надання допуску до державної таємниці. Листом СБУ від 13 грудня 2017 року ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» повідомлено про відмову у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці на підставі статей 23, 24 Закону України «Про державну таємницю», про що повідомлено відділ кадрів підприємства та ОСОБА_1 Листи СБУ мають гриф обмеження доступу «для службового користування» (далі - «ДСК»);

згідно з доповідною запискою начальника режимно-секретної групи від 06 червня 2018 року всі нормативні документи та листування щодо оформлення допуску до державної таємниці мають гриф обмеження доступу «ДСК» і не можуть бути надані для оприлюднення;

Верховний Суд зазначив, що з огляду на зазначені вище норми матеріального права начальник режимно-секретної групи відповідача надавав інформацію, викладену у доповідній записці, в межах своєї компетенції та відповідно до вимог закону. Доповідна записка начальника режимно-секретної групи є письмовим доказом, який не суперечить іншим доказам у справі. На підставі доповідних записок начальника режимно-секретної групи у сукупності з іншими доказами у справі можна встановити дійсні обставини щодо наявності на дату звільнення позивача рішення СБУ про відмову їй у наданні допуску до державної таємниці;

суд апеляційної інстанції не виклав мотиви, чому надані відповідачем на обґрунтування його тверджень доповідні записки начальника режимно-секретної групи не є належними, допустими і достовірними доказами у справі відповідно до статей 77-79 ЦПК України, та не спростував відповідні висновки суду першої інстанції;

суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимоги щодо наявності для посади, яку обіймала позивач, допуску до державної таємниці, оскільки відповідно до Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939, необхідність роботи із секретною інформацією для працівника визначає керівник підприємства, проте надав іншу оцінку доказам у справі;

Верховний Суд зазначив, що висновок про те, що відповідач надіслав запит про перевірку позивача до СБУ лише 26 грудня 2017 року, суд апеляційної інстанції зробив на підставі наданих позивачем доказів, а саме листів від 27 квітня 2018 року та від 04 вересня 2018 року, а також встановлених обставин Окружним адміністративним судом м. Києва від 26 липня 2019 року;

дійшовши такого висновку, суд апеляційної інстанції обмежився лише оцінкою доказів, наданих позивачем, не надав оцінки доводам відзиву на апеляційну скаргу, не спростував встановлені судом першої інстанції обставини щодо отримання відповідачем листа СБУ від 13 грудня 2017 року про відмову позивачу у наданні допуску до державної таємниці, не оцінив докази у їх сукупності;

Верховний Суд також зазначив, що посилання позивача на лист Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ, який був направлений позивачу на її запит 27 квітня 2018 № 26/2/1-6805, не спростовує встановлення судом першої інстанції тієї обставини, що 14 грудня 2017 року до відповідача надійшов лист СБУ від 13 грудня 2017 щодо відмови у наданні допуску до державної таємниці, тобто на дату звільнення позивача у відповідача була інформація про відмову ОСОБА_1 у доступі до державної таємниці;

суд апеляційної інстанції вказав, що листом від 27 квітня 2018 року СБУ повідомила ОСОБА_1 , що відповідно до пункту 1 частини другої статті 23 Закону України «Про державну таємницю» їй відмовлено у наданні допуску до державної таємниці у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе. Згідно з вимогами статті 24 Закону України «Про державну таємницю» про відмову у наданні допуску до державної таємниці СБУ 23 січня 2018 року надіслано письмове повідомлення № 26/2/1-399п/дск до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» (т. 1, а. с. 56). Листом від 04 вересня 2018 року СБУ повідомила ОСОБА_1 про те, що рішення про відмову у наданні допуску до державної таємниці прийнято СБУ за результатами огляду документальних матеріалів, надісланих до ДОДТЛ СБУ за вмотивованим запитом ДП Поліграфічний комбінат «Україна» від 26 грудня 2017 року № 306дск;

щодо рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2019 року у справі № 826/9898/18, Верховний Суд вказав, що ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» участі у цій справі не брало. Обставини направлення відповідачемзапиту СБУ не 26 грудня 2017 року відповідач спростував у цій цивільній справі. Крім того, адміністративний суд не встановлював обставини, на які посилається відповідач у цій цивільній справі. Верховний Суд також зауважив, що мотиви суду апеляційної інстанції про встановлення Окружним адміністративним судом м. Києва у рішенні від 26 липня 2019 року, що матеріали справи не містять однозначних доказів, якими підтверджуються висновки відповідача щодо повідомлення позивачем неправдивих відомостей, і як наслідок відсутність підстав сумніватися у поясненнях позивача, не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки підстави відмови у наданні позивачу допуску до державної таємниці не є предметом доказування у цій справі;

Верховний Суд зауважив, що відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов`язків, як і перебування особи на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає доступу до державної таємниці, а також умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці. Посилання ОСОБА_1 на те, що вона не була повідомлена про відмову у наданні доступу до державної таємниці або про скасування їй допуску до державної таємниці не є підставою для поновлення її на посаді за умови відсутності доступу до державної таємниці;

отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність на момент звільнення ОСОБА_1 з посади повідомлення СБУ про відмову у наданні їй допуску до державної таємниці не ґрунтується на матеріалах справи, а також встановлених судом першої інстанції обставин.

Короткий зміст заяв

09 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року за нововиявленими обставинами.

Заява мотивована тим, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2019 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року, визнано протиправним та скасовано рішення СБУ щодо відмови ОСОБА_1 у доступі до державної таємниці у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе. Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою СБУ. Вважала, що ця обставина є істотною нововиявленною обставиною у цій справі.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із доповненнями до заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду від 25 вересня 2018 року, які розширюють коло нововиявлених обставин.

Заява мотивована тим, що 20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , як новий директор ДП «Поліграфічний комбінат «Україна», отримавши у вересні 2021 року доступ до державної таємниці, ознайомилась з листом СБУ до відповідача № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року, який був покладений в основу рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року. Тоді вона достовірно дізналась про відсутність у вказаному листі повідомлення про відмову їй у допуску до держтаємниці. Зміст цього листа свідчить, що станом на вказану дату СБУтаке рішення не приймалось.

Проте, колишній директор підприємства, посилаючись на реквізити вказаного листа, направив до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України запит № 04/4054 від 14 грудня 2017 року на отримання згоди для її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України нібито у зв`язку з відмовою СБУ у допуску до держтаємниці, якої насправді, на той час не існувало.

Раніше вказаний лист СБУ № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року не міг бути наданий відповідачем без згоди СБУ. Судам зазначений лист не надавався, в судових засіданнях не досліджувався та його копії матеріали справи № 761/3894/18 не містять. Незважаючи на отримання 20 серпня 2020 року підприємством дозволу СБУ на виготовлення копії цього листа для приєднання як доказу до справи, відповідачем вказаний лист так і не був спрямований до суду. При цьому, як докази наявності повідомлення про відмову їй у допуску до держтаємниці на дату звільнення, суду були надані тільки копії доповідних записок начальника режимно-секретної групи ОСОБА_3 про таке повідомлення.

Вважала, що в даному випадку нововиявленими обставинами, тобто істотними для цієї справи обставинами, які не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі їй на час розгляду справи, є наступні юридичні факти, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи:

факт відсутності у листі № 8/2/4-11019 СБУ від 13 грудня 2017 року повідомлення ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» про відмову їй у допуску до держтаємниці;

факт відсутності відмови їй у допуску до держтаємниці на день звернення колишнього директора підприємства до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із запитом № 04/4054 від 14 грудня 2017 року, де наявне посилання на вказаний лист, для отримання згоди на її звільнення нібито у зв`язку з відмовою у допуску до держтаємниці;

факт відсутності відмови їй у допуску до держтаємниці на день надання держсекретарем Міністерства економічного розвитку і торгівлі Українилистом від 20 грудня 2017 року згоди на її звільнення у зв`язку з відмовою в допуску до держтаємниці, якої насправді на той час не існувало;

факт відсутності відмови їй у допуску до держтаємниці на станом на справі, що 2017 року коли її було незаконно звільнено з посади заступника директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України нібито у зв`язку з відмовою в допуску до держтаємниці, якої насправді на той час не існувало.

Вказувала, що ці істотні для даної справи обставини, які не були встановлені судом, не були і не могли бути відомі їй під час розгляду справи, підтверджуються листом СБУ № 8/2/4-11019 СБУ від 13 грудня 2017 року, де міститься припущення про можливе існування підстав для відмови у наданні допуску до держтаємниці у майбутньому та листом ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 26 грудня 2017 року про звернення до СБУ з клопотанням вирішити питання про надання ОСОБА_1 доступу до держтаємниці.

ОСОБА_1 просила:

скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року, яким їй відмовлено у задоволенні позову до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» за нововиявленими обставинами;

ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити повністю.

Короткий зміст оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року за нововиявленими обставинами задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна», третя особа Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасовано за нововиявленими обставинами та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна», третя особа: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Визнано незаконним наказ ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» № 1452-к від 26 грудня 2017 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України з 26 грудня 2017 року.

Стягнуто з ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 6 014 949,52 грн (без урахування податків і інших обов`язкових платежів) та витрати на правову допомогу у розмірі 4 500,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що:

рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року набрало чинності 22 вересня 2021 року, заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подана ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києва 18 листопада 2021 року, в подальшому від ОСОБА_1 надійшли до суду доповнення до заяви, тому строк, визначений законом для звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення, в межах поданих ОСОБА_1 заяви та доповнень до неї, ОСОБА_1 не пропущений;

аналіз наданих ОСОБА_1 та витребуваних судом за її клопотанням доказів, а саме: копії листа СБУ від 28 серпня 2020 року № 26/2/1-5466 про надання дозволу на подання копії листів з грифом «ДСК» до суду; листа СБУ до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року; листа ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 26 грудня 2017 року колишнього директора підприємства, в якому останній звертається до СБУ з клопотанням вирішити питання щодо надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці; листа-повідомлення СБУ № 26/2/1-399п/дск від 23 січня 2018 року до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» про відмову у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, вказує на існування обставин, які є істотними і вирішальними для справи, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі ОСОБА_1 на час розгляду справи;

позивачу не була й не могла бути відома така обставина як відсутність факту відмови їй у доступі до державної таємниці на день її звільнення 26 грудня 2017 року, оскільки відповідачем не надано суду письмових доказів повідомлення позивача про відмову їй у наданні доступу до державної таємниці, а також через відсутність у останньої можливості безпосередньо ознайомитись із змістом листа, який має гриф «ДСК» та зберігається у режимно-секретній групі ДП «Поліграфічний комбінат «Україна», оскільки у ОСОБА_1 був відсутній доступ до державної таємниці до вересня 2021 року. Були відсутні також дозволи СБУ на ознайомлення її з листом СБУ № 8/2/4 -11019 від 13 грудня 2017 року (має гриф «ДСК»), та дозвіл відповідача на ознайомлення її з запитом ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 26 грудня 2017 року колишнього директора підприємства, в якому останній звертається до СБУ з клопотанням вирішити питання щодо надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці. З урахуванням викладеного, суди зробили висновок про необхідність задоволення заяви про перегляд судового рішення та скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року за нововиявленими обставинами;

при частковому задоволенні позову суди зазначили, що:

відповідно до наказу від 26 грудня 2017 року № 1452-к та за погодженням з Міністерством економічного розвитку і торгівлі ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади, яка вимагає доступу до державної таємниці, на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України, із 26 грудня 2017 року;

представник відповідача як на докази правомірності звільнення позивача, посилається на доповідні записки начальника режимно-секретної групи ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» Карпенко В. А. від 01 червня 2018 року та від 15 грудня 2017 року стосовно змісту листа СБУ від 13 грудня 2017 року, які наявні в матеріалах справи та неодноразово досліджувались в судових засіданнях. Вказані доповідні записки подавались до судів і були прийняті судами як належні докази. Відповідно до змісту зазначених доповідних записок листом СБУ від 13 грудня 2017 року відповідача повідомлено про відмову ОСОБА_1 у наданні допуску до державної таємниці;

натомість, судами було встановлено, що лист СБУ № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року не містить повідомлення про відмову ОСОБА_1 у надані допуску до державної таємниці як про факт, що вже відбувся станом на вказану дату. У даному листі висловлено оціночне судження керівника підрозділу СБУ, до компетенції якого безпосередньо не відноситься надання допуску до державної таємниці, про можливість прийняття такого рішення в майбутньому. Про вказані обставини свідчить і копія запиту директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 26 грудня 2017 року (день звільнення позивача), в якому останній звертається до СБУ з клопотанням вирішити питання щодо надання останній допуску до державної таємниці;

суду не надано доказів того, що позивач була ознайомлена відповідачем з повідомленням про відмову у наданні їй допуску до державної таємниці у встановленому порядку. Копія листа повідомлення СБУ № 26/2/1-399п/дск про відмову у наданні ОСОБА_1 . допуску до державної таємниці від 23 січня 2018 року до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» підтверджує, що такий юридичний факт, як відмова в надані ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, відбулася через кілька тижнів після її звільнення, що зафіксовано саме вказаним листом повідомленням СБУ № 26/2/1-399п/дск;

надані позивачем ОСОБА_1 та витребувані судом за її клопотанням докази, повністю та беззаперечно спростовують обставини, які були зазначені як підстава для звільнення позивача із займаної нею посади. Таким чином, звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України не можна вважати законним, оскільки встановлений факт відсутності відмови їй у допуску до держтаємниці станом на дату її звільнення з посади заступника директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна»;

при стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27 грудня 2017 року до 23 липня 2020 року на підставі частини 2 статті 235 КЗпП України суди керувалися частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100та вважали, що при розрахунку суми середнього заробітку мають застосовуватися відповідні коригуючі коефіцієнти, починаючи з 05 квітня 2018 року, що прямо випливає з додатку № 6 до колективного договору відповідача за 2018 рік із змінами до нього, згідно яких дію вказаного колективного договору в цій частині продовжено на 2019-2020 роки, а також виходячи з розміру посадового окладу директора відповідача. Врахувавши, що на виконання постанови Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року позивачу було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 839 144,38 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 26,43 грн, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, остаточно визначив суму до стягнення у розмірі 6 014 949,52 грн (без врахування податків і інших обов`язкових платежів) та витрати на правову допомогу під час розгляду вказаної заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у розмірі 4 500,00 грн.

щодо вимоги позивача про поновлення на посаді суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» було видано наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» з 27 грудня 2017 року, який є чинним і ніким не скасований, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню як такі, що фактично виконані та вичерпали свою дію.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2023 року ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» подало касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просили скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подає касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди під час ухвалення оскаржуваних рішень порушили норми матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме:

суди залишили поза увагою, що станом на дату відкриття Шевченківським районним судом м. Києва провадження у справі за заявою про перегляд за нововиявленими обставинамирішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року (17 серпня 2020 року), вказане рішення було скасоване постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, що свідчить про недотримання судом першої інстанції вимог частини першої статті 423 ЦПК України;

вказує, що 07 грудня 2021 року Шевченківським районним судом м. Києва була винесена ухвала про повернення нової заяви від 18 листопада 2021 року позивачу на тій підставі, що в матеріалах справи вже перебуває попередня заява позивача про перегляд рішення від 25 вересня 2018 року у цій справі, рішення у якій не було прийнято. Проте, після повернення нової заяви, суд першої інстанції долучив до справи доповнення до вказаної заяви від 08 лютого 2022 року, які повністю повторюють нову заяву від 18 листопада 2021 року;

зазначає, що суд першої інстанції, прийняв до розгляду, так звану, нову заяву позивача і доповнення до неї, що розширюють коло нововиявлених обставин, які не є нововиявленими з точки зору вимог статті 423 ЦК України. Так, суди в оскаржуваних рішеннях посилались, як на нововиявлену обставину на: 1) скасування рішення СБУ про відмову в доступі до державної таємниці на підставі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2019 року та 2) відсутність відмови в доступі до державної таємниці після ознайомлення позивача з листом СБУ № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року. Проте, суди не врахували, що істотне значення має відсутність допуску до державної таємниці на момент звільнення позивача, про що і зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 22 вересня 2021 року. Відсутність повідомлення про відмову у допуску до держтаємниці не є нововиявленою обставиною і не має істотного значення для розгляду справи. Таким чином суди піддали сумніву рішення Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у цій справі, переоцінили висновки, надані Верховним Судом. Відповідач не брав участі у справі, яка розглядалась Окружним адміністративним судом м. Києва, а тому встановлені у цій справі обставини не мають преюдиційного значення;

суди залишили поза увагою, що позивач була звільнена на законних підставах, тому у виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути відмовлено.

Позиція інших учасників справи

У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 - Буняк В. С. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити без змін рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що на дату вирішення справи в суді апеляційної інстанції, за результатами якого було скасоване рішення суду від 25 вересня 2018 року, у справі були наявні беззаперечні нововиявлені обставини, які вказують на недостовірність фактичних даних, покладених в основу рішення суду від 25 вересня 2018 року. ЦПК України чітко не визначає порядок дій сторони у випадку, якщо за час тривалого перебування справи в суді розширюється коло нововиявлених обставин. Проте, така ситуація не може бути витлумачена проти ОСОБА_1 , яка весь час добросовісно користувалася своїми процесуальними правами. Дійсно, первісна заява ОСОБА_1 не містила тих нововиявлених обставин, які було виявлено лише в 2022 році. Однак, вказана заява ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами протягом трьох років не була розглянута судом, тому ОСОБА_1 мала враховувати, що суд ще не вирішив її первісну заяву за нововиявленими обставинами, яка містила посилання на іншу нововиявлену обставину. Порушення судом першої інстанції строків розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, не може бути підставою для скасування законного рішення у справі. Аргумент ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» про те, що ОСОБА_1 своєю заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами ставить під сумнів висновки, викладені у постановах Верховного Суду, не відповідає дійсності.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, залишити без змін рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що відмова у відкритті провадження за нововиявленими обставинами законом не передбачена, а ухвала про відкриття провадження не підлягає оскарженню. Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Наведене свідчить, що законодавцем передбачено здійснення перегляду справи за нововиявленими обставинами незалежно від обставин, за яких було відкрите провадження у справі даної категорії. Судом першої інстанції у рішенні вказані конкретні обставини, на які позивач послався як на нововиявлені, детально описуючи відповідність їх ознак з ознаками, передбаченими ЦПК України. Щодо тверджень представника відповідача у скарзі, що нібито суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні піддає сумніву рішення Верховного Суду від 22 вересня 2021 року і переоцінює висновки, надані Верховним Судом, позивач зазначає, що з 23 березня 2023 року, тобто дати набрання чинності рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року у цій справі, відповідно до положень пункту «б» частини четвертої статті 429 ЦПК України, посилатись на рішення Верховного Суду, яке втратило законну силу, є некоректним та некомпетентним.

У серпні 2023 року ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» подали пояснення за підписом представника ОСОБА_2 .

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала письмові пояснення за підписом представника Буняка В. С .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2023 року поновлено ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 761/3894/18. Витребувано справу з суду першої інстанції. Клопотання ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року задоволено частково. Зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року у справі № 761/3894/18 в частині стягнення з ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрат на правову допомогу до закінчення касаційного провадження. В задоволенні іншої частини клопотання ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року відмовлено. У задоволенні клопотання ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року відмовлено.

У грудні 2023 року матеріали цивільної справи № 761/3894/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року клопотання ОСОБА_1 та Буняки В. С. про продовження строку на подання відзивів задоволено. Продовжено ОСОБА_1 та Буняці В. С. строк на подання відзивів. Відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - Буняки В. С. про розгляд справи з викликом сторін. Справу № 761/3894/18 призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року знято з касаційного розгляду та повернуто до Шевченківського районного суду м. Києва для належного оформлення.

У березні 2024 року матеріали цивільної справи № 761/3894/18 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 15 червня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року № 910/11027/18, від 25 травня 2021 року № 752/4995/17, від 30 червня 2020 року № 19/028-10/13, від 22 січня 2019 року № 127/10129/17, від 29 червня 2022 року № 755/21049/15-ц).

Фактичні обставини

Суди встановили, що згідно з наказом директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 16 червня 2017 року № 569-к ОСОБА_1 обіймала посаду заступника директора з персоналізації документів ДП «Поліграфічний комбінат «Україна».

Відповідно до наказу директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 29 серпня 2017 року № 879-к її переведено на посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації з 29 серпня 2017 року.

Пунктом 4.8 посадової інструкції заступника директора з персоналізації документів, затвердженої директором ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» у 2017 році передбачено, що заступник директора з персоналізації документів несе відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

Наказом ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 25 вересня 2017 року «Про внесення змін до штатного розпису та введення в дію переліку змін до штатного розпису ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» з 25 вересня 2017 року у структурному підрозділі «дирекція» скорочено посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації та введено з 25 вересня 2017 року у штатний розпис посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації документів.

05 жовтня 2017 року позивач подала заяву на ім`я директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» з проханням перевести її на посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації документів.

14 грудня 2017 року директор ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» звернувся до Державного секретаря Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з листом, в якому вказав, що у зв`язку з ненаданням СБУ допуску до державної таємниці заступнику директора з інформаційних технологій та персоналізації ОСОБА_1 , посада якої вимагає допуску до державної таємниці з грифом «цілком таємно», просив погодити звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації за пунктом 2 статті 40 КЗпП України.

Державний секретар Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на лист ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 14 грудня 2017 року № 04/4054 погодив звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації. Одночасно просив відповідача надати копію листа СБУ щодо ненадання допуску до державної таємниці ОСОБА_1 .

Згідно з наказом директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 26 грудня 2017 року № 1452-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, яка вимагає допуску до державної таємниці, на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, з 26 грудня 2017 року.

У доповідній записці, адресованій начальнику юридичного відділу ДП «Поліграфічний комбінат «Україна», начальник режимно-секретної групи ОСОБА_3 вказала, що листом СБ України від 13 грудня 2017 року ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» повідомлено про відмову у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці на підставі статті 23 та статті 24 Закону України «Про державну таємницю», про що було повідомлено відділ кадрів ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» та ОСОБА_1 . Також зазначено, що листи СБУ мають гриф обмеження доступу «ДСК».

Лист СБУ № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року не містить повідомлення про відмову ОСОБА_1 у надані допуску до державної таємниці як про факт що вже відбувся станом на вказану дату. У даному листі висловлено оціночне судження керівника підрозділу СБУ, до компетенції якого безпосередньо не відноситься надання допуску до державної таємниці, про можливість прийняття такого рішення в майбутньому.

Відповідно до копії листа повідомлення СБУ № 26/2/1-399п/дск про відмову у наданні ОСОБА_1 . допуску до державної таємниці від 23 січня 2018 року відмова у надані ОСОБА_1 допуску до державної таємниці відбулася через кілька тижнів після її звільнення.

Відповідно до копії листа від 04 вересня 2018 року СБУ повідомила ОСОБА_1 про те, що рішення про відмову у наданні їй допуску до державної таємниці було прийнято СБУ саме за результатами огляду документальних матеріалів, надісланих до ДОДТЛ СБУ за вмотивованим запитом ДП Поліграфічний комбінат «Україна» від 26 грудня 2017 року № 306дск.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК Українирішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (пункт 1 частина друга статті 423 ЦПК України).

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК Українисвідчить, що нововиявленими обставинами є обставини, які: існували на час розгляду справи, не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; є істотними для розгляду справи, тобто належать до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Обставини, які вважаються нововиявленими, повинні одночасно відповідати цим вимогам.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом (частина четверта стаття 423 ЦПК України).

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених наведеними нормами, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмету доказування у справі і можуть вплинути на висновки суду про права і обов`язки осіб, які беруть участь у справі (див постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2020 року у справі № 740/10/17 (провадження № 61-11419св20)).

Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня 2008 року).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-7звг22), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, зазначено, що:

«5.2. Здійснюючи процедуру перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, провадження № 12-158гс19, (пункти 7.4-7.5)). […]

5.4. Нововиявленими є обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі; обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов`язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17, провадження № 14-549зц18 (пункт 26)).

5.5. Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені процесуальним законом, відсутні, а також якщо ці обставини були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17, провадження № 14-549зц18 (пункти 27, 28))».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17 (провадження № 14-41цс21), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, з посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 19/028-10/13 від 30 червня 2020 року (пункти 7.4-7.5)), зазначено, що: «Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 686/9717/14 (провадження № 61-516св20) з посиланням на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2020 року у справі № 711/8648/16 (провадження № 61-46019св18) зазначено, що: «істотними обставинами справи вважаються ті, які можуть вплинути на рішення суду, яке набрало законної сили, а це, передусім, ті, що взагалі не були предметом розгляду у вказаній цивільній справі, у зв`язку з тим, що вони не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи. Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювались судом у процесі розгляду справи. Неналежне виконання сторонами своїх процесуальних обов`язків у змагальності процесу, у тому числі і неподання до суду усіх доказів, збирання нових доказів після розгляду справи на думку колегії суддів не є нововиявленими обставинами, а тому і не можуть бути підставою для перегляду судового рішення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 299/883/17 (провадження № 61-7687св22) зазначено, що: «нововиявленою може бути визнана лише та обставина, яка існувала в об`єктивній дійсності на момент ухвалення рішення, проте не була відома заявнику, а підставою перегляду є наявність обставини, що може істотно вплинути на вирішення справи. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи. […]

Необхідно зазначити, що на відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї.

Тобто, перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

При цьому, надання правової оцінки аналогічним правовідносинам в іншому судовому рішенні також не може вважатися нововиявленими обставинами».

У справі, що переглядається:

рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року, яке набрало законної сили згідно з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову провизнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди;

ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року та доповненнями до заяви, в яких в обґрунтування наявності нововиявлених обставин зазначила те, що:

рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2019 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року, визнано протиправним та скасовано рішення СБУ щодо відмови ОСОБА_1 у доступі до державної таємниці у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе. Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою СБУ;

у листі СБУ № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року, з яким вона ознайомилась після отримання у листопаді 2021 року допуску до державної таємниці, відсутнє повідомлення про відмову ОСОБА_1 у допуску до державної таємниці. Вказаний лист містить припущення про можливе існування підстав для відмови у наданні допуску до державної таємниці у майбутньому;

ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» звернулось до СБУ з клопотанням вирішити питання про надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці 26 грудня 2017 року (день видачі наказу про звільнення);

суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що позивачу не була й не могла бути відома така обставина як відсутність факту відмови їй у доступі до державної таємниці на день її звільнення 26 грудня 2017 року, оскільки:

у ОСОБА_1 був відсутній доступ до державної таємниці до вересня 2021 року, тому вона не мала можливості безпосередньо ознайомитись із змістом листа СБУ № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року;

були відсутні дозволи СБУ на ознайомлення ОСОБА_1 з листом СБУ № 8/2/4 -11019 від 13 грудня 2017 року (має гриф «ДСК») та дозвіл відповідача на ознайомлення її з запитом колишнього директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 26 грудня 2017 року, в якому останній звертається до СБУ з клопотанням вирішити питання щодо надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці;

відповідачем не надано суду письмових доказів повідомлення ним ОСОБА_1 про відмову їй у наданні доступу до державної таємниці;

вказаний висновок суди зробили на підставі наданих ОСОБА_1 та витребуваних судом за її клопотанням доказів, а саме: листа СБУ до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року; листа колишнього директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 26 грудня 2017 року, в якому останній звертається до СБУ з клопотанням вирішити питання щодо надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці; копії листа СБУ від 28 серпня 2020 року № 26/2/1-5466 про надання дозволу на подання копії листів з грифом «ДСК» до суду; листа- повідомлення СБУ № 26/2/1-399п/дск від 23 січня 2018 року до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» про відмову у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці;

проте аналіз матеріалів справи свідчить, що позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, за наслідками якого Шевченківським районним судом м. Києва 25 вересня 2018 року ухвалено рішення, були надані:

копія листа Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ від 27 квітня 2018 року № 26/2/1-6805 відповідно до якого СБУ повідомилаОСОБА_1 , що відповідно до пункту 1 частини другої статті 23 Закону України «Про державну таємницю» їй відмовлено у наданні допуску до державної таємниці у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе. Згідно з вимогами статті 24 Закону України «Про державну таємницю» про відмову у наданні допуску до державної таємниці СБУ 23 січня 2018 року надіслано письмове повідомлення № 26/2/1-399п/дск до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» (т. 1 а. с. 56);

копія листа Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ від 04 вересня 2018 року відповідно до якого СБУ повідомила ОСОБА_1 про те, що рішення про відмову у наданні допуску до державної таємниці прийнято СБУ за результатами огляду документальних матеріалів, надісланих до ДОДТЛ СБ України за вмотивованим запитом ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 26 грудня 2017 року № 306дск (т. 2 а. с. 34);

тобто, ті обставини, що ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» 26 грудня 2017 року надіслав до СБУ запит № 306дск щодо вирішення питання про надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, а також що СБУ 23 січня 2018 року відмовила ОСОБА_1 у наданні допуску до державної таємниці, існували на час розгляду справи, були відомі позивачу на час розгляду справи, входили до предмету доказування у справі;

крім того, Верховний Суд при залишенні без змін рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року вказав, що посилання позивача на лист Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ, який був направлений позивачу на її запит 27 квітня 2018 № 26/2/1-6805, не спростовує встановлення судом першої інстанції тієї обставини, що 14 грудня 2017 до відповідача надійшов лист СБУ від 13 грудня 2017 щодо відмови у наданні допуску до державної таємниці, тобто на дату звільнення позивача у відповідача була інформація про відмову ОСОБА_1 у доступі до державної таємниці. Висновок про те, що відповідач надіслав запит про перевірку позивача до СБУ лише 26 грудня 2017 року, суд апеляційної інстанції зробив на підставі наданих позивачем доказів, а саме листів від 27 квітня 2018 року та від 04 вересня 2018 року, а також встановлених обставин Окружним адміністративним судом м. Києва від 26 липня 2019 року;

таким чином, приймаючи до уваги твердження ОСОБА_1 про існування нововиявлених обставин, зокрема відсутність у листі СБУ № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року повідомлення про відмову ОСОБА_1 у допуску до державної таємниці та звернення ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» до СБУ з клопотанням вирішити питання про надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці лише 26 грудня 2017 року (день видачі наказу про звільнення), суд першої інстанції не врахував, що зазначена заявником обставина (відсутність відмови ОСОБА_1 у допуску до державної таємниці на день винесення наказу про її звільнення) у розумінні положень ЦПК України не є нововиявленою, а тому вплинути на законність та обґрунтованість судового рішення не могла. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд справи, вказані недоліки суду першої інстанції не усунув та помилково погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для перегляду рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року за нововиявленими обставинами;

крім того, судом першої інстанції не розглянуто по суті заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року від 09 січня 2020 року (т. 3 а. с. 107-108), в якій ОСОБА_1 також вказувала, що істотною нововиявленою обставиною для цієї справи є те, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2019 року, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення СБУ щодо відмови ОСОБА_1 в доступі до державної таємниці. Вказане порушення судом першої інстанції норм процесуального права також залишено поза увагою суду апеляційної інстанції;

у зв`язку з наведеним, суд першої інстанції зробив передчасний висновок про наявність підстав для перегляду рішення за нововиявленими обставинами.

Оскільки судові рішення скасовуються у зв`язку з порушенням судами норм процесуального права, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права Верховним Судом не приймаються, оскільки порушення норм процесуального права є самостійною підставою для скасування судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо зупинення виконання рішення суду першої інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2023 року зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року у справі № 761/3894/18 в частині стягнення з ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрат на правову допомогу до закінчення касаційного провадження.

Оскільки рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року скасоване, підстави для поновлення його виконання відсутні.

Керуючись статями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів», яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року скасувати.

Справу № 761/3894/18 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Коротенко

Є. В. Краснощоков