Ухвала

від 27.05.2024 по справі 339/444/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 травня 2024 року

м. Київ

справа № 339/444/23

провадження № 61-7216ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Гузіївського ліцею Болехівської міської ради Івано-Франківської області про невиплату добових за час перебування у відрядженні,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Гузіївського ліцею Болехівської міської ради Івано-Франківської області про невиплату добових за час перебування у відрядженні, в якому просив суд: зобов`язати директора Гузіївського ліцею Болехівської міської ради Івано-Франківської області внести зміни в наказ від 22 вересня 2023 року № 141-ОД про джерело та порядок виплати відрядних; зобов`язати відповідача виплатити йому та для видачі 12 учасникам команди суму добових у розмірі 3 900 грн; притягнути директора Гузіївського ліцею Болехівської міської ради Івано-Франківської області до відповідальності за невиплату добових за час перебування у відрядженні згідно чинного законодавства; вказати на неналежне виконання посадових обов`язків щодо збереження життя та здоров`я здобувачів освіти.

Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У травні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким внести зміни в накази від 10 травня 2023 року № 54-ОД, від 23 травня 2023 року № 65-ОД, від 22 вересня 2023 року № 141-ОД щодо джерела та порядку виплати відрядних; виплатити суму у розмірі 7 800 грн добових згідно вищевказаних наказів та стягнути на його користь судові витрати.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Пунктом 2 частини першої статті 274 ЦПК України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктами 1, 2 частини четвертої статті 19 ЦПК України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ та справ, що виникають з трудових відносин.

Предметом позову у справі є вимога майнового характеру щодо стягнення суми добових.

Крім того, позивачем було заявлено вимоги немайнового характеру щодо зобов`язання внести зміни в наказ про джерело та порядок виплати відрядних; притягнення директора до відповідальності за невиплату добових за час перебування у відрядженні.

Ураховуючи те, що справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

При цьому згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України справа не відноситься до тієї категорії справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на підпункт а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а саме, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Проте, посилаючись на наявність зазначених обставин, заявник не додає до касаційної скарги доказів, які б їх підтверджували та по суті не погоджується з фактичними обставинами справи та оціненими судами доказами, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання заявника на порушення судами норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями та не дає підстав для висновку про наявність обставин, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року).

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Ураховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Гузіївського ліцею Болехівської міської ради Івано-Франківської області про невиплату добових за час перебування у відрядженні відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник