Рішення

від 22.05.2024 по справі 386/1176/23

ГОЛОВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 386/1176/23

Провадження № 2/386/35/24

РІШЕННЯ

Іменем України

22 травня 2024 року

Голованівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Червоненка Д.В.

за участю: секретаря судового засідання - Штанько Л.Є,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Голованівськ Кіровоградської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Представник позивача - адвокат Волощук В.В., звернувся до суду з позовною заявою про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність ділову репутацію ОСОБА_3 , інформацію розповсюджену ОСОБА_1 у коментарях під публікацією від 21.04.2023 року на сторінці соціальної мережі «Facebook» (Фейсбук) урядової організації Управління СБУ України в Кіровоградській області «В Кнп Голованівська Црл директор з російським дипломом. Навчання в Криму під час окупації».

Зазначив, що у 2017 році ОСОБА_3 закінчив Державний заклад «Дніпропетровська медична академія МОЗ України». Здобув освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліст за спеціальністю педіатрія професійна кваліфікація лікаря. В 2019 році отримав сертифікат лікаря спеціаліста за спеціальністю спортивна медицина пройшов атестацію при атестаційній комісії при Державному закладі «Дніпропетровська медична академія МОЗ України». Розпорядженням Голованівського селищного голови від 09.06.2021 року призначений на посаду директора КНП «Голованівська ЦРЛ». Тобто позивач у жодному медичному навчальному закладі, що розташований на території АР Крим не навчався та фахового диплому в період 2014 року та тимчасово окупованій території АР Крим виданого російською владою не отримував. Вважає, що спірна інформація доведена до великого кола осіб, користувачів мережі інтернет, а саме фейсбук, ця інформація порушує особисті немайнові права і завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам та професійним якостям позивача, негативна поширена інформація знижує цінність особи, створює негативну соціальну оцінку в очах оточуючих, тобто порушує її честь, гідність та ділову репутацію. Вважає, що поширену інформацію слід визнати недостовірною. Ця інформаціє не є оціночним судженням, а фактичним твердженням, оскільки відповідач вказує на конкретні факти не визнання позивачем окупації росією АР Крим та ніби визнання документів росією, які видані на тимчасово окупованій території.

Просив зобов`язати ОСОБА_1 протягом семи днів з дня набрання даним рішенням законної сили спростувати вказану інформацію у спосіб її поширення - шляхом розміщення в соціальній мережі «Facebook» на сторінці користувача «Управління СБУ України в Кіровоградській області» у коментарях під публікацією від 21.04.2023 року тексту: «В Кнп Голованівська Црл директор з російським дипломом. Навчання в Криму під час окупації» про визнання ним недостовірною інформації, що була розповсюджена ним відносно директора КНП «Голованівська центральна районна лікарня» Голованівської селищної ради ОСОБА_3 , а також стягнути з відповідача на користь позивача 50 000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

31.10.2023 року представник відповідача надала письмовий відзив на позовну заяву в якому вказала, що вимоги позивача, викладені в позовній заяві, вони не визнають в повному обсязі, вважають їх необґрунтованими та такими, які не підлягають задоволенню з наступних підстав. У квітні 2023 року ОСОБА_1 прокоментував публікацію на сторінці Управління СБ України в Кіровоградській області у соціальній мережі «Facebook» від 21.04.2023р. щодо викриття СБУ на Кіровоградщині ще трьох ворожих пропагандистів, що виправдовували та визнавали правомірною збройну агресію російської федерації проти України, такими словами: «В КНП Голованівська ЦРЛ директор з російським дипломом. Навчався в Криму під час окупації». Даний коментар був написаний ОСОБА_1 на підставі того, що на особистій сторінці ОСОБА_3 у соціальній мережі «Facebook» було розміщено фото, де ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 стоїть на фоні якогось освітнього закладу тимчасово окупованої АР Крим, на будівлі якого вже було встановлено герб країни-агресора росії у формі двоголового орла, та тримає у руках документ про закінчення цього закладу освіти. Зараз цієї фотографії вже немає на сторінці позивача, однак її бачили і ОСОБА_1 , і багато працівників КНП «Голованівська центральна районна лікарня» Голованівської селищної ради. Підтвердити той факт, що таке фото дійсно тривалий час перебувало на сторінці ОСОБА_3 можуть свідки. Через таке фото, у ОСОБА_1 склалася думка, що ОСОБА_3 отримав диплом про закінчення освіти в навчальному закладі АР Крим вже під час окупації АР Крим російською федерацією, таким чином відповідачем була прокоментована публікація на сторінці Управління СБ України в Кіровоградській області у соціальній мережі «Facebook» від 21.04.2023р. задля того, аби Службою безпеки України було проведено перевірку директора КНП «Голованівська центральна районна лікарня» Голованівської селищної ради ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 на наявність у нього російського диплому про закінчення освіти, який він отримав в окупованій АР Крим або спростування такої інформації, але ні в якому разі не для того, щоб якось принизити честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 .

Крім того вказує, що в позовній заяві позивач не навів обґрунтування, що саме честь, гідність чи ділова репутація і яким саме чином, постраждала внаслідок публікації коментаря. Не надано доказів, які саме наслідки мала ця публікація для позивача, як змінилась його репутація, честь та гідність в порівнянні до публікації та на теперішні час.)

Що стосується позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, то позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від позовних вимог, щодо визнання недостовірною інформацію, а тому внаслідок необґрунтованості заявлених позовних вимог щодо визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_3 не підлягають задоволенню позовні вимоги і щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 50000грн.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, вважають, що позовні вимоги ОСОБА_3 є недоведеними та необґрунтованими, а тому такими які не підлягають задоволенню.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні позов підтримали з підстав, що вказані у позовній заяві. Позивач зокрема зазначив, що дійсно до окупації АР Крим навчався в Кримському медичному університеті, але вже у березні 2014 року подав документи для переведення та в червні 2014 року був переведений до Дніпропетровської медичної академії МОЗ України. У 2017 році отримав диплом спеціаліста, виданий вказаним закладом, а відтак не навчався і не отримував дипломів в окупованому Криму. Також зазначив, що внаслідок цієї публікації постраждала передусім його репутація, адже від керівництва були з цього приводу запитання. Також він мав неприємне спілкування із цього приводу з працівниками СБУ, що завдало йому душевних переживань. Зменшились об`єми благодійної допомоги від фондів. Щодо наданих відповідачем світлин зазначив, що це дійсно фото з його сторінки в соціальній мережі Фейсбук, які відображають його з одногрупниками, яких він приїздив привітати із закінченням навчального закладу у 2017 році. На фото в його руках диплом одногрупника, який він взяв із солідарності.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала доводи, викладені у відзиві та просила відмовити у задоволенні позову.

Відповідач в судовому засіданні пояснив, що працював КНП «Голованівська ЦРЛ» та у той час коли позивача призначили на посаду директора працівники лікарні обговорювали між собою фото, що були на його сторінці у мережі Фейсбук. Переглянувши ці світлини у нього сформувалось враження, що позивач навчався в окупованому Криму, адже на одному фото зображений позивач на фоні закладу з російськими прапорами, а на іншому фото він тримає документ схожий на диплом на фоні російського освітнього закладу. Тому публікація є висловом його думки та думки, яка обговорювалась в колективі. Надані суду фото йому показав та надав його колега ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що у той час як ОСОБА_3 було призначено директором Голованівської ЦРЛ, у 2021 році, він працював сімейним лікарем ЦПМСД. Тоді у медичних колективах обговорювались фото, які були на особистій сторінці ОСОБА_3 в мережі Фейсбук. Ці фото, які наявні в матеріалах справи, він дійсно зберіг до свого мобільного телефону та ділився з колегами, у тому числі і ОСОБА_1 .

Заслухавши учасників судового процесу, аналізуючи представлені сторонами докази, які досліджені в ході судового розгляду та вирішуючи даний спір, суд виходить із наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 отримав диплом спеціаліста НОМЕР_1 23.06.2017 року, який виданий Державним закладом «Дніпровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України».

Сертифікат лікаря-спеціаліста №10985 виданий ОСОБА_3 04.04.2019 року про те, що він атестувався на визначення знань та практичних навиків в атестаційній комісії при Державному закладі «Дніпровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» та йому присвоєно звання лікаря - спеціаліста за спеціальністю спортивна медицина.

Скріншот з інформацією розповсюджену ОСОБА_1 у коментарях під публікацією від 21.04.2023 року на сторінці соціальної мережі «Facebook» (Фейсбук) урядової організації Управління СБУ України в Кіровоградській області «В Кнп Голованівська Црл директор з російським дипломом. Навчання в Криму під час окупації».

Фотототаблиця із зображенням ОСОБА_3 біля закладу під назвою «Кримський федеральний університет им.Вернадського» девстановлено герб країни-агресора росії у формі двоголового орла, а також на фоні закладу з російськими прапорами.

22.11.2023 року ухвалою Голованівського районного суду Кіровоградської області було витребувано докази.

На виконання ухвали суду КНП «Голованівська ЦРЛ» Голованівської селищної ради від 06.12.2023 року було надано копію особової справи та трудової книжки директора КНП «Голованівська ЦРЛ», а-с.100-113.

На виконання ухвали суду Державною прикордонною службою України 07.12.2023 року на адресу суду було надіслано витяг з наявною у базі даних інформацією щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України особою ОСОБА_3 в період з 08.11.2017 по 31.12.2019 а-с.114.

На виконання ухвали суду Дніпровським державним медичним університетом 14.12.2023 року надано копії документів відносно ОСОБА_3 , а саме копія наказу №409ос від 12.06.2014 року, з якого вбачається, що ОСОБА_3 було переведено з Державної установи «Кримський державний медичний університет ім.С.І.Георгієвського» до Дніпровської медичної академії, а також надано витяг з протоколу засідання державної комісії по розподілу випускників ДЗ ДМА 2017року, а-с. 116-118.

06.02.2024 року на виконання ухвали суду Благодійний фонд «Помагаєм» надав лист-відповідь про те, що ОСОБА_3 не знаходився в трудових відносинах з БФ «Помагаєм», а надавав консультативні послуги в якості волонтера у період з 2015 по 2018 рік, а-с.144.

Відповідно до ст. ст.15,16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди (пункт 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року у справі № 351/2587/17, провадження № 61-7025 св 22, зроблено висновок, що у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказано, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Таким чином, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

У цій категорії справ суду необхідно надати оцінку балансу права особи, на свободу вираження поглядів, а також права особи на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної чи юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, відносно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною першою статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року).

Згідно усталеної практики ЄСПЛ втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_3 просив визнати недостовірною та зобов`язати відповідача спростувати інформацію: «В КНП Голованівська ЦРЛ директор з російським дипломом. Навчався в Криму під час окупації», пов`язуючи це з тим, що поширення цієї інформації ОСОБА_1 в мережі фейсбук порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію як керівника КНП Голованівська ЦРЛ.

Разом з цим, на підтвердження даних доводів позивачем жодних доказів не представлено. Зокрема слід звернути увагу, що коментар «В КНП Голованівська ЦРЛ директор з російським дипломом. Навчався в Криму під час окупації», який позивач просить визнати недостовірною інформацією та спростувати, не можливо. В судовому засіданні позивач підтвердив факт навчання в Криму, про що також свідчить копія наказу №409ос від 12.06.2014 року, про те що ОСОБА_3 було переведено з Державної установи «Кримський державний медичний університет ім.С.І.Георгієвського» до Дніпровської медичної академії.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.302 ЦК фізична особа, яка поширює інформацію, отриману офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування.

При цьому судом встановлено, що ОСОБА_3 є публічною особою, директором КНП «Голованівська ЦРЛ». У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо ОСОБА_3 , як публічної особи, є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, і як публічна особа він неминуче є відкритим для прискіпливого висвітлення його слів та вчинків, і він повинен це усвідомлювати.

Врахувавши зміст спірної інформації, встановлені обставини у справі, зокрема належність ОСОБА_3 до числа публічних осіб, контекст поширеної інформації, суд доходить висновку, що спірна інформація щодо ОСОБА_3 є не фактичним твердженням, а оціночним судженням ОСОБА_1 , відображає його суб`єктивні думки, засновані на особистому сприйнятті певних подій та їх власній оцінці, та не може бути витлумачена як повідомлення про наявності у ОСОБА_3 російського диплому, натомість, в ній міститься вираження думки ОСОБА_1 , яка сформувалась у нього через дані на сайті, що до оцінки дій позивача, який є публічною особою. На переконання суду, в даному випадку в діях відповідача має місце реалізація конституційного права на вираження своїх поглядів, а не намір поширити недостовірну інформацію з метою приниження честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_3 , інформація стосується виключно оцінки діяльності позивача, а не його приватного життя, а тому в діях відповідача не вбачається порушень немайнових прав позивача.

Суб`єктивні думки і погляди відповідно до національного законодавства України, положень Конвенції, з урахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.

Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, крім випадку неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка підлягає спростуванню.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач має навести у заяві, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Тобто, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Проте, під час судового розгляду не встановлено протиправних дій відповідача, а позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення його прав, доказів на підтвердження його моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв`язків.

Тому вимоги ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди задоволенню також не підлягають.

При цьому, статтями 11-13 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст.ст. 76-78,80-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позов ОСОБА_3 не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи ту обставину, що позовні вимоги ОСОБА_3 залишено без задоволення, судові витрати слід залишити за позивачем та стягнути на користь відповідача витрати на правничу допомогу, яка підтверджена матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч ) 00 грн..

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Д. В. Червоненко