Рішення

від 22.05.2024 по справі 127/39736/23

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/39736/23

Провадження № 2/127/1816/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Подолянка-7» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСББ «Подолянка-7» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 60000,00 грн. та 2684,00 грн. судових витрат.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі дубліката виконавчого листа виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 21.06.2023 року за рішенням Ленінського районного суду Вінницької області від 21.09.2011 року, яким було вирішено знести самочинно збудовану прибудову до кв. АДРЕСА_1 та привести територію на якій здійснювалось самочинне будівництво до первинного стану за рахунок забудовника ОСОБА_1 , було відкрито виконавче провадження № 72123618.

У зв`язку із відмовою відповідача самостійно виконувати рішення суду, позивач був змушений виконувати рішення суду за власні кошти, уклавши 31.08.2023року з ФОП ОСОБА_2 договір підряду № 2, за умовами якого (п.1.1.) позивач доручив, а ФОП ОСОБА_2 зобов`язався виконати будівельні роботи по демонтажу прибудови. Відповідно до п. 2.1. даного договору орієнтовна вартість робіт склала 50 000 гривень.

26.10.2023 року державним виконавцем було складено акт про фактичне виконання рішення суду шляхом демонтажу підрядною організацією вказаної вище прибудови та 31.10.2023р. між позивачем та ФОП ОСОБА_2 підписано акт № СФ-0000040 здачі-прийняття робіт (надання послуг), згідно якого останнім було здійснено демонтаж прибудови, а позивачем прийнято дані послуги, загальна вартість послуг склала 50 000 гривень. Відповідно 23.11.2023 року, згідно платіжної інструкції № 1515, позивачем було сплачено ФОП ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 50 000 гривень. Крім того, з метою виконання зазначеного рішення суду між позивачем та Адвокатським бюро «Євгена Мунтяна» 27.03.2023р. було укладено договір № 01-270323 про надання правової допомоги, предметом якого згідно п. 1.1. стали послуги по наданню правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань та по представництву інтересів позивача в судах, а також в інших установах всіх форм власності, з приводу вирішення спору між позивачем та відповідачем про знесення самочинно зведеної прибудови до квартири. Згідно акту виконаних робіт, підписаного 29.10.2023р. між позивачем та АБ «Євгена Мунтяна», останнє надало послуги під час процедури по знесенню прибудови на суму 10000 гривень, які сплачено позивачем 29.11.2023 року згідно платіжної інструкції № 1518.

Оскільки, позивачем виконано обов`язок по знесенню самочинно зведеної прибудови відповідача, у зв`язку з чим позивач поніс збитки на суму коштів, які витратив на знесення самочинно зведеної прибудови відповідачем.

Представник позивача у позові зазначає, що згідно зазначеного вище рішення Ленінського районного суду міста Вінниці, знесення прибудови та приведення території на якій здійснювалось самочинне будівництво до первинного стану має бути здійснено за рахунок відповідача та з рішення суду не випливає виконання зобов`язання особисто відповідачем, а йде мова про виконання зобов`язання за рахунок відповідача, тому позивач мав право виконати зобов`язання відповідача та в подальшому стягнути витрачені кошти на виконання рішення суду з відповідача. Зазначене стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

19.02.2024 року у даній справі ухвалено заочне рішення суду, яким позов ОСББ «Подолянка-7» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Подолянка-7» грошові кошти в сумі 60000,00 грн. та судовий збір в розмірі 2684,00 гривень.

22.04.2024 року за результатами розгляду заяву представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Гурби М.В. про перегляд заочного рішення суду було постановлено ухвалу про скасування заочне рішення Вінницького міського суду Вінницького міського суду Вінницької області від 12.10.2023 року у справі №127/39736/23 за позовом ОСББ «Подолянка-7» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди та справу призначити до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін, з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Гурба М.В. у визначений ухвалою суду строк звернувся до суду із відзивом на позов в якому категорично заперечив проти задоволення заявленого позову, оскільки вимоги заявлені у ньому є недоведеними та він є необґрунтованим. Свою позицію мотивував тим, що вимоги позивача про відшкодування йому шкоди у вигляді понесених ним витрат на оплату виконаних робіт по демонтажу прибудови договору підряду № 2 від 31.08.2023 року, звертає увагу на те, що державний виконавець для примусового виконання рішення суду залучає суб`єктів господарювання на платній основі за рахунок авансування таких витрат стягувачем. В подальшому сплачені стягувачем кошти на авансування витрат виконавчого провадження підлягають стягненню з боржника на підставі відповідної постанови державного виконавця. Вказаний Закон не передбачає права стягувача самостійно укладати договори з суб`єктами господарювання з метою примусового виконання судових рішень. Представник відповідача вважає, що дії позивача щодо укладення договору підряду № 2 від 31.08.2023 року та оплата за ним робіт з метою виконання рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 21.09.2011 року у справі № 127/2/6769/2010 були вчинені поза межами порядку визначеного чинним законодавством, а тому є незаконними. Також представник відповідача вказує на те, що не можливо визначити чи укладався договір підряду та акт щодо виконання робіт з демонтажу прибудови, належної відповідачу, чи іншої прибудови, що просить суд врахувати, оскільки акт не містить конкретного та деталізованого переліку робіт виконаних ФОП ОСОБА_2 з метою виконання договору підряду та окремої вартості таких робіт, що взагалі ставить під сумнів необхідність відповідних робіт та обґрунтованість їх вартості згідно з платіжною інструкцією № 1515 від 23.11.2023 року в сумі 50000,0 грн., зі змісту якої не вбачається, що оплата за нею здійснювалась саме по договору підряду та з приводу демонтажу прибудови належної відповідачу. Тому вважає, що надані позивачем докази не підтверджують факту понесення ним витрат саме на демонтаж прибудови належної відповідачу. Крім того, представник відповідача вважає, що, посилання позивача на ст. 22, 528 Цивільного кодексу України з застосуванням аналогії закону є необґрунтованим, оскільки спірні відносини за своєю суттю є зовсім іншими чим відносини врегульовані ст.528 Цивільного кодексу України. В свою чергу, ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено право особи на відшкодування збитків, яких завдано у результаті порушення її цивільного права. Проте, позивач не надає доказів порушення його права. Також, представник відповідача вказує на те, що позивач безпідставно в позові просить стягнути з відповідача шкоду у вигляді понесених ним витрат на правничу допомогу під час виконання дублікату виконавчого листа виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 21 червня 2023 року на підставі рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 21.09.2011 року у справі № 127/2/6769/2010, оскільки надані позивачем документи не містять доказів завдання відповідачем позивачу шкоди. Зокрема відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією виконавчого провадження та відповідно до ст.16 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право сторони реалізовувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Відповідно стягувач вправі самостійно вирішувати питання щодо самостійної участі у виконавчому провадженні чи через представника. В зв`язку з цим, витрати на правничу допомогу адвоката під час виконавчого провадження є витратами відповідної сторони виконавчого провадження. В свою чергу, Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає права стягувача на компенсацію його витрат на правничу допомогу адвоката під час виконавчого провадження. З огляду на це, представник відповідача вказує на відсутність передбачених чинним законодавством підстави для стягнення витрат стягувача на правничу допомогу з боржника.

Таким чином, відповідні позовні вимоги позивача на думку представника відповідача не підтверджені відповідними доказами та не ґрунтуються на положеннях відповідних норм права, що свідчить про їх безпідставність та наявність підстав для відмови у їх задоволенні.

Представник позивача адвокат Мунтян Є.В. 17.05.2024 року на адресу суду через систему «Електронний суд» подано відповідь на відзив, у якому не погоджується з твердженнями відповідача/представника відповідача, зазначає, що оскільки згідно ст. 376 ЦК, право власності на самочинно збудоване майно не виникає у особи, що здійснила таке будівництво, тому самочинно зведена прибудова не належала відповідачу. Вказує, що наявність постанови державного виконавця про залучення ФОП ОСОБА_2 в якості підрядника для демонтажу самочинно зведеної прибудови в рамках виконання зазначеного вище рішення Ленінського районного суду міста Вінниці, договору позивача з підрядником на виконання робіт по демонтажу прибудови, акту виконаних робіт про демонтаж прибудови та оплати послуг з демонтажу згідно платіжної інструкції дають достатнє уявлення про демонтаж якої прибудови йдеться в даному випадку, а зазначені твердження відповідача слід розцінити, як чергове намагання уникнути цивільно-правової відповідальності, що відповідач здійснює протягом чотирнадцяти років тривання спору з приводу знесення самочинно зведеної прибудови. Вважає, що виконавчі дії здійснює державний виконавець, рішення в рамках виконавчого провадження приймає також державний виконавець, тому всі претензії з приводу прийняття чи неприйняття відповідних рішень та вчинення та не вчинення дій в рамках виконавчого провадження відповідач має право звернути до державного виконавця. Позивач вчиняв всі дії, що не заборонені діючим законодавством по відновленню своїх прав, а саме, здійснював демонтаж самочинно зведеної прибудови до квартири,

що вчинила відповідач в 2010 році, побудувавши прибудову на даху магазину до несучої стіни будинку. Таким чином, відновлення прав відбулось не в момент винесення рішення Ленінським районним судом міста Вінниці, а в момент демонтажу самочинно зведеної прибудови. Рішення суду було підставою для відновлення своїх прав позивачем, інструментом було виконавче провадження та договір з підрядником. Тому представник виходячи з викладених обставин та вимог ст. 22 ЦК про те, що збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), вважає, що позивач цілком обґрунтовано та законно звернувся з даним позовом до суду. Виходячи з зазначених доказів та обставин справи, є безпідставними та необґрунтованими посилання відповідача на те, що понесені позивачем витрати на демонтаж прибудови є витратами виконавчого провадження, а тому підлягають стягненню державним виконавцем в рамках виконавчого провадження. Понесені позивачем витрати на відновлення свого права та становища, що існувало до порушення його прав відповідачем не витратами виконавчого провадження. Тим більше представник позивача звертає увагу суду на те, що, авансовий внесок в рамках виконавчого провадження є протиправним, на чому наголосив Конституційний Суд України у рішенні № 2-р(II)/2019 від 15.05.2019р., оскільки відсутність авансування не є перешкодою для виконання рішення суду. Відсутність у держави сил та засобів для фактичного відновлення прав особи на підставі рішення суду не повинно позбавляти права такої особи на самозахист та відновлення своїх прав з подальшим стягненням збитків з особи, яка ці права погіршила та не відновила. Щодо заперечення відповідачем факту надання правової допомоги в рамках виконання рішення суду під час здійснення демонтажу прибудови та необхідність такої правової допомоги, а також сумнівність договору, акту, рахунку за правову допомогу під час здійснення демонтажу прибудови, то представник позивача вказує на те, що стаття 16 Закону України «Про виконавче провадження» дозволяє позивачу діяти через представника. Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Відповідно до ч. 1 ст. 1002 ЦК, повірений має право на плату за виконання свого обов`язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1002 ЦК, якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги. Оскільки, звичайних цін за такі послуги не передбачено, представником позивача було виставлено рахунок позивачу з урахуванням послуг, їх обсягу та вартості, що були визначені в акті виконаних робіт. Представник позивача вказує на те, що з актів державного виконавця, долучених до позову підтверджується те, що він неодноразово приїздив на процес демонтажу прибудови, який з різних причин відкладався державним виконавцем, а сама подія демонтажу тривала протягом дев`яти годин з перервою на обід, а тому вважає, що ним обґрунтовано складено акт виконаних робіт у визначеному в ньому об`ємі наданих послуг.

Види адвокатської діяльності та права адвоката, передбачені статтями 19 та 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дозволяють адвокату надавати правову допомогу і під час виконання судових рішень, в тому числі, на стадії виконавчого провадження, а також виконання договору підряду, крім того звертає увагу, що стаття 16 Закону України «Про виконавче провадження» також передбачає участь адвоката, як представника у виконавчих діях.

Зважаючи на викладені обставини, представник позивача вважає, що доводи відповідача, наведені ним у відзиві є проявом намагань уникнути цивільно-правової відповідальності за невиконання рішення суду і не відновлення прав позивача, а тому не заслуговують на увагу

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Гурба М.В. 17.05.2024 року на адресу суду через систему «Електронний суд» подано заперечення на відповідь на відзив, оскільки вважає, доводи представника позивача, які там наведенні є безпідставними та необґрунтованими, оскільки згідно з рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 21.09.2011 року у справі № 127/2/6769/2010 було вирішено знести самочинно збудовану прибудову до кватири АДРЕСА_1 . Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст.129-1 Конституції України, - «… Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. ...». Таким чином, судові рішення підлягають виконанню в порядку визначеному законом. Порядок виконання судових рішень визначено Законом України «Про виконавче провадження», а тому на думку представника відповідача примусове виконання судових рішень повинно здійснюватися в порядку та у спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження», яким чітко визначено порядок залучення до виконавчих дій суб`єктів господарювання, оплати вартості їх робіт та компенсації відповідних витрат за рахунок боржника. Також, представник відповідача вказує на те, що постановою державного виконавця від 17.10.2023 року у виконавчому провадженні № 72123618 було залучено підрядну організацію в особі ФОП ОСОБА_2 для виконання рішення суду про знесення самочинно збудованої прибудови, але постанова державного виконавця не містить відомостей про залучення ФОП ОСОБА_2 на платній основі та необхідність позивачу здійснити оплату авансового внеску для оплати вартості робіт залученої особи, а також матеріали виконавчого провадження також не містять доказів того, що державною виконавчою службою оплачувались роботи по знесенню самочинної прибудови відповідачки.

Отже вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат на залучення суб`єкта господарювання у виконавчому провадженні № 72123618, зокрема з огляду на те, що чинним законодавством не передбачено право стягувача самостійно вчиняти дії щодо примусового виконання судових рішень. Відповідно перебирання позивачем на себе функцій виконавчої служби і порушення порядку виконання судового рішення суперечить вимогам чинного законодавства та правовій природі права на самозахист. Таким чином, дії позивача щодо укладення договору підряду № 2 від 31.08.2023 року та оплата за ним робіт з метою виконання рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 21.09.2011 року у справі № 127/2/6769/2010 на думку представника відповідача були вчинені поза межами порядку визначеного чинним законодавством, а тому є незаконними.

З огляду на вищевикладені обставини, умисне порушення позивачем визначеного законом порядку виконання рішень суду є підставою для відмови в компенсації йому витрат понесених ним з порушенням вимог чинного законодавства в силу положень ст.ст.3, 13, 1193 ЦК України. Право позивача було захищено відповідним рішенням суду, що підлягало примусовому виконанню в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Самовільне порушення позивачем визначеного законом порядку виконання рішення суду не є порушенням його права. Відповідно відсутні підстави для стягнення коштів з відповідача згідно з ст.22 Цивільного кодексу України. Вказує на те, що надані позивачем документи не підтверджують факту понесення ним витрат саме для виконання рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 21.09.2011 року у справі № 127/2/6769/2010. В зв`язку з цим, витрати на правничу допомогу адвоката під час виконавчого провадження є витратами відповідної сторони виконавчого провадження. В свою чергу звертає увагу суду на те, що Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає права стягувача на компенсацію його витрат на правничу допомогу адвоката під час виконавчого провадження. З огляду на це, відсутні передбачені чинним законодавством підстави для стягнення витрат стягувача на правничу допомогу з боржника, а тому вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти заявленого позову та просив суд відмовити у його задоволені, посилаючись на викладенні обставини у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив на позов.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін по справі, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом установлено наступні фактичні обставини справи та правовідносини врегульовані нормами ЦК України виконання зобов`язань.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що позивачу 21.06.2023 року Вінницьким міським судом Вінницької області видано дублікат виконавчого листа на підставі рішення Ленінського районного суду Вінницької області від 21.09.2011 року, яким було вирішено знести самочинно збудовану прибудову до кв. АДРЕСА_1 та привести територію на якій здійснювалось самочинне будівництво до первинного стану за рахунок забудовника ОСОБА_1 (а.с. 13).

На підставі зазначеного дублікату виконавчого листа державним виконавцем Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Микитюком Миколою Олександровичем було відкрито виконавче провадження № 72123618 (а.с. 5-8).

Відповідно до актів державного виконавця ОСОБА_3 від 01.07.2023 року та 19.07.2023 року встановлено, що відповідач не виконав рішення суду, не зніс прибудову та не привів територію, на якій здійснювалось самочинне будівництво до первинного стану за власний рахунок (а.с. 11, 12 зворотній бік).

Отже, як стверджує представник позивача, у зв`язку із відмовою відповідача самостійно виконувати рішення суду, позивач був змушений виконувати рішення суду за власні кошти, а саме наступним чином.

31.08.2023 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір підряду № 2, за умовами якого (п.1.1.) позивач доручив, а ФОП ОСОБА_2 зобов`язався виконати будівельні роботи по демонтажу прибудови. Відповідно до п. 2.1. даного договору, орієнтовна вартість робіт склала 50 000 гривень (а.с. 15-16).

25.10.2023 року державним виконавцем було складено акт про те, що неможливо виконувати будівельні роботи через погані погодні умови, тому що йшов дощ (а.с. 14 зворотній бік)

26.10.2023 року державним виконавцем було складено акт про фактичне виконання рішення суду шляхом демонтажу підрядною організацією вказаної вище прибудови (а.с. 13 зворотній бік)

31.10.2023 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 підписано акт № СФ-0000040 здачі-прийняття робіт (надання послуг), згідно якого останнім було здійснено демонтаж прибудови, а позивачем прийнято дані послуги, загальна вартість послуг склала 50 000 гривень (а.с. 10 зворотній бік).

23.11.2023 року, згідно платіжної інструкції № 1515, позивачем було сплачено ФОП ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 50 000 гривень (а.с. 14).

Відповідно до ст. 129 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, обов`язок по знесенню прибудови за власний рахунок у відповідача виник на підставі рішення суду є зобов`язанням тобто згідно з рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 21.09.2011 року у справі № 127/2/6769/2010 було вирішено знести самочинно збудовану прибудову до кватири АДРЕСА_1 .

Таким чином, судові рішення підлягають виконанню в порядку визначеному законом.

Порядок виконання судових рішень визначено Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Таким чином, примусове виконання судових рішень повинно здійснюватися в порядку та у спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 20 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» що у разі потреби для проведення чи організації виконавчих дій виконавець залучає суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач зобов`язаний додатково здійснити авансування витрат на залучення до проведення виконавчих дій суб`єктів господарювання на платній основі.

Отже, вищевказаними нормами визначено, що державний виконавець для примусового виконання рішення суду залучає суб`єктів господарювання на платній основі за рахунок авансування таких витрат стягувачем.

В свою чергу, ч. 4 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено порядок компенсації витрат стягувача на авансування витрат виконавчого провадження за рахунок боржника.

Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» чітко визначено порядок залучення до виконавчих дій суб`єктів господарювання, оплати вартості їх робіт та компенсації відповідних витрат за рахунок боржника.

Крім того, відповідно до пунктів 4-7 розділу II із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції № 2522/5від 02.08.2018 «Прозатвердження Інструкціїз організаціїпримусового виконаннярішень» встановлено,що уразі потребидля проведеннячи організаціївиконавчих дійвиконавець маєправо залучитисуб`єктів господарювання. Залученнявиконавцем іншихорганів,підприємств,установ,організацій,посадових осіб,фізичних осібпри примусовомувиконанні рішеньздійснюється уразі,якщо їхприсутність можесприяти своєчасномуй повномувиконанню рішень. Залученняу виконавчомупровадженні відповіднихорганів,підприємств,установ,організацій,посадових осібта фізичнихосіб (крімпонятих)здійснюється виконавцемшляхом винесенняпостанови прозалучення цихосіб. Уцій постановіобов`язково зазначаютьсяопис причин,що зумовилинеобхідність залучення,час тамісце здійсненнявиконавчих дій,а такожінші необхіднівідомості. Копіяпостанови надсилаєтьсявідповідному органу,установі,організації,суб`єкту господарювання,особі непізніше наступногодня здня їївинесення,але непізніше ніжза тридні дозапланованих заходів. Передпочатком виконавчихдій виконавецьусно роз`яснюєзалученим припримусовому виконаннірішень особамїхні правата обов`язки,про щозазначається вакті. Виконавець контролює вчинення дій залученими особами.

Судом встановлено, що постановою державного виконавця від 17.10.2023 року у виконавчому провадженні № 72123618 було залучено підрядну організацію в особі ФОП ОСОБА_2 для виконання рішення суду про знесення самочинно збудованої прибудови.

Проте постанова державного виконавця не містить відомостей про залучення ФОП ОСОБА_2 на платній основі та необхідність позивачу здійснити оплату авансового внеску для оплати вартості робіт залученої особи.

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що державним виконавцем здійснено дії щодо залучення підрядної організацію в особі ФОП ОСОБА_2 для виконання рішення суду про знесення самочинно збудованої прибудови, відбулося 17.10.2023 року, без будь-яких укладань договорів щодо здійснення даною організацією дій для виконання рішення суду про знесення самочинно збудованої прибудови.

Натомість в матеріалах справи наявний укладений позивачем ОСББ «Подолянка-7» в особі директора ОСОБА_4 31.08.2023 року з ФОП ОСОБА_2 договір підряду № 2, за умовами якого (п.1.1.) позивач доручив, а ФОП ОСОБА_2 зобов`язався виконати будівельні роботи по демонтажу прибудови. Відповідно до п. 2.1. даного договору, орієнтовна вартість робіт склала 50 000 гривень (копія договору додається).

Тобто, з вищевикладеного вбачається, що для знесення самочинно збудованої прибудови позивачем самостійно було залучено підрядну організацію в особі ФОП ОСОБА_2 та укладено відповідний договір підряди, тобто самостійно вчинено дії щодо примусового виконання рішення суду.

Суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено право стягувача самостійно вчиняти дії щодо примусового виконання судових рішень.

Отже, суд приходить до висновку про відсутність підстави для стягнення з відповідача витрат на залучення суб`єкта господарювання у виконавчому провадженні № 72123618.

Посилання представника позивача на ст.19 ЦК України з метою обґрунтування законності своїх дій є безпідставним, оскільки позивач звернувся до державної виконавчої служби за примусовим виконанням рішення суду та був зобов`язаний дотримуватись відповідного порядку виконання судового рішення.

Відповідно перебирання позивачем на себе функцій виконавчої служби і порушення порядку виконання судового рішення суперечить вимогам чинного законодавства та правовій природі права на самозахист.

Таким чином, дії позивача щодо укладення договору підряду № 2 від 31.08.2023 року та оплата за ним робіт з метою виконання рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 21.09.2011 року у справі № 127/2/6769/2010 були вчинені поза межами порядку визначеного чинним законодавством, а тому є незаконними.

З огляду на вищевикладені обставини, умисне порушення позивачем визначеного законом порядку виконання рішень суду є підставою для відмови в компенсації йому витрат понесених ним з порушенням вимог чинного законодавства в силу положень ст.ст.3, 13, 1193 ЦК України.

Крім того, суд не погоджується із твердженням представника позивача на те, що авансовий внесок в рамках виконавчого провадження є протиправним, на чому наголосив Конституційний Суд України у рішенні № 2-р(II)/2019 від 15.05.2019р., оскільки відсутність авансування не є перешкодою для виконання рішення суду, адже позивач проігнорував передбачений законом порядок виконання рішення суду і фактично взяв на себе функції виконавчої служби, зважаючи на те, що на підставі ЗУ «Про виконавче провадження» у свій час звернувся до державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.

В матеріалах справи також відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що позивач звільнений від авансового внеску при зверненні із заявою для примусового виконання рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 21.09.2011 року у справі № 127/2/6769/2010.

Відповідно до абзацу шостого частини другої статті 26 в редакції Закону України «Про виконавче провадження» № 2475-VIII від 03.07.2018, від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про:

стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;

обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи;

стягнення аліментів, заборгованості зі сплати аліментів, додаткових витрат на дитину, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суми індексації аліментів, встановлення побачення з дитиною або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною другою статті 26 доповненою абзацомдев`ятимзгідно із Законом№ 1798-VIII від 21.12.2016, передбачено, що від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, особи з інвалідністю внаслідок війни, особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

У разі виконання рішення Європейського суду з прав людини авансовий внесок не сплачується.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено право особи на відшкодування збитків, яких завдано у результаті порушення її цивільного права.

Таким чином, підставою для відшкодування збитків є порушення права особи, але позивач не надано доказів порушення його права.

Суд звертає увагу на те, що право позивача було захищено відповідним рішенням суду, що підлягало примусовому виконанню в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а отже існує ряд заходів та дій щодо реагування, як самим стягувачем так і державним виконавцем на невиконання відповідачем рішення суду.

Відповідно відсутні підстави для стягнення коштів з відповідача згідно з ст.22 Цивільного кодексу України.

Отже суд враховуючи вищевикладене, приходить до висновку, що самовільне порушення позивачем визначеного законом порядку виконання рішення суду не є порушенням його права, тому позивач виконавши зобов`язання відповідача, недотримуючись встановленого порядок виконання судового рішення передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», що суперечить вимогам чинного законодавства та правовій природі права на самозахист, а тому втратив право на стягнення витрачених коштів на виконання рішення суду з відповідача.

Щодо заявлених вимог про стягнення коштів на правничу допомогу то надані позивачем документів не підтверджують факту понесення ним витрат саме для виконання рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 21.09.2011 року у справі № 127/2/6769/2010.

Представник позивача у відповіді на відзив обґрунтовуючи наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу посилається на положення ст.ст. 1000, 1002 ЦК України. Проте вказані твердження представника позивача є необґрунтованими, що підтверджується наступним.

По-перше, згідно з ст.16 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право сторони реалізовувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників.

Відповідно стягувач вправі самостійно вирішувати питання щодо самостійної участі у виконавчому провадженні чи через представника.

В зв`язку з цим, витрати на правничу допомогу адвоката під час виконавчого провадження є витратами відповідної сторони виконавчого провадження.

В свою чергу, Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає права стягувача на компенсацію його витрат на правничу допомогу адвоката під час виконавчого провадження.

З огляду на це, відсутні передбачені чинним законодавством підстави для стягнення витрат стягувача на правничу допомогу з боржника.

Крім того, відповідні витрати не є збитками в розумінні ст.22 Цивільного кодексу України, оскільки використання правничої допомоги стягувачем не є обов`язковим та відповідно не є прямим збитком внаслідок дій боржника, а є виключно правом стягувача, яке реалізовується ним на власний розсуд.

Згідно з ч.2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», - Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

Таким чином, порядок та розмір оплати правничої допомоги повинен бути передбачений в договорі, що визначено спеціальною нормою - ч.2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

В зв`язку з цим, є безпідставним посилання представника позивача на положення ст.1002 ЦК України.

В свою чергу договір № 01-270323 про надання правової допомоги від 27.03.2023 року не передбачає сплати позивачем коштів за правничу допомогу та не містить будь-яких відомостей щодо вартості відповідної допомоги.

Вищевикладені обставини свідчать про недоведеність та необґрунтованість вимог позивача по стягненню з відповідача витрат на правничу допомогу.

Суд, вирішуючи справу в межах позовних вимог, відповідно до ст. 13 ЦПК України, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з урахування вищевикладених мотивів та обґрунтувань щодо безпідставності та необґрунтованості заявлених позовних вимог .

Згідно до ст.141ЦПК України враховуючи, що судом відмовлено у задоволені заявлених позовних вимог, судові витрати не відшкодовуються позивачу.

Керуючись ст. 4, 13, 141, 263, 265, 279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Подолянка-7» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Подолянка-7», ЄДРПОУ 35526718, адреса: вул. Зодчих, 16, м. Вінниця;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2

Суддя: